Ухвала суду № 101324236, 24.11.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про встановлення судового контролю

24 листопада 2021 р. Справа №200/14202/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши клопотання представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом

ОСОБА_1

до Державної установи “Фонд гарантування вкладів фізичних осіб”

про визнання протиправними дії та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи “Фонд гарантування вкладів фізичних осіб” відповідно до якої просив суд визнати протиправними дії щодо невиплати гарантованої суми відшкодування за договором банківського вкладу №42476 від 27 червня 2014 року, укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством “Комерційний банк “Український Фінансовий Світ” та стягнути кошти у розмірі 185500 грн. за вкладом, які було внесено за договором банківського вкладу №42476 від 27 червня 2014 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.01.2020 року по справі № 200/14202/19-а позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної установи “Фонд гарантування вкладів фізичних осіб” про визнання протиправними дії та стягнення коштів - задоволено. Визнано протиправними дії Державної установи “Фонд гарантування вкладів фізичних осіб” щодо невиплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування за договором банківського вкладу №42476 від 27 червня 2014 року та стягнуто з Державної установи “Фонд гарантування вкладів фізичних осіб” на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 185500 (сто вісімдесят п`ять тисяч п`ятсот) гривень за вкладом, які було внесено за договором банківського вкладу №42476 від 27 червня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством “Комерційний Банк “Український фінансовий світ”.

11 березня 2020 року справу направлено до Першого апеляційного адміністративного суду за апеляційною скаргою відповідача.

Рішення суду набрало законної сили 29.04.2020 року за наслідками апеляційного перегляду та залишено постановою Першого апеляційного адміністративного суду без змін, виконавчі листи на виконання рішення суду видано 12.05.2020 року.

З 27.07.2020 року по 16 листопада 2021 року справа перебувала в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного суду у зв`язку з розглядом касаційної скарги відповідача.

01 листопада 2021 року постановою Касаційному адміністративному суді у складі Верховного суду касаційну скаргу відповідача залишено без задоволення рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21.01.2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2020 року – залишено без змін.

17 листопада 2021 року від представника позивача до суду надійшло клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, яка вмотивована тим, що відповідач не виконує рішення суду, посилаючись на норми ст. 20 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, в якій зазначено, що кошти фонду не включаються до Державного бюджету, не підлягають вилученню і можуть бути використані виключно для цілей, визначених в ч. 2 цієї статті.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності, кошти Фонду не включаються до Державного бюджету, не підлягають вилученню і можуть бути використані виключно для цілей, визначених в ч. 2 цієї статті, зокрема, виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами відповідно до цього Закону.

Відповідач акцентує увагу на тому, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/14202/19-а з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь позивача стягнено саме гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом.

Таким чином, виходячи з аналізу вищенаведених правових норм, можна дійти висновку, що у відповідності до ст. 20 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” стягнення з Фонду гарантованої суми відшкодування коштів за банківським вкладом за рішенням суду є цільовим використанням коштів Фонду.

Представник позивача вказує на те, що загальний порядок виконання судового рішення не дає очікуваного результату, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження ВП № 62152588, при цьому відповідач ігнорує необхідність виконання судового рішення, надсилає листи про “мораторій”, Національний банк України платіжні вимоги повертає без виконання.

З наданих представником позивача документів суд встановив, що на виконанні в Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває відкрите виконавче провадження ВП № 62152588 з примусового виконання виконавчого листа № 200/14202/19-а від 12.05.2020 Донецького окружного адміністративного суду про про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 185500 грн. за вкладом, які було внесено за договором банківського вкладу № 42476 від 27.06.2014, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Український фінансовий світ».

Виконавче провадження відкрито 22.05.2020 року, станом на момент звернення до суду рішення суду не виконано.

Відповідачем систематично направляються до органу ДВС листи щодо застосування приписів п. 9 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та повернення виконавчого документа позивачу.

Листом № 55-0008/19041 від 05.03.2021 Національного банку України платіжні вимоги державного виконавця повернуті без виконання, керуючись чинним законодавством та нормативно-правовими актами України. Причини повернення вказані на платіжних вимогах, а саме: «На виконання вимог пункту 2.5, 2.18 глави 2 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (зі змінами) повертаємо платіжні вимоги без виконання відповідно до статті 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з якою кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не підлягають вилученню і можуть бути використані Фондом виключно для цілей, визначених цим законом та статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідачем 22 листопада 2021 року надано до суду письмові пояснення, в яких зазначено, що виконавче провадження з примусового виконання судового рішення триває і державний виконавець зобов`язаний вчинити усі необхідні для цього дії.

