Рішення № 101333916, 12.11.2021, Яготинський районний суд Київської області

Яготинський районний суд Київської області

Справа № 382/1054/20

Провадження № 2/382/111/21

РІШЕННЯ

Іменем України

(ЗАОЧНЕ)

12 листопада 2021 року Яготинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кисіль О.А.

при секретарі Твердохліб Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Яготин Київської області справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольга Леонідівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до Яготинського районного суду Київської області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (далі - Банк), третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна (далі - приватний нотаріус), приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольга Леонідівна (далі - приватний виконавець), відповідно до вимог якої просила: визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 05.05.2020 року, зареєстрований в реєстрі за № 17421, вчинений приватним нотаріусом за кредитним договором № 200709193001 від 17.09.2016 року про стягнення з позивачки на користь відповідача грошових коштів у розмірі 53 724 гривні 96 копійок.

В обґрунтування позову зазначила, що вона 27.05.2020 отримала від приватного виконавця рекомендований лист, яким надіслано постанови від 21.05.2020 року (ВП № 62157076) за виконавчим написом № 17421 від 05.05.2020, про: відкриття виконавчого провадження; арешт коштів боржника; стягнення з боржника основної винагороди; розмір мінімальних витрат виконавчого провадження. На запит адвоката 11.06.2020 було надіслано копію матеріалів виконавчого провадження № 62157076, зокрема, копії: заяви представника стягувача Банку про примусове виконання рішення за вих. № 152758; виконавчого напису від 05.05.2020 року; заяви № 200709193001 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування від 17.09.2016 року. Зі змісту цих документів вбачається, що оспорюваний виконавчий напис вчинений за заявою Банку, яким приватний нотаріус пропонує звернути стягнення з ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором № 200709193001 від 17.09.2016 року, укладений нею із ПАТ «Перший Український Банк», правонаступником якого є Банк.

Позивачка стверджувала, що вона не укладала з Банком кредитний договір у розумінні цивільно-правової угоди. 17.09.2016 року ОСОБА_1 до ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» подавалася заява № 200709193001 про приєднання до договору комплексного обслуговування фізичних осіб, але ця заява не є договором. Цей банк 17.09.2016 видав ОСОБА_1 кредитну картку, строк дії якої закінчився у травні 2018 року. За весь період з 30.08.2019 року по даний час ОСОБА_1 не отримувала від Банку вимоги про сплату боргу. Тому всі дії, ініційовані відповідачем: з вчинення нотаріусом виконавчого напису, відкриття виконавчого провадження, внесення в реєстр про позивача інформації, як про боржника, позивачка вважає протиправними. Із матеріалів виконавчого провадження не вбачається, що Банк надав нотаріусу розрахунок боргу, а тому відсутнє підтвердження рішення кредитора про примусове стягнення боргу та реальності такого боргу. З аналізу отриманих від приватного нотаріуса копій документів вбачається наступне: напис вчинено на підставі копії заяви про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 200709193001 від 17.09.2016 року, а не кредитного договору; виписка з рахунку ОСОБА_1 станом на 20.03.2020 року не є розрахунком заборгованості; ксерокопія письмової вимоги (повідомлення) від 20.03.2020 за № 804 не є належним чином завіреною копією та не містить доказу її надсилання боржнику та доказу отримання боржником, а тому не є доказом узгодження суми боргу. Також, ця вимога не є допустимим доказом в силу того, що вона була складена 20.03.2020 року, а з її тексту вбачається, що боржнику надано строк для погашення боргу до 27.03.2020 року, отже відповідач умисно доводить боржнику зобов`язання, які у надто стислі строки неможливо виконати. Крім цього, з інформації, яка розміщена в інтернет ресурсі на сайті «Укрпошта» вбачається, що поштове відправлення (рекомендований лист) за № 0534003792824 не існує. Відтак, борг у розмірі 53 474,96 грн. утворився на картковому рахунку за період шести місяців з 30.08.2019 по 20.03.2020 після того, як картковий рахунок (кредитна картка) за заявою позивачки було заблоковано, а строк дії кредитної картки закінчився ще у травні 2018 року. Ці обставини взагалі спростовують наявність боргу. З виписки з рахунку ОСОБА_1 станом на 20.03.2020 року, яку було надано відповідачем нотаріусу в якості розрахунку суми простроченого зобов`язання, взагалі не вбачається дати виникнення заборгованості та динаміки збільшення суми боргу. Є також незрозумілим те, яким чином та відповідно до яких узгоджених сторонами договору умов відповідачем було визначено види та розміри фінансової відповідальності боржника, у той час, як такі умови між позивачем та відповідачем не узгоджувались, оскільки доказів такого узгодження у вигляді письмової угоди нотаріусу не було надано. Подана до банку заява про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не є нотаріально посвідченим договором.

