Рішення № 10135956, 21.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 22/215-48/9521.06.10 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Енік"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Лоекс"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агротранс"

простягнення пені в загальному розмірі 49 270 доларів США

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

позивач:не з'явився

відповідач:Єгоров О.Ф.

третя особа:не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Енік" (надалі ТОВ "Енік") звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоекс" (надалі ТОВ "Лоекс") пені в розмірі 49270,78 доларів США.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем за укладеним контрактом поставки №1 здійснено поставку з порушенням встановлених строків, несвоєчасно повернуто сплачені в якості передплати кошти, внаслідок чого позивач за порушення виконання зобовязань з посиланням на положення Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача пеню нарахування якої, на його думку, передбачено контрактом.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.08.2009 р. позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Лоекс" на користь ТОВ "Агропромислова компанія Енік" 16461 доларів США пені, 168,17 доларів США судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2009 р. рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2009 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "Лоекс" без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.01.2010 р. рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2009 р. скасовано, а справу №22/215 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За резолюцією керівництва суду розгляд справи доручено судді Бойко Р.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.02.2010 р. справу прийнято до провадження, присвоєно №22/215-48/95, розгляд справи призначено на 10.03.2010 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.03.2010 р. розгляд справи відкладено до 29.03.2010 р. у звязку із неявкою відповідача, витребувано у сторін документи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.03.2010 р. витребувано у сторін та ДЗАТ України (Укрзалізниця) документи, розгляд справи відкладено до 14.04.2010 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.04.2010 р. залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Агротранс" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, повторно витребувано у сторін та ДЗАТ України (Укрзалізниця) документи, розгляд справи відкладено до 12.05.2010р.

Відповідач надав відзив на позов в якому проти його заперечує, вказуючи на відсутність його вини з огляду на 1) необхідність оформлення додаткових документів у звязку із забороною експорту кукурудзи з України, в т.ч. ліцензії в Міністерстві економіки України, 2) неправильне зазначення позивачем у імпортному карантинному дозволі станції переходу. Надані ліцензія на експорт товарів, заявка для її отримання, витребувані судом документи.

12.05.2010 р. до канцелярії суду від третьої особи надійшли пояснення по справі, в яких третя особа вважає позовні вимоги безпідставними.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.05.2010 р. розгляд справи відкладено до 02.06.2010 р. у звязку із неявкою позивача.

Через канцелярію суду на виконання вимог ухвали суду надійшли документи від Державної адміністрації залізничного транспорту України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підставі, викладених у відзиві.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.06.2010 р. розгляд справи відкладено до 21.06.2010 р., повторно зобовязано відповідача надати документи.

18.06.2010 р. до канцелярії суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, мотивоване участю представника в судовому засіданні Деснянського районного суду міста Києва.

В судове засідання 21.06.2010 р. представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подавши наведене клопотання про відкладення розгляду справи.

Судом в задоволенні клопотання відмовлено з огляду на наступне:

По-перше, відповідачем не надано жодних доказів розгляду Деснянським районним судом міста Києва справи, представником в якій є представник відповідача.

По-друге, відповідач не позбавлений можливості на підставі ст. 28 Господарського процесуального кодексу України та ст. 244 Цивільного кодексу України уповноважити іншу особу для представництва власних інтересів.

По-третє, відповідач надав письмові та усні пояснення щодо предмету спору у численних судових засіданнях у справі, що свідчить про з'ясуванні судом правової позиції відповідача.

Належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи підтверджується відміткою на звороті ухвали від 02.06.2010 р. та визнається представником відповідача в клопотанні про відкладення розгляду справи.

Третя особа, що належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи (відмітка на звороті ухвали від 02.06.2010 р.), в судове засідання 21.06.2010 р. не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач та третя особа були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Даний спір підлягає вирішенню господарським судом міста Києва за матеріальним правом України, оскільки сторони на підставі ст.ст. 5, 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" та частини 2 статті 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 р. пунктами 9.2 та 11.5 контракту визначили, що спори вирішуються господарським судом міста Києва за матеріальним правом України.

За згодою представників сторін, присутніх в судовому засіданні, судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.04.2008 р. між ТОВ "Агропромислова компанія "Енік" (покупець) та ТОВ "Лоекс" (продавець) укладено контракт поставки № 1 (надалі "контракт") за умовами якого продавець зобовязувався поставити покупцю товар, визначений контрактом, а покупець (позивач у справі) зобовязувався оплатити та прийняти товар в порядку та на умовах передбачених контрактом.

