Рішення № 101515768, 01.12.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.12.2021Справа № 910/15440/21Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/15440/21

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ольта»

до Фізичної особи-підприємця Ганженка Дмитра Анатолійовича

про стягнення 7243,36 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ольта» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Ганженка Дмитра Анатолійовича (далі - відповідач) про стягнення 7243,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, всупереч умов договору №12-03-К від 23.11.2020 не здійснив поставки товару у визначені строки, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення попередню оплату в розмірі 3948,00 грн, штраф у розмірі 2328,59 грн, інфляційні втрати у розмірі 780,49 грн та 3% річних у розмірі 186,28 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/15440/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 27.09.2021 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 17, кв. 52.

Втім, ухвала суду була повернута органом поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, судом також враховано, що відповідно до ч. 2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

За змістом частини 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 27.09.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ольта» (далі - замовник) та Фізичною особою-підприємцем Ганженко Дмитром Анатолійовичем (далі - постачальник) укладено договір №12-03-К (далі - договір) за приписами пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, замовник замовляє, а постачальник з власних матеріалів виготовляє та передає замовникові текстильні вироби, корпоративний одяг, що за складом, кількістю та якістю відповідає умовам, вказаним в додатках до цього договору (далі - продукція).

Умовами пункту 1.3 договору визначено, що строк виготовлення та передачі продукції постачальником замовникові становить 20 робочих днів з моменту оплати та підписання додатку до договору, узгодження зразків.

Приймання-передача виготовленої продукції здійснюється сторонами шляхом підписання акта приймання-передачі в строк 3 робочих днів після виготовлення продукції та її доставки постачальником на склад замовника за його місцезнаходженням, вказаним в реквізитах договору. Замовник звільняється від відповідальності за приймання продукції та укладення відповідного акту у разі виявлення браку, недоробок, невідповідності узгодженим вимогам та/чи інших дефектів продукції. В такому випадку усунення (включаючи доставку/повернення бракованої продукції) порушень відбувається силами та за рахунок постачальника (пункт 1.4 договору).

До обов`язків постачальника, зокрема, належать виготовити продукцію у встановлений цим договором строк відповідно до умов цього договору із дотриманням належної якості виготовлення продукції; здати продукцію замовникові не пізніше встановленого цим договором строку (пункт 2.3 договору).

Пунктом 3.1 договору визначено, що у випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України. Порушення договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

За умовами пункту 4.1 договору, розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України на підставі рахунка-фактури постачальника шляхом перерахування замовником грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Замовник здійснює 100% попередньої оплати вартості продукції протягом 3 робочих днів з моменту виставлення постачальником рахунку-фактури (пункт 4.2.1 договору).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками. Цей договір припиняється виконанням його положень у повному обсязі. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії (пункти 6.1 та 6.3 договору).

Додатки, а також будь-які зразки узгоджені сторонами складають невід`ємні частини цього договору (пункт 6.2 договору).

Додатком до договору №12-03-К від 23.11.2020 сторони погодили вироби, їх вартість (без ПДВ) у розмірі 16848,00 грн, кількість, склад та розмір.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов пункту 2.1 договору, на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату, позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 16848,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №415 від 07.12.2020.

Отже, з урахуванням дати сплати коштів та пункту 1.3 договору, відповідач мав здійснити поставку погодженого товару на загальну суму 16848,00 грн в строк до 06.01.2021 включно, втім, як зазначає позивач і не спростовано відповідачем, оплачений товар поставив частково на суму 12900,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою №12-03-К від 20.04.2021 про повернення вартості недопоставленого товару, яка залишена відповідачем без задоволення.

Відтак, враховуючи, що відповідачем не виконано ані взяті на себе зобов`язання з поставки товару в повному обсязі, ані повернення суми попередньої оплати вартості недопоставленого товару, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 6 статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Так, відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, позивачем на підставі виставленого рахунку на розрахунковий рахунок відповідача були перераховані грошові кошти у загальному розмірі 16848,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №415 від 07.12.2020 з призначенням платежу «оплата за товар зг. р. №63 від 03.12.2020 без ПДВ», втім поставка оплаченої продукції, як зазначає позивач, відповідачем здійснена частково на суму 12900,00 грн.

Згідно статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України встановлений обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

При цьому, частина 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №909/524/18 та від 27.08.2019 у справі №911/1958/18.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №925/125/14.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

У даному випадку, судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з вимогою №12-03-к від 20.04.2021 про повернення грошових коштів за невиконане зобов`язання за договором, відповідно до якої просив відповідача повернути вартість непоставленого товару та сплатити неустойку (штраф).

Втім, станом на момент розгляду спору, відповідач ані взяті на себе зобов`язання з поставки товару в повному обсязі, ані повернення попередньої оплати вартості недопоставленого товару, не виконав.

