Вирок № 101543880, 02.12.2021, Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

вул. Сосновського,38 м. Коростень Коростенський район Житомирська область Україна 11500

Справа № 279/6569/13-к

Провадження № 1-кп/279/386/21

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2021 року Коростенський міськрайонний суд

Житомирської області

в складі: головуючого судді Недашківської Л.А.

з секретарем Подвисоцькою Т.В.

за участю сторін кримінального провадження: прокурора Сільченка В.І., обвинуваченої ОСОБА_1 , захисника Бугайова М.В.., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Коростені кримінальне провадження №12013060060000138 по обвинуваченню

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Коростень Житомирської області, громадянки України, неодруженої, з середньою освітою, працюючої, несудимої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ст.358 ч.3 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Обвинувачена ОСОБА_1 згідно обвинувального акту від 02.10.2017 року обвинувачується в тому, що перебуваючи на посаді медичної сестри наркологічного кабінету Коростенської центральної міської лікарні Житомирської області у період часу з 21.09.2012 року по 10.01.2013 року, порушуючи правила, встановлені наказами МОЗ України від 19.07.2005 року №360 «Про затвердження правил виписування рецептів та вимог-замовлень на лікарські засоби і вироби медичного призначення, порядку відпуску лікарських засобів і виробів медичного призначення з аптек та їх структурних підрозділів, інструкції про порядок зберігання, обліку та знищення рецептурних бланків та вимог-замовлень», діючи умисно, неодноразово та повторно, за попередньою змовою із ОСОБА_2 , провадження відносно якої ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13.05.2019 року закрито, склала, видала та підписала підписом лікаря ОСОБА_2 за невстановлених слідством точних обставин рецепти Форми №1 на право придбання підконтрольних отруйних та сильнодіючих лікарських засобів. Діючи умисно, в особистих інтересах та інтересах третіх осіб, неодноразово та повторно, у період з 21.09.2012 року по 10.01.2013 року, з метою використання іншою (третьою особою), видала та посвідчила печаткою лікаря ОСОБА_2 , а саме заповнила, підписала та проставила відбиток особистої печатки лікаря ОСОБА_2 за невстановлених слідством точних обставин рецепти форми №1, які являються офіційними документами на право придбання підконтрольних отруйних та сильнодіючих лікарських засобів – таблеток димедролу (дифенгідрамін) та сонат (зопіклон), на ім`я пацієнтів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які не отримували і не могли отримувати рецепти, так як відбували покарання у виді позбавлення волі, за наступних обставин: 21.09.2012 видала рецепт №214687 на ім`я ОСОБА_3 на придбання 20 таблеток димедролу, 24.11.2012 р. видала рецепт №223140 на придбання 30 таблеток димедролу на ім`я ОСОБА_3 , 10.12.2012 року видала рецепт №225975 на придбання 10 таблеток сонату та рецепт №225976 на придбання 20 таблеток димедролу на ім`я ОСОБА_3 , 14.12.2012 року видала рецепт № НОМЕР_1 на придбання 10 таблеток сонат на ім`я ОСОБА_3 та рецепт №226318 на придбання 20 таблеток дімедролу, повторно видала невстановленим слідством особам рецепти на ім`я ОСОБА_5 , а саме: 09.12.2012 року видала рецепт №225962 на придбання 10 таблеток сонат на ім`я ОСОБА_5 , 09.12.2012 року рецепт № НОМЕР_2 на придбання 20 таблеток димедролу, 04.12.2012 року видала рецепт №224267 на придбання 10 таблеток сонат на ім`я ОСОБА_5 , 04.12.2012 року видала рецепт №224268 на придбання 10 таблеток дімедрол на ім`я ОСОБА_5 , 10.01.2013 року видала рецепт №228237 на придбання 10 таблеток сонат на ім`я ОСОБА_5 , за якими невстановлені особи в період з 21.09.2012 року по 10.01.2013 року в аптеках м.Коростень Житомирської області за невстановлених слідством обставин придбавали та використали сильнодіючі лікарські препарати – таблетки димедрол та сонат.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ст.358 ч.3 КК України як умисні дії, які виразились у підробленні, посвідченні офіційного документа, який видається і посвідчується установою чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов`язків, з метою використання його іншою особою, вчинені повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 органом досудового розслідування обвинувачується у підробленні та посвідченні офіційного документа, який видається і посвідчується установою чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов`язків, з метою використання його іншою особою, вчинені повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Так, на обґрунтування винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.358 КК України, сторона обвинувачення посилається на фактичні дані, які досліджені судом безпосередньо в судовому засіданні, згідно переліку письмових доказів (Т.9, а.с.33).

В ході судового розгляду кримінального провадження в судовому засіданні ОСОБА_1 винною себе у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.358 КК України не визнала та пояснила, що на виконання своїх обов`язків вела та заповнювала медичну документацію, в її обов`язки входила виписка рецептів. Вона заповнювала рецептурний бланк, а лікар його перевіряв.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показала, що її син ОСОБА_3 зараз відбуває покарання та перебуває в місцях позбавлення волі. Зазначила, що він перебував на обліку, як залежний від наркоманії, за ліками для сина ніколи до лікаря не зверталась.

