Рішення № 101364179, 24.11.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/7414/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

05.07.2021 ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправною бездіяльність Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.06.2019 по 23.06.2021 включно;

- зобов`язати Полтавський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.06.2019 по 23.06.2021 включно.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що при звільненні позивачу не виплачені всі належні суми грошового забезпечення. Позивач зазначає наступне: 08.12.2020 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 у справі №440/3297/20 відповідачем виплачено першу частину індексації грошового забезпечення в сумі 1445,20 грн, 18.02.2021 виплачено другу частину індексації грошового забезпечення в сумі 739,85 грн, 24.06.2021 виплачено третю частину індексації грошового забезпечення 54815,91 грн; загальна сума індексації грошового забезпечення 57000,96 грн. Також на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 у справі №440/3469/19 відповідачем виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 34490,17 грн. Позивач вважає, що відповідачем була допущена протиправна бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного проведення повного розрахунку.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/7414/21; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази /а.с. 13/.

13.08.2021 до суду надійшов відзив, у якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що не може бути задоволена вимога про стягнення середнього заробітку після прийняття судового рішення від 12.08.2020 у справі №440/3297/20, після якого здійснюється виконавче провадження.

Позивач скористався правом подання відповіді на відзив, у якому викладено правову позицію стосовно порушених відповідачем у відзиві до позову питань.

Суд розглядає цю справу на підставі частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, в межах строку, встановленого статтею 258 цього ж Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що наказом військового комісара Козельщинського районного військового комісаріату Міністерства оборони України (по стройовій частині) №97 від 14.06.2019 ОСОБА_1 з 14.06.2019 виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення, що підтверджується копією витягу з наказу /а.с.5/.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 у справі №440/3469/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавського обласного військового комісаріату, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Козельщинський районний військовий комісаріат про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Полтавського обласного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14.06.2019; зобов`язано Полтавський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14.06.2019. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

З огляду на приписи статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України вищевказане рішення набрало законної сили 21.01.2020.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 у справі №440/3297/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Полтавського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та стягнення коштів задовольнити частково: визнано протиправними дії Полтавського обласного військового комісаріату щодо нарахування та виплати не в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з листопада 2016 року по березень 2018 року з урахуванням січня 2008 року як базового місяця та за період з березня 2018 року по дату звільнення з військової служби - 14.06.2019 з урахуванням березня 2018 року як базового місяця; зобов`язано Полтавський обласний військовий комісаріат донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2016 року по березень 2018 року з врахуванням проведеної виплати з встановленням базового місяця - січень 2008 року та за період з березня 2018 року по дату звільнення з військової служби - 14.06.2019 з врахуванням проведеної виплати з встановленням базового місяця - березень 2018 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З огляду на приписи статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України вищевказане рішення набрало законної сили 02.11.2020.

26.02.2020 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 у справі №440/3469/19 відповідачем виплачені кошти позивачу в сумі 34490,17 грн /а.с. 4/.

08.12.2020 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 у справі №440/3297/20 відповідачем виплачено першу частину індексації грошового забезпечення в сумі 1445,20 грн, 18.02.2021 виплачено другу частину індексації грошового забезпечення в сумі 739,85 грн, 24.06.2021 виплачено третю частину індексації грошового забезпечення 54815,91 грн; загальна сума індексації грошового забезпечення 57000,96 грн /а.с. 4/.

Вважаючи свої права порушеними внаслідок затримки відповідачем виплати грошового забезпечення при розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд дійшов таких висновків.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Аналогічні висновки щодо правозастосування у спірних правовідносинах викладені у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №400/3365/19, що враховується судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.

Матеріалами справи підтверджено, що повний фактичний розрахунок з позивачем шляхом виплати на підставі рішень Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 у справі №440/3297/20 та від 15.11.2019 у справі №440/3469/19 здійснено 24.06.2021.

Таким чином, загальна кількість календарних днів затримки розрахунку за період з 15.06.2019 по 23.06.2021 (згідно зі статтею 117 КЗпП України - по день фактичного розрахунку) становить 740 днів (червень 2019 року - 16 календарних днів, липень 2019 року - 31 календарний день, серпень 2019 року - 31 календарних днів, вересень 2019 року - 30 календарний день; жовтень 2019 року - 31 календарний день, листопад 2019 року - 30 календарних днів, грудень 2019 року - 31 календарних днів; 2020 рік - 366 днів; січень 2021 року - 31 календарний день, лютий 2021 року - 28 календарних дні, березень 2021 року - 31 календарний день, квітень 2021 року - 30 календарних днів, травень 2021 року - 31 календарний день, червень 2021 року - 23 календарних днів).

Суд зазначає, що обрахування затримки розрахунку при звільненні повинно відбуватись в календарних днях. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 400/3365/19.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), відповідно до підпункту "л" пункту 1 якого визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулось 14.06.2019, його середня заробітна плата повинна обчислюватися з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з довідкою відповідача: 18892,72 грн - заробітна плата за квітень 2019 року; 18892,72 грн - заробітна плата за травень 2019 року; 61 календарних дні (загальна кількість календарних днів: у квітні 2019 року - 30 календарний день, у травні 2019 року - 31 календарний день), середньоденний заробіток складає 619,43 грн (18892,72+ 18892,72) /61) .

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 458378,20 грн (740 днів * 619,43 грн (середньоденне грошове забезпечення).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Крім того, у вищезгаданій постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням №6-113цс16, та зазначила, що при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

З огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17 у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020, відповідно, суд враховує такі фактичні обставини цієї справи.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2016 по 14.06.2019 - 23.06.2020, тобто вже зі спливом більше ніж одного року.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 у справі №440/3469/19 набрало законної сили 21.01.2020 та самостійно виконано відповідачем 26.02.2020.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 у справі №440/3297/20 набрало законної сили 02.11.2020 та самостійно виконано відповідачем 08.12.2020, 18.02.2021, 24.06.2021.

Водночас, сума розрахованого судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 458378,20 грн, що в майже п`ять разів перевищує суму основної виплати, на яку нараховані відповідні індексація та компенсація.

Беручи до уваги наведене, а також виконання відповідачем у відповідні строки рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 у справі №440/3469/19 (набрало законної сили 21.01.2020) та рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 у справі №440/3297/20 (набрало законної сили 02.11.2020), суд дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 458378,20 грн до 45838,00 грн.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою ефективного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки сплати належних при звільненні сум та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки сплати належних при звільненні позивачу сум у розмірі 45838,00 грн, з утриманням податків, зборів та інших обов`язкових платежів при виплаті.

Отже, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 243-246, 255, 258, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки ( вул. Шевченка 78А, м. Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 07851296) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки сплати належних при звільненні сум.

Стягнути з Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки сплати належних при звільненні сум у розмірі 45838,00 грн, з утриманням податків, зборів та інших обов`язкових платежів при виплаті.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.С. Канигіна