Рішення № 101322971, 22.11.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2021 р. Справа № 120/7282/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

06.07.2021 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Тростянецького об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо взяття позивача на військовий облік як військовозобов`язаного, який прибув з іншої місцевості (адміністративно-територіальної одиниці), та зобов`язання відповідача взяти позивача на військовий облік як військовозобов`язаного, який прибув з іншої місцевості (адміністративно-територіальної одиниці).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що у зв`язку з прибуттям з іншої місцевості на нове місце проживання, 29.03.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою про його взяття на військовий облік. Листом № 568 від 05.04.2021 відповідач відмовив позивачу у цьому, посилаючись на те, що наданий позивачем разом із заявою військовий квиток серії НОМЕР_1 виданий Військовим комісаріатом Дубоссарського району Придністровської республіки та згідно з нормами міжнародного права немає юридичної сили, оскільки Придністровська республіка немає міжнародного дипломатичного визнання з боку держав-членів ООН.

Позивач зазначає, що через бездіяльність відповідача щодо взяття на військовий облік він не може зареєструвати своє місце проживання в м. Ладижі Вінницької області та реалізувати інші пов`язані з цим права. Відтак вимушений захищати свої порушені права та інтереси в судовому порядку.

Ухвалою суду від 12.07.2021 відкрито провадження у цій справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

10.09.2021 поштою до суду надійшло клопотання Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про заміну відповідача у справі, а саме Тростянецького об`єднаного районного центру комплектування та соціальної підтримки, на його правонаступника - Гайсинський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Ухвалою суду від 13.09.2021 вказане клопотання задоволено та в порядку процесуального правонаступництва замінено Тростянецький об`єднаний районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки на його правонаступника - Гайсинський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Крім того, 10.09.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та зазначає, що пред`явлений позивачем військовий квиток серії НОМЕР_2 ,виданий 28.12.2011 Військовим комісаром Дубоссарського району Придністров`я не відповідає вимогам чинного законодавства України та немає юридичної сили. Водночас позивачу було запропоновано розпочати процедуру взяття на військовий облік як такого, що не перебував на військовому обліку та не проходив військової служби в Україні.

При цьому відповідач зауважує, що для взяття на військовий облік позивача як такого, що прибув з іншої місцевості (адміністративно-територіальної одиниці) або з-за кордону на нове місце проживання, та як такого, що не проходив військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, визначених законами України потрібно встановити точну дату прибуття до нового місця проживання у відповідності до дати зняття з реєстрації за попереднім місцем реєстрації у паспорті та з військового обліку у Р(М)ТЦК та СП по військово-обліковому документу. Проте позивач такої інформації не надав, а його військовий квиток не є дійсним військово-обліковим документом на території України.

Також відповідач зазначає, що відповідно до відміток у військовому квитку ОСОБА_1 , 28.01.2012 позивач прийняв військову присягу та проходив військову службу у військовій частині 20365. Тому відповідач звертає увагу, що незрозумілими є причини, з яких громадянин України, маючи обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, покладеного на нього статтею 65 Конституції України, прийняв військову присягу та проходив військову службу у військових формуваннях Придністров`я, діяльність яких вважається незаконними.

Відповідач також заперечує посилання позивача щодо застосування загальних принципів, сформульованих у рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини під час оцінки військового квитка та вказує на те, що питання про правовий статус Придністров`я є невирішеним, а військові формування на його території не відповідають стандартам ООН та ОБСЄ.

Таким чином, відповідач вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та необґрунтованими.

Інших заяви по суті до суду не надходили.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Оцінивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є уродженцем м. Одеса (Україна). 19.08.2017 позивач отримав паспорт громадянина України у формі ID-картки серії № НОМЕР_3 .

Згідно зі записами у військовому квитку серії НОМЕР_1 , виданому 28.12.2011 військовим комісаріатом Дубоссарського району (Придністров`я), 28.01.2012 позивач прийняв там військову присягу, а також проходив військову службу. На підставі наказу командира військової частини 40896 (Придністров`я) від 29.06.2013 № 141 позивача звільнено у запас та направлено до Дубоссарського районного військового комісаріату. 02.07.2013 ОСОБА_1 прийнятий на облік в Дубоссарському районному військовому комісаріаті (Придністров`я) та 07.07.2017 знятий з військового обліку.

