Рішення № 101344276, 12.11.2021, Франківський районний суд м. Львова

465/5881/20

2/465/1531/21

РІШЕННЯ

Іменем України

12.11.2021 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова,

в складі:

головуючого судді Ванівського Ю.М.

з участю:секретаря Лозинського Т-Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні місті Львові за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан Беркут», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору та угоди,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Франківського районного суду м. Львова із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан Беркут», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору уступки права вимоги від 24.10.2011 р, визнання недійсним угоди про припинення зобов`язань від 24.10.2011 р.

Заявлені позовні вимоги мотивує тим, що 10.06.2003 року між Учасником ТзОВ «Ресторан Беркут» ОСОБА_4 з одного боку та фізичною особою ОСОБА_1 з іншого боку укладено Договір купівлі-продажу пайової частки ОСОБА_4 в статутному капіталі ТзОВ «Ресторан «Беркут» у розмірі 707 709 грн., що складає 95, 694%

Зборами учасників ТзОВ «Ресторан «Беркут» 10.06.2003 року, на виконання зазначеного вище договору було прийнято рішення про виведення із складу учасників ТзОВ «Ресторан «Беркут» ОСОБА_4 , включення до їх числа ОСОБА_1 , та внесення відповідних змін до статуту, що підтверджується Протоколом зборів учасників ТзОВ «Ресторан «Беркут» №4 від 10.06.2003 року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.11.2006 року у справі №2-6051/06 задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: ТзОВ «Ресторан «Беркут» та визнано право власності на частку в розмірі 95, 694 в статутному капіталі «Ресторан «Беркут» за Договором від 10.06.2003 р. за ОСОБА_1 .

Однак, ОСОБА_4 , як керівником ТзОВ «Ресторан «Беркут» не виконано рішення вищевказаного суду та не внесено змін до відомостей про склад Учасників ТзОВ «Ресторан Беркут» у Єдиний державний реєстр юридичних осбі та фізичних осіб-підприємців.

Так, у 2008 році позивачу стало відомо про наявність ніби то укладеного ним 24 жовтня 2011 року Договору уступки права вимоги та Угоди про припинення зобов`язань, від 24 жовтня 2011 року.

Позивач вважає, що вищевказаний договір та угода укладені без його участі, та такі, що порушують його майнові права

Згідно вищевказаного Договору, ОСОБА_1 ніби то відступає своє право вимоги на частку в статутному капіталі ТзОВ «Ресторан «Беркут» , набутого ним на піставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.11.2006 року щодо його права власності на частку в Статутному капіталі ТзОВ «Ресторан «Беркут» в розмі 95, 694%. ОСОБА_2 і ОСОБА_5 .

Так, жодних підстав для укладення даного договору.

Щодо Угоди про припинення зобов`язань, від 24 жовтня 2011 року, то позивач вважає такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

На підставі вищевикладеного, просить позов задоволити.

17 грудня 2020 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан Беркут» на адресу суду поступив відзив, який мотивований тим, що твердження позивача про укладення спірного Договору та угоди без його участі не підтверджується жодним доказом. Крім того, наявність у позивача волевиявлення на укладення Договору та Угоди підтверджується Ухвалою Господарського суду Львівської області у справі №4/25 від 19.10.2010 року, про припинення провадження у справі.

Підставою для припинення провадження у справі №4/25 стала відмова позивача від позову. Така відмова була здійснена у з`язку із тим, що останній мав намір відступити своє право вимоги на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про що свідчить текст самої угоди.

Щодо тверджень позивача про невиконання відповідачами рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.11.2006 року у справі №2-6051/06 , то відповідач вказує на те, що таке не заслуговує на увагу, так як згідно вищевказаного договору до нового кредитора перейшли всі права та обов`язки «Первинного кредитора» на підставі вищевказаного рішення суду. Так, після того як Договір вступив у дію, зобов`язання, яке існувало до його укладення припинилося з підстав поєднання боржника і кредитора в одній особі.

Крім того, з моменту укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 10.06.2003 р. у позивача виникло право власності, на укладення спірного договору та угоди.

Так, застосування положення ч.2 ст. 604 ЦК України, як цього хоче позивач є неможливим, оскільки відбулося відступлення права вимоги внаслідок чого позивач вибув із зобов`язальних правовідносин, нового зобов`язання між тими самими сторонами не виникло, а підставою для припинення зобов`язання стало поєднання боржника та кредитора в одній особі.

Щодо строку позовної давності, то відповідач вказує на те, що в матеріалах справи не має жодного доказу того, що позивач не міг довідатися про порушення свого права, шляхом укладення спірних Договору та Угоди.

04 січня 2021 року на адресу суду поступила відповідь на відзив від ОСОБА_1 , яка мотивована тим, що відповідач у своєму відзиві не надав жодного належного та допустимого доказу правомірності укладення оскаржуваного договору.

Щодо позовної давності, то позивач вказує на те, що така була перервана 21 березня 2019 року.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2020 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 09.02.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач та його представники заявлені вимоги підтримали у повному обсязі та просили такі задоволити.

В судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан Беркут» просив відмовити повністю в задоволенні позовних вимог за безпідстаністю.

В судове засідання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, однак, у відповідності до вимог ст. 223 ЦПК України, така неявка не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Частиною 1 ст. 5 ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно роз`яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Судом встановлено, що 10.06.2003 року між Учасником ТзОВ «Ресторан Беркут» ОСОБА_4 з одного боку та фізичною особою ОСОБА_1 з іншого боку укладено Договір купівлі-продажу пайової частки ОСОБА_4 в статутному капіталі ТзОВ «Ресторан «Беркут» у розмірі 707 709 грн., що складає 95, 694%

Зборами учасників ТзОВ «Ресторан «Беркут» 10.06.2003 року, на виконання зазначеного вище договору було прийнято рішення про виведення із складу учасників ТзОВ «Ресторан «Беркут» ОСОБА_4 , включення до їх числа ОСОБА_1 , та внесення відповідних змін до статуту, що підтверджується Протоколом зборів учасників ТзОВ «Ресторан «Беркут» №4 від 10.06.2003 року.

Так, Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.11.2006 року у справі №2-6051/06 задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: ТзОВ «Ресторан «Беркут» та визнано право власності на частку в розмірі 95, 694 в статутному капіталі «Ресторан «Беркут» за Договором від 10.06.2003 р. за ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суд Львівської області від 19 жовтня 2010 р. у справі №4/25 прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до ТзОВ «Ресторан «Беркут» про визнання недійсним рішення зборів учасників ТзОВ «Беркут» від 22.10.2003 р. (яке оформлене протоколом №8) змін та доповнень до Статуту ТзОВ «Ресторан Беркут», скасування державної реєстрації змін та доповнень до Статуту ТзОВ «Ресторан Беркут».

Як вбачається із мотивувальної частини вищевказаної ухвали, ОСОБА_1 відмовився від позову у звязку із досягненням із відповідачем згоди з приводу усіх умов, що були предметом спору.

24 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_5 укладено договір відступки права вимоги, згідно умов якого «Первинний кредитор» поступається «Новим кредиторам» права вимоги на передачу до ТзОВ «Ресторан Беркут» набутої «Первинним кредитором» на підставі рішення Господарського суду Тернопільської області від 13.11.2006 року по справі №2-6051/06 про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , визнання за ним права власності на частку в розмірі 95. 694% у статутному фонді ТзОВ «Ресторан Беркут» та на підставі ухвали Господарського суду Львівської області від 19.10.2010 року , про прийняття відмови ОСОБА_1 від позову до ТзОВ «Ресторан Беркут», про визнання недійсним рішення зборів учасників ТзОВ «Ресторан Беркут» від 22.10.2003 (яке оформлене протоколом №8), змін та доповнень до статуту ТзОВ «Ресторан Беркут» , як сування державної реєстрації ), змін та доповнень до статуту ТзОВ «Ресторан Беркут» по справі №4/25. Відмовившись від позову ОСОБА_1 фактично визнає, що законним власником частки в розмірі 95. 694% у статутному фонді ТзОВ «Ресторан Беркут» є і залишається ОСОБА_2 .

Так, 24 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Ресторан Беркут» в особі директора Варданяна В.О. укладено угоду про припинення зобовязань, що випливають з Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 листопада 2006 року №2-6051/06.

Отже, відбулося відступлення права вимоги внаслідок чого позивач вибув із зобов`язальних правовідносин, нового зобов`язання між тими самими сторонами не виникло, а підставою для припинення зобов`язання стало поєднання боржника та кредитора в одній особі.

Позивач в позовній заяві вказує на те, що у нього не було волевиявлення щодо укладання вищевказаного договору та угоди, та такі укладалися без його участі, а тому просить визнати такі недійсними.

Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (статей 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статей 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4,10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4 цієї ж статті).

У ст.203 ЦК визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно із ч.2 ст.207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.4 ст.263 Цивільного процесуального кодексу при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.

У постанові колегії суддів другої судової палати КЦС від 22.01.2020 у справі №674/461/16-ц зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника(-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, суд звертає увагу на те, що спірні договір та угода підписані сторонами, даний факт не заперечується сторонами, а тому, на думку суду останніми було досягнуто згоди щодо всіх умов.

За вимогами статті 12, 80, 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, аргументи ОСОБА_1 щодо його відсутності при укладанні спірних правочинів, не заслуговують на увагу, так як Угода та Договір підписані сторонами, а тому презюмується присутність останніх. Доводів протилежного до суду не надано.

Суд також звертає увагу на те, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, відсутності у нього волевиявлення щодо укладання спірних Договору та Угоди.

Згідно із ст.6 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільного права та інтересів є припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право і інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно за ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до переконання про відмову у задоволення позовних вимог позивача, так як останнім не доведено тих обставин на які він посилається.

Керуючись ст.ст. 8,12,13,63,258,259,265,354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

В задоволденні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан Беркут», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,, про визнання недійсним договору та угоди,- відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16.11.2021 р.

Суддя Ванівський Ю.М.