Рішення № 101462053, 25.10.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/161/21

Справа №760/20585/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2021 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді Кушнір С.І.

за участю секретаря - Федоренко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Споживчого товариства Гаражно-будівельного кооперативу «Первомайський» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду із вказаною позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним договір № 3 участі в будівництві автомийного комплексу на земельній ділянці по АДРЕСА_1 від 05.06.2009 р., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що 05.06.2009 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (голова правління СТ ГБК «Первомайський» на момент підписання договору) було укладено договір № 3 участі в будівництві авто мийного комплексу на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

Зазначає також те, що відповідно до п. 1.1 Договору сторони зобов`язуються шляхом інвестицій Сторони 1 (відповідача) у сфері виконання робіт по проектуванню та будівництву автомийного комплексу з офісним приміщенням на земельній ділянці на АДРЕСА_1 право на користування якої належить ГБК «Первомайський».

Згідно з пунктами 1.3, 1.5 Договору Сторона 1 (відповідач) приймає на себе функції замовника та інвестора по проектуванню та будівництву Об`єкта.

Посилається також на те, що у відповідності до п. 2.1. Договору Сторона 1 (відповідач) отримує у власність Об`єкт у частині другий поверх та перший поверх (вказаному на план-схемі), загальною площею 172, 4 м2 (згідно виконавчої документації), а Сторона 2 отримує у власність Об`єкт у частині: санвузол (згідно вказаному на план-схемі), загальною площею 4, 59 м/2 (згідно виконавчої документації) та 10% від чистого прибутку надання послуг з мийки автомашин Сторони 1 (п. 2.2., 2.3. Договору).

Вважає, що викладені вище пункти договору та договір в цілому необхідно визнати недійсним, з договору не вбачається, що ОСОБА_2 (Сторона 2) мав достатні повноваження на укладення такого договору.

У відповідності до п. 8.2.7. Статуту Споживчого товариства гаражно-будівельного кооперативу «Первомайський», повноваження щодо прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном належать виключно Вищому органу управління ГБК «Первомайський», в особі Загальних зборів.

В свою чергу, як вбачається з розділу 10 Статуту, Голова Правління ГБК «Первомайський» не наділений повноваженнями щодо розпорядження майном ГБК «Первомайський ».

Представник позивача посилається на те, що загальних зборів Кооперативу з питання надання повноважень колишнім готовою споживчого товариства гаражно-будівельний кооператив «Первомайський» на розпорядження майном Кооперативу та укладення з ОСОБА_1 будь яких угод та договорів щодо майна Кооперативу не відбувалось та не проводилась, рішення щодо майна кооперативу, а саме створення та реконструкції автомийного комплексу не виносилось, що в свою чергу створює наслідки недійсності підписаного раніше договору, який був підписаний з боку колишнього голови Споживчого Товариства Гаражно-будівельний кооператив «Первомайський» ОСОБА_2 з перевищенням своїх повноважень.

Звертає увагу суду на те, що в договорі не визначені реквізити земельної ділянки, на якій буде здійснюватися будівництво автомийного комплексу, зокрема, не визначено кадастровий номер.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», забороняється інвестування в об`єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Окрім цього, умови договору не відповідають вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зокрема, Розділу IV (регулювання забудови територій).

У зв`язку з вищевикладеним просить задовольнити позов повністю.

08.08.2018 р. відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, зазначену цивільну справу передано в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.

05.09.2018 р. ухвалою суду відкрито загальне позовне провадження в даній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.

26.02.2019 р. до суду подано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову. Заперечуючи щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, посилається на те, що вирішуючи даний спір про визнання правочину недійсним, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Зазначає також те, що посилання позивача на невідповідність оскаржуваного правочину приписам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є безпідставними, оскільки Закон прийнято 17.02.2011 рку, після укладення договору.

Посилання Позивача на те, що вчиняючи оскаржуваний правочин від імені позивача ОСОБА_2 , як Голова правління позивача, перевищив повноваження, визначені розділом 10 Статуту не підтверджені належними та допустимими доказами.

Крім того, оскільки оскаржуваний правочин вчинено 05.06.2009 р., то Голова правління позивача не міг перевищити повноваження, визначені Статутом позивача від 21.11.2016 р.

Посилається на те, що зміст предмету Договору вказує на те, що позивач, в особі Голови правління ОСОБА_2 не здійснював будь-яких дій з розпорядження, в т.ч. відчуження, будь-якого майна позивача.

За таких обставин, на думку представника відповідача, посилання на те, що в оскаржуваному правочині не зазначено реквізити земельної ділянки, зокрема її кадастровий номер, наслідком чого недійсність оскаржуваного правочину є безпідставним.