Переїхавши до м. Ладижин Вінницької області на постійне місце проживання, 29.03.2021 позивач звернувся до Тростянецького об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про взяття його на військовий облік. До заяви позивач додав копії таких документів: паспорта громадянина України, реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та вищезазначеного військового квитка серії НОМЕР_1 .

Листом від 05.04.2021 за № 568 Тростянецький об`єднаний районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомив позивача про відсутність підстав для його взяття на військовий облік, оскільки військовий квиток серії НОМЕР_1 від 28.12.2011, виданий Військовим комісаріатом Дубоссарського району Придністровської республіки, згідно з норами міжнародного права немає юридичної сили, адже Придністровська республіка немає міжнародного дипломатичного визнання з боку держав-членів ООН.

03.09.2021 начальнику Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки надійшла доповідь за № 1629 від тимчасово виконуючого обов`язків начальника 2-го відділу Гайсинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки підполковника С.Стоколоса. Так, останній доповів, що в березні 2021 року до відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу Тростянецького ОРТЦК та СП особисто звернувся громадянин ОСОБА_1 , 1992 р.н., з проханням взяти його на військовий облік як військовозобов`язаного та внести до облікової картки періоди служби, зазначені у військовому квитку серії НОМЕР_1 , що виданий 28.12.2011 Військовий комісаром Дубоссарського району Придністров`я. Після ознайомлення з наданим документом громадянину ОСОБА_1 було пояснено, що такий військовий квиток не відповідає вимогам чинного законодавства та немає юридичної сили, тому не може бути взятий до уваги при взятті на військовий облік. Натомість громадянину ОСОБА_1 було запропоновано розпочати процедуру взяття його на військовий облік як такого, що не перебував на військовому обліку та не проходив військову службу в Україні. Проте громадянин ОСОБА_1 категорично відмовився та залишив приміщення Тростянецького ОРТЦК та СП.

Позивач, вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо його взяття на військовий облік як військовозобов`язаного, який прибув з іншої місцевості (адміністративно-територіальної одиниці), вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до ч. 1-2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

За приписами частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

- допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

- призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

- військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

- резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Частина перша статті 14 Закону № 2232-ХІІ визначає, що приписка громадян України чоловічої статі до призовних дільниць проводиться з метою взяття їх на військовий облік, визначення наявних призовних ресурсів, ступеня придатності до військової служби, встановлення освітнього рівня, здобутої спеціальності або професії, рівня фізичної підготовки, вивчення особистих якостей.

Згідно з ч. 1 та 3 ст. 33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Пунктом другим частини першої статті 37 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та виконавчими апаратами районних, обласних рад, військовими комісаріатами, військовими частинами, підприємствами, установами, організаціями та закладами освіти незалежно від їх підпорядкування та форми власності передбачено Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 921 (далі - Порядок № 921).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 921 військовий облік ведеться з метою забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил та інших військових формувань, утворених відповідно до законів, особовим складом у мирний час та особливий період.

Військовий облік здійснюється з урахуванням встановлених в Україні правил реєстрації місця проживання фізичних осіб, організовується і безпосередньо ведеться державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, в яких призовники і військовозобов`язані працюють (навчаються) (пункт 15 Порядку № 921).

За правилами пункту 16 Порядку № 921 військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів, а саме для військовозобов`язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов`язаного.

Згідно з пунктом 25 Порядку № 921 призовники і військовозобов`язані, які прибули до нового місця проживання в адміністративно-територіальну одиницю, де відсутні районні (міські) військові комісаріати, для взяття на військовий облік у семиденний строк особисто прибувають із військово-обліковими документами у районний (міський) військовий комісаріат, який організовує та веде військовий облік призовників і військовозобов`язаних на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Аналізуючи наведені норми можна дійти висновку, що у разі прибуття військовозобов`язаного до нового місця проживання в адміністративно-територіальну одиницю для взяття на військовий облік необхідно у семиденний строк особисто прибути у районний (міський) військовий комісаріат з паспортом громадянина України та військовим квитком або тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного.

