Рішення № 101450101, 29.11.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/6104/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

11.10.2021 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Прокуратури Автономної Республіки Крим та м. Севастополя (далі - відповідач), у якому просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 у справі №540/1432/20 за період з 12.09.2020 по 16.11.2020 включно у сумі 57 953,70 грн.

Вказані вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 в справі № 540/1432/20, серед іншого, поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Служби Безпеки України, державної прикордонної та фіскальної служб управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим з 07 травня 2020 року та допущено негайне виконання рішення суду в цій частині. На виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 року наказом керівника прокуратури АРК та м. Севастополі №129к від 16.11.2020 року позивача поновлено на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Служби Безпеки України, державної прикордонної та фіскальної служб управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим з 07 травня 2020 року. Враховуючи, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню і обов`язок у роботодавця щодо видання наказу про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися, позивач вважає затримкою виконання відповідачем судового рішення за період з 12.09.2020 року по 16.11.2020 року, що відповідно до ст. 236 КЗпП України є підставою для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у розмірі 57 953,70 грн.

Ухвалою від 13.10.2021 року провадження у справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

05.11.2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким позовні вимоги не визнаються з таких підстав. 11.09.2020 року в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення, в свою чергу відповідно до ч.3 ст.251 КАС України в разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів із дня його складання в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса у особи відсутня. Всупереч даним нормам, рішення Херсонського окружного адміністративного суду надійшло на адресу відповідача 06.11.2020 року і не від суду, а від Херсонської обласної прокуратури. На підставі п.1.2, 1.4 наказу Генеральної прокуратури України «Про порядок представництва в суді органів прокуратури, забезпечення участі в розгляді судами справ, стороною або третьою особою в яких виступають органи прокуратури, їхні посадові та службові особи (самопредставництво)» №402 від 02.09.2020 року представники Херсонської обласної прокуратури забезпечували представництво інтересів прокуратури АРК та м. Севастополі. Втім, Херсонська обласна прокуратура не мала повноважень на поновлення позивача на посаді, як це передбачено в рішенні від 11.09.2020 року в справі №540/1432/20. З наведеного представник відповідача робить висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 року в справі №540/1432/20 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Автономної Республіки Крим, Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди визнано протиправним та скасовано наказ № 66к від 30.04.2020 року прокурора Автономної Республіки Крим про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Служби Безпеки України, державної прикордонної та фіскальної служб управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури АР Крим та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру» з 06 травня 2020 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Служби Безпеки України, державної прикордонної та фіскальної служб управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим з 07 травня 2020 року; стягнуто з прокуратури Автономної Республіки Крим середній заробіток за весь час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 в сумі 113331,68 грн.; рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за один місяць звернуто до негайного виконання.

Рішення суду винесено за участі представниці позивача Хараїм О.В. та представника відповідачів Пуляєва І.В.

11.09.2020 року представник відповідачів подав до суду заяву №12912/20 про видачу рішення суду.

21.09.2020 року представник відповідачів отримав повний текст рішення від 11.09.2020 року, що підтверджується розпискою в справі №540/1432/20.

21.09.2020 року в справі видано виконавчий лист №1065 2020р в частині стягнення середнього заробітку та поновлення позивача на посаді.

На виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 року наказом керівника прокуратури АРК та м. Севастополі №129к від 16.11.2020 року позивача поновлено на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Служби Безпеки України, державної прикордонної та фіскальної служб управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим з 07 травня 2020 року.

Листом №29-350ВН-221 від 09.03.2021 року відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для проведення виплат за час вимушеного прогулу.

Вважаючи, що судове рішення про поновлення на роботі виконано відповідачем лише 16 листопада 2020 року, що призвело до порушення прав позивача, тому з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.09.2020 р. по 16.11.2020 р. у зв`язку з чим він і звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

При вирішенні спору по суті суд ураховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до положень частин 2, 3 ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

При цьому, п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Частинами 1, 5 статті 235 КЗпП України передбачено, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

У відповідності до вимог ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

З аналізу вищевказаних положень вбачається, що роботодавець зобов`язаний добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі негайно - відразу після проголошення рішення суду з метою компенсації втрат такому працівнику від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. При цьому, Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Отже, наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою для задоволення заявлених вимог, оскільки у даній категорії справ наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.