Крім того, звертає увагу суду, що позивач не наводить в чому полягає порушення його прав та законних інтересів, для захисту яких він звернувся до суду, а лише стверджує про те, що оспорюваний ним правочин, вчинений в супереч положенням Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Закону України «Про інвестиційну діяльність».

В даному випадку, на думку представника відповідача, позивач не здійснював будь-яких дій щодо оскарження майже 10 років. При цьому, позивач жодним чином не зазначає про відсутність у нього волі під час укладання такого договору, чи настання наслідків у зв`язку з їх укладанням. Відтак, Позивач помилково ототожнює правові наслідки визнання правочинів недійсними із своїм порушеним правом.

Крім того зазначає, що оскільки оскаржуваний правочин було вчинено 05.06.2009 р. за участю позивача, про що свідчить відбиток печатки позивача на примірнику договору, то початок перебігу строку позовної давності про визнання такого правочину недійсним розпочався в момент його вчинення тобто 05.06.2009 р. та закінчився 05.06.2012 р. За таких обставин, представник відповідач просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи все вищезазначене відповідач просить суд прийняти рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, судові витрати пов`язані з розглядом даної справи покласти на позивача.

13.08.2020 р. ухвалою суду, постановленої не виходячи до нарадчої кімнати закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов у повному обсязі, просив його задовольнити, посилаючись на підстави, викладені у позовній заяві та надані докази. Зазначає також те, що позивач дізнався про порушення його прав внаслідок укладення спірного договору тільки в той день, коли підписав договір про надання правової допомоги від 24.07.2017 р. № 24-07/2017, тому вважає, що представниками позивача було дотримано строків позовної давності. Таким чином, представник позивача вважає, що з огляду на приписи статей 92, 203, 215 ЦК України, договір, укладений від імені юридичної особи її виконавчим органом (головою) з третьою особою, може бути визнаний недійсним із підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщо відповідні обмеження існували на момент укладення оспорюваного договору.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечив у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов та наданих доказах.

Заслухавши пояснення учасників процесу, врахувавши їх доводи, розглянувши подані документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення скарги по суті, суд приходить до наступного висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 05.06.2009 р. між ОСОБА_1 (Сторона-1) та головою правління СТ ГБК «Первомайський» Кіблицьким М.В. (Сторона-2) укладено договір № 3 участі в будівництві автомийного комплексу на земельній ділянці по АДРЕСА_1 (право на користування якої належить ГБК «Первомайський»).

Відповідно до пунктів 1.3, 1.5 якого відповідач приймає на себе функції замовника та інвестора по проектуванню та будівництву зазначеного автомийного комплексу. В розділі 9 Договору «Юридичні адреси, банківські реквізити та підписи сторін», як Сторона-2 зазначено ГБК «Первомайський» (код ЄДРПОУ 21591583) та міститься відбиток печатки зазначеної юридичної особи.

У відповідності до п. 4.1 Статуту Споживчого товариства гаражно-будівельного кооперативу «Первомайський», затвердженого протоколом зборів № 5 від 05.04.1995 р., майно ГБК складається з основних фондів, а також інших цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі ГБК.

У відповідності до п. 4.3 Статуту розпорядженням майном ГБК здійснюються загальними зборами членів ГБК та правлінням відповідно до своєї компетенці, що визначена статутом.

Відповідно до п.3.11 Статуту голова правління є вищою посадовою особою ГБК, він без довіреності діє від імені ГБК, керує роботою правління ГБК, скликає його засідання та підписує рішення, прийняті правлінням.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Юридична особа, відповідно до ст. ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України, є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Правочини юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Згідно з ч. 1 ст. 237 та ч. 1 ст. 239 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, які вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Статтею 241 ЦК України визначено, що правочин, вчинений представником, з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, у ч. 3 ст. 92 ЦК України передбачено виняток із загального правила до визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постановах від 27.06.2018 р. у справі № 668/13907/13-2 (провадження № 14-153цс18), від 22.10.2019 р. у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19).

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_1 міг знати про наявність обмежень повноважень у голови правління СТ ГБК «Первомайський» Кіблицького М.В. щодо укладення договору № 3 участі в будівництві автомийного комплексу на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , а тому правових підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України для визнання такого правочину недійсними в судовому засіданні не встановлено.

Щодо твердження представника відповідача, що позивач звернувся із даним позовом до суду із пропуском строку позовної давності суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки.

Крім того, виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону, а тому заява представника відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню оскільки суд прийшов до висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 2, 80, 91, 92, 203, 215, 237, 239, 241, 626, 627, 256, 261 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Споживчого товариства Гаражно-будівельного кооперативу «Первомайський» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кушнір С.І.