Пунктом 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчий документ повертається стягувану, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», за приписами п. 1 ст. 4 якого виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Отже, на думку відповідача, виконання рішення Донецького окружного адміністративного суд від 21.01.2020 року у справі №200/14202/19-а повинне здійснюватися в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відповідач зазначає, що обов`язок органу ДВС здійснювати дії, передбачені ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011 року, пов`язується із встановленням підстав, визначених положеннями п.п. 2 - 4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» для повернення виконавчого документа стягувачу (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій).

Також відповідач звернув увагу суду на висновки Верховного Суду викладені в постанові 23 січня 2018 року у справі №453/1540/15-ц, про те, що суд не має права перебирати на себе функції інших державних органів, зокрема Державної виконавчої служби, а також органів місцевого самоврядування, а державні виконавці не можуть здійснювати заходи виконавчого характеру за межами передбачених Законом «Про виконавче провадження».

Відповідач вважає, що має місце бездіяльність виконавця щодо невикористання наданих законом механізмів для належного виконання судового рішення в законний спосіб не може мати наслідком необхідність застосування судового контролю по відношенню до Фонду гарантування, адже фактично це не реалізує мету судового контролю, встановлену законом та направлену для виконання судового рішення та не вирішить проблему з відсутністю законних механізмів його виконання, а лише штучно створить умови для застосування певних санкцій без фактичного виконання судового рішення, що суперечить закону.

Розгляд заяви призначено на 24.11.2021 року.

24.11.2021 року сторони повідомлені належним чином в судове засідання не з`явились про причини неявки не повідомили.

Розглянувши вказану заяву та дослідивши обставини справи, суд зазначає наступне.

Положеннями частини другої статті 14, частини першої статті 370 КАС України, передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Частиною п`ятою статті 372 КАС України визначено, процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).

За частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Проте, відповідно до ст.2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Примусова реалізація майна юридичних осіб – це відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.

Відповідно ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства (установа, організація) або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Однак звернення позивача до органів, що здійснюють примусове виконання рішень судів, не звільняє відповідача від обов`язку вживати дії направлені на виконання рішення суду в самостійному порядку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

З аналізу зазначених норм законодавства слідує, що законодавцем встановлено право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Така позиція кореспондує висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 14 травня 2020 року у справі № 800/320/17.

При розгляді наданих сторонами доказів суд встановив, що доводи позивача знайшли своє підтвердження підчас розгляду заяви.

Аналізуючи доводи відповідача, суд дійшов висновку, що вони зводяться до критики бездіяльності органу примусового виконання щодо реалізації приписів п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», що не є предметом розгляду даної справи.

Крім цього, відповідач як сторона виконавчого провадження має право оскаржити дії або бездіяльність державного виконавця до суду в порядку, визначеному ст. 287 КАС України, проте наразі заявлені ним в письмових поясненнях доводи не спростовують факт відсутності з боку відповідача будь-яких дій направлених на реальне фактичне виконання рішення суду.

Щодо доводів відповідача відносно перебирання судом на себе повноважень державного виконавця, суд звертає увагу відповідача на те, що встановлення судового контролю є заходом процесуального примусу направленим на реалізацію ст. 129-1 Конституції України, та не передбачає безпосереднього вчинення судом будь-яких заходів примусового виконання рішення та втручання в їх здійснення, а направлене виключно на застосування заходів впливу на відповідача - суб`єкта владних повноважень у випадку достеменного встановлення судом факту невиконання рішення суду останнім.

Враховуючи викладене, обставини справи свідчать не лише про невиконання судового рішення тривалий час, але й про те, що позивачеві доводиться докладати значних зусиль для його виконання, а тому є підстави для висновку, що за відсутності заходу судового контролю рішення суду може залишитися невиконаним.

З огляду на викладене, заява позивача про встановлення судового контролю підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 248, 256, 382 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення - задовольнити.

Зобов`язати Державну установу «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 14 днів з дня отримання копії даної ухвали подати до суду звіт про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року по справі № 200/14202/19-а.

Попередити керівника Державної установи «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» про можливість накладення штрафу у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за наслідками розгляду звіту або у разі неподання звіту про виконання рішення суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.

Ухвала може бути оскаржена.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко