Ухвала суду № 101523031, 29.11.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ПОВЕРНЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ

29 листопада 2021 року Справа № 280/11451/21 м.Запоріжжя Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Максименко Л.Я., перевіривши матеріали

за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Військової частини 3026 Національної гвардії України (69083, м. Запоріжжя, вул. Музична, 46, код ЄДРПОУ 08803632)

про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся із позовною заявою до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини 3029 Національної гвардії України (далі – відповідач), в якій позивач просить суд стягнути з військової частини 3026 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення (виключення зі списків особового складу) - 20 червня 2019 року, по день фактичного розрахунку - 15 липня 2021 року, у розмірі 660 744 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Разом із позовною заявою представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій він вказує, що позивач дізнався про повний розрахунок з ним лише 20.07.2021 року коли отримав відповідну виписку по рахунку, та потім звернувся за правовою допомогою до адвоката 10.08.2021. Також посилається на те, що інформація про заробітну плату позивача, яка обов`язково необхідна для здійснення належного розрахунку середнього заробітку, була надана відповідачем на адвокатський запит з порушенням 5-денного строку надання такої відповіді лише 15.09.2021 року, тобто вже поза межами встановленого місячного строку звернення до суду, що вже призвело до порушення строків не з вини позивача. Вказує також, що позивачем не було здійснено жодних зволікань під час підготовки та направлення вказаної позовної заяви. Просить суд поновити позивачу строк звернення до суду.

Розглянувши вказану заяву, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини у справі склались з приводу стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статей 116, 117 КЗпП України.

Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).

Судом встановлено, що предметом спору у даному позові є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема невиплаті компенсації за дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та вартості за не отримане речове майно.

Відтак, цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.

За приписами частини першої статті 19 ЦПК України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми ЦК України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.

Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі №240/532/20 (постанова від 11 лютого 2021 року) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки.

Установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.

Ураховуючи викладене, суд вважає, що право на звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має обмежуватись місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку. Вказане узгоджується із змістом статті 122 КАС України та не суперечить рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.

Також, вказана правова позиція викладена Верховним Судом у справі № 520/10608/19 від 13.05.2021.

У постанові від 14 червня 2018 року (справа №800/102/17) Велика Палата Верховного Суду вказала, що в пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі “Пелевін проти України” (Заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі “Ашінгдан проти Сполученого Королівства” (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93).

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Як вбачається з матеріалів справи ВЧ 3029 Національної гвардії України на виконання рішення суду у справі № 280/9325/20 здійснило виплату належних позивачу сум 15.07.2021.

Разом із тим, з позовом ОСОБА_1 звернувся до суду первинно 30.09.2021, тобто вже з порушенням строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 08.11.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини 3026 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку – повернуто позивачу, у зв`язку з визнанням наведених позивачем причин пропуску строку звернення до адміністративного суду неповажними.

Наразі ж представник позивача звертається із заявою про поновлення строку звернення до суду та посилається на те, що позивач не є фахівцем у правовій галузі та не знаючи про зазначену нову правову позицію Верховного Суду, об`єктивно був впевнений у дотриманні ним тримісячного строку звернуся до суду, якого у своїй більшості дотримуються суди.

Проте, суд не приймає до уваги вказані доводи, оскільки межа відповідальності за дотримання строку звернення до суду позивача, як особи, яка не має спеціальних знань у галузі права закінчується після укладення договору про надання правничої допомоги з адвокатом. Після цього саме адвокат, який має бути обізнаним з актуальними правовими позиціями Верховного Суду з даних правовідносин, бере на себе зобов`язання звернутися до суду в інтересах довірителя з дотриманням вимог КАС України.

Слід зазначити, що договір про надання правової допомоги ОСОБА_1 уклав з адвокатом 10.08.2021, проте адвокатом позовну заяву було подано до суду лише 30.08.2021.

Водночас посилання представника на те, що інформація про заробітну плату позивача, яка обов`язково необхідна для здійснення належного розрахунку середнього заробітку, була надана відповідачем на адвокатський запит з порушенням 5-денного строку також не можна вважати поважними причинами пропуску строку звернення до суду. Так, КАС України надає особам право звертатися до суду з клопотаннями про витребування необхідних доказів у разі неможливості їх надати самостійно.

Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_1 з позовом до суду, із урахуванням наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини п`ятої статті 122 КАС України суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

Частинами 1, 2 ст. 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Пунктом 9 частини 4 статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

У заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду позивачем не доведено наявність об`єктивних обставин, що перешкоджали йому своєчасно звернутись із позовом до суду. Не встановив таких обставин і суд.

За таких обставин, а також за відсутності обґрунтованих підстав для поновлення процесуального строку, суд дійшов висновку про необхідність повернення позовної заяви.

Керуючись ст. ст.122, 123, 248 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 3026 Національної гвардії України (69083, м. Запоріжжя, вул. Музична, 46, код ЄДРПОУ 08803632) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачу разом із позовною заявою і усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви, згідно ч.8 ст.169 КАС України, не позбавляють права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її постановлення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Л.Я. Максименко