Рішення № 101405911, 09.11.2021, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/8599/21

провадження № 2/753/6281/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Гусак О.С.

з секретарем Бак О.Л.

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Олійника Я.А,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки виконання судового рішення та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

23 квітня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» (далі - відповідач, КП «Київкомунсервіс») про зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки виконання судового рішення та відшкодування моральної шкоди. Позивач мотивував свої вимоги тим, що 8 вересня 2014 року позивач був прийнятий на посаду заступника начальника сектору юридичного забезпечення КП «Київкомунсервіс». 8 вересня 2017 року позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням з 20 вересня 2017 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП. Наказом від 19 вересня 2017 року позивача звільнено із займаної посади заступника начальника відділу юридичного та кадрового забезпечення КП «Київкомунсервіс» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП. Вважаючи звільнення на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП незаконним позивач оскаржив таке рішення до суду. Постановою Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 753/20159/17 його позов задоволено частково, скасовано наказ про звільнення позивача з роботи, в задоволенні решти вимог відмовлено. Позивач вважає, що оскільки внаслідок скасування наказу про звільнення трудові відносини між ним та відповідачем не припинились, як це зазначено у постанові Верховного Суду у справі № 753/20159/17, він має право на поновлення на роботі та оплату вимушеного прогулу. На думку позивача неприпинені трудові відносини мають бути поновлені. Позивач звертався до відповідача із заявою про поновлення на роботі, а також отримав виконавчий лист, проте так і поновлений на роботі не був. З огляду на визначене позивач просить:

зобов`язати КП «Київкомунсервіс» видати наказ про скасування наказу про звільнення позивача;

зобов`язати КП «Київкомунсервіс» видати наказ про поновлення позивача на роботі;

зобов`язати КП «Київкомунсервіс» поновити позивача на роботі та фактично допустити до роботи;

стягнути з КП «Київкомунсервіс» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 вересня 2017 року по 24 березня 2021 року в сумі 752 205,57 грн;

стягнути з КП «Київкомунсервіс» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за час затримки виконання постанови Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 753/20159/17 з 25 березня 2021 року по дату фактичного поновлення на роботі та допуску до роботи з розрахунку 967,85 грн / робочий день (станом на дату подання позовної заяви сума становить 21 292,7 грн);

стягнути з КП «Київкомунсервіс» на користь позивача відшкодування завданої моральної шкоди грошові кошти у сумі 115 500 грн.

28 квітня 2021 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу вказану позовну заяву передано судді Гусак О.С.

19 травня 2021 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва відмовлено у задоволенні клопотання позивача про звільнення його від сплати судового збору за подання позовної заяви, позовну заяву залишено без руху.

16 червня 2021 року до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків.

17 червня 2021 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу на правилами загального позовного провадження, розгляд справи призначено на 12 серпня 2021 року.

26 липня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, мотивуючи це тим, що у КП «Київкомунсервіс» відсутні правові підстави для скасування вже скасованого судовим рішенням Верховного Суду у справі № 753/20159/17 наказу про звільнення позивача; відсутні правові підстави для поновлення позивача на роботі, оскільки Верховним Судом у справі № 753/20159/17 зазначено, що трудові відносини позивача із відповідачем не припинені.

26 липня 2021 року до суду надійшли клопотання відповідача про витребування доказів та заява про застосування строків позовної давності до всіх вимог позивача.

12 серпня 2021 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва витребувано у Головного управління Державної податкової служби у м. Києві відомості (інформацію) про місця роботи ОСОБА_1 за період з 21 вересня 2017 року по 24 березня 2021 року; відомості (інформацію) про ідентифікаційні дані (назва, місцезнаходження, код ЄДРПОУ) платника (платників) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ), який сплачував єдиний соціальний внесок за період з 21 вересня 2017 року по 24 березня 2021 року.

12 серпня 2021 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва витребувано у КП «Київкомунсервіс» належним чином засвідчені діючі з 2017 року Колективні договори з усіма змінами та доповненнями та затверджені Штатні розписи з 21 вересня 2017 року по 1 квітня 2021 року.

12 серпня 2021 року і підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 21 вересня 2021 року.

16 серпня 2021 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якому він заперечив доводи, викладені відповідачем у відзиві, та підтримав раніше висловлену ним позицію.

27 серпня 2021 року до суду надійшло заперечення відповідача на відповідь на відзив, в якому він просив відмовити у задоволенні позову.

7 вересня 2021 року до суду на виконання ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 12 серпня 2021 року надійшли витребувані в КП «Київкомунсервіс» докази.

16 вересня 2021 року до суду на виконання ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 12 серпня 2021 року від Головного управління Державної податкової служби у м. Києві надійшов лист.

21 вересня 2021 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до розгляду по суті на 9 листопада 2021 року.

9 листопада 2021 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва провадження у справі закрито в частині позовних вимог про:

стягнення з КП «Київкомунсервіс» на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21 вересня 2017 року по 24 березня 2021 року в сумі 752 205,57 грн;

стягнення з КП «Київкомунсервіс» на користь позивача відшкодування завданої моральної шкоди грошових коштів у сумі 115 500 грн.

