Рішення № 101404014, 25.11.2021, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/3383/21

Номер провадження 2/629/1066/21

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2021 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області

у складі: головуючого - судді Цендри Н.В.

за участю секретаря - Андрієнко С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лозова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за уточненим позовом ОСОБА_1 до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Лозівського міськрайонного суду Харківської області з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 27.01.2015 року він був прийнятий в Регіональну філію «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» електромонтером з ремонту та обслуговування апаратури та пристроїв. 16.06.2016 його було прийнято на військову службу лейтенантом за контрактом на особливий період, про що він повідомив адміністрацію АТ «Українська залізниця», заяву на звільнення до адміністрації не писав та згоди щодо звільнення не давав. Після прибуття у військову частину А0536, він на адресу матері направив контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу та копію довідки про перебування на військовій службі, копію витягу з наказу командира частини, які вона власноручно віднесла у відділ кадрів підприємства. З моменту прийняття його на військову службу, відповідач не сплачував йому середній заробіток. Його мати, ОСОБА_2 неодноразово зверталась з усною заявою до відповідача щодо виплати середньої заробітної плати, але щоразу повідомляли, що не виплачували середню заробітну у зв`язку з тим, що вважали його безвісти відсутнім. 12.02.2021 року, після того як він отримав відпустку, звернувся до підприємства з заявою, щодо виплати середнього заробітку, але і на даний час середній заробіток йому не виплачений. Тому звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку в розмірі 224 746,88 грн. та моральної шкоди, в розмірі 10 000 грн.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 07.07.2021 року, було відкрито провадження, позовна заява прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач не погодившись з позовом подав відзив на позовну заяву в якому просив у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що працівник, призваний на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятий на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, не підлягає звільненню на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП, а лише увільняється від виконання обов`язків, передбачених трудовим договором, що оформлюється відповідним розпорядчим актом власника або уповноваженого ним органу. У зв`язку з цим, підставою для збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, в яких такі працівники працювали на час призову або прийняття на військову службу, є сам факт такого прийняття під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, що підтверджується наданими власнику або уповноваженому ним органу наступними документами:- особистої заяви працівника на увільнення від виконання обов`язків; - витягами з наказів, довідками тощо. Отже, ОСОБА_1 який працює у структурному підрозділі «Павлоградська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональна філія «Придніпровська залізниця» AT «Укрзалізниця» на посаді електромеханіка дільниці 1 групи виробничої дільниці зв`язку бригади № 11, на час прийняття його на військову службу за контрактом до збройних сил України, а саме з 16.06.2016 року, необхідно було надати до адміністрації підприємства особисту заяву на увільнення від виконання обов`язків та відповідні підтверджуючи документи про зарахування до списків особового складу військової частини. З 13.06.2016 працівник підприємства AT «Укрзалізниця» ОСОБА_1 відсутній на роботі без зазначення ним причини відсутності. Будь яких письмових заяв, повідомлень про причини його відсутності на роботі до адміністрації підприємства надано не було. В свою чергу адміністрацією підприємства було здійснено низку заходів щодо встановлення місця знаходження працівника ОСОБА_1 та причин його відсутності на роботі. Отже, зі слів його «односельчан» с. Самійлівка, де проживав ОСОБА_1 , було з`ясовано, що він нібито уклав контракт на проходження військової служби. Керівництво Підприємства зверталося до відділу національної поліції листом від 13.01.2021 № 13 та військового комісаріату листом від 13.01.2021 № 10. Згідно наданих запитів, від Близнюківського районного територіального центру комплектування та підтримки (військового комісаріату) 21.01.2021 була отримана письмова відповідь про те, що ОСОБА_1 виключений з військового обліку та з 27.06.2018 перебуває на військовій службі за контрактом осіб офіцерського складу у військовій частині А0536. 13.01.2021 листом № 11 адміністрація підприємства звернулася із запитом до військової частини А0536, щодо підтвердження факту проходження служби, але ніяких відповідей від керівництва військової частини не отримала. Отже, ОСОБА_1 який працює у структурному підрозділі «Павлоградська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» на посаді електромеханіка дільниці 1 групи виробничої дільниці зв`язку бригади № 11, на час прийняття його на військову службу за контрактом до збройних сил України, а саме з 16.06.2016 року по 12.02.2021, не було надано до адміністрації підприємства ні особистої заяви на увільнення від виконання обов`язків, ні оригіналів, або завірених належним чином відповідних підтверджуючих документів про зарахування його до списків особового складу військової частини з 16.06.2021. Лише 12.02.2021 року, ОСОБА_1 звернувся особисто із заявою до керівництва структурного підрозділу «Павлоградська дистанція сигналізації та зв`язку», в якій ним було повідомлено про укладання контракту на службу в збройних силах України з 16.06.2016 по теперішній час, та з вимогою виплатити йому середню заробітну плату. Разом із заявою ОСОБА_1 було надано копії документів (згідно Переліку від 12.02.2021, що додається). На підставі ч.3 ст.119 КЗпП України, ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», заяви від 12.02.2021 ОСОБА_1 та контракту про проходження військової служби у ЗСУ з 29.11.2020, ОСОБА_1 , електромеханіка дільниці 1 групи виробничої дільниці зв`язку бригади № 11, наказом від 04.03.2021 № 16/ОС було увільнено від роботи з 12.02.2021 по 29.11.2021, на час проходження строкової військової служби за контрактом із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку.

