Рішення № 101529055, 17.11.2021, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/326/21

Провадження № 2/191/114/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2021 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Прижигалінської Т.В.

за участю секретаря - Силкіної О.Г.

згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання технічними засобами, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», третя особа : ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом до ТОВ «Мілоан», третя особа : ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що 01.05.2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 1662113.

Відповідно до п.1.1. Кредитного договору Позикодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальникові грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі у п. 1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та процента за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.

Згідно п.1.2. Кредитного договору сума кредиту становить 7000.00 грн. у валюті : Українські гривні.

Відповідно до п.1.3. Кредитного договору кредит надається строком на 30 днів з 01.05.2020 року.

Поряд з цим, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за падання кредиту та процентів за користування кредитом : 31.05.2020 року ( п. 1.4. Кредитного договору).

Позивач вважає, що при укладанні вищевказаного Кредитного договору порушені її права як споживача, згідно з нормами ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЗУ «Про захист персональних даних» у зв`язку з чим, ним у досудовому порядку неодноразово направлялись листи про припинення порушень з боку відповідача, проте, такі вимоги були залишені без задоволення, а тому вона змушена була звернутись до суду.

Порушення своїх споживчих прав вбачає в наступному : 1) Порушення Відповідачем норм, встановлених ч.2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Перед укладенням договору про надання кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про обставини, зазначені в ч.2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Згідно підпункту п.5.1 Кредитного договору, до укладення цього договору вона ніби-то отримала від Товариства інформацію, зазначену в ч.2 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та в ЗУ «Про захист прав споживачів».

Проте, фактично працівники ТОВ «Мілоан» при видачі кредитних коштів не ознайомлюють позичальника з умовами кредитування та ризиками, що передбачено, ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», як і ніде про це вона не ставила свій підпис. Поряд з цим, згідно підпункту п.5.1. Кредитного договору до підписання цього Договору вона ніби-то ознайомилась з усіма його умовами та Правилами надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства https://miloan.ua та є невід`ємною частиною цього договору ( далі-Правила). Але працівники фінансової установи, не надали їй і вищевказані умови та Правила, і з їх текстом вона ознайомлена не була. Вважає, що Відповідач, скориставшись її необізнаністю, навмисно не дотримав та грубо порушив імперативні вимоги діючого законодавства України, які визначені та встановлені Законом, що є істотними і необхідними для даного виду договорів, зокрема Відповідач не надав їй повної, всебічної, об`єктивної та достовірної інформації, про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту.

Поряд з цим, Відповідно до ч.2 статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» : Фінансова установа до укладення з клієнтом договору про надання фінансової послуги додатково надає йому інформацію про: 1) фінансову послугу, що пропонується надати клієнту, із зазначенням вартості цієї послуги для клієнта, якщо інше не передбачено законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг: 2) умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість; 3) порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи в результаті отримання фінансової послуги; 4) правові наслідки та порядок здійснення розрахунків з фізичною особою внаслідок дострокового припинення надання фінансової послуги; 5) механізм захисту фінансовою установою прав споживачів та порядок урегулювання спірних питань, що виникають у процесі надання фінансової послуги; 6) реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо), а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів; 7) розмір винагороди фінансової установи у разі, коли вона пропонує фінансові послуги, що надаються іншими фінансовими установами. Також згідно ч.3 та ч. 4 статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Проте їй, як споживачу, не була надана ця інформація, яка стосується суті наданих фінансових послуг, а отже відсутнє і будь яке письмове підтвердження про ознайомлення її з вищенаведеною інформацією та взагалі з усіма умовами кредитного договору. На її думку, Відповідач проігнорував вимоги законодавства, що є однією з підстав визнання договору недійсним, адже згідно з ч. 2 п. 2 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Забороняється як такі, що вводять в оману, зокрема: з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення та позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Позивач не мала можливості детально ознайомитися з умовами та правилами кредитування перед укладанням Кредитного договору. Їй повинна була бути надана можливість і час детально ознайомитися з умовами даного договору та законодавством, що його регулює. Як виявилося пізніше у Кредитному договорі міститься безліч умов, що регулюються законодавством, з яким вона ніколи в житті не зустрічалась та який укладений не на вигідних для неї умовах. Вона, здійснюючи оформлення кредиту через інтернет, за 15 хвилинний проміжок часу, не мала можливості об`єктивно оцінити та осмислити умови кредитування, виявити їх недоліки та оцінити всі ризики та збитки, які отримає в результаті укладання даної угоди. З врахуванням наведеного, позивач при укладенні Кредитного договору через неналежну інформованість з боку Товариства та необізнаність не могла у повному обсязі оцінити умови договору кредиту на предмет їх вигідності так як не було належним чином детально роз`яснено працівниками Фінансової установи їх умови.