9 листопада 2021 року у судове засідання прибули позивач та представник відповідача, які підтримали раніше висловлені ними позиції.

Оцінивши наявні у справі матеріали, зазначені сторонами доводи, суд виходить з такого.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Згідно з принципом диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Кожен, хто працює, захищається конституційними правами, у тому числі на одержання винагороди (заробітної плати).

8 вересня 2014 року на підставі наказу КП «Київкомунсервіс» № 81-к позивач прийнятий на посаду заступника начальника сектора юридичного забезпечення КП «Київкомунсервіс».

20 січня 2015 року на підставі наказу КП «Київкомунсервіс» № 141-к назву посади змінено на заступника начальника відділу юридичного та кадрового забезпечення.

Пунктом 7.19 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом КП «Київкомунсервіс» на 2017-2018 рік, який набрав чинності з 1 січня 2016 року, адміністрація у разі вчинення процесуальних дій правоохоронними органами та/або контролюючими органами, спрямованих на притягнення працівника, в тому числі з керівника підприємства, під час виконання своїх службових обов`язків, до кримінальної, адміністративної та інших форм відповідальності включно з передбаченими процесуальними формами досудових розслідувань і дій, та звільнення працівника від відповідальності за будь-яких умов, крім амністії, надає правову допомогу і захист інтересів працівника (у тому числі щодо соціально-побутових питань працівників - власними силами) або компенсує підтверджені витрати на фахову юридичну допомогу і консультацію включно з наданням адвокатських послуг, а також здійснює компенсацію моральної шкоди у розмірі 5 посадових окладів працівника.

8 вересня 2017 року позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням з вимогою дострокового розірвання трудового договору у визначений працівником строк на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України внаслідок невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного та трудового договору, а також положень Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про колективні договори та угоди», тощо, а також здійснення на нього психологічного тиску.

19 вересня 2017 року на підставі наказу КП «Київкомунсервіс» № 113-к позивач звільнений із займаної посади заступника начальника відділу юридичного та кадрового забезпечення КП «Київкомунсервіс» з 20 вересня 2017 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.

ОСОБА_1 , у листопаді 2017 року, не погоджуючись із підставою його звільнення КП «Київкомунсервіс» звернувся до суду із такими позовними вимогами (справа № 753/20159/17):

визнати дії КП «Київкомунсервіс» щодо його звільнення та наказ КП «Київкомунсервіс» від 19 вересня 2017 року про звільнення незаконними;

змінити формулювання причин звільнення;

визнати дату звільнення датою ухвалення рішення у справі;

стягнути з КП «Київкомунсервіс» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; вихідну допомогу;

відшкодувати моральну шкоду.

Постановою Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 753/20159/17, яка є остаточним судовим рішенням у цій справі, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано та прийнято нову постанову, згідно з якою вирішено:

«Позовні вимоги ОСОБА_1 до комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» … задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати наказ комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» від 19 вересня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити».

У мотивувальній частині рішення Верховний Суд у справі № 753/20159/17 дійшов до таких висновків:

«враховуючи, що позивач не ставить перед судом питання про поновлення його на роботі, колегія суддів не вирішує зазначеного питання, обмежившись лише визнанням вказаного наказу незаконним і його скасуванням.

Проте, у зв?язку із скасуванням наказу КП «Київкомунсервіс» від 19 вересня 2017 року про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за статтею 38 КЗпП України, останній не вважається таким, що припинив трудові відносини з відповідачем, у зв`язку із чим відсутні правові підстави для покладення на відповідача обов`язку по сплаті позивачу середнього заробітку, шкоди на підставі пункту 7.19 колективного договору, вихідної допомоги та моральної шкоди».

9 квітня 2021 року Дарницьким районним судом м. Києва на виконання постанови Верховного Суду у справі № 753/20159/17 видано виконавчий лист.

Щодо позовних вимог про поновлення позивача на роботі та фактичного допущення до роботи.

За частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд у справі № 323/673/17 сформував правову позицію, згідно з якою скасування рішення про звільнення працівника автоматично тягне за собою поновлення його на роботі та вирішення питання щодо відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З огляду на те, що постановою Верховного Суду у справі № 753/20159/17 наказ про звільнення позивача скасовано, позовні вимоги про поновлення його на роботі є обґрунтованими.

Щодо позовних вимог про видання КП «Київкомунсервіс» наказу про скасування наказу про звільнення позивача, наказу про поновлення на роботі.

Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України та є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» (Ноrnsbу V. Gгеесе) від 19 березня 1997 року, зазначено, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

З огляду на гарантований національним законодавством принцип обов`язковості судових рішень, скасування Верховним Судом у справі № 753/20159/17 наказу про звільнення позивача з роботи, положення частини першої статті 235 КЗпП, згідно з якими у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, доводи позивача про необхідність вчинення відповідачем певних дій фактично стосуються виконання постанови Верховного суду від 24 березня 2021 року у справі № 753/20159/17. В такому випадку захист, на думку позивача, порушених прав не охоплюються порядком позовного провадження.

