Рішення № 101516747, 23.11.2021, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/895/21

Провадження № 2/216/1664/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2021 року місто Кривий Ріг

Дніпропетровської області

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Онопченка Ю.В.,

за участю: секретаря судового засідання Авшаряна С.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Басій К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

19 лютого 2021 року та уточнено 08 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України») про стягнення моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 03 лютого 2015 року з ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», в особі начальника ВОІК філії банку в м. Кривому Розіпозивач уклав договір строкового банківського вкладу в банківських металах № 46993-3685, зі сплатою процентів після закінчення строку вкладу (далі – Договір). На виконання п. 1.1 частини Договору, банк на умовах та у порядку, встановленому цим Договором, прийняв від вкладника у банківських металах вклад на вкладний депозитний рахунок вказаний у п. 2.1 Договору, та зобов`язався виплатити вкладнику суму вкладу і процентів за вклад. Відповідно до п. 3.5 частини 3 Договору маса первинного вкладу 215,5 г. Згідно п. 3.7 вклад вноситься на строк 365 календарних днів, з терміном одержання вкладу та процентів на вклад, згідно п. 3.8 Договору, 03 лютого 2016 року. Відповідно до умов Договору позивачем було внесено на депозитний рахунок банку золото у зливках номіналом 100 г – 2 штуки, 5 г – 2 штуки, 2,5 г – 1 штука, 1 г – 3 штуки, усього 215,5 г, строком на 365 календарних днів під 0,75 відсотків річних, зі строком отримання вкладу 03 лютого 2016 року.

03 лютого 2016 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення вкладу, однак йому було повернено тільки два зливки по 5 г, а решту працівники банку обіцяли замовити в м. Києві, однак у визначений час, працівниками Криворізької філії «Укрексімбанку» було повідомлено в усній формі, що головний Київський офіс банку не буде постачати зливки металів будь-яких номіналів та запропонував філії розрахуватися з клієнтом методом купівлі-продажу зливків між самими клієнтами.

11 лютого 2016 року позивач письмово звернувся з заявою до керівництва Криворізької філії «Укрексімбанку» з вимогою негайного повернення решти вкладу, відповідно до Договору, та 31 березня 2016 року звернувся до голови правління «Укрексімбанку».

04 травня 2016 року у відповіді Криворізької філії «Укрексімбанку» було визначено, що позивач може отримати зливки, але меншим номіналом і частинами.

13 червня 2016 року позивач звернувся до філії банку з вимогою про повернення вкладу і існуючого боргу, однак банк не реагував на його звернення, зобов`язання не виконував.

Повернення останньої частини вкладу відбулося 11 жовтня 2017 року, кількість виплат складала 8 разів, тоді як відповідно до вимог п.п. 3.9, 3.11 Договору, повернення вкладу частинами не передбачено, борг повертається протягом 21 місяця з дати закінчення дії Договору.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.02.2017, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.10.2017, частково задоволено позов ОСОБА_1 до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживачів, зобов`язано відповідача повернути позивачу залишки банківського вкладу в банківських металах номіналом 20 г у кількості 1 штука, стягнено судовий збір, в іншій частини позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 01.09.2020 було скасовано рішення суду першої та другої інстанції в частині позовних вимог про визнання недійним пункту 7.3 Договору строкового банківського вкладу в банківських металах зі сплатою процентів після закінчення строку вкладу № 46993-3685, укладеного 03 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України». Визнано недійсним пункт 7.3 Договору строкового банківського вкладу в банківських металах зі сплатою процентів після закінчення строку вкладу № 46993-3685, укладеного 03 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», в частині звільненняПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» від відшкодування збитків та майнової шкоди, завданих ОСОБА_1 невиконанням або неналежним виконанням ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» зобов`язань за цим Договором. Змінено мотивувальну частину рішень судів першої та другої інстанції, виключивши посилання на можливість відшкодування моральної шкоди у спорах про захист прав споживачів лише у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`ю або смертю.