Найменування, кількість та якість товару, що належить поставити за контрактом визначено у розділі 2 договору, та згідно з п. 2.1 найменування товару кукурудза в зерні, походження Україна, підтверджене сертифікатом походження товару (СТ-1); згідно з п. 2.2 договору кількість товару 1800 метричних тон нетто (+ - 5%).

Ціну товару та загальну вартість погоджено у розділі 3 контракту, у якому зазначено, що валюта контракту долари США; ціна товару 310 доларів США за одну метричну тону нетто, загальна вартість контракту складає 558000 доларів США (п. 3.1, 3.2, 3.3 контракту).

Згідно погоджених умов оплати товару покупець оплачує 90% передоплати від загальної вартості контракту, визначеної п. 3.3 контракту, протягом 2 календарних днів з дня набрання чинності контрактом (п. 5.2.1 контракту).

Контракт є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний контракт є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Платіжним дорученням № 1 від 21.04.2008 р. позивачем перераховано на користь відповідача 502 200 доларів США, що відповідно свідчить про виконання позивачем зобовязань по здійсненню передплати товару, який є предметом укладеного між сторонами контракту.

Імпортний карантинний дозвіл № 230261230408004 від 23.04.2008 р. був представлений відповідачу 24.04.2008 р. факсимільним звязком що підтверджується факсовою відміткою на дозволі та визнається останнім у листі-відповіді на претензію за вих. 0112 від 01.12.2008 р. (а.с.72), що залучений до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4.2 контракту, строк поставки товару 10 банківських днів з моменту отримання продавцем 90% передплати за товар, який підлягає поставці, після надання продавцю імпортного карантинного дозволу. Згідно з п. 4.3 контракту покупець зобовязувався надати продавцю імпортний карантинний дозвіл до відвантаження товару згідно п. 4.2 факсимільним звязком з наступною передачею оригіналу документа.

З урахуванням проведеної передплати 21.04.2008 р. та представленням дозволу 24.04.2008р. (підтверджується відповідачем в листі №0112 від 01.12.2008 р. (а.с.72)) кінцевим строком в який мала бути здійснена поставка товарів за контрактом є 14.05.2008 р. (10 банківських днів після отримання відповідачем карантинного дозволу, враховуючи що 27 квітня (Великдень), 1, 2, 9 травня 2008 р. вихідні, небанківські дні розпорядження Кабінету Міністрів України №538-р від 28.03.2008 р.).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

За умовами контракту (п. 8.2) у випадку несвоєчасного відвантаження товару, продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,15% від вартості оплаченої партії товару за кожний день прострочки понад встановленого в розділі 4 (п. 4.2) контракту строку відвантаження товару.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму пені, розрахунок якої здійснено з 05.05.2008 р., однак в періоді з 05.05.2008 р. по 14.05.2008 р. підстави вважати відповідача таким, що прострочив виконання зобов'язання з поставки є відсутніми, відповідно нарахування пені на суму здійсненої передплати за вказаний період є неправомірним з огляду на те, що судом встановлено прострочення відповідачем виконання зобовязання з 15.05.2008 р.

Згідно з додатковою угодою від 23.05.2008 р. сторони змінили зміст п. 2.2, п. 3.3 контракту за якими кількість товару що поставляється за контрактом складає 800 метричних тон нетто (+ - 5%), а загальна вартість контракту, на яку виникають зобов'язання у відповідача щодо його поставки, складає 248000 доларів США. Окрім того, у відповідності з п. 1.3 додаткової угоди від 23.05.2008р. для постачальника (відповідач у справі) також виникли грошові зобов'язання по поверненню надмірно перерахованої передплати, а саме розділ 5 контракту доповнено пунктом наступного змісту: п. 5.2.2 продавець протягом 5 банківських днів за свій рахунок, повертає покупцю надмірно перераховані покупцем гроші по передплаті, у відповідності з п. 5.2.1 і з урахуванням змін внесених в контракт додатковою угодою.

17.06.2008 р. сторонами підписано додаткову угоду № 2 до контракту згідно з якою (п. 1.2 додаткової угоди) доповнено розділ 4 контракту додатковими пунктами, зокрема п. 4.2.1 за яким строк відвантаження товару протягом 2 банківських днів з моменту підписання додаткової угоди.

Таким чином, виходячи з наведених положень контракту з урахуванням внесених змін та доповнень додатковими угодами від 23.05.2008 р., 17.06.2008 р. для відповідача у періоді з 15.05.2008 р. по 23.05.2008 р. були наявними зобов'язання щодо поставки на користь позивача товару за контрактом на суму 558000 доларів США, та враховуючи що в даному періоді поставки товару не здійснено, суд визнає правомірним нарахування пені в загальному розмірі 6779,70 доларів США (502200 доларів США (вартість оплаченого товару) х 0, 15% х 9 днів прострочення), як те передбачено у п. 8.2 контракту - в розмірі 0,15% від вартості оплаченої партії товару за кожний день прострочки понад встановленого в розділі 4 (п. 4.2) контракту строку відвантаження товару.

Починаючи з 24.05.2008 р. вартість контракту становила 248000 доларів США та саме на вказану суму у періоді з 24.05.2008 р. для відповідача виникають зобов'язання щодо його поставки.

У період з 24.05.2008 р. по 16.06.2008 р. матеріалами справи підтверджується прострочення відповідача по виконанню зобов'язання щодо поставки на користь позивача товару за контрактом на суму 248 000 доларів США, а тому суд визнає правомірним нарахування згідно п. 8.2 контракту пені в загальному розмірі 8 928,00 доларів США (248 000 доларів США (вартість оплаченого товару) х 0, 15% х 24 днів прострочення).

Поставка товару, враховуючи визначені п. 4.1 контракту умови поставка CPT, за контрактом підтверджується вантажно-митною декларацією №10309050/110708/0000521 згідно штампу Полтавської митниці на якій, товар перебуває під митним контролем з 19.06.2008 р. Таким чином, з урахуванням додаткової угоди № 2 від 17.06.2008 р. відвантаження товару було здійснено відповідачем без порушення встановлених строків, а саме протягом двох банківських днів з моменту підписання додаткової угоди.

Суд відзначає, що зміна договору в частині встановлення нового строку виконання зобовязання не спростовує твердження суду про наявність прострочення відповідача по виконанню зобовязання, а зміна договору не позбавляє кредитора (позивача) у зобовязанні права на неустойку. Аналогічні висновки щодо застосування положень ст. 653 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах містяться в постановах Вищого господарського суду України від 07.12.2006 р. у справі №23/240 та від 06.09.2007 р. у справі №20-9/391.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Таким чином, Господарський кодекс України не забороняє сторонам у договорі визначити відповідальність у вигляді сплати пені за несвоєчасне виконання будь-якого (не лише грошового) зобов'язання в натурі. Аналогічний висновок міститься в постановах Вищого господарського суду України від 02.04.2009 р. у справі №1/211 та від 03.12.2009 р. у справі №8/303.

Згідно із ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В даному випадку, законом не визначено розмір штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання по поставці продукції, а сторони згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України погодили відповідальність відповідача у випадку несвоєчасного відвантаження товару продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,15% від вартості оплаченої партії товару за кожний день прострочки понад встановленого в розділі 4 (п. 4.2) контракту строку відвантаження товару.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Підставою господарсько-правової відповідальності за контрактом є, зокрема, несвоєчасне відвантаження оплаченого товару.

Враховуючи порушення відповідачем строків поставки встановлених п. 4.2 контракту, сума оплаченого, проте непоставленого товару у періоді з 15.05.2008 р. по 23.05.2008 р. складала 502 200 доларів США та у періоді з 24.05.2008р. по 16.06.2008р. складала 248000 доларів США.

Загальна сума пені, що підлягає стягненню з відповідача за допущені під час дії контракту порушення строків поставки товару, складає 15 707,70 доларів США (6 779,70 доларів США + 8928 доларів США).

В силу положень договору (п. 11.4) усі зміни і доповнення до контракту дійсні у тому випадку, якщо їх викладено у письмовій формі і вони підписані уповноваженими представниками сторін, а також скріплені печатками сторін. Суду не представлено додаткових угод, якими сторони змінили строки поставки товару у періоді до 17.06.2008 р., не повідомлено про їх наявність та підписання уповноваженими представниками сторін, у звязку з чим здійснення поставки товарів по контракту у вказаному періоді відбулось із порушенням встановленого строку. Додаткова угода № 2 від 17.06.2008 р. якою сторони погодили інший строк відвантаження товару (доповнено розділ 4 контракту п. 4.2.1) вступила в силу з моменту її підписання уповноваженими представниками обох сторін та скріплення печатками підприємств, про що прямо зазначено у п. 2.1 додаткової угоди.

