Рішення № 101523281, 30.11.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2021 року справа №320/2388/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.10.2020 №0001223201.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірним податковим повідомленням-рішенням ФОП ОСОБА_1 нарахований штраф у сумі 17000,00 грн. на підставі висновків про реалізацію позивачем пляшки слабоалкогольного напою "Shake Coctails Bora Bora", об`ємом 0,33 л., міцністю 7% об. за відсутності ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями.

Позивач не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки вважає, що контролюючим органом було порушено порядок проведення фактичної перевірки.

Так, позивач зазначив, що фактична перевірки була проведена у присутності ОСОБА_2 , яка на дату перевірки не була офіційно працевлаштована та проходила стажування на посаду продавця магазину. Вказана особа повідомила позивачу про те, що посадові особи ГУ ДПС у Київській області жодних документів, які б стосувалися проведення перевірки, їй не надали.

Позивач зауважив, що він не був присутній під час проведення контролюючим органом фактичної перевірки, жодних документів щодо призначення фактичної перевірки на його адресу перед проведенням такої перевірки не надходило.

Крім того, позивач зауважив, що контролюючий орган не надав йому інформації щодо підстав проведення фактичної перевірки відповідно до пп.80.2.5 пункту 80.2 статті 8 Податкового кодексу України.

Також позивач зауважив, що акт про результати фактичної перевірки від 01.10.2020 №6/10-36-09-00-10/ НОМЕР_1 , акт про відмову від підпису у направленні на перевірку від 30.09.2020 та акт відмови від підписання акту перевірки від 30.09.2020 складені в різний час та в різних місцях, не були зареєстровані, без зазначення свідків, що, на думку позивача, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що підставою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення є встановлення посадовими особами ГУ ДПС у Київській області під час проведення фактичної перевірки факту реалізації ФОП ОСОБА_1 слабоалкогольного напою без відповідної ліцензії.

Відповідач зазначив, що фактична перевірка була проведена у присутності продавця ОСОБА_2 , якій були надані наказ та направлення на перевірку. Проте, вказана особа відмовилась розписатись у направленні на перевірку, про що посадовими особами ГУ ДПС у Київській області було складено відповідний акт.

За таких обставин, відповідач вважає, що ним було дотримано порядок проведення перевірки.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 18.06.2021, з`явились позивач та представники сторін.

Присутній у судовому засіданні 18.06.2021 позивач підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Присутній у судовому засіданні 18.06.2021 представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Присутній у судовому засіданні 18.06.2021 представник позивача заяви клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Присутній у судовому засіданні 18.06.2021 представник відповідача проти вказаного клопотання не заперечував.

Згідно з частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи клопотання представника позивача, усною ухвалою суду від 18.06.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до журналу судового засідання, вирішено здійснити подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець 13.03.2013, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

12.05.2020 Головним управлінням ДПС у Київській області видано позивачу ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (пивом) №10030312202000135, термін дії ліцензії з 22.05.200 по 22.05.2021 (а.с.61).

Судом встановлено, що 31.08.2021 Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято наказ №1085 "Про проведення фактичних перевірок", в якому вказано про необхідність організації у вересні 2020 року фактичних перевірок суб`єктів господарювання на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України згідно з додатком №1 (а.с.81).

Так, згідно з витягом з додатку №1 до вказаного наказу визначено провести фактичну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с.82).

30.09.2020 посадовими особами Головного управління ДПС у Київській області на підставі вказаного наказу було проведено фактичну перевірку магазину-кафетерію, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належить Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , за результатами якої було складено акт від 01.10.2020 №6/10-36-09-00-10/ НОМЕР_1 (а.с.11-12).

У вказаному акті зазначено, що перевірка була проведена у присутності продавця ОСОБА_2 .

Посадові особи контролюючого органу зазначили, що в ході перевірки встановлено факт реалізації плішки слабоалкогольного напою "Shake Coctails Bora Bora", об`ємом 0,33 л., міцністю 7% об., виробництва ТОВ "Напої Плюс", дата виробництва 28.07.2020 за ціною 25,10 грн. (фіскальний чек або інший роздрукований документ не видавався та не роздруковувався) за відсутності діючої ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, чим порушено ст.15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального".

В акті перевірки вказано, що під час перевірки проводилась фотофіксація, а до акта додані наступні документи: акт відмови від підпису у направленні на перевірку; акт відмови від підпису акта перевірки; акт відмови від отримання акта перевірки; матеріали фотофіксації.

Так, у вказаних актах зазначено, що ФОП ОСОБА_1 та продавець ОСОБА_2 відмовились від підпису у направленнях на перевірку від 24.09.2020 №854 та №855, акта перевірки та від отримання акта перевірки (а.с.18-20).

