Рішення № 101442128, 04.11.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 листопада 2021 р. Справа № 120/6807/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до: Управління Держпраці у Вінницькій області

про: визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до управління Держпраці у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови.

Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою заступника начальника управління Держпраці у Вінницькій області №ВН 14115/1963/АВ-ТД-ФС від 28.01.2021 року накладено на позивача штраф у розмірі 1050000,00 грн. за правопорушення передбачене ч. 2 ст. 265 КЗпП України. Так, у ході інспекційного відвідування в приміщенні за адресою АДРЕСА_1 виявлено факт допуску 7 працівника без укладення трудових договорів.

На переконання позивача, оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню так як жодних ознак, притаманних саме трудовим відносинам для укладення трудового договору з зазначеними вище особами, не існує та не було встановлено під час перевірки.

Ухвалою суду від 26.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

25.08.2021 представник відповідача подав відзив на позовну заяву згідно якого заперечував проти позовних вимог та просив у їх задоволенні відмовити. Зазначив, що за результатами інспекційного відвідування виявлено факт допуску ФОП ОСОБА_1 до виконання роботи семи працівників без оформлення трудових договорів.

З метою перевірки факту укладання трудових договорів між ФОП ОСОБА_1 з працівниками, допуск 6-ти з яких встановлено вперше в вересні 2020 року та повторно 20.11.2020 року (одна особа жіночої статі 20.11.2020 року фіксувалась вперше) на всі встановлені адреси підприємця направлено вимогу №ВН 141 15/1963/ПД про надання за наявності документів, необхідних для здійснення заходу державного контролю.

Відповідно до даних трекінга Укрпошти (http://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) за квитанцією 2103002306809, вимогу про надання документів 24.11.2020 року вручено адресату особисто.

Однак, станом на 02.12.2020 року ФОП ОСОБА_1 не надала інспекторам праці жодних документів чи пояснень щодо укладання трудових відносин з 7-ма переліченими вище особами у межах часу проведення заходу державного контролю станом на день відвідування (за даними наданими Головним управлінням ДПС у Вінницькій області інформація стосовно прийнятих працівників відсутня), встановлено допуск ФОП ОСОБА_1 до роботи без оформлення трудових відносин 7 працівників: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Також, 20.11.2020 року в ході заходу державного контролю за місцем здійснення ФОП ОСОБА_1 господарської діяльності; АДРЕСА_1 , зафіксовані на робочих місцях працівники надали письмові пояснення щодо триваючої заборгованості по виплаті заробітної плати ФОП ОСОБА_1 , а саме:

- ОСОБА_2 , яка працює на посаді оператора спецмашин, вказала, що ФОП ОСОБА_1 заборгувала їй заробітну плату за минулий рік у сумі 20000 грн. та за жовтень-листопад 2020 року - 4000 грн.;

- ОСОБА_3 , яка працює на посаді швачки, вказала, що ФОП ОСОБА_1 заборгувала заробітну плату за минулий рік у сумі 14000 грн. та за жовтень-листопад 2020 року - 7300 грн.;

- ОСОБА_4 , яка працює на посаді швачки, вказала, що ФОП ОСОБА_1 заборгувала заробітну плату за минулий рік у сумі 22000 гри.;

- ОСОБА_5 , яка працює на посаді швачки, вказала, що ФОП

ОСОБА_1 заборгувала заробітну плату за минулий рік у мусі 4850 грн. та за жовтень - листопад 2020 року - 5000 грн.;

- ОСОБА_8 , яка працює на посаді швачки, вказала, що ФОП ОСОБА_1 заборгувала заробітну плату за минулий рік у сумі 10000 грн. та за поточний рік - 5000 грн.

Таким чином за результатами інспекційного відвідування встановлено порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 21, ч. 1, ч. З ст. 24, ст. 253 КЗпП України.

Зазначив, що надані цивільно-правові угоди не позбавляють власника або уповноваженого ним органу обов`язку неухильно додержуватись законодавства про працю (ст. 141 КЗпПУ) стосовно осіб, які допущені до роботи та фактично виконують саме трудові функції в діяльності підприємства (виконання певної роботи за конкретною кваліфікацією, професією, посадою), де регулюється процес праці, а не кінцевий її результат.