Отже, недотримання та невиконання відповідачем імперативних вимог Закону, встановлених ч.2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» є підставою згідно ст.215 ЦК України, для визнання даного Кредитного Договору не дійсним, в зв`язку з недотриманням відповідачем норм законодавства, щодо істотних умов договору, які є необхідними для його укладення.

2) Порушення відповідачем норм встановлених п.8,9 ч.1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Тобто фактично даний кредитний договір укладено без строку договору та порядку його припинення. Поряд з цим, якщо аналізувати текст Кредитного договору, приходимо до висновку, що договір не містить умов про відповідальність відповідача, зокрема і в розділі договору під назвою «Відповідальність сторін». Проте, згідно п.9 ч.1 ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», договір повинен містити : права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою. П`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу

Згідно із ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, в даному випадку ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Тому відсутність у кредитному договорі умови про припинення дії договору, про відповідальність відповідача є підставою для визнання такого договору недійсним.

3) Порушення Відповідачем норм, встановлених абз.5, 11 п.2 ст. 8 ЗУ «Про захист

персональних даних».

Так, відповідно до підпунктів п.5.1. Кредитного договору вона начебто підтверджує, що повідомлена про свої права згідно ЗУ «Про захист прав споживачів», про включення її персональних даних до бази персональних даних, володільцем якої є Товариство, мету збору персональних даних, а також про її права - суб`єкта персональних даних, визначені ст. 8 ЗУ «Про захист персональних даних».

Проте, позивач наголошує, що Відповідач їй абсолютно не повідомляв про умови та строки обробки їх персональних даних. З аналізу умов Кредитного договору вбачається, що надана нею згода на обробку персональних даних є безстроковою та безвідкличною. Тому, на її думку, відсутність у кредитному договорі права відізвати свою згоду на обробку персональних даних, є порушенням закону та підставою для визначення підпунктів п.5.1 Кредитного договору, щодо обробки персональних даних, не дійсними.

У зв`язку з цим, позивач просить визнати недійсним Кредитний договір № 1662113 від 01.05.2020 року.

Позивач в судове засідання не з`явилася, однак при зверненні до суду з даною позовною заявою просила розглядати справу без її часті.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, однак до його початку надав відзив на позовну заяву, згідно якого просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, так як позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Також просив справу розглядати без його участі.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився по невідомим суду причинам.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст. 16 ЦК.

Згідно з ч. ч. 1, 2ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки та відшкодування збитків.

З матеріалів справи вбачається, що 01.05.2020 року між ТОВ «Мілоан» (Позикодавець) та ОСОБА_1 ( Позичальник», був укладений Кредитний договір № 1662113 (індивідуальна частина), згідно з п.1.2 якого Сума кредиту становить 7000,00 грн. у валюті : Українські гривні.

Кредит надається строком на 30 днів з 01.05.2020 року. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом : 31.05.2020 ( п.1.3, 1.4 Договору).

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 8 абз.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності

правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який

не вчинено.

Відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК ), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які

виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним ( п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Пунктом 20 абз.1,2 вищезазначеної Постанови передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою

обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Згідно абз.1 п.26 Постанови особами, які беруть участь у справі про визнання

правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

У Постанові Касаційного цивільного суду від 8 квітня 2020 року, справа №761/310/17, суд зазначив, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 4 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то зазначити, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Згідно п.14 абз.1,2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України "Про захист прав споживачів". Зокрема, кредитний договір обов`язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз`яснення, наведені у

29.12.2020 року між ТОВ «Мілоан» ( надалі - Кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (надалі - Новий Кредитор» уклали Договір відступлення прав вимоги № 58-МЛ, згідно з п.1.1 якого, на умовах, встановлених цим Договором, Кредитор передає (Відступає) Новому Кредиторові за плату, а Новий Кредитор приймає належні Кредиторові права грошової вимоги (права Вимоги) до Боржників за Кредитними Договорами, вказаними у Реєстрі Боржників. Укладеними між Кредитором і Боржником (Портфель Заборгованості).

Внаслідок передачі (відступлення) Портфеля Заборгованості за цим Договором, новий Кредитор заміняє Кредитора у Кредитних Договорах , що входять до Портфеля Заборгованості та відповідно вказані у Реєстрі Боржників, та набуває права грошових вимог Кредитора за цими Кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання своїх грошових та інших зобов`язань Боржників за Кредитними договорами ( п.1.2 Договору Відступлення).

З Акту приймання-передачі Реєстру Боржників від 29.12.2020 року До Договору відступлення прав вимоги № 58-МЛ від 29.12.2020 року вбачається, що згідно з вимогами п.8.3 Договору відступлення, Кредитор надав, а Новий Кредитор прийняв Реєстр Боржників Кредитора від 29.12.2020 року. Загальна сума заборгованості : 205618183 грн. 98 коп..

