Рішення № 101490859, 29.11.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2021 р. № 400/3307/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача:Військової частини А2802, проспект Героїв України, 60, м. Миколаїв, 54025, про:визнання дій та бездіяльності протиправними; зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової частини А2802 (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо застосування січня 2016 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базовий місяць) для розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за період з 15.01.2016 по 17.02.2017 та за період з 31.07.2017 по 28.02.2018 включно; зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 15.01.2016 по 17.02.2017 та за період з 31.07.2017 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення – січень 2008 року - в сумі 63 847,48 грн із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум винагород та інших виплат, одержаних військослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44; визнати протиправною безіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 17.07.2018 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення – 4 258,75 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення - 4 258,75 грн - за період з 01.03.2018 по 17.07.2018 включно в сумі 19 370,44 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум винагород та інших виплат, одержаних військослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

До позовної заяви позивач додав клопотання: про розгляд справу у його відсутність; про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; про витребування у відповідача доказів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період проходження військової служби з 15.01.2016 по 17.02.2017, з 31.07.2017 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 17.07.2018 включно нарахування грошового забезпечення відповідачем проводилося не у повному обсязі, зокрема, індексація грошового забезпечення відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась у повному обсязі. Позивач заперечує наявність у відповідача дискреційних повноважень щодо нарахування суми індексації грошового забезпечення та провів самостійний розрахунок індексації грошового забезпечення за спірний період, виходячи з місяців, за якими починається обчислення індексу споживчих цін (базових місяців). Позивач наголошує, що віднесення питання щодо нарахування належної позивачу індексації грошового забезпечення до дискреційних функцій відповідача є неможливим. Позивач наполягає на наявності між ним та відповідачем спору в частині застосування базових місяців індексації, посилаючись на те, що сторони висловили протилежні позиції з цього питання.

Ухвалою від 18.05.2021 суд відкрив провадження в адміністративній справі, постановив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження, задовольнив клопотання позивача про витребування у відповідача доказів (довідки про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення позивача з 31.07.2017 по 17.07.2018 або витяг з роздавальних відомостей за період з 31.07.2017 по 17.07.2018; довідки про розмір виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 31.07.2017 по 17.07.2018; розрахунку належної позивачу індексації грошового забезпечення за період з 15.01.2016 по 17.02.2017 та з 31.07.2017 по 17.07.2018 із зазначенням базових місяців для розрахунку індексу споживчих цін та фіксованої суми індексації грошового забезпечення), установив сторонам строки для подання заяв по суті справи та доказів.

На виконання ухвали від 18.05.2021 відповідач подав відзив з додатками, розрахунок індексації, витяги з розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини А2802 за 2016-2018 роки.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечує та просить відмовити у задоволенні позову, зазначаючи, що у день звільнення позивача з військової служби з ним проведений повний розрахунок, проти якого позивач не заперечував. Відповідач не заперечує обставину ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 15.01.2016 по 28.02.2018.

Також у відзиві відповідач просить «застосувати до позовної заяви ОСОБА_1 правові наслідки, передбачені частиною 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та залишити позовну заяву Позивача ьез розгляду».

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Перебування особи на публічній службі є однією з форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю. Конституційний Суд України в рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Оскільки позовна заява містить вимоги про перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, необхідно керуватися, в тому числі, положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.03.2019 у справі № 807/363/18, в якій, зокрема, зауважено щодо висновків судів про незастосування у випадку, що розглядається, положень статті 233 Кодексу законів про працю України з огляду на формулювання позовних вимог інших, ніж стягнення заробітної плати. Верховний Суд зазначив, що норми цієї статті необхідно тлумачити в більш широкому розумінні, а саме в сенсі відсутності строкових обмежень для звернення до суду з позовом з приводу належної працівникові заробітної плати.

Отже, підстави для залишення позовної заяви без розгляду відсутні.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій повторює наведені у позовній заяві аргументи та додатково зазначає, що відповідач не спланував і не здійснював витребування бюджетних коштів на виплату індексації грошового забезпечення, що не може трактуватися як відсутність бюджетних асигнувань.

Позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, зміст якої свідчить про зменшення їх розміру.

Зокрема, у позовних вимогах 3 та 4 позивач зазначив розмір бажаної ним фіксованої індексації у 4 020,79 грн замість 4 258,75 грн, а у позовній вимозі 4 також суму індексації у 18 288,09 грн замість 19 370,44 грн.

Ухвалою від 17.08.2021 суд прийняв заяву про уточнення позовних вимог до розгляду та установив відповідачу строк для подання відзиву на неї та доказів.

Відзиву на заяву про уточнення позовних вимог та додаткових доказів від відповідача не надходило.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205, статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивач проходив військову службу у Військовій частини А2802 з 15.01.2016 до 17.07.2018, що підтверджується записами у військовому квитку позивача.

За період з 15.01.2016 по 28.02.2018 відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення через відсутність фінансування. Зазначене визнаються сторонами у заявах по суті справи та підтверджується витягами з розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям за 2016, 2017, 2018 роки.

З 01.03.2018 до 17.07.2018 відповідач не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення. Зазначена невиплата мотивована тим, що базовим місяцем став березень 2018 року (у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»), та у цей період індекс споживчих цін не перевищував установлений поріг індексації (103 відсотка). Позивач не заперечує зазначеної обставини, але вважає, що у цей період відповідач повинен був виплачувати йому фіксовану індексацію в сумі 4 020,79 грн щомісяця, а у липні 2018 року – пропорційно до фактичного строку служби – 2 204,95 грн, а всього за період з 01.03.2018 до 17.07.2018 – 18 288,09 грн.

