Рішення № 101561400, 22.11.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/5411/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Морської Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради про скасування відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач), через свого представника, звернулася до суду із адміністративним позовом до відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради (далі - відповідач) , у якому просить:

- скасувати відмову відповідача щодо здійснення перереєстрації місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , без згоди батька;

- зобов`язати відповідача зняти з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , та одночасно здійснити реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без згоди батька.

Ухвалою від 22.09.2021 відкрите спрощене провадження без виклику сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , громадянином Російської Федерації. ІНФОРМАЦІЯ_4 . Шлюб було зареєстровано Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херосонській області 13.02.2010 р. Після чого сім`я проживала на території Російської Федерації у м. Сєвєроморську Мурманської області. У шлюбі народились діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У квітні 2019 року ОСОБА_1 повернулась разом з дітьми до України на постійне місце проживання. 24.12.2019 р. шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 припинений. Позивачка із колишнім чоловіком не підтримує жодною зв`язку. ОСОБА_4 , будучи громадянином Російської Федерації, залишився проживати на території цієї країни, перестав виходити на будь-який зв`язок. Його місце перебування наразі невідоме. Рішенням виконавчого комітету Суворовської районної у м.Херсоні ради від 13.03.2020 р. № 37 «Про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за місцем реєстрації матері ОСОБА_1 . Однак, при зверненні до Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради для реєстрації місця проживання дітей, головний спеціаліст відділу відмовила ОСОБА_1 у прийнятті документів та повідомила про необхідність при зверненні мати при собі оформлену належним чином згоду батька дітей на здійснення перереєстрації.

Позивачка вважає відмову протиправною та просить задовольнити позов.

Відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи не скористався своїм правом подання відзиву.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , громадянином Російської Федерації. ІНФОРМАЦІЯ_4 . Шлюб зареєстрований Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Херсонській області 13.02.2010. Після чого сім`я проживала на території Російської Федерації у м. Сєвєроморську Мурманської області. У шлюбі народились діти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У квітні 2019 ОСОБА_1 повернулась разом з дітьми до України на постійне місце проживання.

Згідно довідок про реєстрацію особи громадянином України УДМС України в Херсонській області від 08.08.2019 № 531/413/19 та від 14.08.2019 № 546/435/19 діти позивачки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є громадянами України.

24.12.2019 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 припинено на підставі рішення мирового судді судової дільниці № 3 Сєвєроморського судового району Мурманської області.

Рішенням виконавчого комітету Суворовської районної у м.Херсоні ради від 13.03.2020 № 37 «Про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за місцем реєстрації матері ОСОБА_1 .

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи від 09.09.2019 № 16-14-7 місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

З довідки про реєстрацію місця проживання особи від 12.06.2020 р. № 16-14/7121 та від 16.07.2020 № 16-14/8570 слідує, що місце проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_3 також зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 09.08.2021 р. позивачка стала власником квартири АДРЕСА_3 , та має на меті зареєструвати своє місце проживання та місце проживання своїх малолітніх синів за вказаною адресою.

Однак, при зверненні до Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради ОСОБА_1 в здійсненні перереєстрації місця проживання було відмовлено. Головним спеціалістом відділу повідомлено про необхідність при зверненні мати при собі оформлену належним чином згоду батька дітей на здійснення перереєстрації.

З моменту розірвання шлюбу позивачка та ОСОБА_4 не підтримують жодною зв`язку. ОСОБА_4 , будучи громадянином Російської Федерації, залишився проживати на території цієї країни, перестав виходити на будь-який зв`язок. Його місце перебування наразі невідоме. Долею синів не цікавиться, аліменти на дітей не сплачує, ніякої участі у їх вихованні чи утриманні не бере, своїх обов`язків щодо дітей як батько не виконує.

Отже, у позивачки немає можливості отримати та надати відповідачу відповідну згоду батька дітей на здійснення перереєстрації їх місця проживання. При цьому, є необхідність зареєструвати дітей разом з матір`ю в її власному помешканні, де вони фактично проживають.

07.09.2021 представник ОСОБА_1 звернулась до відповідача з адвокатським запитом про вирішення питання щодо захисту прав та законних інтересів малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , переєстрації їх місця проживання разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , за відсутності згоди батька, який є громадянином Російської Федерації, де і проживає, і зв`язок з яким відсутній.

Листом від 10.09.2021 № 16-21/911-1 відповідач повідомив адвоката, що п.18 Правил реєстрації місця проживання визначений перелік документів, що надаються суб`єктом звернення для здійснення реєстрації місця проживання. Місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Не погодившись із відмовою, позивачка звернулась до суду.

Надаючи оцінку позиціям сторін у даній справі, суд застосовує наступні правові норми.

Відповідно до статті 6 Закону України від 11.12.2003 № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

У разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).

Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

Пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 (далі - Правила № 207) передбачено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Орган реєстрації відмовляє в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання, якщо, зокрема, особа не подала необхідних документів або інформації.

Рішення про відмову в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику (пункт 11 Правил № 207).