Позивачка наголошувала, що відповідач не мав права звертатися до третьої особи, а остання не мала права вчиняти виконавчий напис, не переконавшись у безспірності такої вимоги. Тож вважає, що приватним нотаріусом не дотримано вимог ст. ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат".

Крім цього, в процесі розгляду справи, позивачка подала заяву, в якій зазначила, що 05.05.2021 року Яготинським районним судом була розглянута справа № 382/1318/20 за позовом Банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 62 286,55 грн. за кредитним договором № 200709193001 від 17 вересня 2016 року, тобто за тим самим договором, за яким Банк звертався до приватного нотаріуса з приводу вчинення оспорюваного виконавчого напису. Розглядаючи справу, суд надав оцінку виписці по рахунку станом на 21.09.2020 рік, а також розрахунку повернення позикових коштів на рахунок Банку, та дійшов висновку про відсутність боргу ОСОБА_1 перед Банком.

Представник ОСОБА_1 звернувся із заявою про розгляд справи у відсутність сторони позивачки та за наявними у справі доказами, підтримавши вимоги позову.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, заяв та клопотань не направив.

Приватний нотаріус не з`явився в судове засідання, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, звернувся із заявою про розгляд справи у його відсутність.

Приватний виконавець в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, заяв та клопотань не направив.

У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до вимог суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи те, що в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін, суд, у відповідності до ст. 280 ч. 1 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача та ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» та ОСОБА_1 17.09.2016 р. на підставі кредитного договору № 200709193001 видано кредитну карту з кредитним лімітом 7 800 грн., про що свідчить копія заяви ОСОБА_1 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (а. с.10, 14).

27.05.2020 ОСОБА_1 отримала рекомендований лист від приватного виконавця, яким було надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження від 21.05.2020 року (ВП № 62157076, а. с. 34) за виконавчим написом № 17421 від 05.05.2020 (а. с. 15), вчиненим приватним нотаріусом за заявою № 152758 Банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 53 724,96 грн. (а. с. 13).

Разом з постановою про відкриття виконавчого провадження було надіслано: постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 21.05.2020, якою з ОСОБА_1 вирішено стягнути основну винагороду виконавця в сумі 5 372,50 грн. (а. с. 17, 34); постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 21.05.2020, якою з ОСОБА_1 вирішено стягнути витрати виконавця в сумі 219,88 грн. (а. с. 18); постанову про арешт майна боржника від 21.05.2020, якою накладено арешт на належні ОСОБА_1 грошові кошти, що містяться на рахунку, в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, а всього 59 497,46 грн. (а. с. 19, 35-44).

За оспорюваним виконавчим написом № 17421 від 05.05.2020 (а.с. 15-16), вчиненим приватним нотаріусом, пропонувалося звернути стягнення 53 724,96 грн. з громадянки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є боржником за кредитним договором № 200709193001 від 17.09.2016 року, що був укладений нею із ПАТ «Перший Український Банк», правонаступником якого є Банк. У виконавчому написі вказується наступне: строк платежу за кредитним договором № 200709193001 від 17.09.2016 року настав; боржником допущено прострочення платежів; стягнення заборгованості проводиться за період з 30.08.2019 року по 20.03.2020; сума заборгованості складає 53 474,96 грн. (прострочена заборгованість за сумою кредиту - 8 136,89 грн.; прострочена заборгованість за комісією - 400 грн.; прострочена заборгованість за процентами 12 176,09 грн.; строкова заборгованість за сумою кредиту - 30 961,56 грн.; строкова заборгованість за комісією - 0 грн.; строкова заборгованість за процентами - 1 800,42 грн.) (а.с.20).