Прокурор в судовому засіданні відмовився від допиту свідка ОСОБА_7 , оскільки відсутня можливість забезпечити його явку до суду. Судом була прийнята відмова від допиту вказаного свідка.

Стороною захисту заявлено клопотання про недопустимість як доказів: протокол тимчасового доступу до речей і документів від 05.04.2013 року, висновок експерта №1/698 від 17.05.2013 року, протоколи огляду документів від 16.04. - 18.04.2013 року, постанову про визнання речовими доказами зазначених документів.

Оцінивши у сукупності наявні у справі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, в порядку ст.94 КПК України за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, виходячи із засад справедливості, виваженості та неупередженості, керуючись законом, суд прийшов до наступних висновків.

Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Найважливішими засадами кримінального провадження є, в тому числі верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, що закріплено в статті 7 КПК України.

Згідно зі ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Як встановлено ст.94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

За змістом ст.92 КПК України на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст.91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів.

Відповідно до ч.1 ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Положеннями ст.85 КПК України передбачено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ч.1 ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

В кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати у світлі п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і вимагає воно, крім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення (справа «Капо проти Бельгії» (заява № 42914/98) рішення від 13 січня 2005 року Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується при розгляді справ як джерело права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що питання про допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази. Під час оцінки доказів суд має керуватися критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (справа «Тейксейра де Кастро проти Португалії» (заява № 44/1997/828/1034, рішення від 09 червня 1998 року), справа «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04, рішення від 21 квітня 2011 року), справа «Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії» (заява № 10590/83, рішення від 06 грудня 1988 року).

Відповідно до ч.2 ст. 62 Конституції України та ч.2 ст.17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з ч.3 ст.62 Конституції України та ч.4 ст.17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст.92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Ухвалюючи рішення у справі, суд же повинен ретельно перевірити доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення. У випадку, якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони захисту, він має навести переконливі мотиви такого висновку, які не залишають розумного сумніву у винуватості обвинуваченого. Разом з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи. Так, поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Відповідно до ч.2 ст.87 КПК України суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема такі діяння: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Згідно ст.159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).

При цьому, п.19 ч.1 ст.3 КПК України визначає, що стороною кримінального провадження з боку обвинувачення є слідчий, дізнавач, керівник органу досудового розслідування, керівник органу дізнання, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ст.164 КПК України, в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів має бути зазначено, серед іншого, прізвище, ім`я та по батькові особи, якій надається право тимчасового доступу до речей і документів.

Так, в цьому кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 03.04.2013 року слідчому відділу ОВС, ОГ та ЗО СУ ГУМВС України в Житомирській області Голубчику М.В. було надано тимчасовий доступ до речей і документів, які знаходились у володінні аптеки №1 КП Коростенська центральна міська лікарня та дозвіл на вилучення рецептів на сильнодіючі лікарські препарати сонат та димедрол, виписані на ім`я наступних громадян ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

В той же час, тимчасовий доступ до речей і документів, на підставі вищезазначеної ухвали слідчого судді, було проведено не слідчим відділу ОВС, ОГ та ЗО СУ ГУМВС України Голубчиком М.В., що підтверджується протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 05.04.2013 року, а старшим оперуповноваженим ВБНОН УМВС України Тумановським В.В., який не є стороною кримінального провадження і, яким було вилучено рецепти на прізвища ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ..

Відповідно до п.3 ч.2 ст.40 КПК України, слідчий уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам та під час виконання таких доручень на підставі ч.2 ст.41 КПК України співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого.

Тимчасовий доступ до речей і документів не є слідчою чи негласною слідчою дією, а є заходом забезпечення кримінального провадження, виконання якого, враховуючи положення вищезазначених норм, не може бути проведено за дорученням слідчого. Протилежне є порушенням принципу законності, передбаченого ст.9 КПК України.

Такий висновок суду також ґрунтується на положеннях ч.1 ст.165 КПК України, яка прямо передбачає надання доступу до документів саме особі, зазначеній в ухвалі: «Особа, зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як власник речей або документів, зобов`язана надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів особі, зазначеній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду». Право передоручення виконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів не передбачено. Не передбачено і право слідчого доручати здійснення заходів забезпечення кримінального провадження іншій особі, в тому числі і оперативним підрозділам. Статтею 40 КПК України (ч.1 п.3) передбачено право слідчого доручати оперативним підрозділам проведення лише слідчих (розшукових) (глава 20 КПК України) та негласних слідчих (розшукових) (глава 21 КПК України) дій.

Відповідно до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 05.04.2013 року (т.2 ас.75-76) тимчасовий доступ та вилучення в аптеці №1 КП «Коростенська центральна міська аптека» (м.Коростень, вул.Грушевського,36) рецептів було здійснено ст.о/у ВБНОН УМВС ОСОБА_18 , тобто працівником оперативного підрозділу, яким було вилучено 340 рецептів, серед яких було 33 рецепти, видані на ім`я ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 (т.2 а.с.77-81).