Нарахування позивачем, пені на суму несвоєчасно повернутої передплати суд визнає безпідставним, оскільки за порушення вказаного грошового зобов'язання сторони в договорі не погодили відповідальності у вигляді пені, а п. 8.2 контракту передбачає право покупця нарахувати пеню за порушення зобов'язання з поставки товару. Наведений висновок визнано вірним постановою Вищого господарського суду України від 27.01.2010 р. у даній справі.

Згідно з п. 8.3 контракту стягнення санкцій здійснюється з попереднім предявленням претензії, яка повинна бути розглянута протягом 10 днів.

У звязку з неналежним виконанням умов контракту позивач звертався до відповідача з претензією № 1 від 24.11.2008р. (копія у справі), у відповіді на яку за вих. 0112 від 01.12.2008 р. відповідач зазначив про виникнення форс-мажорних обставин у звязку з забороною експорту кукурудзи з України. Так, відповідач вказував на необхідність оформлення ряду додаткових документів в тому числі ліцензії в Міністерстві економіки України, з представленням всіх оригінальних документів та зокрема імпортного карантинного дозволу, а такий був отриманий по факсу 24.04.2008р. і у п. 3 імпортного карантинного дозволу була вказана станція переходу Гуково-Марцево замість Квашено-Успенська, що призвело до затримання в оформленні документів.

Судом заперечення відповідача відхиляються з огляду на наступне.

На виконання вказівок, які містяться в постанові Вищого господарського суду України від 27.01.2010 р. у даній справі зроблені запити до ДЗАТ України "Укрзалізниця", витребувано у відповідача ліцензію на експорт товару та заявки для її отримання.

Стосовно твердження відповідача про необхідність оформлення додаткових документів у звязку із забороною експорту кукурудзи з України, в т.ч. ліцензії в Міністерстві економіки України.

По-перше, судом не встановлено наявності у спірний період будь-яких нормативно-правових актів, які б встановлювали заборону експорту кукурудзи.

По-друге, з пояснень представників відповідача вбачається, що мова йде про встановлення ліцензуванню експорту кукурудзи. В той же час, внесення кукурудзи в перелік окремих видів сільськогосподарської продукції, експорт якої підлягає ліцензуванню до 1 липня 2008 року здійснено додатком №12 до постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2007 р. №1411, який прийнято постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 р. №1179 і від 29 грудня 2007 р. №1411" від 28.03.2008 р. №271.

Зазначена постанова оприлюднена в газеті "Урядовий кур'єр" 2008, 04, 01.04.2008 №60, а відтак набрала сили до моменту укладання між сторонами контракту (17.04.2008 р.).

Таким чином, суд приходить до висновку про існування нормативно-правового акту, яким встановлена необхідність отримання ліцензії на експорт кукурудзи на момент укладання контракту, а тому посилання відповідача про те, що він не міг передбачити прийняття такого акту є безпідставним.

По-третє, із заявки відповідача на одержання ліцензії на експорт подана 19.05.2008 р., а ліцензія на експорт №006133800001150 видана 21.05.2008 р., тобто через два дні. Відтак, відповідач з огляду на встановлений п. 4.2 контракту (10 банківських днів) мав достатньо часу для отримання ліцензії, а достатніх підстав відсутності його вини у подачі такої заявки лише 19.05.2008 р. не надав.

Стосовно твердження відповідача про неправильне зазначення позивачем у імпортному карантинному дозволі станції переходу.

По-перше, в п.3 імпортного карантинного дозволу №230261230408004 від 23.04.2008 р., який було надано 24.04.2008 р. відповідачу зазначено, що ввезення підкарантинної продукції здійснюється в наступних пунктах пропуску через державний кордон Російської Федерації: Гуково ПівдКавк залізниця, Марцево ПівдКавз залізниця.

Відповідач вказує, що в дозволі зазначено станції переходу Гуково-Марцево, проте суд відзначає, що станції Гуково та Марцево є пунктами пропуску зі сторони Російської Федерації, що виключає твердження відповідача про зазначення в п.3 імпортного карантинного дозволу саме станцій переходу (адже для станцій переходу необхідно зазначення станцій з обох сторін кордону).