Представники позивача в судовому засідання наполягали на задоволенні позову з підстав зазначених в позові. Крім того представник позивача ОСОБА_2 повідомила, що вона неодноразово зверталася у відділ кадрів АТ «Укрзалізниці», повідомляла про те, що її син ОСОБА_1 перебуває на військовій службі, приносила контракт, однак їй ні разу не сказали, що ОСОБА_1 повинен особисто написи та заяву про увільнення його з роботи. Тільки після того, як вона звернулась на гарячу лінію, їй повідомили, що необхідно було написати заяву про увільнення. Коли син ОСОБА_1 приїхав у відпустку у лютому 2021 р. і написали заяву про увільнення.

09.11.2021 р. до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути середній заробіток за період з 16.06.2016 по березень 2021 р. в розмірі 796 488,00 грн.

У судовому засіданні 18.11.2021 р. уточнили позовні вимоги, зазначили, що при поданні заяви про уточнення позовних вимог від 08.11.2021 р., в якій просили стягнути середній заробіток в розмірі 796488,00 грн., для розрахунку середнього заробітку не вірно був взятий період, за який необхідно розраховувати середній заробіток. Тому з урахуванням періоду, а саме заробітної плати за квітень- травень 2016 р., просили стягнути середній заробіток в розмірі 496404,00 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, судом були встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

27.01.2015 ОСОБА_1 прийнятий до структурного підрозділу «Павлоградська дистанція сигналізації та зв`язку» регіональної філії «Придніпровська залізниця» AT «Укрзалізниця» на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування апаратури та пристрої зв`язку 5 розряду.

З 14.09.2015 ОСОБА_1 переведений на посаду електромеханіка дільниці 1 групи.

16.06.2016 між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини польова пошта В0927 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах солдатсько-сержантського складу строком на 3 роки (а.с. 8-9).

Згідно наказу командира військової частини польова пошта В0927 від 16.06.2016 № 172 старшого солдата за контрактом ОСОБА_1 - водія відділення управління взводу управління командира батареї 3 гаубичної самохідно-артилерійської батареї 1-го гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення та визнано таким, що приступив до виконання службових обов`язків за посадою (а.с. 14).

Згідно наказу командира військової частини польова пошта В0927 від 02.08.2016 № 221 старшого солдата ОСОБА_1 - водія відділення управління взводу управління командира батареї 3 гаубичної самохідно-артилерійської батареї 1-го гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, Майстром номером обслуги 1 гаубичного самохідно-артилерійського взводу 3 гаубичної самохідно-артилерійської батареї 1-го гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи визнано таким, що приступив до виконання службових обов`язків за посадою (а.с. 15).

29.04.2017 між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на 2 роки (а.с. 10-11).

Згідно наказу командира військової частини польова пошта В0927 від 03.05.2017 № 130 молодшого сержанта за контрактом ОСОБА_1 - Командира гармати гаубичного-артилерійського взводу гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, визнано таким, що приступив до виконання службових обов`язків за посадою (а.с. 16).

Згідно наказу командира ОТУ «Донецьк» від 07.06.2017 № 156 молодшого лейтенанта за контрактом ОСОБА_1 - командира взводу управління командира батареї з гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного 1 самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, визнано таким, що прибули до складу сил та засобів ОТУ «Донецьк», який залучається та бере безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей (а.с. 17).

Згідно наказу командира військової частини А0536 від 19.12.2017 № 184 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 призначено на посаду - Командира 1-ї протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини А0536 сухопутних військових Збройних Сил України (а.с. 20).

29.04.2019 між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1314 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на 1 рік (а.с. 12-13).

23.11.2020 між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1314 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на 1 рік (а.с. 33-34).

