Рішення № 10156063, 25.06.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2010 р. Справа № 60/112-10

вх. № 3243/4-60

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Хлистунової Н.А., довіреність №1146 від 20.04.2010р.

відповідача - не з`явився

третьої особи - не з`явилась

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем`єр Дайджест", м. Харків

3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дочірнє підприємство "Секунда" Концерну "Право - Медіа - Холдінг", м. Харків

про стягнення 212620,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем`єр Дайджест" суми основного боргу у розмірі 170919,12 грн., пені у розмірі 14596,33 грн., 3% річних у розмірі 2136,05 грн., збитків, понесених із знеціненням грошових коштів у розмірі 10369,38 грн. та штрафу у розмірі 14600,00 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу №080114-06/ФЛ-Ю-О від 14.01.2008р., на виконання умов якого позивачем було передано третій особі в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, однак всупереч прийнятих обов`язків третя особа за період з грудня 2008 року по березень 2010 року має заборгованість перед позивачем в сумі 170919,12 грн. (за грудень 2008 р. - липень 2009 р. та листопад 2009 р. - лютий 2010 р.). 14 січня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поруки №080114-01/П, за яким відповідач зобов`язався відповідати перед позивачем за виконання третьою особою всіх грошових зобов`язань, з урахуванням чого позивач просить суд стягнути з відповідача основну суму боргу та нараховані пеню, 3% річних, інфляційні втрати та штраф за неподання третьою особою інформації про стан та місцезнаходження предмету лізингу.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 квітня 2010 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі, призначено її розгляд на 17 травня 2010 року о 10:00 годині та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дочірнє підприємство "Секунда" Концерну "Право - Медіа - Холдінг".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 травня 2010 року розгляд справи було відкладено на 01 червня 2010 року о 11:40.

Ухвалою заступника голови господарського суду Харківської області від 01 червня 2010 року строк вирішення спору було продовжено за межами 2-х місячного строку, встановленого ч.1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України до 07 липня 2010 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 червня 2010 року розгляд справи було відкладено на 15 червня 2010 року о 11:40.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 червня 2010 року розгляд справи було відкладено на 25 червня 2010 року о 12:00.

22 червня 2010 року до господарського суду Харківської області надійшла заява позивача про уточнення та збільшення розміру позовних вимог (вх. 2730), відповідно до якої він збільшує розмір позовних вимог до 256638,73 грн., а саме просить суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 220019,12 грн., пеню у розмірі 9514,18 грн., 3% річних у розмірі 2136,05 грн., інфляційні втрати у розмірі 10369,68 грн. та штраф у розмірі 14600,00 грн.

          Суд, розглянувши дану заяву, відмовляє в її прийнятті та повертає позивачу, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Однак, суд вирішуючи питання щодо прийняття вищезазначеної заяви до розгляду приймає до уваги, що у п.8 роз`яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996р. за №02-5/422 "Про судове рішення" зазначається, що зміна в рішенні господарського суду предмета, підстав позову за заявою позивача, зробленою безпосередньо в засіданні суду, допустима лише, якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК України, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета, підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні.

          Враховуючи те, що встановлений ч.69 Господарського процесуального кодексу України строк вирішення спору спливає 07 липня 2010 року та суд не має процесуальної можливості відкласти розгляд справи в межах цього строку, для надання можливості відповідачу подати свої заперечення та додаткові докази відносно збільшеного розміру позовних вимог, суд вважає, що прийняття цієї заяви та винесення рішення по справі з урахуванням збільшеного розміру позовних вимог порушить законні права відповідача, оскільки судом не буде надано можливості відповідачу викласти свої заперечення, надати контррозрахунок позовних вимог та додаткові докази, що суперечить приписам ст. 4-2 та 4-3 Господарського процесуального кодексу України.

          Однак суд зазначає, що відмова в прийнятті до розгляду та повернення вищезазначеної заяви не позбавляє права позивача звернутись до суду з окремим позовом про стягнення заборгованості, що не включена до позовних вимог по справі №60/112-10.

          Крім того представник позивача 25 червня 2010 року надав супровідним листом (вх. №14222) копію договору поруки №080114-01/П від 14.01.2008р., який судом долучається до матеріалів справи.

          Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити на підставах, викладених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином. Відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.

          Представник третьої особи у призначене судове засідання не з`явився, пояснення по справі не надав.

До господарського суду повернулися вищезазначені ухвали господарського суду Харківської області, які були направлені на адресу 3-ї особи з відміткою пошти "адресат вибув".