Аналогічна правова позиція з цього спірного питання викладена і Верховним Судом, зокрема, в постановах від 16.02.2018 року у справі №807/2713/13-а, від 21.03.2018 року у справі №243/2748/16-ц, від 27.06.2019 року у справі №821/1678/16, від 17.07.2019 року у справі №825/1281/16, від 25.07.2019 року у справі №2а-3138/10/0370, від 27.11.2019 року у справі №802/1183/16-а.

Крім того, суд зазначає, що згідно пункту 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", роз`яснено судам, що стосовно до правил ст.24 КЗпП рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Разом з тим, КЗпП не містить визначення поняття "поновлення на роботі", як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків.

При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливість виконання своїх обов`язків.

Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття "затримка" як "зволікання", затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати не видання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, рішення Херсонського окружного адміністративного суду у справі № 540/1432/20 від 11 вересня 2020 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконано шляхом видання наказу від 16.11.2020 року №129к про його поновлення на посаді, а тому відповідно до ст. 236 КЗпП України позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання вказаного судового рішення.

Визначаючись з періодом затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, суд вказує про таке.

Як вбачається зі змісту наказу відповідача від 16.11.2020 р. за № 129к, то ОСОБА_1 поновлено на відповідній посаді з 07.05.2020 року.

Вказані обставини дають підстави для висновку, що судове рішення про поновлення позивача на посаді вважається виконаним 16.11.2020 р., тобто з дати видання наказу про поновлення на посаді.

Таким чином, судом встановлено, що в межах даних спірних правовідносин період затримки виконання судового рішення становить з наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі, тобто з 12.09.2020 року, до дати, після якої позивача фактично було допущено до виконання своїх обов`язків, тобто 15.11.2020 року.

Суд не приймає до уваги аргумент відповідача про надходження до нього від Херсонської обласної прокуратури рішення від 11.09.2020 року в справі №540/1432/20 лише 06.11.2020 року, оскільки така затримка пов`язана лише зі взаємодією між собою відповідача та Херсонської обласної прокуратури в процесі пересилання кореспонденції.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до п.2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абз.2 п. 3 Порядку № 100 суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно пункту 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 1, 2 пункту 8 вказаного Порядку).

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про працю" визначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Як встановлено рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 року в справі №540/1432/20 середньоденний заробіток позивача становить 1287,86 грн. Рішення набрало законної сили 02.12.2020 року.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, у суду відсутні підстави ставити під сумнів встановлені вказаним рішенням обставини, у тому числі, й стосовно розміру середньоденного заробітку позивача.

За період з 12.09.2020 року по 15.11.2020 року пройшло 44 робочих дні.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 56 665,84 грн. (1287,86 грн. х 44 робочих днів), яка розрахована без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Як передбачає ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Обов`язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Вирішуючи питання про застосування ст.13 Конвенції, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Аманн проти Швейцарії» (Заява N 27798/95 п.88) зазначено, що стаття 13 Конвенції вимагає, щоб кожен, хто вважає себе потерпілим внаслідок заходу, який, на його думку, суперечив Конвенції, мав право на засіб правового захисту у відповідному національному органі для вирішення свого спору, а в разі позитивного вирішення - для одержання відшкодування шкоди. Однак це положення не вимагає безумовного досягнення вирішення спору на користь заявника.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАС України).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

З урахуванням викладеного вище позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати в справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (03150, м. Київ, вул. Ділова, 24, код ЄДРПОУ 02911088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 12.09.2020 р. по 15.11.2020 р. включно у сумі 56 665,84 грн. (п`ятдесят шість тисяч шістсот шістдесят п`ять гривень 84 коп.) з якої необхідно утримати податки, збори та інші обов`язкові платежі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються до апеляційного суду або до відповідного суду, який ухвалив рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя І.І. Войтович

кат. 106030000