Враховуючи, що у вересні 2020 року у ФОП ОСОБА_1 за результатами інспекційного відвідування встановлено факт допуску до роботи шести працівників без належного оформлення трудових договорів, представник відповідача вважає, що оскаржувана постанова заступника начальника управління Держпраці у Вінницькій області №ВН 14115/1963/АВ-ТД-ФС від 28.01.2021 року винесена з додержання вимог чинного законодавства та у межах повноважень, а тому у задоволенні позову просить відмовити.

14.09.2021 позивачем подано до суду за вх. №57659/21 відповідь на відзив де зазначила, що нею не вчинено порушення вимог ч. 1 ст. 21, ч. 1, ч. З ст. 24, ст. 253 КЗпП України, оскільки з працівниками укладено цивільно - правові договори, предметом яких є виконання послуг. Роботи, визначені у договорах, мають тимчасовий характер, відсутня будь яка регламентація трудової діяльності. Оплата робіт проводилася саме за фактом виконаних робіт згідно актів виконаних робіт, а не за виконання трудових обов`язків. Враховуючи викладене, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 05.10.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

03.11.2021 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності у порядку письмового провадження. Додатково зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Належним чином повідомлений представник відповідача у судове засідання також не прибув, що не перешкоджає розгляду справи по суті відповідно до вимог статті 205 КАС України.

Враховуючи неявку учасників судового процесу та відсутність перешкод для розгляду справи, суд дійшов висновку здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрована з 02.04.2013 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про що свідчить відповідний запис в реєстрі 2902108926, види економічної діяльності КВЕД 14.13 виробництво іншого верхнього одягу (основний), 46.42 оптова торгівля одягом і взуттям, 85.59 інші вили освіти.

З матеріалів справи судом встановлено, що у вересні 2020 року в ФОП ОСОБА_1 , проводилось інспекційне відвідування з питань допуску до роботи працівників без належного оформлення трудових відносин.

За результатами інспекційного відвідування інспектором було складено акт інспекційного відвідування №ВН 13314/1962/АВ від 29.09.2020 року та протокол про адміністративне правопорушення №ВН 13314/11962/АВ/П/ПТ.

При проведенні інспекційного відвідування здійснено вихід за адресою провадження господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 та виявлено факт допуску 12 працівників до роботи без оформлення трудового договору.

Постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 03.12.2020 року у справі №132/3196/20, яка залишена без змін рішенням Вінницького апеляційного суду від 18.01.2021 року, ФОП ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 41 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляду штрафу в розмірі 8500,00 грн.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, вимог Конвенції Міжнародної організації праці № 81 про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, яка ратифікована Законом України від 08.09.2004 № 1985-1V, Конвенції Міжнародної організації праці № 129 про інспекцію праці в сільському господарстві, яка ратифікована Законом України від 08.09,2004 № 1986- І, на підставі пп.2 п.5 Порядку та наказу начальника управління від 16.11,2020 №1119-0, направлення на проведення інспекційного відвідування від 16.11.2020 № 677/04-03 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління (далі - інспектор) Луценко K.M., за участю інспекторів праці Товпиги С.Б., Шевчук О.В., Новак В.В., проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , яка здійснює діяльність у АДРЕСА_1 .

В ході інспекційного відвідування виявлено факт допуску 7 осіб до виконання роботи в інтересах ФОП ОСОБА_1 без оформлення трудового договору, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

За результатами інспекційного відвідування інспектором було складено акт інспекційного відвідування №ВН 14115/1963/АВ від 02.12.2020 року та постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ВН 14115/1963/АВ/ТД-ФС від 28.01.2021 року, якою на позивача накладено штраф у розмірі 1050000 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Повноваження щодо нагляду і контролю за додержанням роботодавцями законодавства про працю встановлені Кодексом законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з питань праці, затверджений постановою КМ України № 96 від 11.02.2015 року Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно з п.4 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 340 від 27.03.2015 року, управління Держпраці відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (пп.5); накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Управління Держпраці (п.п. 50).

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 року «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Порядок №295).

Згідно з п.п.1-5 п.5 цього Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема, 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту; 4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю; 5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі Закон №877-V) державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно ч. 5 ст. 2 Закону №877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1,статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин дванадцятої - чотирнадцятої статті 4,частини одинадцятої статті 4-1,частини третьої статті 6,частин першої - четвертої, шостої та десятої статті 7,статей 9,10,12,19,20,21цього Закону.