Копія вказаного акта перевірки супровідним листом від 02.10.2020 №34567/ ФОП/10-36-09-01-00-10 була направлена ГУ ДПС у Київській області позивачу (а.с.10).

На підставі вказаного акта перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.10.2020 №001223201, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 17000,00 грн. (а.с.23-24).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, позивач подав скаргу до Державної податкової служби України (а.с.25-26), яка рішенням від 27.01.2021 №2057/6/99-00-06-03-01-06 залишена без задоволення (а.с.27).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначені Законом №481 (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону №481 у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

- алкогольні напої - продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 0,5 відсотка об`ємних одиниць, які зазначені у товарних позиціях 2203, 2204, 2205, 2206 (крім квасу "живого" бродіння), 2208 згідно з УКТ ЗЕД, а також з вмістом спирту етилового 8,5 відсотка об`ємних одиниць та більше, які зазначені у товарних позиціях 2103 90 30 00, 2106 90 згідно з УКТ ЗЕД;

- слабоалкогольні напої - алкогольні напої з вмістом етилового спирту від 0,5 до 8,5 відсотка об`ємних одиниць та екстрактивних речовин не більш як 14,0 г на 100 см 3, виготовлені на основі водно-спиртової суміші з використанням інгредієнтів, напівфабрикатів та консервантів, насичені чи ненасичені діоксидом вуглецю;

- роздрібна торгівля - діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб`єктах господарювання (у тому числі іноземних суб`єктах господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) громадського харчування;

- місце торгівлі - місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів та пива - без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, - торговельною площею не менше 20 кв. метрів, обладнане реєстраторами розрахункових операцій та/або програмними реєстраторами розрахункових операцій (незалежно від їх кількості) або де є книги обліку розрахункових операцій (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.

Відповідно до частини двадцятої статті 15 Закону №481 роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами, або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Частиною першою статті 17 Закону №481 визначено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

До суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій (крім випадків, передбачених цим Законом) - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень (абзац шостий частини другої статті 17 Закону №481).

Як зазначено вище, спірним податковим повідомленням-рішенням до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції за здійснення роздрібної торгівлі слабоалкогольним напоєм "Shake Coctails Bora Bora", об`ємом 0,33 л., міцністю 7% об., виробництва ТОВ "Напої Плюс", дата виробництва 28.07.2020 по ціні 25.10 грн., без відповідної ліцензії.

Позивач, не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, зазначив про проведення ГУ ДПС у Київській області фактичної перевірки з порушенням вимог чинного законодавства.

Позивач наголосив на тому, що фактична перевірка була проведена за його відсутності. Під час перевірки була присутня ОСОБА_2 , яка на день проведення перевірки не була працевлаштована позивачем та лише проходила стажування на посаді продавця магазину-кафетерію.

Позивач зауважив на тому, що йому не було попередньо надані наказ та направлення на перевірку, що, на думку позивача, унеможливлює проведення перевірки.

Крім того, контролюючим органом не було попереджено позивача про підстави проведення фактичної перевірки, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Відповідно до пункту 80.1 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Згідно з підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Допуск посадових осіб контролюючих органі до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу (пункт 80.5 статті 80 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 80.7 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб`єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу (пункт 80.10 статті 80 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.

Акт перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

Згідно з пунктом 86.5 статті 86 Податкового кодексу України акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).

Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та/або його представниками та посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні контролюючого органу.

У разі відмови платника податків, його законних представників або особи, яка здійснювала розрахункові операції, від підписання акта (довідки), посадовими особами контролюючого органу складається акт, що засвідчує факт такої відмови. Один примірник акта або довідки про результати перевірки не пізніше наступного робочого дня після його складення реєструється в журналі реєстрації актів контролюючого органу і не пізніше наступного дня після його реєстрації вручається або надсилається платнику податків, його законному представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції.

У разі відмови платника податків або його законних представників від отримання примірника акта (довідки) перевірки чи неможливості його вручення платнику податків або його законним представникам чи особі, яка здійснювала розрахункові операції з будь-яких причин, такий акт або довідка надсилається платнику податків у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. У зазначених в цьому абзаці випадках контролюючим органом складається відповідний акт або робиться позначка в акті або довідці про результати перевірки.

З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, у судовому засіданні 18.06.2021 в якості свідка був допитаний ОСОБА_3 , який був попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.

Свідок зазначив, що він займає посаду завідуючого сектору контролю за виробництвом та обігом пального управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС у Київській області.

ОСОБА_3 повідомив, що на підставі наказу та направлення ним 30.09.2020 було здійснено фактичну перевірку магазину-кафетерію позивача.

Перед проведенням перевірки присутній у магазині ОСОБА_2 , яка представилась продавцем магазину, було пред`явлено наказ та направлення на перевірку, проте, вказана особа відмовилась від їх отримання, про що було складено відповідний акт.

