Рішення № 101394433, 25.11.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2021 року справа № 580/7120/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи “Черкаська виправна колонія (№62)” про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язати вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державної установи “Черкаська виправна колонія (№62)”, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи “Черкаська виправна колонія (№ 62) щодо невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна.

- зобов`язати Державну установу “Черкаська виправна колонія (№ 62)” (код ЄДРПОУ 08564854) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна в розмірі 7845,20 грн., а також виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень- відповідача у справі відшкодування судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу).

Позов мотивовано тим, що відповідач у день звільнення позивача зі служби своєчасно не виплатив їй заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді грошової компенсації за належне до видачі предмети речового майна в сумі 7845,20 грн., тому позивач вважає, що відповідач має виплатити їй також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП).

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 з врахуванням вимог ст. 122 КАС України прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив в якому зазначив, що грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна в сумі 7727,52 грн. виплачена позивачу 07.10.2021, що підтверджується відомістю розподілу виплат. Також зазначено, що до спірних правовідносин положення ст. ст. 116, 117 КЗпП України не застосовуються. Крім того, позивачем не доведено заподіяння їй моральної шкоди, оскільки нею не надано відповідних доказів (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням позивачеві шкоди).

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, згідно якого позивач вважає, що доводи відповідача є необґрунтованими, а позов таким, що підлягає

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Державній установі «Черкаська виправна колонія (№62)» на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби сектору максимального рівня безпеки.

Наказом Державної установи “Черкаська виправна колонія (№62)” від 29.12.2020 №246/ОС-20 позивача звільнено зі служби на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», однак при його звільненні зі служби відповідач не нараховував та не виплатив заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна.

Позивачем 13.04.2021 та 11.06.2021 надіслано на адресу відповідача заяви, в яких просив надати інформацію про розмір грошової компенсації за належної до видачі предмету речового майна, її виплату та повідомити про причини не виплати вказаної компенсації.

Державна установа «Черкаська виправна колонія (№62)» листами від 17.05.2021 №8/911, від 16.06.2021 повідомила позивача, що кошти в якості грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна будуть перераховані після надходження фінансування на ці потреби у 2021 році.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд зазначає, що спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу» від 23.06.2005 №2713-IV (далі - Закон №2713-IV), Порядком забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою КМУ від 14.08.2013 №578 (далі - Порядок №578).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону №2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Частиною 2 ст. 23 Закону №2713-IV визначено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону №2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 10 Порядку №578 предмети речового майна видаються особам у порядку планового забезпечення ним персоналу згідно з нормами забезпечення відповідно до строків їх носіння або експлуатації.

Пунктом 23 Порядку №578 визначено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України, державної установи Центр пробації відповідно до їх закупівельної вартості.

Відповідно до п. 27 Порядку №578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Державній установі «Черкаська виправна колонія (№62)» на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби сектору максимального рівня безпеки та наказом відповідача від 29.12.2020 №246/ОС-20 позивача звільнено зі служби на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», однак при його звільненні зі служби відповідач не нараховував та не виплатив заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна.

Разом з цим, грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна в сумі 7727,52 грн. виплачена позивачу, що підтверджується відомістю розподілу виплат від 07.10.2021 №211007РВ000022192444.

Оскільки станом на час розгляду справи компенсація за належні до видачі предмети речового майна в сумі 7727,52 грн. виплачена позивачу, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині позовних вимог.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення на користь позивача компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, то суд зазначає наступне.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов`язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Суд бере до уваги, що реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. При цьому під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця.

Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.

Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.

Викладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.05.2019 у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.

Судом із матеріалів справи встановлено, що позивач 13.04.2021 надіслав на адресу відповідача заяву, який отримано відповідачем 27.04.2021 за вх. №297, в якій просив надати виплатити розмір грошової компенсації за належної до видачі предмету речового майна та повідомити про причини не виплати вказаної компенсації.

Таким чином, з огляду на очевидну неспівмірність несвоєчасно виплаченої суми при звільнені позивача з розміром середнього заробітку за час затримки їх виплати при звільненні, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям співмірості, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, виходячи з дати виникнення спору - 27.04.2021 до дати проведенням остаточного розрахунку відповідачем 07.10.2021, що становить – 113 робочих днів.

Таким чином, суд дійшов висновку зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.04.2021 по 07.10.2021, що становить 113 робочих днів.

Таким чином, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь витрат на правничу допомогу в сумі 3568,50 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у сумі 2500 грн. позивачем до матеріалів справи надано: договір про надання професійної правничої допомоги від 01.04.2021 №б/н; опис робіт від 15.09.2021 виконаних за договором про надання професійної правничої допомоги від 01.04.2021 №б/н; квитанцію до прибуткового касового ордера від 15.09.2021 №2.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на викладене, беручи до уваги положення КАС України, враховуючи, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, факт часткового задоволення позову, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу лише у сумі 1000 грн.

Суд звертає увагу, що останній день строку вирішення спору по суті припадає на 19.11.2021, однак враховуючи, що у період з 08.11.2021 по 23.11.2021 головуючий суддя у справі перебував у відпустці, рішення суду прийнято на наступний за вказаною датою робочий день на підставі ч. 6 ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України згідно вимог якої, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Черкаська виправна колонія (№62)» щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.04.2021 по 07.10.2021.

Зобов`язати Державну установу «Черкаська виправна колонія (№62)» (19603, м.Черкаси, вул. Сурікова, 30, код ЄДРПОУ 08564854) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.04.2021 по 07.10.2021, що становить 113 (сто тринадцять) робочих днів.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Черкаська виправна колонія (№62)» (19603, м. Черкаси, вул. Сурікова, 30, код ЄДРПОУ 08564854) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 1000 (одна тисяча) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО