Ухвала суду № 101342357, 22.11.2021, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 947/2622/21

Провадження № 2-о/947/399/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2021 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за заявою

ОСОБА_1 ,

заінтересована особа: Одеський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану

Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

про встановлення факту народження дитини,

ВСТАНОВИВ:

22 січня 2021 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа – Одеський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту народження дитини, жіночої статті – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заяви, заявник стверджує, що він - ОСОБА_1 , є батьком ОСОБА_2 , яка народилася " ІНФОРМАЦІЯ_2 поза закладом охорони здоров`я, за адресою АДРЕСА_1 . Медичний документ закладу охорони здоров`я про народження дитини відсутній через те, що з поважних причин були пропущені строки для звернення за таким документом до медичної консультаційної комісії. Встановлення спорідненості шляхом проведення генетичного тесту ДНК заявник вважає за неможливе з релігійних вподобань та натомість має збережену плаценту, яка може свідчити про таку спорідненість, а також довідки про медичне обстеження жінки та про медичне обстеження дитини, яка народилася поза закладом охорони здоров`я.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з цією заявою.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 25.01.2021 року відмовлено у відкритті провадження по справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини.

Будучи не згодним з вказаною ухвалою судді, ОСОБА_1 01.02.2021 року надав до суду апеляційну скаргу, за наслідком розгляду якої 19.08.2021 року Одеським апеляційним судом ухвалено постанову про скасування ухвали Київського районного суду міста Одеси від 19.08.2021 року та направлення матеріалів справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

15.09.2021 року матеріали цивільної справи №947/2622/21 надійшли до Київського районного суду міста Одеси та передані головуючому судді для продовження розгляду справи.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 16.09.2021 року відкрито провадження по справі на підставі вказаної зави та призначено дату, час місце розгляду справи.

В судове засідання призначене на 22.11.2021 року заявник не звернувся, однак у заяві зазначив, що заяву підтримує та просить суд розгляд справи провести за його відсутності.

Представник заінтересованої особи у судове засідання також не з`явився, однак під час розгляду справи надав заяву про розгляд справи за його відсутності, а також зазначив, що стосовно вирішення справи покладається на розгляду суду.

З урахуванням вищевикладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі.

Дослідивши та вивчивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони справ, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» розгляд в порядку окремого провадження справи про встановлення факту можливий, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними, така справа розглядається судами за правилами позовного провадження. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд на підставі частини шостої статті 235 (294) Цивільного процесуального кодексу України залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Згідно з пунктом 4 статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я документи, що підтверджують факт народження.

У разі народження дитини поза закладом охорони здоров`я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров`я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров`я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За відсутності документа закладу охорони здоров`я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.

Пунктом 7 частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 1 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З поданих до суду доказів вбачається, що 04.10.2008 року Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб між громадянами України: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за наслідком чого ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_4 », про що складено актовий запис №413, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

01.11.2018 року лікарсько-консультативною комісією КУ «Пологовий будинок №7» складено медичну довідку №4, проведено огляд ОСОБА_5 , за результатами якого встановлено, що остання вагітна, перебуває на 39-40 тижнів. Встановлено імовірну дату пологів 29.11.2018 року.

02.11.2018 року Лікарсько-консультативною комісією КУ «Дитяча міська поліклініка №6» складено медичну довідку за №06, про огляд дитини, яка народилась поза закладом охорони здоров`я, згідно з якою зафіксовано, що ОСОБА_5 народжено дитину, жіночої статті, вагою 3400 гр, імовірна дата народження ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Інших доказів заявником до суду не надано та матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України.

Згідно ч. 1 ст. 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Згідно ч. 1 ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 СК України якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини.

Згідно ч. 1 ст. 144 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану, а Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованою постановою Верховної ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року, встановлено, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію, зокрема, народження фізичної особи та її походження, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.

Частинами 1, 2, 3 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.

Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.

Відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, які затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року № 52/5, державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до СК України. Підставами для проведення державної реєстрації народження є один із документів: а) медичний висновок про народження, сформований в Реєстрі медичних висновків електронної системи охорони здоров`я відповідно до Порядку формування та видачі медичних висновків про народження в Реєстрі-медичних висновків електронної системи охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 18 вересня 2020 року № 2136, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30 вересня 2020 року за № 953/35236. Електронний примірник медичного висновку про народження та відомості, необхідні для проведення державної реєстрації народження, отримуються органом державної реєстрації актів цивільного стану за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг або шляхом автоматизованого обміну відомостями між інформаційними ресурсами Національної служби здоров`я України та Міністерства юстиції України через систему електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів за сформованим запитом, що містить відомості про унікальний номер медичного висновку, унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності) та/або реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності) та реквізити паспорта або паспортного документа, що посвідчує особу матері; б) медичне свідоцтво про народження (форма № 103/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024; в) медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № 103-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024; г) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть (форма № 106-2/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024; ґ) медичний документ, виданий компетентним суб`єктом іншої держави, що підтверджує факт народження, належним чином легалізований, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У разі подання до органу державної реєстрації актів цивільного стану документа, визначеного у підпункті «в» цього пункту, для державної реєстрації народження дитини, народженої поза закладом охорони здоров`я, також подається висновок про підтвердження факту народження дитини поза закладом охорони здоров`я за формою, встановленою у додатку 3 до Порядку підтвердження факту народження дитини поза закладом охорони здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 січня 2013 року № 9. У разі подання до органу державної реєстрації актів цивільного стану документа, визначеного у підпункті «в» цього пункту, для державної реєстрації народження дитини, яка досягла одного року і більше, також отримується документ, визначений у підпункті «а», або подається документ, зазначений у підпункті «б» цього пункту.

У разі подання до органу державної реєстрації актів цивільного стану дубліката документа, визначеного у підпунктах «б»-«ґ» цього пункту, державна реєстрація народження здійснюється після перевірки факту проведення державної реєстрації народження за місцем народження дитини, за місцем проживання батьків дитини на момент її народження згідно з даними поданого документа. Відсутність актового запису про народження підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану за формою, наведеною у додатку 22 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року № 1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 липня 2008 року за № 691/15382 (із змінами). Якщо в результаті перевірки виявлено актовий запис про народження, який зберігається на тимчасово окупованій території України, відділ державної реєстрації актів цивільного стану поновлює його в установленому законодавством порядку.

При відсутності підстав для державної реєстрації народження, визначених у цьому пункті, державна реєстрація народження проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження такою жінкою.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» («Калачова проти Російської Федерації» № 3451/05, параграф 34, від 7 травня 2009 року).

Слід зауважити, що Верховний Суд в своїй постанові від 25.08.2020 року у справі № 478/690/18 зазначив, що рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Суд вважає за необхідне зазначити, що положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України при вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

В даному випадку, суд акцентує свою увагу на тому, що встановлення вказаного факту породжує у батьків певні права та обов`язки.

Сукупність наданих заявником та досліджених в судовому засіданні доказів, підтверджують сам факт народження дитини та її приблизний вік.

У той же час, заявником в порушення ч.1 ст. 81 ЦПК України не надано до суду жодних доказів на підтвердження того, що за наслідком підтверджуючих доказів про народження імовірно ІНФОРМАЦІЯ_5 громадянкою ОСОБА_5 дитини жіночої статті, заявник разом з дружиною не здійснювали реєстрацію народження дитини та наразі відсутній актовий запис про народження дитини від батьків: ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Також заявником не заявлялось жодної заяви про допит свідків та клопотання про призначення відповідних експертиз, для встановлення чіткої спорідненості, з урахуванням наявних розбіжностей у поданих до суду документів, а саме проведеного 01.11.2018 року огляду вагітної жінки зі встановленням імовірної дати народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_5 та встановленням вже наступного дня факту народження дитини з імовірною датою ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При викладених обставинах, оцінивши та проаналізувавши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що заявлений факт народження дитини поза закладом охорони здоров`я не представляється можливим встановити, у зв`язку з недоведеністю належними доказами, у зв`язку з чим у задоволенні заяви ОСОБА_1 слоід відмовити.

Керуючись ст.ст. 77, 81, 293, 294, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), заінтересована особа: Одеський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 65039, м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 30Б), про встановлення факту народження дитини – відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Калініченко Л. В.