Свідок повідомив, що він дістав з холодильника, який розташований у магазині, пляшку слабоалкогольного напою "Shake Coctails Bora Bora" та надав продавцю готівку за товар, після чого ОСОБА_2 дала йому решту з готівки.

ОСОБА_3 зауважив, що продавець не роздруковувала фіскальний чек з реєстратора розрахункових операцій.

Свідок повідомив, що ним спочатку було придбано товар, а потім надано документи для проведення перевірки.

ОСОБА_3 зазначив, що наявна у позивача ліцензія надає йому право лише на здійснення роздрібної торгівлі пивом, а тому продаж продавцем ОСОБА_2 інспектору пляшки слабоалкогольного напою "Shake Coctails Bora Bora" без відповідної ліцензії є порушенням Закону №481.

Отже, з показань свідка вбачається, що ОСОБА_2 , як особа, яка фактично проводила розрахункові операції, здійснила реалізацію пляшки слабоалкогольного напою "Shake Coctails Bora Bora".

У позовній заяві позивач зазначив про те, що ОСОБА_2 на дату проведення фактичної перевірки не була працевлаштована та лише проходила стажування на посаду продавця магазину-кафетерію. Позивач зазначив, що він письмово не оформлював стажування ОСОБА_2 .

У зв`язку з цим, ОСОБА_2 не є уповноваженим представником позивача для проведення перевірки.

Проте, суд не приймає до уваги таку позицію позивача, оскільки ст.81 Податкового кодексу України визначає в якості правомочної особи, у присутності якої проводиться фактична перевірка, особу, яка фактично проводить розрахункові операції, та не визначає статус її працевлаштування.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

З показань свідка, попередженого про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві свідчення, вбачається, що ОСОБА_2 здійснила реалізацію пляшки слабоалкогольного напою "Shake Coctails Bora Bora", тобто в розумінні вимог чинного законодавства вона є особою, яка фактично здійснила розрахункову операцію, та відповідно, набула статусу суб`єкта, у присутності якого може бути проведена фактична перевірка.

Щодо посилань позивача на ненадання ОСОБА_2 наказу та направлення на перевірку, то суд не приймає їх до уваги, оскільки такі пояснення не підтверджуються матеріалами справи та, спростовані вищевказаними показаннями свідка.

Також у позовній заяві позивач зазначив, що акт про результати фактичної перевірки від 01.10.2020 №6/10-36-09-00-10/ НОМЕР_1 , акт про відмову від підпису у направленні на перевірку від 30.09.2020 та акт відмови від підписання акта перевірки від 30.09.2020 складені в різний час та в різних місцях, не були зареєстровані, без зазначення свідків.

Проте, суд не приймає до уваги такі посилання позивача, оскільки в силу вимог пункту 81.1 статті 81 та пункту 86.5 статті 86 Податкового кодексу України акт про результати фактичної перевірки, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки, у той час як акт про відмову у направленнях на перевірку та акт про відмову від підписання акта перевірки складаються у день проведення фактичної перевірки.

Так, акт про результати фактичної перевірки №6/10-36-09-00-10/ НОМЕР_1 датований 01.10.2020 - днем його реєстрації контролюючим органом, у той час як акт про відмову від підпису у направленні на перевірку та акт відмови від підписання акта перевірки складені 30.09.2020, тобто у день проведення перевірки, що відповідає вимогам пункту 81.1 статті 81 та пункту 86.5 статті 86 Податкового кодексу України.

Щодо посилань позивача на відсутність у вказаних актах відомостей про свідків, то суд звертає увагу позивача на те, що Податковим кодексом України не встановлено обов`язковість зазначення відповідних відомостей у вказаних актах.

У позовній заяві позивач зазначив, що Головне управління ДПС у Київській області не повідомило йому конкретні підстави для проведення фактичної перевірки, з приводу чого суд зазначає таке.

У наказі від 31.08.2020 №1085 та додатку №1 до нього в якості підстави для проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 вказано на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Верховний Суд у постанові від 04.03.2021 у справі №803/1171/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 95364187) зазначив, що обов`язковими обставинами (передумовами) для проведення фактичної перевірки згідно підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України є отримання в установленому законодавством порядку від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби.

При цьому, повинні існувати конкретні фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки, а підстави проведення перевірки, зазначені в документах на перевірку, повинні бути очевидними і зрозумілими не лише для контролюючого органу, але й для платника податків, що безпосередньо пов`язано з реалізацією останнім права на захист своїх інтересів.

Проаналізувавши зміст наказу ГУ ДПС у Київській області від 31.08.2020 №1085, суд дійшов висновку що у ньому відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки, окрім як на норму, що регулює питання призначення перевірки, - підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України; у наказі не відображено, в рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства.

