Рішення № 10135266, 18.06.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 22/12618.06.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ініс ЛТД» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інгвар-96»

про стягнення боргу, пені, 3% річних та інфляційних збитків

суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача Шайманова А.О. (довіреність від 25.05.2010р.);

Шайманов О.М. (довіреність від 25.05.2010р.);

від відповідача не з’явились;

В судовому засіданні 18.06.2010р. на підставі ст. 85 ГПК України за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ініс ЛТД»(надалі ТОВ «Ініс ЛТД», позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інгвар-96»(надалі ТОВ «Інгвар-96», відповідач) суми основного боргу у розмірі 16538 грн., суми пені у розмірі 2202, 95 грн., 3% річних у розмірі 290, 89 грн., суми нарахування індексу інфляції у розмірі 1366, 82 грн., загалом 20398, 66 грн..

Згідно з поданою заявою про уточнення позовних вимог за вих. № 58 від 30.10.2009р. загальна сума позову становить 16538 грн. основного боргу, 1925, 89 грн. пені, 333, 66 грн. 3% річних, 871, 18 грн. інфляційних збитків.

Зазначена заява свідчить про нову ціну позову з якої і підлягає вирішенню спір у даній справі, і як про те зазначено у п. 6 Листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р., № 01-8/482 факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи; при цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідачем не виконані зобов’язання за договором № 5/2/1 від 05.02.2009р. щодо оплати за надані послуги згідно заявки № 2 від 05.02.2009р.. Також з урахуванням вимог Цивільного кодексу України заявлено до стягнення суму пені, інфляційних збитків та 3% річних.

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу товариства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка станом на 20.04.2010р. наявна у матеріалах справи).

Провадження у справі порушено ухвалою від 29.03.2010р., що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами, про що відповідача попереджено ухвалою від 28.05.2010р..

Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі матеріали, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

05 лютого 2009р. між ТОВ «Ініс ЛТД»та ТОВ «Інгвар-96»укладено договір № 5/2/1 яким встановлено порядок взаємовідносин між виконавцем (позивач у справі) та замовником (відповідач у справі) при здійсненні внутрішніх та міжнародних вантажних перевезень.

Згідно договору-заявки № 2 погодженої сторонами 05.02.2009р., позивачем було здійснене перевезення вантажу по маршруту Київ (Україна) –Lavercanpiere (Франція), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) № 084998 від 13.02.2009р., яка в належним чином засвідченій копії міститься в матеріалах справи.

Згідно з п. 5.2 договору, розрахунок з виконавцем здійснюється протягом 3-х днів після доставки замовнику та виконання розвантажувальних робіт замовником; фактом виконання робіт є відмітка замовника в вантажній накладній.

Товарно-транспортна накладна містить відмітку про отримання вантажу вантажоодержувачем. При виконанні договору сторонами складено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ІН-18/2/2 від 18.02.2009р. у якому зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають. Акт підписано обома сторонами та скріплено печатками, підприємств, а отримання відповідачем документів необхідних для здійснення оплати перевезення, в тому числі договору, претензії, рахунку-фактури, податкової накладної та акту, підтверджується розпискою працівника ТОВ «Інгвар-96»від 09.10.2009р., яка залучена до матеріалів справи.

Відповідно до положень розділу 6 договору сторони погодились, що договір має юридичну силу з моменту його підписання і до 31.12.2009р.. Доказів розірвання договору, припинення договірних відносин в період наданих послуг згідно заявки від 05.02.2009р., за вказаним договором суду не представлено, у зв’язку з чим такою підтверджено виконання позивачем договірних зобов’язань та надання послуг в межах укладеного договору.

Виставлений на оплату рахунок-фактура № ІН-0000098 від 04.03.2009р. відповідачем не оплачений, заборгованість відповідача перед позивачем складає 16 538 грн. та у вказаній сумі станом на час вирішення спору є несплаченою, доказів які б спростовували визначену суму боргу суду не представлено.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Договір є обов’язковим для виконання сторонами в силу положень ст. 629 ЦК України.