Судом перевірено адресу 3-ї особи та згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження 3-ї особи - 61003, м.Харків, вул.Короленко, буд. 25, кв. 39, саме на цю адресу надіслано ухвали суду.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки Господарським процесуальним кодексом України на господарський суд не покладено обов’язок з’ясування адреси фактичного місцезнаходження сторін та 3-х осіб у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, суд вважає, що 3-я особа належним чином була повідомлена про час та місце судового засідання.

          Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

          Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та третьою особою 14 січня 2008 року було укладено договір фінансового лізингу №080114-06/ФЛ-Ю-О.

          Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг -це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до умов договору, а саме п.1.1., предметом даного договору є надання Лізингодавцем (позивачем) в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу Лізингоодержувачу (третій особі) предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення договору якого наведена в специфікації (додаток №2 до договору) для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності третьої особи на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що строк користування відповідачем майном становить 25 місяців з моменту підписання сторонами акту приймання – передачі майна згідно п.4.3. Договору за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном за цим договором.

Згідно п.4.3. Договору приймання третьою особою майна в лізинг оформляється шляхом складання акту приймання – передачі майна, що підтверджують якість, комплектність, справність майна і відповідність майна техніко – економічним показникам та умовам договору. Акт приймання – передачі підписується повноваженими представниками сторін і скріплюються печатками сторін.

Відповідно до умов специфікації (додаток №2 до договору) сторони обумовили про передачу третій особі у лізинг автомату для продажу газет та приймання оголошень (модель ASX12) в кількості 10 одиниць на загальну суму 365000,00 грн.

Актом прийому – передачі майна від 22 лютого 2008 року позивачем було передано третій особі вищенаведене майно на загальну суму 365000,00 грн.

Згідно ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до п.3.1. Договору третя особа виплачує позивачу лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору) та пунктів 3.4.1. – 3.4.5. Договору. Лізингові платежі включають: платежі до відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна (п.3.1.1. Договору) та винагороду (комісію) позивачу за отримане у лізинг майно, з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 3.4.1. – 3.4.5. Договору (п.3.1.2. Договору).

Пунктом 3.4.1. Договору встановлено, що третя особа здійснює платежі за цим договором відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору) з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового платежу).

Судом встановлено, що позивачем та третьою особою було погоджено графік сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору).

Як вбачається із матеріалів справи позивач належним чином виконував умови договору лізингу, надавши предмет лізингу третій особі та виставляв рахунки – фактури, а саме рахунок – фактуру №СФ-009021 від 19.12.2008р. на суму 22016,34 грн., №СФ-9000370 від 20.01.2009р. на суму 21023,88 грн., №СФ-901528 від 20.02.2009р. на суму 20574,85 грн., №СФ-903826 від 20.03.2009р. на суму 13981,62 грн., №СФ-905471 від 17.04.2009р. на суму 14010,26 грн., №СФ-907139 від 20.05.2009р. на суму 13633,64 грн., №СФ-908669 від 19.06.2009р. на суму 13508,50 грн., №СФ-910457 від 20.07.2009р. на суму 13346,89 грн., №СФ-917341 від 20.11.2009р. на суму 13247,59 грн., №СФ-918808 від 18.12.2009р. на суму 12450,23 грн., №СФ-920576 від 20.01.2010р. на суму 12338,86 грн. та №СФ-922093 від 19.02.2010р. на суму 11556,16 грн.

Згідно графіку сплати лізингових платежів строк сплати за лізинговим платежем за грудень 2008 року становить 20.12.2008р., за січень 2009 року – 20.01.2009р., за лютий 2009 року – 20.02.2009р., за березень 2009 року – 20.03.2009р., за квітень 2009 року – 20.04.2009р., за травень 2009 року – 20.05.2009р., за червень 2009 року – 20.06.2009р., за липень 2009 року – 20.07.2009р., за листопад 2009 року – 20.11.2009р., за грудень 2009 року – 20.12.2009р., за січень 2010 року – 20.01.2010р. та за лютий 2010 року – 20.02.2010р.