Крім того, оскільки постановою Верховного суду від 24 березня 2021 року у справі № 753/20159/17 наказ про звільнення позивача скасовано підстави для повторного його скасування органом, який його видав, відсутні.

Щодо позовних вимог про стягнення з КП «Київкомунсервіс» на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки виконання постанови Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 753/20159/17 (з 25 березня 2021 року по дату фактичного поновлення на роботі та допуску до роботи).

Вказані позовні вимоги фактично стосуються наслідків виконання судового рішення, яким скасовано наказ про звільнення з роботи позивача, зокрема щодо способу і порядку виконання постанови Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 753/20159/17.

З огляду викладене, суд зазначає, що питання виконання судового рішення не може бути вирішено шляхом повторного розгляду судом одних і тих же позовних вимог.

Принагідно слід зазначити, що статтею 271 ЦПК України передбачено інститут роз`яснення судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 6 жовтня 2020 року у справі № 233/3676/19 зазначила, що необхідність роз`яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю в резолютивній частині, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або які будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання. Отже, в ухвалі про роз`яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суті рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Водночас суд, роз`яснюючи рішення, не вносить зміни в існуюче рішення. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 271 ЦПК України подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання. Зі змісту цієї норми убачається, що роз`ясненню підлягають не всі судові рішення, а лише ті, які підлягають виконанню, зокрема, у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

З огляду на те, що 9 квітня 2021 року Дарницьким районним судом м. Києва позивачу видано виконавчий лист на виконання постанови Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 753/20159/17 висновки суду щодо питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки виконання постанови Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 753/20159/17 будуть передчасними.

З огляду на викладене заявлені в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими.

Щодо строків звернення позивача за захистом прав.

26 липня 2021 року до суду надійшло клопотання відповідача про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного у місті суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Згідно з позицією Верховного Суду у справі № 509/3589/16 сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Враховуючи необґрунтованість позовних вимог про видання КП «Київкомунсервіс» наказу про скасування наказу про звільнення позивача, наказу про поновлення на роботі, про стягнення з КП «Київкомунсервіс» на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки виконання постанови Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 753/20159/17 (з 25 березня 2021 року по дату фактичного поновлення на роботі та допуску до роботи), підстави для оцінки кожної з цих вимог на предмет дотримання строків позовної давності відсутні.

Щодо строків позовної давності до вимог про поновлення позивача на роботі та фактичного допущення до роботи, які є обґрунтованими, суд виходить з такого.

У разі, якщо особа вважає наказ про її звільнення незаконним, у неї виникає право на звернення до суду для поновлення порушених, на її думку, трудових прав. З огляду на положення статті 235 КЗпП України, правову позицію Верховного Суду у справі № 323/673/17 поновлення трудових прав можливе шляхом одночасного скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення з роботодавця коштів за час вимушеного прогулу.

Оскільки позивач з наказом про його звільнення від 19 вересня 2017 року був ознайомлений 21 вересня 2017 року, то строк позовної давності із звенеенням до суду з вказаною вимогою закінчився (а.с. 12).

У справі № 753/20159/17, ухвалюючи рішення по суті:

суд першої інстанції встановив «при розгляді даної цивільної справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 не просить поновити його на роботі, а просить змінити неправильне формулювання причин звільнення»;

суд апеляційної інстанції зазначив «в даному випадку, констатуючи формальні ознаки порушення, допущеного відповідачем при звільнені позивача, наслідком скасування за рішенням суду наказу про звільнення буде фактичне поновлення позивача на посаді, яку він обіймав, і відповідно поновлення трудових правовідносин між сторонами, всупереч тому, що позивач просив не поновлювати його на посаді, а лише змінити формулювання причини звільнення і дату, а про небажання працювати у відповідача прямо заявляв у своєму позові»;

Верховний Суд у мотивувальній частині постанови дійшов до висновку, що «враховуючи, що позивач не ставить перед судом питання про поновлення його на роботі, колегія суддів не вирішує зазначеного питання, обмежившись лише визнанням вказаного наказу незаконним і його скасуванням».

Із судових рішень у справі № 753/20159/17 вбачається, що при зверненні до суду позивач не бажав продовжувати працювати, відповідно, бути поновленим на роботі, а хотів бути звільненим, при цьому, змінити підставу звільнення та отримати відповідні виплати.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи закінчення строків позовної давності позовна вимога про зобов`язання КП «Київкомунсервіс» поновити позивача на роботі та фактично допустити до роботи задоволенню не підлягає.

За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.43 Конституції України, ст.ст. 4, 10, 12-13, 76-81, 133, 137, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 2, 38, 233, 237-1 КЗпП України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача поновити позивача на роботі та фактично допустити до роботи; зобов`язання відповідача видати наказ про скасування наказу про звільнення позивача, зобов`язання відповідача видати наказ про поновлення позивача на роботі; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки виконання постанови Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 753/20159/17 з 25 березня 2021 року по дату фактичного поновлення на роботі та допуску до роботи відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Гусак О.С.

Повний текст рішення складено 23 листопада 2021 року.