З урахуванням положень договору (п. 5.2), строк виконання зобов’язань з оплати наданих послуг згідно акту № ІН-18/2/2 від 18.02.2009р. вважається таким, що настав по строку 3-х днів після доставки вантажу, при цьому саме в силу положень вказаного договору підписанням такого акту сторони підтвердили закінчення господарської операції, яка підлягає оплаті.

З метою вирішення питання про погашення боргу, позивач звертався до відповідача з претензією (вих. 50 від 18.06.2009р.) у якій просив сплатити заборгованість та пеню, однак коштів в оплату наданих послуг позивачем не отримувалось, відповідачем доказів сплати таких на користь позивача суду не надано, документів які б підтверджували наявність розбіжностей у сумі взаєморозрахунків, а також таких які б спростовували визначену позивачем суму боргу суду не представлено.

Довідкою з банку за вих. 08.7.0.0/100616142212 від 16.06.2010р. (ПАТ КБ «Приватбанк») підтверджено відсутність здійснення проплат на користь позивача в періоді з 01.01.2009р. по 15.06.2010р. від ТОВ «Інгвар-96», у зв’язку з чим сума заборгованості перед позивачем складає 16 538 грн. заявлена до стягнення, і вимоги щодо такої підлягають задоволенню.

          Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Згідно з п. 5.3 договору № 5/2/1 від 05.02.2009р. у випадку прострочки платежу, замовник оплачує виконавцю пеню в розмірі 0, 5% від суми заборгованості протягом перших п’яти днів прострочки і в розмірі 1% від суми заборгованості за кожний наступний день прострочки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір встановлений законом, стягненню в примусовому порядку підлягає сума обмежена законодавством, в свою чергу умови договору зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі є обов’язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

В даному випадку, вирішується питання про стягнення в примусовому порядку нарахованої пені, що в свою чергу не виключає можливості її нарахування в інших розмірах погоджених договором.

          Вказана позиція викладена також в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»у п. 49 якого зазначено, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Сума пені, що підлягає стягненню з відповідача розрахована позивачем у відношенні суми заборгованості з урахуванням кількості днів прострочення у відповідному періоді за обліковою ставкою встановленою Постановою НБУ № 107 від 21.04.2008р., листом НБУ від 16.02.2009р. № 14-011/778-2395 (12% в періоді нарахування пені по 15.06.2009р.), Постановою НБУ від 12.06.2009р. № 343 (11% в періоді з 15.06.2009р.), Постановою НБУ від 10.08.2009р. № 468 (10, 25%), - в межах строку встановленого законом (не більше ніж за 6 місяців) та складає 1925, 89 грн. (розрахунок суми пені із зазначенням періоду прострочення наведений в заяві про уточнення позовних вимог).

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням наявного прострочення сплати за надані послуги, суд погоджується з розрахунком суми інфляційних збитків у розмірі 871, 18 грн., та з розрахунком 3% річних у розмірі 333, 66 грн. наданими позивачем і вважає такі обгрунтованими.

Факту прострочення сплати суми заборгованості за договором № 5/2/1 від 05.02.2009р. відповідачем не спростовано, доказів здійснення розрахунків у відповідності з положеннями та у строки встановлені договором суду не представлено, у зв’язку з чим позов підлягає задоволенню.

Судові витрати позивача у сумі 196, 68 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інгвар-96»(02088, м. Київ, вул. Леніна 19/55, р/р 26006162101 в АК ПФБ в м. Києві, МФО 320906, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 33100177) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ініс ЛТД»(04053, м. Київ, вул. Туполєва 17, р/р 26009163891001 в КРУ КБ «Приватбанк»м. Києва, МФО 321842, ідент. код 21469899) 16538 грн. (шістнадцять тисяч п’ятсот тридцять вісім гривень) основного боргу, 1925, 89 грн. (одну тисячу дев’ятсот двадцять п’ять гривень 89 копійок) пені, 871, 18 грн. (вісімсот сімдесят одну гривню 18 копійок) інфляційних збитків, 333, 66 грн. (триста тридцять три гривні 66 копійок) 3% річних, 196, 68 грн. (сто дев’яносто шість гривень 68 копійок) витрат по сплаті державного мита та 236 грн. (двісті тридцять шість гривень) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя Р.І. Самсін

дата підписання рішення 24.06.2010