Протиправними діями відповідача позивачу було завдано моральної шкоди, яка виразилася в приниженні його честі, гідності, був порушений його емоційний та психологічний стан здоров`я, протягом 2016-2021 років він витратив багато часу, грошей у зв`язку з судовими витратами на правову допомогу, типографічні потреби, сплату судового збору. На ґрунті душевних страждань позивач неодноразово звертався до лікарів у зв`язку з захворюваннями, які на його думку були пов`язанні з тривалою боротьбою у відстоюванні особистих прав і інтересів, яку він оцінює в 20000 грн. Крім того, просить суд зобов`язати відповідача відповідно до вимог постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020, провадження № 14-714цс19, п. 59, надати розрахунки по відшкодуванню збитків і шкоди за п. 7.2 та 7.4 договору; визнати неналежним виконання відповідачем вимог постанов НБУ «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України»; № 863 за 2015 рік, № 149 за 2016 рік (№ 342 та 386 за 2016 рік), вказаних в пунктах 6, підпункту 10 (пункту 9) в частинах «обмеження видачі коштів в банківських металах з рахунків клієнтів» через каси: в межах певної обмеженої суми, на добу (кожного робочого дня); та стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

26 квітня 2021 року представник відповідача надав суду відзив на позов. Як на підставу заперечень посилається на те, що 03 лютого 2015 року між АТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_1 було укладено договір строкового банківського вкладу в банківських металах зі сплатою процентів після закінчення строку вкладу № 46993-3685. На депозитний рахунок до банку позивач вніс золото у зливках номіналом 100 г – 2 штуки, 5 г – 2 штуки, 2,5 г – 1 штука, 1 г – 3 штуки, усього – 215,5 г строком на 365 календарних днів під 0,75 процентів річних. Строк одержання вкладу 03.02.2016. Між сторонами виник спір з приводу належного виконання укладеного договору банківського вкладу. Видача вкладів позивачу з поточного рахунку відбувалась з урахуванням правил, встановлених постановами Правління Національного баку України: від 03.03.2016 № 140 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», постанова діяла з 05.03.2016 по 08.06.2016 включно; від 07.06.2016 № 342 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», постанова діяла з 09.06.2016 по 14.09.2016 включно; від 14.09.2016 № 386 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», постанова діє з 15.09.2016 по 15.12.2016 включно. НБУ запровадив заходи щодо діяльності банків та фінансових установ – зобов`язав уповноважені банки обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних і депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 50000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ, в межах до 100000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБК, в межах до 250000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ. У відповідності до заходів яку були запровадженні НБУ позивач отримував вклад протягом 21 місяця. Вважаючи, що банк порушив умови договору № 46993-3685 від 03.02.2015 позивач звернувся до суд з позовом про захист прав споживачів, однак судами усіх інстанцій під час розгляду справи № 216/3521/16 було встановлено, що немає вини АТ «Державний експортно-імпортний банк України» щодо тривалого повернення банківського вкладу, оскільки банк фактично виконував вимогу НБУ, яка є обов`язковою до виконання, так як НБУ є державним регулятором банків.

Разом з тим, справа яка знаходиться зараз на розгляді містить ідентичний предмет і підстави позовним вимогам розглянутої справи № 216/3521/16-ц, а тому вважає необхідним закрити провадження у справі відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Крім того, вважає, що вимоги позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу не заслуговують на увагу, оскільки документи у справі підписувалися та подавались до суду самим позивачем, що ставить під сумнів фактичні обсяги наданої правової допомоги адвокатом.

Позивач, представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 , в режимі відеоконференції, просив суд відмовити в позові посилаючись на заперечення викладенні у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 03 лютого 2015 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі начальника ВОІК філії банку в м. Кривий Ріг та ОСОБА_1 було укладено договір № 46993-3685 строкового банківського вкладу в банківських металах, строком на 365 днів, зі сплатою процентів після закінчення строку вкладу.

Між сторонами виник спір з приводу належного виконання укладеного договору банківського вкладу.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.02.2017, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.10.2017, частково задоволено позов ОСОБА_1 до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживачів, зобов`язано відповідача повернути позивачу залишки банківського вкладу в банківських металах номіналом 20 г у кількості 1 штука, стягнено судовий збір, в іншій частини позову відмовлено (а.с.10-15).