З відзиву вбачається, що «зі слів «односельчан» с. Самійлівка, де проживав ОСОБА_1 було з`ясовано, що він нібито уклав контракт на проходження військової служби», тому враховуючи, що за позивачем було збережене місце роботи і посада та позивача не було звільнено за прогули, а також беручи до уваги пояснення представника позивача про те, що мати позивача не одноразово зверталася до відповідача з питанням нарахування середнього заробітку її сину, суд дійшов висновку про те, що відповідач, володів інформацією про перебування позивача на військовій службі за контрактом, але середній заробіток йому не виплачував, що і стало підставою для подання даного позову.

Вирішуючи даний трудовий спір, суд керується нормами права, які визначають гарантії для працівників на час виконання ними обов`язків військової служби.

Так, відповідно до положень ч. 3 ст. 119 КЗпП України (у редакції Закону України від 06.12.2016 № 1769-VIII) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період діє в Україні з моменту набрання чинності Указу в.о. Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 № 1126-VII «Про затвердження Указу Президента України від 17.03.2014 № 30-3/2014 «Про часткову мобілізацію».

Впродовж 2014-2015 рр. Президентом України видавались інші Укази про часткову мобілізацію.

Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Таку ж позицію висловив і Верховний Суд у постанові від 30.05.2018 по цивільній справі № 521/12726/16ц, де зазначено, що особливий період розпочався в Україні 18.03.2014 і триває по теперішній час.

З огляду на вищенаведене суд дійшов висновку, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Отже враховуючи, що військова служба позивача за контрактом розпочалася і продовжується під час дії особливого періоду, на нього поширюються гарантії та пільги визначені ст. 119 КЗпП України, в тому числі збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форм власності.

Незважаючи на те, що з 01.01.2016 законодавець скасував компенсацію роботодавцям витрат, пов`язаних із виплатою зарплати військовим, вказана обставина не звільняє роботодавця від виконання вимог ст. 119 КЗпП України, зокрема, щодо виплати військовослужбовцям середнього заробітку.

Невиплатою позивачу середнього заробітку порушені його трудові права, які підлягають судовому захисту шляхом примусового стягнення відповідних сум.

Аналогічні за змістом висновки про наявність правових підстав для стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час проходження військової служби викладені Верховним Судом у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 753/12569/18 (провадження № 61-9583св19), від 09 червня 2020 року у справі № 385/993/17 (провадження № 61-37424св18).

Порядок виплати середньої заробітної плати на час дії контракту, укладеного із працівником, здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100.

Виходячи з положень пункту 2 Постанови, обчислення заробітної плати працівникам, призваним на військову службу, охоплюється поняттям «інших випадків збереження заробітної плати». Тому середню заробітну плату позивачу належить обчислювати виходячи з виплат за два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Контракт з позивачем укладений 16 червня 2016 року, тому для підрахунку береться заробітна плата за квітень-травень 2016 року.

Згідно з п. 4 вказаного порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два останні місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Основні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання та структуру заробітної плати визначає Закон України «Про оплату праці» та розроблена відповідно до нього Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 № 5 (далі- Інструкція)

Відповідно до положень частини 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР ) (далі - Закон) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» та Інструкції заробітна плата складається з основної заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Згідно з п.2.2 Інструкції, Фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Згідно з п п 2.2.7 Інструкції, до складу фонду додаткової заробітної плати входять суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників.

Таким чином, при розрахунку середнього заробітку суми індексації приймаються до підрахунку.

Згідно Наказу (розпорядження) № 77 від 18.04.2016 про надання відпустки, ОСОБА_1 була надана відпустка тривалістю 24 календарних дні, за період з 0305.2016 р. по 27.05.2016 р включно.

У квітні-травні працівник відпрацював 23 робочі дні, за квітень (за відрахуванням відпускних) йому нараховано 3456,91 грн. у травні працівник відпрацював 2 робочі дні, нараховано (за відрахуванням матеріальної допомоги до відпустки) 182,02 грн. заробітної плати. Отже, (3456,91 грн. + 182,02 грн. + 528,83 грн. (сума розрахованої премії відносно відпрацьованих годин)): 176 відпрацьовані години = 23,68 грн. - середній заробіток за 1 годину, з 16 червня 2016 р.

З розрахунку нарахування середнього заробітку, наданого відповідачем, вбачається:

- у липні 2016 р. було підвищення заробітної плати, середній заробіток склав 28,42 грн;

- у березні 2017 р. було підвищення заробітної плати, середній заробіток склав 35,52 грн;

- у лютому 2018 р. було підвищення заробітної плати, середній заробіток склав 40,85 грн;

- у липні 2019 р. було підвищення заробітної плати, середній заробіток склав 44,93 грн;

При визначенні кількості робочих святкових днів суд керується положеннями статті 73 КЗпП України.

Розрахунок:

З 16 червня 2016 по 01 липня 2016 р. - 9 робочих днів

23,68 грн. (середній заробіток за 1 годину) х (9х8) = 1704,96 грн.

З липня 2016 р. по лютий 2017 року (включно) - 173 робочих дні згідно графіка роботи (відповідно до довідки про доходи а.с. 108-111)

28,42 грн. (середній заробіток за 1 годину) х (173 х 8) = 39333,28 грн.

З березня 2017 р. по січень 2018 р. - 229 робочих дня.

35,52 грн. х (229 х 8) = 65072,64 грн.

З лютого 2018 р. по червень 2019 р. - 350 робочих дня.

40,85 грн. х (350х8) = 114380, 00 грн.

З липня 2019 р. по 01.03.2021 р. - 419 робочих дня.

44,93грн. х (419х8) = 150605,36 грн.

1704,96 грн. + 39333,28 грн. + 65072,64грн. + 114380,00 грн. + 150605,36 грн. = 371096,24 грн. -167,47 грн. (виплачена заробітна плата за липень, серпень 2016 р.) = 370928,77 грн.

Під час розрахунку суд взяв період з 16.06.2016 р. саме по 01.03.2021 р., оскільки як вбачається з довідки № 136 від 11.08.2021 р. (а.с. 108-111) виплати ОСОБА_1 відновилися саме з березня 2021 р.

З 1 січня 2016 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» викладено у новій редакції ч. 3 та 4 ст. 119 КЗпП. Саме цими нормами встановлено гарантії мобілізованим працівникам, при цьому скасоване обмеження виплати заробітної плати таким категоріям працівників не більше, як за один рік.

Мобілізованим працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Це означає, що роботодавців позбавили можливості з 2016 року отримувати компенсацію з бюджету в межах середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу в особливий період.

Як наслідок, якщо компенсаційні виплати з бюджету роботодавці не отримують, то й не діє звільнення від оподаткування виплат, нарахованих у межах середнього заробітку мобілізованим працівникам.

Так, починаючи з 1 січня 2016 року не діють норми щодо неоподаткування середнього заробітку мобілізованим - ПДФО (пп. 165.1.1 ПКУ), відповідно й військовим збором (пп. 1.2 п. 161 підрозд. 10 розд. XX ПКУ).

Таким чином розмір недорахованої середньої заробітної плати ОСОБА_1 становить 370928,77 грн., тому саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь працівника ОСОБА_1 , з вирахуванням сум податків, а саме ПДФО - 18% - 66767,18 грн. та військового збору 1,5 %, - 5563,93 грн..

При вирішенні позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди суд керується загальними положеннями про відшкодування моральної шкоди як способу захисту суб`єктивних цивільних справ, встановленими ст. 23, 1167 ЦК України, та положеннями ст. 237-1 КЗпП України, відповідно до яких відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зважаючи на встановлені обставини суд вважає доведеним, що невиконання відповідачем вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України завдало позивачу певних моральних страждань та переживань, оскільки з вини відповідача він та його родина своєчасно не одержали кошти, на які вони вправі були розраховувати при плануванні свого бюджету, що змусило позивача докладати додаткових зусиль для організації свого життя, звертатись зі скаргами та заявами до уповноважених державних органів, до юристів та до суду, щоб довести порушення своїх прав.

Виходячи з вимог розумності та справедливості, та оскільки розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її збагачення, суд оцінює моральну шкоду в розмірі 2 000 грн.

Стосовно того, що ОСОБА_1 особисто не було надано заяву про проходження служби, то судом встановлено, що позивач після підписання контракту і до звернення з позовом до суду перебував і перебуває дотепер на військовій службі, брав участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, а тому з урахуванням особливостей проходження військової служби був обмежений у вільних діях та у можливостях вчасно, особисто подати заяву про увільнення від виконання обов`язків, у зв`язку з чим суд вважає, що не подання особисто позивачем заяви про увільнення від виконання обов`язків не є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.

Позивачі у справах про стягнення заробітної плати звільнені від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а тому суд вбачає підстави для стягнення з відповідача судового збору в дохід держави за ставкою, встановленою для позовних заяв майнового характеру, в розмірі 1 відсотка, та немайнового характерув розмірі 0,4 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, пропорційно до задоволених вимог

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 01073828, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , середній заробіток за час проходження військової служби за контрактом за період з 16.06.2016 року по березень 2021 року, в розмірі 370 928,77 грн. (з наступним вирахуванням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів) та моральної шкоди в розмірі 2 000 гривень.

В решті позову відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 7548,24 грн. із вирахуванням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску.

Стягнути з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в розмірі 3909 грн. 29 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 26.11.2021 р.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Лозова, Харківської області.

Відповідач:Регіональна філія "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця", місцезнаходження: м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 108.

Суддя Наталія ЦЕНДРА