Рішення № 101388308, 26.11.2021, Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/1294/21

Провадження № 2/362/1696/21

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

26 листопада 2021 року

суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Марчук О.Л., розглянувши в порядку спрощеного провадження у місті Василькові Обухівського району Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Євротранс» про зобов`язання вчинити дію та стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом в обґрунтування якого зазначив, що він працював на посаді водія у відповідача.

Оскільки йому усно було повідомлено про його звільнення і не повернуто трудову книжку, посилаючись на відповідні положення трудового законодавства, позивач просить зобов`язати відповідача повернути йому його трудову книжку та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки.

Дану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження.

Враховуючи, що судову повістку надіслану відповідачу за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, повернуто до суду з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою», керуючись ч. 4 ст. 130 ЦПК України, суд вважає, що судовий виклик вручено відповідачу належним чином.

Одночасно, суд враховує той факт, що судове повідомлення про розгляд справи разом із копією ухвали про відкриття провадження у справі, копією ухвали про витребування доказів та копії позовної заяви з додатками, було отримано засновником, кінцевим бенефіціаром (контролером) юридичної особи відповідача ОСОБА_2 за адресою його місця перебування, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с. 14).

Оскільки відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку вручення судових повісток, передбаченому статтею 130 ЦПК України, у встановлений цивільним процесуальним законом строк не подав відзив на позов і не заперечив проти вирішення справи в порядку спрощеного провадження, суд ухвалив рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Позивач з січня 2019 року був прийнятий на роботу в ТОВ «СП Євротрейд» на посаду водія вантажного автомобіля, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 14.01.2020 року, з якої вбачається відрахування відповідачем як страхувальником виплат в Пенсійний фонд України за позивача як за застраховану ним особу (а.с. 10 - 11).

Відповідно до Наказу № 5 ТОВ «СП Євротрейд» від 11.03.2019 року, за ОСОБА_1 був закріплений автомобіль марки «DAF XF 95», номерний знак НОМЕР_1 і напівпричіп-цистерна марки «VPS CNG», номерний знак НОМЕР_2 (а.с. 17).

Позивач здійснював міжнародні перевезення вантажів, що підтверджується Заявкою № 54 від 08.04.2019 року до Договору про надання транспортних послуг № 26/10/18-1 від 26 жовтня 2018 року (а.с. 16).

Зі змісту довідки форми ОК-5 Пенсійного фонду України про індивідуальні відомості про застраховану особу вбачається, що останні виплати від відповідача за позивача, як застраховану особу були здійсненні в січні 2020 року за 15 днів (а.с. 10 - 11).

Вказані обставини на думку суду свідчать про припинення трудових відносин між сторонами та звільнення позивача.

Під час розгляду справи, за клопотанням сторони позивача ухвалою суду від 23.03.2021 року від відповідача було витребувано належним чином завірені копії:

-наказу про прийняття на роботу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- наказу про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-довідку про розмір середньої заробітної плати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 42).

Натомість, вказане рішення суду, станом на дату постановлення цього рішення суду, відповідачем не виконано.

Відповідно до частини десятої статті 84 ЦПК України, у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами.

Як наслідок, суд на підставі наведеної норми цивільного процесуального закону, у зв`язку із неподанням відповідачем без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд визнає обставину звільнення позивача з роботи у відповідача.

Станом на дату постановлення даного рішення суду, у суду відсутні відомості про повернення відповідачем позивачу належної йому трудової книжки.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даної норми, Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя; це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпПУ, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Отже, відповідач не дотримався вимог імперативної норми трудового законодавства щодо видачі працівнику трудової книжки при звільненні, чим порушив його Конституційні права на працю.

У зв`язку із цим, порушені права позивача підлягають захисту, шляхом зобов`язання відповідача видати позивачу належним чином оформлену трудову книжку на його ім`я.

