Рішення № 101481778, 30.11.2021, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2021 року м. Мукачево Справа №519/656/21

2/303/1673/21

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого - судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача ОСОБА_2

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

(1) Служба у справах дітей Южненської міської ради Одеської області;

(2) Служба у справах дітей Мукачівської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: орган опіки та піклування Мукачівської міської ради

про позбавлення батьківських прав та стягнення пені за прострочення сплати аліментів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - Дитина) та стягнення з нього пені за прострочення сплати аліментів у розмірі 1200,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що відповідач, який є батьком Дитини ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про його фізичний, духовний та моральний розвиток, не цікавиться долею Дитини . Також відповідач неналежним чином сплачує аліменти на утримання сина.

Позивач в судове засідання не з`явилася, натомість надіслала заяву про розгляд справи без її участі, проти винесення заочного рішення не заперечує, позовні вимоги підтримує.

Належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання відповідач в судове засідання не з`явився, відзив на позовну заяву не надав, тому суд ухвалює рішення при заочному розгляд справи.

Третя особа - служба у справах дітей Южненської міської ради Одеської області надала суду висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав по відношенню до Дитини .

На підставі ухвали суду від 30 вересня 2021 року до участі у справі на стороні відповідача залучено орган опіки та піклування Мукачвіської міської ради.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

1. Судовим розглядом справи встановлено, що предметом спору, тобто правовим об`єктом з привиду якого виникла конфліктна ситуація між сторонами справи є сімейні правовідносини, пов`язані з виконанням батьківських обов`язків по відношенню до

Дитини. В контексті хронології існуванням спірних правовідносин суд наводить наступні обставини справи.

Так, сторони по справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 28 липня 2004, а.с. 9).

29 березня 2011 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було розірвано (свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 29.03.2011 року).

З даних довідки Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 14.05.2021 №37619/31-31 (а.с. 18) вбачається що з ОСОБА_2 присуджено до стягнення на користь позивача аліменти на утримання Дитини в розмірі 1000,00 гривень, щомісячно, з урахуванням індексації.

Дані розрахунку заборгованості (а.с. 16) свідчать про те, що заборгованість відповідача зі сплати аліментів на утримання Дитини станом на 30.04.2021 становить 35623,80 грн.

Згідно з даними характеристики наданої Комунальним закладом загальної середньої освіти № 1 Южненської міської ради Одеського району Одеської області вихованням Дитини займається мама та вітчим, за період навчання батько дитини не відвідував навчальний заклад, не цікавився успіхами хлопчика.

2. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень ст. 8 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 7 грудня 2006 року за результатами розгляду справи «Хант проти України» (Заява N 31111/04) (п.п. 54-55) зазначив, що: «між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35 - 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків».

В іншому своєму рішенні від 18 грудня 2008 року (справа «Савіни проти України», Заява №39948/06, п.п. 47, 48) Європейський суд з прав людини вказав на те, що: «право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B).

Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).

Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер протии Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC], N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).

Також, при вирішенні переданого на розгляд суду позову, також слід врахувати те, що в Декларації прав дитини, яка проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, однин з принципових положень визначено те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.91 №789-XII в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім того, в ст. 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-сторони забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

В свою чергу, в Конвенцією про контакт з дітьми, яка ратифікована Україною 20 вересня 2006 року (частина перша та друга ст. 4, п. «с» ст.7) передбачено, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Забезпечення перед прийняттям рішення наявності достатньої інформації, зокрема від носіїв батьківської відповідальності, для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і, коли необхідно, одержання додаткової інформації від інших відповідних органів чи осіб. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша статті 151 Сімейного кодексу України ).

