Рішення № 101432246, 03.11.2021, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/17089/19

Категорія 38

2/295/254/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2021 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого - судді Кузнєцова Д.В.,

при секретарі судового засідання Поліщук О.В, Карпішиній С.С.,

за участі представника позивача - адвоката Божок Л.В.,

представника відповідача - адвоката Михніцького Г.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Державний реєстратор КП «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради Годзь Євген Іванович, Служба у справах дітей Житомирської міської ради про скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що між ним та АКІБ «Укрсоцбанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 281/20-209, відповідно до умов якого банк надав позивачу грошові кошти в сумі 32 000 доларів США, зі сплатою 13% річних та кінцевим терміном повернення заборгованості до 22.03.2022 року. В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором також були укладені два договори іпотеки: за умовами першого іпотечного договору №2938 від 29.03.2007 в іпотеку передано однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а за умовами другого іпотечного договору від 01.08.2007 в іпотеку передана двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 . У жовтні 2018 року позивач довідався, що згідно з рішеннями про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора КП «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради Годзь Є.І. право власності на спірні квартири зареєстровано за AT «Укрсоцбанк». За словами ОСОБА_1 , дії державного реєстратора в частині перереєстрації права власності на вказані квартири є неправомірними, оскільки не укладався окремий договір, а відповідно до Закону України «Про іпотеку» передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов`язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Крім цього державним реєстратором не враховано відсутність повного переліку документів, необхідних для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, натомість прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без дотримання вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127. Відтак такі рішення підлягають скасуванню. Зокрема, звертаючись до державного реєстратора для набуття права власності на квартиру банк не виконав вимоги ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та вказаного пункту іпотечного договору, не надсилав позивачам та боржнику вимоги (повідомлення), про усунення порушень у не менш ніж тридцятиденний строк з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання таких вимог та повідомлення про намір звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом переходу права власності. Також відповідачем проігноровано вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» про заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті. Додатково ОСОБА_1 зазначив, що не було звернуто уваги, що право проживання у квартирі має малолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З огляду на викладене у позовній заяві, ОСОБА_1 просить суд: 1) скасувати рішення державного реєстратора КП «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради Годзя Є.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 24.09.2018 № 43155376 та запис про право власності АТ «Укрсоцбанк» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , поновити відомості в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , що передували скасованим записам; 2) скасувати рішення державного реєстратора КП «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради Годзя Є.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 24.09.2018 № 43160998 та запис про право власності АТ «Укрсоцбанк» на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , поновити відомості в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , що передували скасованим записам.

Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Кузнєцова Д.В. від 08.01.2020 року позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

19.02.2020 року судом постановлено ухвалу про залучення до участі у справі правонаступника відповідача - Акціонерне товариство «Альфа-Банк».

10.03.2020 року до суду надійшов відзив представника АТ «Альфа-Банк» - адвоката Михніцького Г.Ю. на позовну заяву, в якому представник заперечив проти позовних вимог ОСОБА_1 та просив залишити їх без задоволення. Адвокат підтвердив, що 23.03.2007 та 01.08.2007 року між AT «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 були укладені договори про надання невідновлювальної кредитної лінії на суму 32 000 та 42 000 доларів США відповідно, та в забезпечення виконання зобов`язань за якими в іпотеку були передані квартири, розташовані за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Станом на 26-27.02.2018 року заборгованість позичальника за кожним із договорів становила біля 100 000 доларів США, у зв`язку із чим банком прийнято рішення задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача вказав, що за змістом ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договором про задоволення вимог іпотекодержателя вважається відповідне застереження в іпотечному договорі і таке іпотечне застереження безпосередньо містилось в обох договорах іпотеки, предметом яких являлись квартири по АДРЕСА_3 . Крім цього зі сторони банку було повністю дотримано процедуру направлення повідомлення-вимоги позичальнику та іпотекодавцям на виконання вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку», а також процедуру щодо проведення оцінки предмета іпотеки. Окремо у відзиві представник АТ «Альфа-Банк» звертав увагу суду на неможливості застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки предмети іпотеки не продавалися (не відчужувалися), а були набуті іпотекодержателем у власність в рахунок виконання зобов`язань по кредитним договорам. До того ж вимоги цього Закону розповсюджуються на примусову реалізацію майна, а стягнення на предмет іпотеки було звернуто у позасудовому порядку відповідно до умов іпотечного застереження. Адвокат окремо послався на наявність у власності позивача (на час оспорюваної реєстрації предметів іпотеки на користь банку) будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , а також на те, що позивач не є власником предметів іпотеки і відповідно його права не порушені внаслідок прийняття іпотекодержателем у власність квартир по АДРЕСА_3 . Наприкінці викладених у відзиві заперечень проти позову адвокат послався на дотримання державним реєстратором положень законодавства України при проведенні реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на предмети іпотеки за іпотеко держателем, а також вказав, що реєстрація малолітніх/неповнолітніх осіб за адресою предмета іпотеки не може бути підставою для задоволення позову, так як останні не проживали та не були зареєстровані при укладанні договору іпотеки (т. 1 а.с. 65-69).