Згідно п.3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний, зокрема, своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Позивач у позовній заяві заявив до стягнення заборгованість за рахунком – фактурою №СФ-009021 від 19.12.2008р. на суму 11246,64 грн., №СФ-9000370 від 20.01.2009р. на суму 21023,88 грн., №СФ-901528 від 20.02.2009р. на суму 20574,85 грн., №СФ-903826 від 20.03.2009р. на суму 13981,62 грн., №СФ-905471 від 17.04.2009р. на суму 14010,26 грн., №СФ-907139 від 20.05.2009р. на суму 13633,64 грн., №СФ-908669 від 19.06.2009р. на суму 13508,50 грн., №СФ-910457 від 20.07.2009р. на суму 13346,89 грн., №СФ-917341 від 20.11.2009р. на суму 13247,59 грн., №СФ-918808 від 18.12.2009р. на суму 12450,23 грн., №СФ-920576 від 20.01.2010р. на суму 12338,86 грн. та №СФ-922093 від 19.02.2010р. на суму 11556,16 грн.

Як вбачається з матеріалів справи 3-я особа не сплатила позивачу лізингові платежі за вищезазначеними рахунками-фактури.

Судом також встановлено, що 14 січня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поруки №080114-01/П.

Згідно ч.1 ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до п.2 Договору поруки поручитель (відповідач) зобов`язується відповідати перед Кредитором (позивачем) за виконання Боржником (третьою особою) усіх грошових зобов`язань за Контрактом (Договором №080114-06/ФЛ-Ю-О фінансового лізингу від 14.01.2008р.) в повному обсязі, а саме сплату позивачу лізингових платежів у встановлені Контрактом строки. Вказаний розмір лізингових платежів відповідно до умов контракту може бути збільшений відповідно до умов контракту; сплату позивачу пені за затримку сплати лізингових платежів, яка передбачена контрактом; сплату позивачу штрафних санкцій, збитків та усіх інших виплат, сплата яких покладається третьою особою у відповідності до положень Контракту.

Пунктом 3 Договору поруки встановлено, що при невиконанні або неналежному виконанні третьою особою зобов`язань за Контрактом, виконання яких забезпечується цим договором, відповідач та третя особа будуть відповідати перед позивачем солідарно, тобто позивач має право на власний розсуд зажадати виконання зобов`язань за контрактом як від третьої особи, так і від відповідача, як в повному обсязі, так і в частині боргу.

          Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що позивачем було пред`явлено відповідачу вимогу про погашення заборгованості за вих. №2253 від 03.12.2008 р., однак відповідач відповіді не надав, заборгованість не погасив.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 170919,12 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

          Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 14596,33 грн., 3% річних у розмірі 2136,05 грн., збитки, понесені у зв`язку із знеціненням грошових коштів у розмірі 10369,38 грн., що нараховані за період з 11.09.2009 р. по 11.03.2010 р. та штраф у розмірі 14600,00 грн.

          Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.11.2.1. Договору третя особа несе відповідальність за порушення своїх обов`язків, а саме сплачує позивачу такі штрафні санкції, зокрема, за порушення обов`язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених пунктом 3.1. даного договору та графіком сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору), та інших платежів, передбачених договором – пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період прострочки, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки та відшкодувати всі збитки, завдані цим позивачу, понад вказану пеню.

          Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

          Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається із розрахунку пені позивача, пеня нарахована за період з 11.09.2009р. по 11.03.2010р., а саме з 11.09.2009р. по 28.10.2009р. на залишок заборгованості 131859,08 грн., з 29.10.2009р. по 19.11.2009р. на залишок заборгованості 121327,43 грн., з 20.11.2009р. по 17.12.2009р. на залишок заборгованості 134575,02 грн., з 18.12.2009р. по 19.01.2010р. на залишок заборгованості 147025,25 грн., з 20.01.2010р. по 10.02.2010р. на залишок заборгованості 159364,11 грн., з 11.02.2010р. по 18.02.2010р. на залишок заборгованості 159362,96 грн. та з 19.02.2010р. по 11.03.2010р. на залишок заборгованості 170919,12 грн., однак дане нарахування суперечить приписам чинного законодавства, оскільки ст. 232 Господарського кодексу України передбачено можливість нарахування штрафних санкцій протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання повинно бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Крім того, позивачем не надано доказів того, що станом на 11 вересня 2009 року у третьої особи існувала заборгованість в сумі 131859,08 грн.

Таким чином, перевіривши нарахування пені, судом встановлено, що станом на 11 вересня 2009 року нарахування пені на наявну заборгованість, що виникла за період з грудня 2008 року по лютий 2009 рік припинилася, а саме за грудень 2008 року - у червні 2009 р., за січень 2009 р. - у липні 2009 р., а за лютий 2009 р. - у серпні 2009 р., тому позовні вимоги в частині стягнення пені нарахованої за період з 11.09.2009 року на заборгованість, що виникла за період з грудня 2008 року по лютий 2009 рік, заявлені безпідставно та їх нарахування не відповідає приписам ст. 232 ГК України.

Отже, судом враховується нарахування пені на суму заборгованості за:

- березень 2009 р. у розмірі 13981,62 грн. за період з 11.09.2009 р. по 21.09.2009 р., що становить 86,38 грн.;

- квітень 2009 р. у розмірі 14010,26 грн. за період з 11.09.2009 р. по 21.10.2009 р., що становить 322,62 грн.;

- травень 2009 р. у розмірі 13633,64 грн. за період з 11.09.2009 р. по 21.11.2009 р., що становить 551,32 грн.;

- червень 2009 р. у розмірі 13508,50 грн. за період з 11.09.2009 р. по 21.12.2009 р., що становить 773,87 грн.;

- липень 2009 р. у розмірі 13346,89 грн. за період з 11.09.2009 р. по 21.01.2010 р., що становить 996,99 грн.;

- листопад 2009 р. у розмірі 13247,59 грн. за період з 21.11.2009 р. по 11.03.2010 р., що становить 825,89 грн.;

- грудень 2009 р. у розмірі 12450,23 грн. за період з 21.12.2009 р. по 11.03.2010 р., що становить 566,40 грн.;

- січень 2010 р. у розмірі 12338,86 грн. за період з 21.01.2010 р. по 11.03.2010 р., що становить 346,50 грн.;

- лютий 2010 р. у розмірі 11556,16 грн. за період з 21.02.2010 р. по 11.03.2010 р., що становить 123,32 грн.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 4593,29 грн. відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, та підлягають задоволенню.

В решті частині позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 10003,04 грн. не підлягають задоволенню, оскільки заявлені безпідставно та помилково нараховані.

          Відповідно до ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

          Згідно п.8.2.1. Договору третя особа зобов`язалась щоквартально письмово інформувати позивача про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення позивачу звіту у формі встановленій сторонами (додаток № 3 до Договору).

Відповідно до п.11.2.3. Договору третя особа несе відповідальність за порушення своїх обов`язків, а саме сплачує позивачу такі штрафні санкції, зокрема, за використання майна не за призначенням, невиконання обов`язку з утримуванням його у відповідності до технічних умов, правил технічної експлуатації та інструкції виробника майна, неподання інформації про стан та місцезнаходження майна згідно п.8.2.1. цього договору, порушення умов п.14.7 Договору – штраф у розмірі 1 відсоток загальної вартості майна на момент укладення цього договору за кожен випадок такого порушення.

          Як вбачається із матеріалів справи відповідач всупереч приписам ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не надав доказів на підтвердження подання третьою особою відповідної інформації (звіту) про стан та місцезнаходження майна з 1 кварталу 2009 року по 4 квартал 2009 року, з урахуванням чого штраф за неподання вказаної інформації за 4 квартали становить 14600,00 грн. При таких обставинах, позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню в повному обсязі.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

          Перевіривши нарахування 3% річних за період з 11 вересня 2009 року по 11 березня 2010 року, судом встановлено, що 3% річних, нараховані на суму заборгованості за:

- грудень 2008 р. у розмірі 11246,64 грн. за період з 11.09.2009 р. по 11.03.2010 р. становлять 168,24 грн.;

- січень 2009 р. у розмірі 21023,88 грн. за період з 11.09.2009 р. по 11.03.2010 р. становлять 314,49 грн.;

- лютий 2009 р. у розмірі 20574,85 грн. за період з 11.09.2009 р. по 11.03.2010 р. становлять 307,78 грн.;

- березень 2009 р. у розмірі 13981,62 грн. за період з 11.09.2009 р. по 11.03.2010 р. становлять 209,15 грн.;

- квітень 2009 р. у розмірі 14010,26 грн. за період з 11.09.2009 р. по 11.03.2010 р. становлять 209,58 грн.;

- травень 2009 р. у розмірі 13633,64 грн. за період з 11.09.2009 р. по 11.03.2010 р. становлять 203,94 грн.;

- червень 2009 р. у розмірі 13508,50 грн. за період з 11.09.2009 р. по 11.03.2010 р. становлять 202,07 грн.;

- липень 2009 р. у розмірі 13346,89 грн. за період з 11.09.2009 р. по 11.03.2010 р. становлять 199,65 грн.;