Відповідно до абзацу 6 пункту 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення № 58 від 29.07.1993 року, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Згідно із пунктом 4.2. Інструкції, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Виходячи із системного аналізу норм ст. 47 КЗпП України та зазначених положень Інструкції, у взаємозв`язку із положеннями ст. 76 ЦПК України, предметом доказування у цій справі, є, серед іншого, правомірність чи неправомірність дій роботодавця у ситуації, за якої працівник з тих чи інших причин не отримав у день звільнення копії наказу про звільнення та трудової книжки. Зокрема і наявність, як вказує представник відповідача, у позивача умислу на неотримання трудової книжки та, за відсутності такого, дотримання відповідачем подальшої процедури, передбаченої нормативно-правовими актами, зокрема Інструкцією.

При цьому, враховуючи положення ст. 81 ЦПК України та особливості вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення чи недотримання процедури звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Такий висновок суду в повній мірі кореспондує і позиції Верховного суду, висловленій у постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 23.01.2018 року у справі № 273/212/16-ц.

Відтак, саме відповідач повинен довести, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з дотриманням усіх вимог трудового законодавства, зокрема в частині видачі трудової книжки та ознайомлення із наказом про звільнення, а також наявність в його діях умислу на неотримання трудової книжки та наявність доказів, якими цей факт зафіксовано.

Зокрема, під час розгляду справи по суті відповідач не повідомив суду обставин щодо причин невручення ним позивачу трудової книжки та не ознайомлення позивача із наказом про його звільнення у день такого звільнення.

Відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, оскільки відповідачем при звільненні позивача допущено порушення вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за увесь час затримки у видачі трудової книжки.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки відповідач не надав суду наказ про звільнення і довідку про середній заробіток для визначення розміру середнього заробітку, суд використовує відомості, що містяться у сформованій 14.01.2021 року довідці про Індивідуальні відомості про застраховану особу Пенсійного фонду України (форма ОК-5) на ім`я позивача (а.с. 10 - 11).

Так, за змістом зазначеної довідки, яка містить відомості в тому числі і щодо суми заробітку позивача в ТОВ «СП Євротранс» для нарахування пенсії, страхового стажу, сплати страхових внесків, ОСОБА_1 в період з січня 2019 року по січень 2020 року отримував заробіток в ТОВ «СП Євротранс» в грудні 2019 року - 4 980 гривень 00 копійок і в січні 2020 року - 7 762 гривень 40 копійок.

Розраховуючи розмір середньомісячної заробітної плати позивача, на підставі зазначеної довідки про Індивідуальні відомості про застраховану особу Пенсійного фонду України (форма ОК-5) шляхом визначення частки суми заробітної плати за останні два місяці роботи позивача (4 980 + 7 762,40 гривень) та кількості цих місяців (2 місяці) - становить 12 742 гривень 40 копійок.

Середньоденна заробітна плата визначається шляхом визначення частки середньомісячної заробітної плати та середньої кількості робочих днів за останні два місяці роботи і становить 607 гривень.

З моменту дати звільнення 16.01.2020 року і до часу визначеного позивачем за розрахунок минуло 288 робочих днів, у зв`язку з чим розмір компенсації середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу складає: 607 х 288 = 174 816 гривень 00 копійок.

Тобто, відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України, з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки у видачі трудової книжки в сумі 174 816 гривень 00 копійок.

За таких обставин, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у встановленому судом обсязі.

При цьому, на підставі статті 141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням позову, судові витрати слід покласти на відповідача в частині стягнення судового збору за вимогами немайнового (про зобов`язання видати трудову книжку) і майнового (про стягнення середнього заробітку) характеру.

На підставі викладеного, керуючись ст. 36 КЗпП України, ст. ст. 1 - 13, 19, 23, 27, 34, 76 - 83, 89, 92, 95, 133, 141, 258, 259, 263 - 265, 273 - 279 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «СП Євротранс» видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку належну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Євротранс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у видачі трудової книжки в сумі 174 816 (сто сімдесят чотири тисячі вісімсот шістнадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Євротранс» на користь держави 4 892 (чотири тисячі вісімсот дев`яносто дві) гривні 24 копійки у відшкодування судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя

Дата складення повного рішення суду - 26 листопада 2021 року.