Відповідачем на підтвердження наявності підстав для призначення фактичної перевірки позивача додано до матеріалів справи доповідну записку начальника управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Чепілко Р. від 31.08.2020 №827/10-36-32-00-10, адресовану в.о. начальника ГУ ДПС у Київській області Завгородньому О.

У вказаній доповідній записці начальник управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Чепілко Р. просив розглянути питання щодо організації проведення фактичних перевірок суб`єктів господарювання у вересня 2020 року з метою здійснення функцій, закріплених за управлінням в частині контролю за дотриманням норм законодавства суб`єктами господарювання, які здійснюють торгівлю підакцизними товарами, проведено доперевірочний аналіз інформації щодо платників податків, які мають діючі ліцензії або які здійснюють придбання/продаж підакцизної продукції без наявності відповідних ліцензій, не подали в установлений законом строк обов`язкову звітність або подали їх із нульовими показниками тощо та визначено перелік суб`єктів господарювання, по яких необхідно провести фактичні перевірки (а.с.109).

Дослідивши вказану доповідну записку, суд дійшов висновку про те, що вказаний документ не містить конкретну інформацію про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, наявність якої є необхідною для призначення фактичної перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інформації про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що в свою чергу, свідчить про безпідставність призначення фактичної перевірки позивача на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 02.09.2020 у справі № 821/1828/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91303496) та від 15.05.2020 у справі №816/3238/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 89251215).

У постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87929522) судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Така правова позиція відповідає завданням та основним засадам адміністративного судочинства, закріпленим у статті 2 КАС України.

Отже, за правовим висновком Верховного Суду процедурним порушенням порядку проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу.

При цьому, щодо вимоги про визнання протиправним та скасування наказу, яка заявлена як самостійний предмет позову, судова палата Верховного Суду у вищевказаній справі зазначила таке:

«Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.»

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, у разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки».

За таких обставин, згідно з правовим висновком Верховного Суду, процедурні порушення, допущені контролюючим органом під час призначення перевірки (зокрема, щодо неправомірного прийняття наказу про призначення перевірки), можуть бути підставою для скасування у судовому порядку рішень контролюючого органу, прийнятих за наслідками такої перевірки.

При цьому, у постанові від 29.07.2021 у справі №320/7159/19 Верховний Суд зауважив, що установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, суд не може переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду.

Верховний Суд повідомив, що незаконність призначення й проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків є достатньою правовою підставою для висновку про визнання протиправними та скасування прийнятих за результатом такої перевірки податкових повідомлень-рішень.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою "плоди отруйного дерева", сформульованій Європейським судом з прав людини у справах "Гефген проти Німеччини", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Яременко проти України", відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.

Встановлена судами протиправність наслідків перевірки внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Під час розгляду цієї справи судом будо встановлено недотримання відповідачем процедури призначення фактичної перевірки позивача, що з огляду на вищевказану практику Верховного Суду є підставою для визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б повністю спростували доводи позивача щодо порушення порядку проведення перевірки, не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 29.10.2020 №0001223201.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо клопотання позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 14.12.2020 між адвокатом Шапошником Євгенієм Васильовичем (Адвокат) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат зобов`язався надати клієнту правову допомогу, здійснити захист порушених, невизнаних та/або оскаржуваних прав клієнта, та представляти інтереси клієнта, зокрема, у всіх судових установах України з усіма правами, наданими законом позивачу, для чого надає йому права подавати від імені клієнта заяви, у тому числі, позовну заяву.

Відповідно до пункту 5.1 договору за надання правової допомоги, що надається адвокатом у відповідності із умовами даного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар (а.с.32-33).

Суд зазначає, що доданий до матеріалів справи договір про надання правової допомоги від 14.12.2020 не містить жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати на відшкодування правничої допомоги, що унеможливлює встановлення судом зв`язку наданого представником позивача договору з цією справою.

Будь-яких інших належних доказів, зокрема, акт наданих послуг, які підтверджували зв`язок понесених позивачем витрат на правову допомогу з розглядом даної справи, позивачем не надано.

Верховний Суд у постановах від 24.12.2020 №802/836/17-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 93792662) та від 21.01.2021 у справі №640/1920/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94264433) зазначив, що відсутність документального підтвердження витрат, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючи те, що наданими документами витрати на правову допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про стягнення на його користь з відповідача понесених витрат на оплату правничої допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2270,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 26.02.2021 №0.0.2032427638.1 (а.с.4).

Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області, становить 2270,00 грн.

Керуючись статтями 243-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 29.10.2020 № 0001223201.

3. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у на суму 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код: 44096797, місцезнаходження: 03151, м.Київ, вул.Народного Ополчення, 5-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.