09.04.2020 року Богунським районним судом м. Житомира було постановлено ухвалу про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, яка була скасована постановою Житомирського апеляційного суду від 30.09.2020 року.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві. Зазначила, що ОСОБА_1 отримав лише попередження від банку, а інші документи йому не направлялись.

Представник АТ «Альфа-Банк» в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог з підстав, наведених у відзиві, просив залишити позов без задоволення.

Державний реєстратор КП «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради Годзь Є.І. у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі, пояснення щодо позову або відзиву до суду не направляв.

Представник Служби у справах дітей Житомирської міської ради у судове засідання так само не з`явилася, направила заяву про розгляд справи у її відсутність, при розгляді справи просила врахувати інтереси дитини (т. 2 а.с. 138).

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши й дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності та кожен окремо, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 23.03.2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання невідновлюваної кредитної лінії № 281/20-209, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти у розмірі 32 000,00 доларів США зі сплатою 13% процентів річних та комісій, із кінцевим терміном погашення всіх траншів кредиту до 22 березня 2022 року (т. 1 а.с. 8-10).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що кредит надається позичальнику на поточні потреби.

На забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 23.03.2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір № 2938, згідно з яким в іпотеку було передано однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 (т. 1 а.с. 11-12).

01.08.2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання невідновлюваної кредитної лінії № 281/20-244, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти у розмірі 42 500,00 доларів США зі сплатою 13,5% процентів річних та комісій, із кінцевим терміном погашення всіх траншів кредиту до 01 серпня 2022 року (т. 1 а.с. 97-100).

Крім цього, 01.08.2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_4 , ОСОБА_5 передали в іпотеку банку у якості забезпечення виконання позивачем як позичальником двокімнатну квартиру АДРЕСА_6 (т. 1 а.с. 13-14).

Пунктами 4.1 згаданих іпотечних договорів передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (пункт 4.2 іпотечних договорів).

Пунктом 4.6 іпотечного договору від 23.03.2007 та пунктом 4.5 іпотечного договору від 01.08.2007 року обумовлені способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (пункти 4.6.3 та 4.5.3 договорів іпотеки відповідно).

З інформаційної довідки від 22.10.2018 року № 142205634 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта встановлено, що на підставі договору іпотеки від 01.08.2007 року накладено обтяження (заборона на нерухоме майно) на квартиру АДРЕСА_6 , належну ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а 24.09.2018 року державним реєстратором Годзь Є.І. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 43160998 щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «Укрсоцбанк» (т.1 а.с. 15-16).

У свою чергу із інформаційної довідки від 23.10.2018 року № 142400147 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта слідує, що на підставі іпотечного договору від 23.03.2007 року накладено обтяження (заборона на нерухоме майно) на квартиру АДРЕСА_5 , належну ОСОБА_3 , а 24.09.2018 року державним реєстратором Годзь Є.І. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 43156476 щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «Укрсоцбанк» (т.1 а.с. 17-18).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону «Про іпотеку»).

За змістом статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення іпотечних договорів) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону, зокрема передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення іпотечних договорів) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною другою статті 18 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено порядок проведення державної реєстрації прав.

У частині першій статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц, провадження № 14-48цс19).

Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначено відповідним Порядком, затвердженим постановою КМУ від 25 грудня 2015 р. № 1127.

Так, згідно з пунктом 61 Порядку (у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Тобто цим Порядком визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, провадження № 14-2цс19).

Підтвердженням надіслання банком іпотекодавцю письмової вимоги щодо усунення виконання договору позики, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, є повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211.

У пункті 3 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону.

Наведені норми спрямовані на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на його майно чи майно іпотекодавця. Тому повідомлення іпотекодавцю/боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, провадження № 14-501цс18; від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц, провадження № 14-661цс18; від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19).

06.03.2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» було направлено ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на адресу, зазначену в іпотечному договорі від 23.03.2007 та кредитному договорі від 23.03.2007 року відповідно, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 02.03.2018 року, в яких зазначалося про обов`язок сплатити заборгованість за кредитним договором та попереджено, що у разі невиконання цієї вимоги протягом 30-денного строку банк має намір звернути стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Дані повідомлення були отримані мамою позивача та майновим поручителем (т.1 а.с. 86-94).

У подальшому 14.03.2018 року банком було направлено ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на адресу, зазначену в іпотечному договорі від 01.08.2007 та кредитному договорі від 01.08.2007 року відповідно, аналогічне повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 07.03.2018 року, в яких зазначалося про обов`язок сплатити заборгованість за кредитним договором та попереджено, що у разі невиконання цієї вимоги протягом 30-денного строку банк має намір звернути стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Дані повідомлення були вручені 19.03.2018 року (т.1 а.с. 114-123).

Таким чином посилання позивача на невиконання банком вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надсилання боржнику та майновим поручителям повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання є помилковим та спростовується матеріалами справи.

Крім цього, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: 1) таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; 2) загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Аналогічний висновок щодо застосування положень цього Закону викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, провадження № 11-474апп19; від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц, провадження № 14-45цс20.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 посилається на ігнорування банком вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Разом з тим суд не погоджується із такою думкою позивача, оскільки останній не є власником іпотечного майна, а передані в іпотеку банку в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитними договорами квартири належать ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . У свою чергу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не є учасниками даної справи та відповідно своїх вимог до банку або навпаки - заперечень проти вимог банку не заявляли (висловлювали).

Аналізуючи зміст Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та його застосування до спірних правовідносин судом також звернуто увагу на надані АТ «Альфа-Банк» докази наявності у позичальника ОСОБА_1 іншого нерухомого житлового майна на момент реєстрації за АКБ «Укрсоцбанк» права власності на іпотечне майно (квартири по АДРЕСА_7 ).

Так, зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.02.2019 року № 155051134 слідує, що станом на вересень 2018 року ОСОБА_1 на праві власності належав житловий будинок по АДРЕСА_4 . (т.1 а.с. 125-126).

Також суд не погоджується із позицією позивача про те, що державний реєстратор не міг зареєструвати за банком право власності на квартиру АДРЕСА_6 без дозволу органу опіки та піклування, оскільки право проживання у квартирі має малолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З даного приводу суд враховує, що дитина народилась тільки у 2016 році, а про проживання інших дітей у квартирах по АДРЕСА_7 на момент укладення іпотечних договорів позивач нічого не зазначає у позові і відповідних доказів не надає.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови ОСОБА_1 у задоволенні його позивних вимог у зв`язку із не встановленням в ході судового розгляду справи порушень прав та інтересів позивача внаслідок реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а також на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 у 2018 році за АТ «Укрсоцбанк». Крім цього, позивач не надав, а судом не було здобуто доказів порушення державним реєстратором КП «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради Годзем Є.І. процедури проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що слугувало б беззаперечною підставою для задоволення позову та скасування відповідних рішень державного реєстратора.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 610 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 2-5, 10-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач:. ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», адреса: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100 код ЄДРПОУ 23494714.

Третя особа: Державний реєстратор КП «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради Годзь Євген Іванович, адреса: Житомирська область, Житомирський район, с. Садки, вул. Тімірязєва, 40.

Третя особа: Служба у справах дітей Житомирської міської ради, адреса: м. Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, 4/2.

Суддя