Ухвалюючи рішення у справі, суд виходить з такого.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених Законом.

Абзац 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII встановлює, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Згідно частиною першою статті 2 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (стаття 4 Закону № 1282-XII).

Стаття 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначає, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1 цього Порядку, він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

За нормами пункту 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до пункту 4 Порядку, сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пункт 5 Порядку № 1078 визначає, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01.12.2015).

Індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Суд звертає увагу, що, відповідно до вимог законодавства, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Норми Закону № 1282-XII та Порядку № 1078 визначають джерело коштів на проведення індексації. Пункт 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовує виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язує індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, ненарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення з 15.01.2016 по 28.02.2018 є порушенням вимог Закону № 1282-XII, Порядку № 1078 та порушує права позивача.

Частина четверта статті 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обмеження будь-яким строком (стаття 233 Кодексу законів про працю України).

Індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Оскільки у період з 15.01.2016 по 28.02.2018 відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення, суд дійшов висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності, а тому – про наявність підстав для визнання цієї бездіяльності протиправною.

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 15.01.2016 по 28.02.2018.

При цьому суд вказує, що нарахування індексації у розмірі 0 грн за будь-який місяць спірного періоду не свідчитиме про протиправну бездіяльність відповідача щодо її нарахування у разі відсутності підстав для її нарахування.

Щодо позовних вимог в частині установлення базових місяців індексації, виплати фіксованої індексації, стягнення індексації у визначеній позивачем сумі, здійснення відрахувань військового збору та компенсації податку на доходи фізичних осіб суд зазначає про таке.

Суд не погоджується з аргументом позивача про існування між сторонами спірних правовідносин в частині визначення базових місяців індексації у період з 15.01.2016 по 28.02.2018 з огляду на таке.

Позивач посилається на висловлення сторонами протилежних позицій щодо базових місяців індексації. Суд наголошує, що спірні правовідносини виникають внаслідок дій їх учасників, а висловлення певних думок чи поглядів на застосування законодавства не породжує спірних правовідносин.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках - це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Як установив суд, у спірних правовідносинах індексація за період з 15.01.2016 до 28.02.2018 року не була нарахована та виплачена позивачеві через відсутність фінансування.

Отже, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем для нарахування індексації, є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.

Аналогічна правова позиція з нарахування індексації грошового забезпечення викладена у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.

За приписами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі вищезазначеного суд відмовляє у частині позовних вимог про застосування визначених позивачем базових місяців індексації, відрахування військового збору та компенсації податку на доходи фізичних осіб, які є передчасними.

Як обґрунтовано вище, відповідач ще не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 15.01.2016 по 28.02.2018, у зв`язку з чим відповідача належить зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за відповідний період.

Щодо решти спірного періоду (з 01.03.2018 до 17.07.2018), суд зазначає, що позовні вимоги за період з березня 2018 року грунтуються на невиплаті позивачу фіксованої індексації, яка, за розрахунком позивача, становить 4 020,79 грн щомісяця.

Позовні вимоги щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 17.07.2018 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4 020,79 грн відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 не підлягають до задоволення з огляду на таке.

Обчислюючи суму фіксованої індексації, позивач у позовній заяві виходить з базового місяця – січень 2008 року - для цілей індексації грошового забезпечення за період з 15.01.2016 до 28.02.2018.

Разом з тим, суд вище дійшов висновку про те, що визначення базового місяця за цей період належить до компетенції відповідача, а тому вимоги про конкретно визначений розмір суми до стягнення є передчасними.

Оскільки, як зазначає позивач, виплата фіксованої індексації в період з 01.03.2018 17.07.2018 обумовлена обов`язком відповідача застосувати як базовий місяць січень 2008 року для індексації грошового забезпечення за період з 15.01.2016 по 28.02.2018, а визначення базового місяця за цей період належить до компетенції відповідача, позовні вимоги, що ґрунтуються на виплаті фіксованої індексації, є також передчасними.

У зв`язку з цим у задоволенні позову в цій частині належить відмовити.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Судові витрати у справі відсутні.

Щодо клопотання позивача про зобов`язання відповідача подати до суду звіт щодо виконання рішення суду, суд зазначає таке.

За нормами частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, а, отже, наділений правом, а не закріпленим обов`язком під час прийняття рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а у разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладанням штрафу. Зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися залежно від наявності об`єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами.

Аналогічна правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові від 31.07.2018 у справі № 235/7638/16-а (адміністративне провадження № К/9901/43354/18) та в ухвалі від 23.04.2019 у справі № 805/516/18-а.

Зокрема Верховний Суд зазначив у цих справах, що з огляду на ненаведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останнім доказів на підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю.

За приписами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання позивача у позовній заяві на порушення, які, на думку позивача, допущені іншими військовими частинами під час виконання рішень судів у аналогічних справах, не є підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду у цій справі.

Станом на дату розгляду питання про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду у справі відсутні докази наміру відповідача ухилятися від такого виконання. Ураховуючи вищенаведене, суд не знаходить підстав для задоволення вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача подати до суду звіт про виконання рішення суду, враховуючи відсутність будь-яких доказів, які б свідчили про наявність ризиків ухилення відповідача від виконання рішення суду.

Керуючись статями 2, 9, 19, 77, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Військової частини А2802 (проспект Героїв України, 60, м. Миколаїв, 54025, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 26614159) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2802 (54025, м. Миколаїв, пр-т Героїв України, 60, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 26614159), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) індексації грошового забезпечення за період з 15.01.2016 по 28.02.2018.

3. Зобов`язати А2802 (54025, м. Миколаїв, пр-т Героїв України, 60, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 26614159) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 15.01.2016 по 28.02.2018.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Птичкіна