Разом з тим слід зазначити, що відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Крім того, згідно з частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (частини 2 статті 6 вказаного Кодексу).

Відповідно до частин 1-2 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору (частина 5 стаття 7 КАС України).

Як зазначено у статті 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 №44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини 2 статті 10 Конвенції про права дитини дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особисті відносини і прямі контакти з обома батьками. З цією метою і відповідно до зобов`язання Держав-учасниць за пунктом 2 статті 9 Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров`я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.

Згідно зі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У відповідності до частини 1 статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні «Хабровські проти України» від 17.01.2016 року Суд зазначив, що важливою метою статті 8 Конвенції є захист особи від свавільних дій з боку державних органів. Крім того, існують позитивні обов`язки, властиві ефективному «дотриманню» права на повагу до сімейного життя. В обох контекстах треба зважати на справедливий баланс, який слід зберігати між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому; та в обох контекстах держава користується певною свободою розсуду.

Крім того, Суд послідовно встановлював, що позитивний обов`язок держави за статтею 8 Конвенції включає в себе право батьків на доступ до засобів, що дають їм можливість возз`єднатися з їхніми дітьми, та обов`язок національних органів вживати таких засобів. Проте обов`язок національних органів вживати таких засобів не є абсолютним, оскільки возз`єднання одного з батьків із дітьми, які певний час проживали разом з іншим із батьків, може не відбутися відразу, а може вимагати підготовчих заходів. Будь-який обов`язок застосовувати примус у цій сфері повинен обмежуватися, оскільки повинні враховуватися інтереси та права і свободи усіх причетних, а конкретніше - слід чинити в найкращих інтересах дитини та з дотриманням її права за статтею 8 Конвенції.

У справах, пов`язаних з виконанням рішень у сфері сімейного права, Суд неодноразово встановлював, що вирішальним є те, чи вжили національні органи усіх необхідних для сприяння виконанню заходів, що можуть обґрунтовано вимагатися за особливих обставин кожної справи. Розглядаючи питання про те, чи становило невиконання рішення суду недотримання права заявника на повагу до сімейного життя, Суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права.

Суд вважає, що позитивні обов`язки, які стаття 8 Конвенції накладає на Договірні держави щодо возз`єднання батьків з їхніми дітьми, повинні тлумачитися з урахуванням Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (див. вищенаведене рішення у справі «Ігнакколо-Зеніде проти Румунії», п. 95), а поняття «найкращі інтереси» дитини також є першочерговим міркуванням у контексті процедур, передбачених Гаазькою Конвенцією (див. рішення у справі «Нойлінгер та Шурук проти Швейцарії» [ВП], заява N 41615/07, п. 76, ECHR 2010).

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України від 26.04.2001 № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» (далі - Закон).

Відповідно до статті 18 вказаного Закону держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції «Про права дитини», пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 2 протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно зі статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Як встановлено статтею 2 Закону України від 11.12.2003 № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

У відповідності до частини 1 статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає (частини 4 статті 29 ЦК України).

Як визначено частиною 1 статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Крім того, приписами статті 156 Житлового кодексу України передбачено право на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей, без згоди інших співвласників житлового приміщення.

Як було зазначено вище рішенням виконавчого комітету Суворовської районної у м.Херсоні ради від 13.03.2020 № 37 «Про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_2 га ОСОБА_3 за місцем реєстрації матері ОСОБА_1 , яка на час прийняття вказаного рішення була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . За даною адресою були зареєстровані і її діти.

Суд погоджується із позивачкою, що з огляду на появу у неї власного житла абсолютно логічним та законним є здійснення її перереєстрації та перереєстрації її малолітніх дітей разом з нею за новою адресою проживання, у чому безпідставно відмовляє відповідач. Нічим не передбачено повторне звернення про визначення місця проживання дітей в разі зміни адреси проживання їх матір`ю.

Тобто, позиція відповідача в даному випадку є суто формальною. Ним не враховані обставини ситуації, відсутність можливості у позивачки отримати та надати згоду батька дітей, не взятий до уваги факт визначення місця проживання дітей з їх матір`ю та не визнаний пріоритет захисту їх конституційних прав і законних інтересів.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вищезазначена відмова відповідача у спірних відносинах не може бути визнана правомірною, оскільки прийнята без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з використанням повноважень не з тією метою, з якою вони надані.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Як зазначено судом вище, ухвалою судді від 22.09.2021 року позивача звільнено від сплати судового збору за подання до суду даного адміністративного позову. Оскільки позивачем не надано доказів понесення ним інших судових витрат, будь-які судові витрати стягненню з відповідача на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) до Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради (ЄДРПОУ 04059958, 73000, м. Херсон, вул.. Суворова, 39) про скасування відмови та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною відмову Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради у проведенні перереєстрації місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , без згоди батька.

Зобов`язати Відділ реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради зняти з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , та одночасно здійснити реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без згоди батька

Інформація про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) .

Відповідач - Відділ реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради (ЄДОПОУ 04059958, 73000, м. Херсон, вул.. Суворова, 39) .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Г.М. Морська

кат. 102090000