Відповідно до частини першої статті 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з приписами п. 2 частини першої ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Роз`яснюючи вищевказані законодавчі положення, Пленум Верховного Суду України у постанові від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді прав про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (п. 16) (надалі - Постанова) зазначив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

По відношенню до спірної по справі ситуації слід зазначити, що одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної правової процедури.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Як зазначалося перед цим, позбавлення батьківських прав є втручанням у сімейне життя. Однак таке втручання в даному випадку буде виправданим і пропорційним, оскільки цього потребують інтереси Дитини .

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У поданому суду висновку комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Южненської міської ради Одеського району Одеської області від 13.10.2021 року № 997/23-0503 вказано на доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно Дитини .

Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи на предмет їх відповідності зазначеним судом нормам права, суд виходить з того, що фактичними даними по справі належним чином підтверджено обставини щодо свідомого ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню та утриманню Дитини .

Доказів, які б спростовували зазначений висновок суду, матеріали справи не містять.

При ухваленні рішення в даній справі суд враховує положення частини першої ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХХІІ від 21 лютого 1991 року, в яких зазначено, що під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

У спірній по справі ситуації, суд, передусім, виходить з того, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів самої дитини, тому задовольняючи позов суд вважає, що від такого вирішення справи у житті Дитини настануть позитивні наслідки.

І таке втручання для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції суд визнає виправданим у спірній по справі ситуації і здатним забезпечити належний захист інтересів Дитини для її подальшого гармонійного розвитку.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову, оскільки матеріали справи містять належні та достатні доказові матеріали, які достовірно та безпосередньо підтверджують вказані в позові обставини щодо ухилення відповідача від виховання своєї Дитини .

Щодо позовної вимоги про стягнення пені, суд передусім виходить з того, що ст. 27 Конвенції ООН «Про права дітей» від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХII) передбачено, що держави - учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з приписами ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно зі ст. 150 Сімейного кодексу України обов`язками батьків є піклування про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готування її до самостійного життя.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).

Згідно ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

За частиною першою статті 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

У відповідності до вимог статті 196 Сімейного кодексу України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Як роз`яснено в п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих положень Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.

Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці.

Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення

Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 Сімейного кодексу України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Саме така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року по справі № 572/1762/15-ц та в подальшому уточнена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року по справі № 333/6020/16-ц.

Відповідно до наведеного позивачем розрахунку пені по аліментам (а.с. 17) загальна сума розміру неустойки за період з 01.01.2021 по 01.04.2021 становить 1200,00 гривень.

Розміру неустойки (пені) визначений позивачем у відповідності з приписами ст. 196 Сімейного кодексу України, не спростований відповідачем.

Враховуючи те, що відповідач не виконує покладені на нього судовими рішеннями зобов`язання зі сплати аліментів на утримання Дитини, що призвело до наявності в останнього боргу в зазначеній державним виконавцем сумі, а також те, що стягнення неустойки (пені) спрямоване на підвищення захисту майнових прав дитини, суд приходить до висновку про підставність вимог за предметом позову та необхідність їх задоволення.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів відносно того, що заборгованість по аліментам виникла не з його вини.

Визначаючи розмір неустойки (пені), яка підлягає стягненню суд виходить з розрахунків наведених позивачем, які відповідачем не спростовані.

З урахуванням вищенаведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Питання про розподіл витрат зі сплати судового збору суд вирішує в порядку, передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 124, 129, 1291 Конституції України, статтями ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 273, 281, 284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задоволити повністю.

2. Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

3. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів у сумі 1200,00 гривень (одна тисяча двісті гривень 00 копійок) за період з 01.01.2021 по 01.04.2021.

4. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 908,00 гривень (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

5. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

6. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

7. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

(1) служба у справах дітей Южненської міської ради Одеської області (65481, Одеська область, м.Южне, пр. Гр.Десанту, 18);

(2) служба у справах дітей Мукачівської міської ради (м.Мукачево, площа Духновича Олександра,2, код ЄДРПОУ 38625180).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: орган опіки та піклування Мукачівської міської ради (м.Мукачево, площа Духновича Олександра, 2).

Суддя В.В. Кость