Тлумачення цієї норми вказує на те, що органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення в першу чергу повинні ураховувати особливості правового регулювання, визначені законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, одночасно звертаючи увагу на правила, перелічені в частині 5 статті 2 Закону №877-V та, якщо певні правовідносини не врегульовані законами у відповідній сфері та міжнародними договорами звертатись до інших норм Закону №877-V.

Як видно з матеріалів справи, 20.11.2021 року при проведенні інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця, яка використовує найману працю, здійснено вихід за адресою провадження господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 та виявлено факт допуску 7 працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Вирішуючи питання щодо наявності порушення трудового законодавства збоку позивача, суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Відповідальність за ч.3ст.41 КУпАП настає за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.3ст.41 КУпАП, полягає у фактичному допуску особою до роботи працівника без належного оформлення трудових правовідносин. Принциповою умовою в даному випадку є наявність між особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, та іншою особою саме трудових правовідносин.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з ст. 21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За трудовим договором працівник знаходиться із роботодавцем у тривалих відносинах і зобов`язаний виконувати будь-яку роботу в межах своєї професії, спеціальності, кваліфікації і посади. Роботу працівника має організовувати роботодавець, створюючи необхідні умови для виконання роботи, забезпечуючи його всім необхідним. Під час виконання робіт за трудовим договором - роботодавець зобов`язаний забезпечити працівникові умови праці, передбачені чинним законодавством про працю, колективним і трудовим договорами. Працівник має право на охорону праці.

Працівник за трудовим договором у процесі виконання трудової функції має дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, встановлених на підприємстві, в організації чи установі роботодавця. Тобто працівник зобов`язаний дотримуватися режиму робочого часу, починати роботу у встановлений власником час і закінчувати роботу не раніше часу, зазначеного в правилах внутрішнього трудового розпорядку.

Згідно з ч.3 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У відповідності до ч. 1 ст. 839 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Так, відповідачем у вересні 2020 року було проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 та встановлено факт допуску позивачем 12 працівників до роботи без оформлення трудового договору, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .

У ході інспекційного відвідування у зазначених працівниць було відібрано пояснення, якими підтверджено, що останні тривалий час працювали на ФОП ОСОБА_16 , щодо кожної був визначений обсяг роботи, посада, спеціалізація, був встановлений режим робочого дня, щомісячна виплата заробітної плати та наявна заборгованість по її виплаті.

Із акту перевірки від 02.12.2021 №ВН 14115/1963/АВ судом встановлено, що під час інспекційного відвідування в цеху працівниці повідомили інспекторів праці, що їх роботодавцем є ФОП ОСОБА_1 . Шестеро із семи жінок впізнали інспекторів праці, що здійснювали попередній захід держаного контролю у підприємця наприкінці вересня 2020 року (акт інспекційного відвідування 29.09.2020 року) та усно повідомили, що від згаданої дати по теперішній час вони продовжували роботу у ФОП ОСОБА_1 з режимом роботи з понеділка по п`ятницю. Перерву в роботі підприємець оголосила працівникам лише у день підписання попереднього акту та в подальшому розпорядилася, щоб доступ до приміщення швейного цеху здійснювався з іншого ходу, який раніше був постійно замкнутий.

Вказані особи були ідентифіковані інспекторами, достовірність наданих кожною особою даних підтверджено іншими присутніми особами. Також у ході інспекційного відвідування вказані працівники надали письмові пояснення щодо триваючої заборгованості по виплаті заробітної плати позивачем, а саме:

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посада - оператор по спецмашинах, заборгованість по заробітній платі за 2019 рік у сумі 20000 грн., за жовтень - листопад 2020 року у сумі 4000 грн.;

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посада - швачка, заборгованість по заробітній платі за 2019 рік у сумі 14000 грн., за жовтень - листопад 2020 року у сумі 7300 грн.;

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посада - прасувальниця, заборгованість по заробітній платі за 2019 рік у сумі 22000 грн.;

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , посада - швачка, заборгованість по заробітній платі за 2019 рік у сумі 4850 грн., за жовтень - листопад 2020 року у сумі 5000 грн.;

- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , посада - швачка;

- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , посада - швачка;

- ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , посада швачка, заборгованість по заробітній платі за 2019 рік у сумі 10000 грн., за жовтень - листопад 2020 року у сумі 5000 грн.