05.05.2021 року Яготинським районним судом була розглянута справа № 382/1318/20 та ухвалено рішення (а. с. 93, 94, 108-111) про відмову у задоволенні позову Банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 62 286,55 грн. за кредитним договором № 200709193001 від 17.09.2016, тобто за тим самим договором, за яким Банк звертався до приватного нотаріуса з приводу вчинення оспорюваного виконавчого напису. У цій справі Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові повної вартості кредиту, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Розглядаючи справу, суд надав оцінку виписці по рахунку станом на 21.09.2020 рік, а також розрахунку повернення позикових коштів на рахунок Банку, та дійшов висновків про те, що сума заборгованості ОСОБА_1 за тілом кредиту складала 39 098,45 грн. і нею на рахунок Банку було внесено кошти в розмірі 62 286,55 грн., тобто отримані від Банку кошти повернуто повністю.

Нормами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

Аналізуючи положення вищезазначених процесуальних норм, під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Як свідчить виконавчий напис, останній вчинено на підставі статей ст. ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат» та п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку та підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 29.06.1999 року за № 1172. (а. с. 15).

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» до компетенції нотаріусів відноситься вчинення виконавчих написів.

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України, за положеннями ст. 87 Закону України «Про нотаріат».

В свою чергу постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 з відповідними доповненнями «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в п. 2 зазначено, що для вчинення виконавчого напису щодо стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Разом з тим, відповідно до положень ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

При цьому ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 05 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 09 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА 4 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс17.

Отже, оспорюваний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом із порушенням вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки вказану у виконавчому написі суму боргу не можна вважати безспірною.

При цьому, у рішенні від 05.05.2021 року у справі № 382/1318/20 Яготинський районний суд Київської області розглянув позовом Банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 62 286,55 грн. за кредитним договором № 200709193001 від 17.09.2016 року, тобто за тим самим договором, за яким Банк звертався до приватного нотаріуса з приводу вчинення оспорюваного виконавчого напису. Розглядаючи цю справу, суд дійшов висновку про відсутність боргу ОСОБА_1 перед Банком та дане рішення набрало законної сили.

З урахуванням викладеного, відповідач не спростував доводів позивачки про відсутність документів, що підтверджують безспірність заборгованості, та порушення приватним нотаріусом вимог ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Згідно п. 16 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів і визначення підсудності цивільних справ» спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються судом в порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією із сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спір про право у позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач та третя особа не спростували доводів позивачки про те, що вчиняючи виконавчий напис приватний нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності документів, що підтверджують безспірність заборгованості, не перевірив факту отримання та дійсного направлення письмової вимоги про усунення порушень, та згоди чи незгоди з такою вимогою, як і наявність вище зазначеного рішення суду, чим порушив вимоги ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення даного позову та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Вимога про скасування виконавчого напису є безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивачки судовий збір у розмірі 840,80 гривень, а також витрати за професійну правову допомогу в розмірі 17 000 гривень.

Керуючись ст. ст. 141, 258-259, 265, 268, 280-283, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Юхименко Ольга Леонідівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 05.05.2020 року зареєстрований в реєстрі за № 17421 вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною, за кредитним договором № 200709193001 від 17.09.2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» грошових коштів у розмірі 53 724 гривні 96 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір в розмірі 840 гривень 80 копійок, а також оплачені позивачем витрати за надану позивачу професійну правову допомогу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, котра може бути подана протягом 30 днів з дня отримання його копії. Учасник справи якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, після проголошення повного рішення 23 листопада 2021 року, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Кисіль О.А.