Рішення № 10135586, 26.04.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 6/17126.04.10 За позовом                    Державного підприємства завод «Електроважмаш» До відповідача          Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

Про стягнення 6225,38 грн.          

Суддя Ковтун С.А.

Представники:

від позивача Вергун М.М. (за дов. № 248-51 від 12.03.2010 р.)

від відповідача Галітко С.П. (за дов. № 3151 від 09.11.2009 р.)

Обставини справи:

          До господарського суду міста Києва звернулося з позовом державне підприємство завод «Електроважмаш»до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»про стягнення 6225,38 грн., в тому числі 4677,47 грн. інфляційних витрат та 1547,91 грн. трьох відсотків річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2006 р. у справі № 6/496, яке набрало законної сили 08.12.2006 р., щодо стягнення з нього на користь позивача 60819,6 грн. основного боргу, 608,2 грн. державного мита та 118 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Оскільки відповідач не виконав рішення суду, позивач вважає обґрунтованим стягнення за період затримки виплати боргу індексу інфляції та трьох відсотків річних на підставі ст. 625 Цивільного Кодексу України.

Ухвалою суду від 15.03.2010 р. було порушено провадження у справі № 6/171 та призначено розгляд справи на 26.04.2010 р..

          Відповідач у поданому суду відзиві позовні вимоги відхилив. На думку відповідача, позовні вимоги безпідставні, оскільки у період, за який позивач просить стягнути інфляційні та трьох процентів річних, діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, а тому не застосовуються санкції за невиконання грошових зобов’язань, а також забороняється стягнення на підставі виконавчих документів, тобто в діях відповідача немає вини.

          Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

20.06.2001 р. між науково-виробничим об’єднанням «Електроважмаш»(постачальником), правонаступником якого є позивач, та державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»в особі відокремленого підрозділу «Южноукраїнська атомна електростанція»(замовником) було укладено договір № 1/02 нпо (далі - Договір).

Додатковими угодами до Договору від 28.12.2002 р. та 25.03.2003 р. було внесено зміни до Договору.

Відповідно до п. 1.1 Договору, постачальник зобов’язався виготовити, поставити та передати у власність замовника, а замовник - оплатити і прийняти енергетичне обладнання для гідроагрегата № 2 Ташлицької ГАЕС (далі –обладнання) в номенклатурі, кількості і по цінам, вказаних в додатках № 1 та № 2, що є невід’ємною частиною даного Договору.

Обов’язки постачальника вважаються виконаними після поставки (у відповідності з додатками № 1 та № 2 обладнання в повному обсязі і проведеними випробуваннями гідрогенератора-двигуна СВО 1190/210-44УХЛ4 під навантаженням протягом 72 годин, що буде оформлено відповідним актом (п. 1.2).

Умови поставки та оплати визначені у розділі 3 Договору. Постачальник за рахунок замовника забезпечує замовлення транспортних засобів, завантаження, розміщення і кріплення обладнання відповідно до діючих норм, оформлення необхідних транспортних документів до станції Южноукраїнськ, Одеської залізної дороги. Оплату транспортних витрат замовник здійснює за фактичними витратами постачальника підтверджених відповідними документами. Форма оплати - попередня.

Відповідно до п. 4.1 Договору авансування, оплата і відвантаження обладнання (вузлів) по даному Договору здійснюється відповідно до «Графіка виготовлення, поставки і оплати гідрогенератора-двигуна СВО-1255/255-40УХЛ4». Додатковою угодою до договору від 25.03.2003 р. було встановлено строк поставки –2 квартал 2003 року.

Під час виконання умов Договору позивач поніс транспортні витрати на суму 60819,6 грн., що підтверджується квитанціями про приймання вантажу.

Між позивачем та ВП «Южно-Українська АЕС»було підписано акти виконаних робіт (акт № 26 від 17.02.2003 р. на суму 12980,4 грн., № 27 від 10.02.2003 р. на суму 21795,6 грн., № 28 від 10.04.2003 р. на суму 9154,8 грн., № 29 від 30.05.2003 р. на суму 4250,4 грн., № 30 від 24.06.2003 р. на суму 2156,4 грн., № 13 від 27.08.2003 р. на суму 6207,6 грн., № 14 від 04.09.2003 р. на суму 4274,4 грн.).

У свою чергу, відповідач транспортні витрати позивача у розмірі 60819,6 грн. не відшкодував.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.10.2006 р. по справі № 6/496, яке набрало законної сили 08.12.2006 р., були задоволені позовні вимоги державного підприємства завод «Електроважмаш»щодо стягнення з державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» заборгованості в розмірі 60819,6 грн. основного боргу, 608,2 грн. державного мита та 118 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згідно зі ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Станом на 28.02.2009 р. відповідачем борг не сплачено.

З 01.01.2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.. Відповідно до п. 4 його Прикінцевих та перехідних положень щодо цивільних відносини, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки правовідносини між позивачем та відповідачем продовжують існувати, вони регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідач порушив вимоги ст. 526 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо.

За період з 01.03.2009 р. по 31.12.2009 р. інфляційна складова боргу становить 4677,47 грн., три проценти річних складають 1547,91 грн.

Зокрема, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов’язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних з простроченої суми. При цьому, застосування положень цієї статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.          

Враховуючи викладене, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання, як його визначено у статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Відповідач безпідставно ототожнює зазначені складові грошового зобов’язання із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань у розумінні абзацу четвертого частини четвертої статті 12 цього Закону.

Зважаючи на те, що вимоги позивача до відповідача щодо стягнення вказаних вище сум не підлягають задоволенню в межах провадження у справі про банкрутство та не заявлялись позивачем як кредитором у цій справі, вони підлягають розгляду в межах позовного провадження, тобто в межах провадження у даній справі. В іншому випадку неможливість задоволення вимог щодо стягнення грошових коштів ані в межах провадження зі справи про банкрутство, ані в межах позовного провадження порушує права позивача та дискримінує його по відношенню до відповідача (боржника).

Суд приймає розрахунок інфляційних та трьох процентів річних, наданий позивачем, як вірний.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85, ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»(01011, м. Київ, вул. Вєтрова, 3, код 24584661) на користь державного підприємства завод «Електроважмаш»(61055, м. Харків, пр. Московський, 299, код 00213121) 4677,47 грн. інфляційних витрат, 1547,91 грн. трьох процентів річних, 102 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя                                                                                                     С.А. Ковтун

Рішення підписано 24.06.2010 р.