Тоді як, в силу приписів ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач, отримавши як попередню оплату, грошові кошти у розмірі 16848,00 грн, не надав доказів повного виконання свого зобов`язання щодо поставки товару на вказану суму, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3948,00 грн попередньої оплати за непоставлений товар.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Отже, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Умовами пункту 3.3 договору визначено, що у разі прострочення постачальником передачі продукції, останній сплачує штраф у розмірі 0,1% від розміру простроченого виконання за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, штрафом є платіж, нарахування якого здійснюється одноразово, в той час як пеня є поточним щоденним нарахуванням, розмір якої залежить від періоду прострочення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.04.2020 у справі №910/4783/19 та від 15.05.2018 у справі №917/889/17.

Відтак, передбачена сторонами у пункті 3.3 договору відповідальність постачальника за прострочення передачі продукції у вигляді сплати штрафу у розмірі 0,1 % від розміру простроченого виконання за кожний день прострочення, за своєю правовою природою є пенею, а не штрафом.

При цьому для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене та те, що умовами договору сторони передбачили відповідальність постачальника за порушення строків поставки товару у вигляді сплати штрафної санкції і розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожний день прострочення, що за визначенням статті 549 ЦК відповідає поняттю «пеня», суд прийшов до висновку що позивач має право на застосування штрафних санкцій (пені) до відповідача у зв`язку з порушенням останнім строку поставки товару.

Позивач, враховуючи, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі здійснив поставку товару, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 3.3 договору, нарахував пеню, в розмірі 0,1% вартості несвоєчасно та не в повному обсязі поставленого товару з якого допущено прострочення в загальному розмірі 2328,59 грн, а саме у період з 06.01.2021 по 20.04.2021 на суму 16848,00 грн, що становить 1752,19 грн та у період з 21.04.2021 по 14.09.2021 на суму 3948,00 грн, що становить 576,40 грн.

Втім, суд вважає помилковим нарахування пені у період після пред`явлення вимоги, оскільки умовами пункту 3.3 договору передбачено сплату пені за прострочення постачальником строків передачі продукції, тобто за порушення негрошового зобов`язання, тоді як після пред`явлення вимоги обов`язок відповідача трансформувався у обов`язок з повернення коштів, що є грошовим зобов`язанням, а умовами укладеного договору не передбачено підстав для нарахування постачальнику штрафних санкцій за несвоєчасне повернення суми попередньої оплати.

Відтак, належною до стягнення є пеня у розмірі 1752,19 грн, яка нарахована до моменту реалізації позивачем свого права на повернення попередньої оплати, а в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.

Окрім того, оскільки за приписами частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення (з урахуванням часткової поставки 21.04.2021) інфляційні втрати у розмірі 780,49 грн у період з 06.01.2021 по 31.07.2021 та 3% річних у розмірі 186,28 грн у період з 06.01.2021 по 14.09.2021.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про помилковість нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних у період до пред`явлення вимоги про повернення попередньої оплати, оскільки нарахування на суму боргу інфляційних втрат та трьох процентів річних, що передбачено частиною другою статті 625 ЦК України, входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Грошовим зобов`язанням необхідно вважати будь-яке зобов`язання, яке зводиться до сплати грошей, незалежно від правових підстав його виникнення.

Як було вказано вище, за змістом ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати за своїм змістом є правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, із реалізацією покупцем його права на повернення передоплати за договором, правочин, що витікає з цього договору (зобов`язання з поставки товару), припиняється та виникає нове грошове зобов`язання.

В даному випадку, як встановлено судом, позивач скористався своїм правом на повернення суми передоплати вартості товару шляхом пред`явлення відповідачу вимоги, а відтак саме з цього моменту обов`язок відповідача щодо поставки товару припинився та виникло нове зобов`язання - грошове.

Таким чином, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у період до пред`явлення вимоги є безпідставним, оскільки у визначений позивачем період у відповідача існувало зобов`язання щодо поставки товару (негрошове зобов`язання), а не повернення грошових коштів.

Відтак, враховуючи заявлений позивачем період після пред`явлення вимоги, за розрахунком суду, належними до стягнення є інфляційні втрати у розмірі 63,33 грн та 3% річних у розмірі 47,38 грн, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов`язку повернути попередню оплату, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини щодо доведеності та обґрунтованості вимог позивача в частині стягнення суми попередньої оплати у розмірі 3948,00 грн та трансформації обов`язку відповідача, що влинуло на нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статей 13, 14, 73, 74, 76-80, 129, 178, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ольта» до Фізичної особи-підприємця Ганженка Дмитра Анатолійовича про стягнення 7243,36 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ганженка Дмитра Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ольта» (01004, м. Київ, вул. Басейна, ПТП №4, сектор « 3», літера А; ідентифікаційний код 35849070) попередню оплату у розмірі 3948 (три тисячі дев`ятсот сорок вісім) грн 00 коп., пеню у розмірі 1752 (одна тисяча сімсот п`ятдесят дві) грн 19 коп., інфляційні втрати у розмірі 63 (шістдесят три) грн 33 коп., 3% річних у розмірі 47 (сорок сім) грн 38 коп. та судовий збір у розмірі 1821 (одна тисяча вісімсот двадцять одна) грн 08 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 01.12.2021.

Суддя Т.В. Васильченко