Згідно Виписки від 26.08.2021 року з реєстру прав вимоги до Договору відступлення № 58-МЛ від 29.12.2020 року ОСОБА_1 значиться під номером 8225. № кредитного договору - 1662113 від 01.05.2020 року. Заборгованість по кредиту - 29757,10 грн.. Згідно Листа-коригування ТОВ «Мілоан» зазначає вірний розмір заборгованості : 25032,10 грн.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Згідно висновків Європейського суду з прав людини зазначеного у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 № 303А, п. 2958 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий,що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З матеріалів справи встановлено, що позивачка уклала спірний кредитний договір в електронній формі з ТОВ «Мілоан», тобто сторони обрали таку форму правочину, передбачену законом. Волевиявлення сторін даного договору на момент його вчинення було вільним і відповідала їх внутрішній волі, вони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Спірний правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та його зміст не суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Безпідставними є доводи позивачки, що кредитодавцем перед укладанням договору не була надана інформація, яка стосується суті наданих фінансових послуг, що вона взагалі не була ознайомлена з усіма умовами кредитного договору, що їй не була надана можливість та час детально ознайомитися з цими умовами та законодавством, що його регулює, що даний договір укладений не на вигідних для неї умовах, що, здійснюючи оформлення кредиту через інтернет, за 15-хвилинний проміжок часу, не мала можливості об`єктивно оцінити та осмислити умови кредитування, виявити їх недоліки та оцінити всі ризики та збитки, що з боку товариства не було належним чином роз`яснено умови договору, що їй не відомі норми законодавства, які регулюють зазначені в договорі умови. Суду не було надано позивачем жодних належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин, а тому позивачкою не доведено, що товариство навмисно обмежувало її в часі для здійснення нею свідомого вибору щодо доцільності укладення кредитного договору. Згідно меморіального ордеру №21518250 від 15.06.2020 року позичальником ОСОБА_1 сплачено заборгованість по кредитному договору № 1662113 в розмірі 2000 грн., згідно меморіального ордеру № 21518244 від 15.06.2020 року було пролонговано кредитний договір № 1662113 на 15 днів, сума 3812 грн., що свідчить про згоду на ознайомлення позивачки з умовами кредитного договору на момент його вчинення. Також, матеріали справи містять інформацію з електронного файлу щодо підтвердження підписання позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір у формі електронного правочину № 1662113 від 01.05.2020 року та хронологію вчинення дій щодо укладення кредитного договору у формі електронного правочину, з якого вбачається, що позичальником відправлено заяву на розгляд, відбулася автоматична перевірка по заяві, потім пропозиція позичальнику інших умов, клієнту відправлено SMS повідомлення з пропозицією інших умов кредитування, клієнту відправлено e-mail з пропозицією інших умов, прийняття позичальником пропозиції інших умов, створено пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) в особистому кабінеті позичальника, позичальнику відправлено SMS повідомлення про погодження кредиту та необхідність підписати акцепт на сайті, позичальнику відправлено SMS повідомлення з ідентифікатором (кодом) для підписання акцепту та укладення договору, позичальником підписано одноразовим ідентифікатором та відправлено товариству електронне повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір (акцепт), друкована форма укладеного кредитного договору розміщена в особистому кабінеті позичальника, кредитні кошти перераховано на картку позичальника. Зазначені дії не свідчать про те, що позивачка на момент укладення договору діяла під впливом обману, що товариство навмисно схиляло її до вчинення правочину в електронній формі на вкрай невигідних для неї умовах, що позивачка не була ознайомлена з його умовами перед підписанням договору та що вона не була обізнана з діючим законодавством , яке регулює ці умови. А помилка позивачки внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення не є підставою для визнання правочину недійсним. Також й не надано суду належних та допустимих доказів того, що перед укладенням договору товариством їй як споживачу не була надана інформація по суті наданих фінансових послуг згідно ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та ЗУ «Про захист персональних даних».

Крім того, позивачка звернулася до суду з даним позовом до неналежного відповідача, оскільки згідно договору №58-МЛ від 29.12.2020 року про відступлення прав вимоги, стороною кредитного договору є ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал». Але, своїм правом на заміну відповідача на належного позивачка в ході судового розгляду не скористалася, хоча була повідомлена належним чином електронною поштою про залучення у справі в якості третьої особи ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» згідно ухвали суду від 29.09.2021 року, в якій також зазначено, що без згоди позивача суд не має права за своєю ініціативою замінити відповідача на належного або залучити особу як співвідповідача.

Таким чином, відсутні підстави, для задоволення позову про визнання недійсним кредитного договору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 16, 202-205, 207, 215, 525, 526, 530, 1054 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 133, 141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», третя особа : ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т. В. Прижигалінська