- листопад 2009 р. у розмірі 13247,59 грн. за період з 21.11.2009 р. по 11.03.2010 р., що становить 120,86 грн.;

- грудень 2009 р. у розмірі 12450,23 грн. за період з 21.12.2009 р. по 11.03.2010 р., що становить 82,89 грн.;

- січень 2010 р. у розмірі 12338,86 грн. за період з 21.01.2010 р. по 11.03.2010 р., що становить 50,71 грн.;

- лютий 2010 р. у розмірі 11556,16 грн. за період з 21.02.2010 р. по 11.03.2010 р., що становить 18,05 грн.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 2087,41 грн. відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, та підлягають задоволенню.

В решті частині позовні вимоги щодо стягнення 3% річних в сумі 48,64 грн. не підлягають задоволенню, оскільки заявлені безпідставно та помилково нараховані.

          Перевіривши нарахування позивачем інфляційних втрат за період з 11 вересня 2009 року по 11 березня 2010 року, судом встановлено, що інфляційні, нараховані на суму заборгованості за:

- грудень 2008 р. у розмірі 11246,64 грн. за період з 11.09.2009 р. по 11.03.2010 р. становлять 854,74 грн.;

- січень 2009 р. у розмірі 21023,88 грн. за період з 11.09.2009 р. по 11.03.2010 р. становлять 1597,81 грн.;

- лютий 2009 р. у розмірі 20574,85 грн. за період з 11.09.2009 р. по 11.03.2010 р. становлять 1563,69 грн.;

- березень 2009 р. у розмірі 13981,62 грн. за період з 11.09.2009 р. по 11.03.2010 р. становлять 1062,60 грн.;

- квітень 2009 р. у розмірі 14010,26 грн. за період з 11.09.2009 р. по 11.03.2010 р. становлять 1064,78 грн.;

- травень 2009 р. у розмірі 13633,64 грн. за період з 11.09.2009 р. по 11.03.2010 р. становлять 1036,16 грн.;

- червень 2009 р. у розмірі 13508,50 грн. за період з 11.09.2009 р. по 11.03.2010 р. становлять 1026,65 грн.;

- липень 2009 р. у розмірі 13346,89 грн. за період з 11.09.2009 р. по 11.03.2010 р. становлять 1014,36 грн.;

- листопад 2009 р. у розмірі 13247,59 грн. за період з 21.11.2009 р. по 11.03.2010 р., що становить 622,64 грн.;

- грудень 2009 р. у розмірі 12450,23 грн. за період з 21.12.2009 р. по 11.03.2010 р., що становить 460,66 грн.;

- січень 2010 р. у розмірі 12338,86 грн. за період з 21.01.2010 р. по 11.03.2010 р., що становить 234,44 грн.;

- лютий 2010 р. у розмірі 11556,16 грн. за період з 21.02.2010 р. по 11.03.2010 р., що становить 0 грн.

Всього за період з 11 вересня 2009 року по 11 березня 2010 року розмір інфляційних, нарахованих на вищезазначену суму заборгованості складає 10538,53 грн.

          Відповідно до п.2 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

При таких обставинах, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 10369,38 грн., яка заявлена до стягнення, оскільки у суду відсутні правові підстави для виходу за межі позовних вимог.

          Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 2025,69 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 224,84 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 626, 1048, 1049 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 216, 217, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити в прийнятті заяви про уточнення та збільшення розміру позовних вимог (вх. №2730 від 22.06.2010р.)

Повернути позивачу заяву про уточнення та збільшення розміру позовних вимог (вх. №2730 від 22.06.2010р.) на 11 аркушах, в тому числі платіжне доручення №3968 від 08.06.2010р. та конверт.

Позов задовольнити частково в сумі 202569,20 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем`єр Дайджест" (61099, м. Харків, вул. Північна, буд. 12, ідентифікаційний код 33816745) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г, п/р №26002262400276 в ВАТ "ВіЕйБі Банк" в м. Києві, МФО 380537, ідентифікаційний код 33880354) основний борг в сумі 170919,12 грн., пеню в сумі 4593,29 грн., 3% річних в сумі 2087,41 грн., інфляційні втрати в сумі 10369,38 грн., штраф в сумі 14600 грн., держмито у сумі 2025,69 грн. та витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у сумі 224,84 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті частині позову в сумі 10051,68 грн. відмовити.

Суддя

Повний текст рішення по справі підписано 29 червня 2010 року.