Рішення № 101548766, 26.11.2021, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/5342/21

Провадження № 2/740/1428/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2021 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області у складі головуючої судді Гагаріної Т.О., за участі секретаря судового засідання Філоненко О.В., представника відповідача Дубіна В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Ніжині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ніжинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Ніжинрайагролісництво» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні -

встановив:

24.09.2021 позивач звернувся до суду зі вказаним позовом та просив стягнути з відповідача на свою користь суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що перебував у трудових відносинах з ДП «Ніжинрайагролісництво», працював на посаді тракториста з 13 травня 2019 року по 20 січня 2020 року і був звільнений за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України. Повного розрахунку в день звільнення відповідачем не було проведено, а саме не було виплачено заробітну плату за вересень 2019 року -4 173 грн., за жовтень 2019 року - 4 173 грн., за листопад 2019 року - 4 173 грн., за грудень 2019 року 4 173 грн., за січень 2020 року - 5 489,77 грн. Загальний розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в день звільнення становив 22 181,77 грн. 20 вересня 2021 року відповідач частково сплатив заробітну плату в розмірі 13 245,97 грн. Таким чином, на день звернення позивача до суду, відповідач не виплатив заробітну плату у розмірі 8 935, 80 грн. Тому позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за нараховану, але не виплачену заробітну плату загальним розміром 8 935, 80 грн., а також середній заробіток за весь період затримки розрахунку (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів) по день ухвалення судового рішення.

Ухвалою суду від 28 вересня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, у справі відкрито спрощене позовне провадження, витребувано у відповідача довідки про розмір заборгованості щодо виплати заробітної плати та інших сум та довідки про розмір середньої заробітної плати ОСОБА_1

01.11.2021 представником позивача до суду подано заяву про уточнення позовних вимог. Уточнюючи позовні вимоги, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за нараховану, але не виплачену заробітну плату загальним розміром 4 516,54 грн., а також середній заробіток за весь період затримки розрахунку (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів) в розмірі 86 370,05 грн.

24.11.2021 позивачем до суду подано заяву про уточнення позовних вимог, у якій останній з урахуванням поданої відповідачем довідки від 06.11.2021, просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.01.2020 по 27.10.2021 в розмірі 88 028 грн. 53 коп. (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів) та судові витрати по справі.

У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі зазначивши, що на дату звільнення позивача, загальна сума заборгованості по заробітній платі останнього, складала 17 665, 23 грн., і була виплачена позивачеві в повному обсязі 20.09.2021 та 27.10.2021. Також зазначає, що невиплата заробітної плати позивачеві відбулася не з вини відповідача, а пов`язана з накладенням постановою державного виконавця арешту на грошові кошти відповідача, що фактично призвело до призупинення його господарської діяльності на досить тривалий період. Тому вважає, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який просить стягнути позивач, значно перевищений та підлягає зменшенню. До того ж, позивачем не доведено фактичних обставин майнових втрат, яких той зазнав у зв`язку з несвоєчасністю виплати заробітної плати.

Також від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії довідок про заборгованість по заробітній платі, про розрахунок середньоденної заробітної плати та довідки на підтвердження виплати позивачеві заробітної плати.

Згідно розрахунку заборгованості від 28.10.2021 від відповідача, кількість відпрацьованих днів за грудень та листопад 2019 року складає 42 дні. Середньоденна заробітна плата складає 198,71 грн. Згідно довідки від 28.10.2021 станом на 28.10.2021 заборгованість відсутня.

На підставі ст.ст. 278-279 ЦПК України, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивач в судове засідання не з`явилася про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В позовній заяві просив справу розглядати за його відсутності.

Представник відповідача у судовому засідані, підтримав позицію викладену у відзиві та додатково зазначив, що розмір визначений позивачем середнього заробітку за період затримкм розрахунку є явно завищеним враховуючи суму заборгованості підприємства на день подачі позову. Вважав, що у даному випадку можливим буде визначення його розміру на рівні 17000-20000 грн.