Крім того, безпосередній зміст вказаного пункту свідчить про те, що станції Гуково, Марцево зазначені через кому, а не тире, як позначаються станції переходу. До того ж з карти Південно-Кавказької залізниці, наданої позивачем вбачається, що станції Марцево та Гуково знаходяться на відстані близько 200 км, що виключає твердження про наявність міждержавного переходу Гуково-Марцево.

Тобто, вказаним імпортним карантинним дозволом погоджено ввезення товару на територію Російської Федерації через пункти пропуску Марцево або Гуково.

По-друге, відповідач вказує, що вивезення продукції з території України дозволене згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р. №570-р лише через перехід Квашино-Успенская.

В той же час суд відзначає, що згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р. №570-р (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) вивезення за межі України товарів (в т.ч. 10 групи згідно з УКТЗЕД, зернові кукурудза) здійснюється залізничним транспортом через пункти пропуску на кордоні з Російською Федерацією: Зернове, Хутір-Михайлівський, Червона Могила, Квашине, Тополі.

Тобто, вказане розпорядження визначає серед інших пункти пропуску зі сторони України на кордоні з Російською Федерацією через які здійснюється вивезення товарів (в т.ч. кукурудзи) в т.ч. Червона Могила та Квашине.

По-третє, на виконання ухвали господарського суду міста Києва від 12.05.2010 р. Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця) надала витяг з договору між ВАТ "Российские железные дороги" та ДАЗТ України про взаємодію при організації залізничних перевезень з п.2.1 якого (таблиця №1) вбачається, що існують в т.ч. міждержавні залізничні прикордонні переходи Гуково (РФ)- Червона Могила (УЗ) та Успенская (РФ) Квашино (УЗ). При цьому станцією передачі рухомого складу зі сторони залізниці РФ по переходу Успенская (РФ) Квашино (УЗ) є станція Марцево.

Тобто, заслуговують на увагу пояснення позивача, що на станції Успенская здійснюється лише прикордонний догляд, а митний на станції Марцево.

Наведене також підтверджується відмітками в листі повідомленні про прибуття вантажу (а.с.52), з штемпеля в графі 96 якої вбачається, що станцією прикордонного переходу є станція Квашине Успенская, а штемпеля в графі 93 та 95 вбачається, що митний контроль здійснено в ПЗТК (постійна зона митного контролю) станція Марцево.

По-четверте, суд ухвалами від 12.05.2010 р. та 02.06.2010 р. зобовязував відповідача надати докази отримання від позивача зміненого імпортного карантинного дозволу, проте відповідач таких доказів не надав. Позивач вказав, що імпортний гарантійний дозвіл не змінювався.

Тобто, суд відзначає, що поставка товару (з затримкою 19.06.2010 р.) була здійснена відповідачем за імпортним карантинним дозволом №230261230408004 від 23.04.2008 р.

Наведене додатково спростовує твердження відповідача про неможливість своєчасної поставки товару, оскільки у період з 14.05.2008 р. (дата, коли поставка мала бути здійснена) по 19.06.2008 р. (дата, коли поставка була здійснена) положення чинного законодавства в частині експорту кукурудзи не змінювалися, дозвіл позивачем не замінювався, проте поставка фактично відбулася.

Таким чином, суд вважає, що несвоєчасна поставка товару не була зумовлена відомостями, які містилися в імпортному карантинному дозволі, а відповідачем не доведено порушень з боку позивача щодо надання такого дозволу.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем зобовязання по поставці передбаченого контрактом товару, а сторонами встановлена відповідальність у вигляді пені за наведене порушення. Відповідачем вказане порушення не спростовано, а заперечення обґрунтовані відсутністю його вини.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем відсутність своєї вини в порушенні зобовязання по несвоєчасній поставці товару не доведено, а тому відсутні підстави для звільнення його від відповідальності за вказане порушення.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Енік" задовольнити частково.

2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоекс" (51925, Дніпропетровська обл., м. Дніпродзержинськ, Прохідний тупик, буд. 3, кв. 7, ідентифікаційний код 19307965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Енік" (352140, Росія, Краснодарський край, м. Кропоткін, вул. Красная 15, ідентифікаційний номер 1022301435705) пеню у розмірі 15 707 (п'ятнадцять тисяч сімсот сім) доларів США 70 центів, державне мито у розмірі 157 (сто п'ятдесят сім) доларів США 08 центів та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 4 (чотири) долари США 89 центів. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Р.В.Бойко