Рішення № 101394229, 26.11.2021, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/9898/21

РІШЕННЯ

іменем України

26 листопада 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Петричковича А.І., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 3913 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом від 04.08.2021, в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність військової частини А3913 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28.09.2018 по 14.07.2021; 2) зобов`язати військову частину А3913 нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення до дня фактичного розрахунку, а саме за період з 28.09.2018 по 14.07.2021.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що фактично остаточний розрахунок з ним здійснено 14.07.2021. Вказує, що звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак відповідач відмовив у виплаті середнього заробітку. Вважає такі дії відповідача протиправними, тому звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ухвали від 25.08.2021, суд відкрив спрощене провадження без повідомлення учасників справи.

17.09.2021 до суду поступив відзив на позовну заяву №221/508 від 11.09.2021, згідно з яким відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що індексація грошового забезпечення не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст. 116, 117 КЗпП України.

З`ясувавши обставини на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог так і заперечень, оцінивши надані учасниками справи докази, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне.

ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині А3913, та згідно з витягом з наказу командира військової частини А3913 від 28.09.2018 №214 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 28.09.2018 (арк. спр. 5).

Позивач звертався до військової частини А3913 із вимогою від 16.09.2020, в якій просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, однак листом військової частини А3913 №71/1/1176 від 19.10.2020 відповідач повідомив позивача про відмову у задоволенні його заяви.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року по справі №560/7859/20, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А3913 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з березня 2001 року по 28.09.2018 року. Зобов`язати військову частину А3913 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з березня 2001 року по 28.09.2018 року.

Отже, судовим рішенням у справі №560/7859/20, зокрема, вирішено питання про виплату позивачу індексації грошового забезпечення.

Відповідач виконав вищевказане рішення суду та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 44395,34 грн, що стверджено платіжним дорученням №2269 від 13.07.2021.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Cпеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Згідно з ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, непроведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст.116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації та компенсації відпустки) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Водночас, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Так як остаточний розрахунок з позивачем здійснений відповідачем тільки 13.07.2021 періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 28.09.2018 (з дати звільнення) по 13.07.2021, що складає - 1020 днів.

З урахуванням згаданого рішення суду у справі №560/7859/20 розмір простроченої заборгованості перед позивачем на момент звільнення складав 44395,34 гривень.

Середньоденний заробіток позивача, відповідно до довідки відповідача від 07.07.2020 складає 465,66 гривень.

Отже, розмір коштів пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, від дати звільнення складає 474973,2 грн (465,66 х 1020).

Верховним Судом сформовано ряд правових позицій щодо подібних правовідносин, зокрема, у справах №821/1083/17, №761/9584/15-ц, №806/2473/18, який передбачає співмірність розміру виплат пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, що законодавчо не врегульовано. Тобто, застосовується різний механізм розрахунків з дотриманням принципів пропорційності, справедливості та враховування обставин, що впливають на визначення її розміру.

У цій справі суд враховує, що відповідач 13.07.2021 добровільно виконав рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року по справі №560/7859/20. З урахуванням цього, суд вважає, що не є співмірною сума індексації невчасно виплачена позивачу - 44395,34 гривень із 474973,2 грн (465,66 х 1020), що більше ніж у 10-ть разів суми боргу якою є сума індексації добровільно виплачена відповідачем на виконання рішення суду по справі №560/7859/20 від 03 лютого 2021 року.

Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правових позицій Верховного Суду щодо співмірності, які є різними щодо методики розрахунку, суд першої інстанції вважає, що позивач частково довів позовні вимоги, а суб`єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів правомірності невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку вчасно у повному обсязі, що підтверджено доказами, перевіреними в суді, тому позов задовольняється частково. Тобто, співмірним розміром боргу по індексації 44395,34 гривень, яка вчасно не виплачена, є ця ж сума, яка стягується на користь позивача з урахуванням принципу співмірності, методику якого законодавчо не встановлено, і відсутності вимог та обгрунтування позивача щодо розміру середнього заробітку за невчасний розрахунок у його позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено 908,00 грн судового збору за подання позовної заяви, тому такі витрати слід присудити на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень військової частини А3913 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Зобов`язати військову частину А3913 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2018 по 13.07.2021 в сумі 44395,34 (сорок чотири тисячі триста дев`яносто п`ять гривень тридцять чотири копійки) гривень, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім) гривень за рахунок асигнувань Військової частини А3913.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 26 листопада 2021 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Військова частина А 3913 (вул. площа Авіації, 29, м. Новий Калинів, Самбірський район, Львівська область, 81464 , код ЄДРПОУ - 07699476)

Головуючий суддя А.І. Петричкович