Разом з тим, ухвала слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 03.04.2013 року не містила дозволу на вилучення в аптеці №1 КП Коростенська центральна міська лікарня рецептів на сильнодіючі лікарські препарати сонат та димедрол, виписаних на ім`я ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 . Надане слідчим ОСОБА_22 доручення стосувалося (т.2 а.с.58) виконання ухвали слідчого судді Корольовського районного суду м.Житомира від 04.04.2013, тоді як згідно матеріалів справи така ухвала в межах даного кримінального провадження не постановлялася, а тимчасовий доступ до речей і документів було вирішено ухвалою слідчого судді від 03.04.2013.

Враховуючи, що захід забезпечення кримінального провадження, в ході якого було отримано речові докази, було здійснено без судового дозволу, оскільки ухвала слідчого судді такого дозволу не містила, неуповноваженою на здійснення такої процесуальної дії особою, така процесуальна дія не може вважатись такою, що здійснена з дотриманням порядку, встановленого КПК України, а отриманні в результаті її проведення докази допустимими.

Оскільки предметом дослідження комплексної експертизи документів, результатом якої став висновок експерта №1/698 від 17.05.2013 року, були рецепти, видані на ім`я ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , отримані органом розслідування з порушенням вимог КПК України, то такий висновок відповідно до положень ст.87 ч.1, 2 КПК України як доказ також є недопустимим, оскільки отриманий завдяки інформації, отриманій без попереднього дозволу суду (дозвіл на вилучення рецептів, виданих на ім`я ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , Пяташа слідчим суддею не надавався, а сама процесуальна дія здійснена не уповноваженою особою), що згідно п.1 ч.2 ст.87 КПК України законодавцем визначено як істотне порушення прав людини і основоположних свобод людини та тягне за собою безумовне визнання отриманих в такий спосіб доказів недопустимими.

Доктрина «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree) сформульована ЄСПЛ у рішеннях у справах «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України».

Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж. Недопустимими є докази, здобуті із суттєвим порушенням прав та свобод людини.

На підставі наведеного, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження, відповідно до положень ст.337 КПК України, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в подані ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме: діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, у зв`язку з чим не наділений повноваженнями за власною ініціативою ініціювати проведення певних слідчих /розшукових/ дій, оскільки функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган, суд приходить до висновку про те, що докази, які були зібрані стороною обвинувачення стосовно обвинуваченої ОСОБА_1 , щодо її причетності до кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.358 КК України (протокол тимчасового доступу до речей і документів від 05.04.2013 року, висновок експерта №1/698 від 17.05.2013 року, протоколи огляду документів від 16.04. - 18.04.2013 року, постанова про визнання речовими доказами зазначених документів)є недопустимими, що в свою чергу тягне за собою неможливість їх використання у даному судовому процесі.

Відповідно до положень ст.62 Конституції України, ст.17 КПК України, в основу вироку можуть бути покладені тільки достовірні докази, досліджені в судовому засіданні. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок.

Відповідно до розяснень п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані - суд зобовязаний постановити виправдувальний вирок.

Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визнання особи винною у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Згідно з положеннями ч.1 ст.373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1)вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3)в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Таким чином, з урахуванням викладеного раніше, в ході судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ наданий сторонами обвинувачення та захисту з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що висунуте ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.358 КК України, не знайшло свого підтвердження, оскільки достатніх та допустимих доказів на доведення участі у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, стороною обвинувачення не надано, судом не виявлено, в зв`язку з чим суд вважає за необхідне в силу презумпції невинуватості, закріпленої у ст.62 Конституції України, виправдати обвинувачену на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, оскільки у судовому засіданні не було доведено, що ОСОБА_1 вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.358 КК України.

Так, частиною другою статті 1 КПК України встановлено, що кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12рп/2011 від 20.10.2011 (справа № 1-31/2011), положення статті 62 Конституції України спрямовані на забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а саме: обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто обвинувачення у вчиненні злочину не може грунтуватися на фактичних даних, одержаних у результаті оперативно - розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України № 2135-Х11 від 18 лютого 1992 року «Про оперативно-розшукову діяльність» (далі - Закон № 2135-ХІІ), особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності. Цивільний позов відсутній, арешт на майно не накладався, запобіжний захід під час досудового розслідування та під час судового розгляду не обирався. Речові докази підлягають залишенню в матеріалах провадження, судові витрати відносяться на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.62 Конституції України, ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст.ст.17, 284, 369, 370, 371, 373, 374, 376, 395 КПК України,

У Х В А Л И В :

Визнати ОСОБА_1 невинуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 358 КК України, та виправдати.

Речові докази – рецепти форми №1, залишити в матеріалах провадження.

Судові витрати за проведення експертизи в сумі 1173,60 грн. віднести на рахунок держави.

Вирок може бути оскаржено до Житомирського апеляційного суду через Коростенський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляції, а в разі подачі апеляції - після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо його не скасовано .

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, не пізніше наступного дня після ухвалення – надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, може бути отримана в суді учасниками судового провадження.

Суддя Недашківська Л.А.

копія згідно з оригіналом