Постановою Верховного Суду від 01.09.2020 було скасовано рішення суду першої та другої інстанції в частині позовних вимог про визнання недійним пункту 7.3 договору строкового банківського вкладу в банківських металах зі сплатою процентів після закінчення строку вкладу № 46993-3685, укладеного 03 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України». Визнано недійсним пункт 7.3 договору строкового банківського вкладу в банківських металах зі сплатою процентів після закінчення строку вкладу № 46993-3685, укладеного 03 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», в частині звільненняПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» від відшкодування збитків та майнової шкоди, завданих ОСОБА_1 невиконанням або неналежним виконанням ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» зобов`язань за цим договором. Змінено мотивувальну частину рішень судів першої та другої інстанції, виключивши посилання на можливість відшкодування моральної шкоди у спорах про захист прав споживачів лише у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`ю або смертю (а.с.16-25).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав власності, передбачено також частиною третьою статті 386 ЦК України (у тому числі прав на інші права, зокрема права вимоги до банку про повернення вкладу).

Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону про захист прав споживачів).

Пункт 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» термін «продукція» у цьому Законі вживається в значенні - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

За змістом частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Виходячи з аналізу наведених правових норм слід дійти висновку, що порушення банком зобов`язання з повернення вкладу, незважаючи на умови укладеного договору, є недоліком продукції (неналежним наданням фінансової послуги) у розумінні законодавства про захист прав споживачів і відповідно до статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» має наслідком відшкодування моральної шкоди, завданої вкладникові таким неналежним наданням фінансової послуги.

Вказаний висновок узгоджений з постановою Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц.

Таким чином суд вважає вимоги позивача про стягнення моральної шкоди правомірними.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, судом враховується тривалість душевних страждань, нервових переживань, істотності недоотриманих благ пов`язаних з тривалим захистом порушених прав у судовому порядку, та керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості, враховуючи приписи Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 20000 грн., що відповідатиме завданим моральним стражданням.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Вимоги позивача заявлені в межах розгляду даної справи виникли з приводу того самого спору який розглядався судом під час розгляду справи № 216/3521/16-ц за позовом ОСОБА_1 про захист прав споживачів та стягнення банківського вкладу, однак предмет змісту позовних вимог різниться, а тому суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі в іншій частині вимог, відповідно до п. 3 ч. ст. 255 ЦПК України.

Однак, вирішуючи питання щодо вимог позивача в частині зобов`язання відповідача надати розрахунки та визнати неналежним виконанням його дій щодо вимог постанов НБУ, суд вважає їх безпідставними, оскільки під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 про захист прав споживача та стягнення банківського вкладу судами встановлено, що на час укладення договору банківського вкладу діяла постанова НБУ від 01.12.2014 № 758 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», яка зобов`язувала банки обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ. Разом з тим у вказаній постанові був зазначений строк дії до 03 березня 2015 року. Тобто на дату повернення вкладу 03 лютого 2016 року ця обмежувальна постанова не діяла, а відповідач не знав і не міг знати про запровадження у майбутньому будь-яких обмежувальних актів, які могли спричинити перешкоди для реалізації умов Договору.

Крім того, у пунктах 7.2 та 7.4 Договору встановлена договірна відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань за Договором, що не суперечить статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» і 611 ЦК України. Зміст зазначених пунктів Договору, які позивач просив визнати недійсними, не свідчить про обмеження відповідальності ПАТ «Укрексімбанк» та не є очевидно несправедливим, а тому відсутні підстави надання відповідачем розрахунків по відшкодування позивачу «збитків» і «шкоди» за п.п. 7.2, 7.4 Договору.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи відносяться витрати на правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду з позовом пов`язаним з порушенням його прав, тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір згідно вимог Закону України «Про судовий збір» в розмірі одного відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, та з урахуванням часткового задоволення позову становить 908 грн.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги з рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається з договору про надання правничої допомоги від 29.12.2020, додатку № 1 до договору про надання правничих послуг, та розрахунку витрат за надання правничих послуг, позивачу надано наступні послуги правової допомоги: проведення первинної консультації, вивчення і аналіз матеріалів справи, складання позову, клопотань, заяв, представництво у судовій інстанції. Вартість наданих послуг склала 5000 грн. (а.с.30-34).

З огляду на те, що ціна наданих адвокатом послуг була доведена частково, без надання детального опису наданих робіт, та з урахуванням критерію розумності, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги під час розгляду справи, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про стягнення моральної шкоди– задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000 грн., та витрати на правничу допомогу в розмір 3000 грн., а всього – 23000 грн. (двадцять три тисячі гривень).

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в дохід держави судовий збір в розмірі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасникам справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», код ЄДРПОУ: 00032112, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 127.

Суддя Ю.В.Онопченко