У сукупності досліджених в ході розгляду адміністративної справи доказів, проаналізувавши наявні в матеріалах справи письмові докази, та у їх сукупності суд дійшов висновку про наявність у правовідносинах позивача та працівників ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 ознак притаманних трудовим правовідносинам.

Судом критично оцінено доводи ОСОБА_1 про відсутність у її діях правопорушення, оскільки такі заперечення спростовані наявними у справі доказами, які є послідовними та узгодженими. Крім того, письмовими поясненнями працівниць, що були відібрані у ході інспекційних відвідувань, підтверджено наявність трудових відносин між ними та позивачем.

Аналогічного висновку дійшов Калинівський районний суд Вінницької області у постанові від 03.12.2020 по справі №132/3196/20 про притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП, саме: допуск 12 працівників до роботи без оформленого трудового договору.

Суд зауважує, що фактичні обставини, які слугували підставою для прийняття оскаржуваної у даній справі постанови та складення протоколу, що був предметом розгляду у справі алинівського районного суду Вінницької області №132/3196/20 повністю ідентичні, зокрема: допуск працівників виконавців робіт за цивільно-правовими договорами, що фактично мали місце не належно оформлені підприємцем трудові відносини.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суд зазначає, що нормами КАС України, зокрема в статті 78, передбачено підстави звільнення від доказування, серед яких є обставини преюдиційності (частини 4-7 статті 78 КАС України), що в свою чергу також мають різну природу походження та відрізняється за принципами застосування.

Однак, ч. 6 ст. 78 КАС України відрізняється від інших тим, що містить припис про обов`язковість врахування адміністративним судом, зокрема постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, в питанні, чи мали місце дії (бездіяльність) та чи вчинені вони певною особою. Така преюдиція, яка має характер абсолютної, пояснюється саме тим, що у випадку, передбаченому частиною 6 статті 78 КАС України, судовим рішенням вирішується питання про наявність або відсутність винних дій (бездіяльності) конкретної особи, через які для цієї особи виникають правові наслідки.

Преюдиційність, як підстава звільнення від доказування, передбачена частинами 4, 5 та 7 ст. 78 КАС України, не носить абсолютного характеру, через те, що стосується оцінки певних обставин та фактів, які не є тотожними з встановленням наявності або відсутності складу, зокрема, адміністративного правопорушення.

У ч. 6 ст. 78 КАС України йдеться про преюдиційність рішення суду в частині наявності проступку та вчинення його певною особою при розгляді справи адміністративним судом у межах вирішення спору про наслідки таких дій, тобто у тій справі, в якій предметом доказування не може бути встановлення наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 813/3750/16.

Таким чином, на думку суду, досліджуючи питання правомірності винесення постанови про застосування до позивача штрафу за ч. 2 ст. 265 КЗпП України, враховуючи ч. 6 ст. 78 КАС України, необхідно взяти до уваги ту обставину, що постановою Калинівського районного суду Вінницької області у постанові від 03.12.2020 по справі №132/3196/20, яка набрала законної сили, у справі про адміністративне правопорушення, встановлено факт допуску 12 працівників без укладення трудових договорів. Допуск 6 працівників із числа зазначених повторно зафіксовано у ході інспекційного відвідування 20.11.2021.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» від 17 липня 2013 року № 509 (далі Порядок № 509).

Пунктом 2 Порядку № 509 передбачено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади; акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що управління Держпраці, через утворені в установленому порядку територіальні органи, мають право здійснювати нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю, зокрема фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, з дотриманням процедури здійснення такого нагляду. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки передбачений абзацом 3 частини другої статті 265 КЗпП штраф у розмірі 1050000,00 грн. за допуск позивачем фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору застосований управлінням Держпраці у Вінницькій області правомірно, постанова про накладення штрафу є обґрунтованою та не підлягає скасуванню.

При вирішені цього спору суд керується також частиною другою статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вище наведене, на думку суду, підстави вважати, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв не в межах та не у спосіб визначений чинним законодавством - відсутні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів, оцінивши докази суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини не підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Управління Держпраці у Вінницькій області (21050, м. Вінниця, вул. Магістратська, 37, код ЄДРПОУ 39845483)

Суддя Комар Павло Анатолійович