Заслухавши представника відповідача, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов до наступного висновку.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , перебував у трудових відносинах з Ніжинським районним дочірнім агролісогосподарським спеціалізованим підприємством «Ніжинрайагролісництво», працюючи на посаді тракториста з 13 травня 2019 року, 20 січня 2020 року був звільнений за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Суд звертає увагу, що між сторонами виник спір у сфері трудових відносин працівника із роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом), який пов`язаний із виплатою заборгованості по заробітній платі, що врегульовано нормами Конституції України та Кодексу законів про працю України (далі КЗпП).

Так, відповідно до частини сьомої ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

В свою чергу, ст.116 КЗпП визначено строки протягом, яких власник або уповноважений ним орган повинен провести розрахунок із звільненим з роботи працівником, такий розрахунок по виплаті звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день його звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинне виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Далі, оцінюючи надані докази суд враховує, що виходячи із загальних правил доказування в цивільному процесі, які ґрунтуються на ст.ст. 12, 81 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас у справах, що випливають з трудових відносин тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця (див. для прикладу постанову Верховного Суду від 13 листопада 2019 року по справі № 207/1385/16-ц (провадження № 61-23193св18)).

В даних правовідносинах судом встановлено наявність трудових відносин між позивачем та відповідачем.

По справі сторонами надано відповідні розрахунки.

Судом встановлено, що на час звільнення 20.01.2020 відповідач не провів з позивачем у день його звільнення всіх належних розрахунків, зокрема, не виплатив заробітну плату.

У п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно положень ст.ст.115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Принцип змагальності згідно ст.12 ЦПК України забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Відповідно до частини першої ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація згідно з частиною першою ст.117 КЗпП України повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Сума середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 20.01.2020 по 27.10.2021 складає: 442 (кількість днів) х 198 грн. 71 коп. (середньоденна заробітна плата) = 87 829,82 грн

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд доходить висновку, що у цій справі відповідачем не доведено відсутність своєї вини у затримці розрахунку з позивачем при звільненні.

Проте при визначенні розміру сум, які підлягають до стягнення з роботодавця, необхідно взяти до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених вимог про стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 30 000 гривень. Зазначена сума, безумовно, не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема витрати на правову допомогу, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем сплачено при зверненні до суду 908 грн судового збору. Відповідачем понесені інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме витрати на правову допомогу в розмірі 6000 грн. З врахуванням приписів ч.3 ст.141 ЦПК України, а також обставин даної конкретної справи - виплата заборгованості по заробітній платі позивачу відповідачем після подання позову до суду, кількість судових засідань, в яких брав участь представник відповідача, перевіряючи розмір таких витрат їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, суд приходить до висновку про зменшення розміру заявлених до стягнення відповідачем витрат на правову допомогу до 3000 грн. Позовні вимоги позивача задоволено на 34 % (30000 х100% : 88028,33 = 34%). Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 308, 72 грн. судового збору. Разом з тим, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 1980 грн. витрат на правову допомогу (3000 х 66% (100% - 34% = 66 %) = 1980 грн). Провівши взаємозалік, остаточно з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 1671 грн. 28 коп. судових витрат (1980 грн. – 308,72 грн. =1671,28 грн.).

Керуючись: ст.ст. 141, 263, 265, 280-284 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Ніжинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Ніжинрайагролісництво», код ЄДРПОУ 31254259, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , середній заробіток за весь період затримки розрахунку на день повного розрахунку в розмірі 30 000 грн. (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів).

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Ніжинського районного дочірнього агролісогосподарського спеціалізованого підприємства «Ніжинрайагролісництво», код ЄДРПОУ 31254259, судові витрати у розмірі 1671 гр.38 коп..

У іншій частині позову відмовити.

Рішення суду в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Відповідач – Ніжинське районне дочірнє агролісогосподарське спеціалізоване підприємство «Ніжинрайагролісництво», ЄДРОУ 31254259, адреса:16608, Чернігівська область, м.Ніжин, вул.Борзнянський Шлях,5

Повний текст рішення складений 02.12.2021.

Головуюча суддя Т.О.Гагаріна