Судом встановлено, що переїхавши до нового місця проживання у м. Ладижин Вінницької області, 29.03.2021 позивач ОСОБА_1 звернувся до Тростянецького об`єднаного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою, в якій просив взяти його на військовий облік як військовозобов`язаного, який прибув з іншої місцевості (адміністративно-територіальної одиниці) або з-за кордону на нове місце проживання. До заяви позивач додав копії паспорта громадянина України, ідентифікаційного коду та військового квитка.

Листом № 568 від 05.04.2021 відповідач відмовив у цьому, посилаючись на те, що наданий позивачем разом із заявою військовий квиток серії НОМЕР_1 виданий Військовим комісаріатом Дубоссарського району Придністровської республіки та згідно з нормами міжнародного права немає юридичної сили, оскільки Придністровська республіка немає міжнародного дипломатичного визнання з боку держав-членів ООН.

Оцінюючи правомірність дій відповідач, суд зазначає таке.

З матеріалів справи з`ясовано, що військовий квиток серії НОМЕР_4 виданий позивачу ОСОБА_1 28.12.2011 Військовим комісаріатом Дубоссарського району (Придністров`я).

Відповідно до записів у вказаному військовому квитку, 28.01.2012 позивач прийняв військову присягу та проходив військову службу у військових формувань зазначеної республіки.

Крім того, 02.07.2013 позивач був взятий на військовий облік у Дубоссарському районному військовому комісаріаті, а 07.07.2017 - знятий з обліку.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

При цьому суд зауважує, що Придністровська Молдавська Республіка не приєдналась до Конвенції 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів та не визнана як суб`єкт міжнародного права.

23.10.1992 між Україною та Республікою Молдова укладено Договір про добросусідство, дружбу і співробітництво, згідно зі статтею 5 якого кожна з Високих Договірних Сторін гарантує громадянам іншої Високої Договірної Сторони, а також особам без громадянства, які проживають на її території, незалежно від їх національної належності та інших відмінностей, громадянські, соціальні, економічні і культурні права та свободи до загальновизнаних міжнародних стандартів у галузі прав людини стосовно таких категорій громадян. Кожна із Високих Договірних Сторін захищає права своїх громадян, які проживають на території іншої Сторони, надає їм покровительство і підтримку згідно із загальновизнаними нормами міжнародного права.

Згідно зі ст. 26 вказаного Договору він набирає чинності в день обміну ратифікаційними грамотами, тобто з 05.01.1997.

Відповідно до Протоколу про взаємне визнання дії на території Придністров`я і Республіки Молдова документів, що видаються компетентними органами сторін, укладеного 16.05.2001 між Придністров`ям і Республікою Молдова, сторони домовились про визнання дії на території обох держав документів, виданих компетентними органами сторін.

Отже, відповідно до міжнародного договору між Україною та Республікою Молдова офіційними на території України можливо вважати лише ті документи, які визнаються офіційними на території Республіки Молдова. Документи Придністровської Молдавської Республіки не визнаються офіційними в Республіці Молдова.

Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача, що військовий квиток позивача ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданий Військовим комісаріатом Дубоссарського району Придністровської Республіки, немає юридичної сили в Україні.

Відтак оскільки під час звернення до Тростянецького об`єднаного районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки позивач не надав визначених законодавством України документів, у відповідача відсутні підстави для його взяття на військовий облік як військовозобов`язаного, який прибув з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання.

Окрім цього суд враховує, що позивач, будучи уродженцем м. Одеси (Україна) та громадянином України, не проходив військову службу в Україні, що взагалі виключає можливість його взяття на військових облік із вказаних вище підстав.

Ба більше, позивач прийняв військову присягу на вірність самопроголошеній державі, яка не визнається міжнародною спільнотою, у тому числі Україною, та добровільно пройшов там військову службу і перебув на військову обліку понад чотири роки.

Водночас військові формування на території Придністров`я та їх статус не відповідають стандартам ООН та ОБСЄ.

Вказані обставини є загальновідомими та згідно з ч. 3 ст. 78 КАС України доказуванню не підлягаються.

При вирішенні справи суд не бере до уваги посилання позивача на застосування під час оцінки наявного у нього військового квитка загальних принципів ("Намібійські винятки"), які сформульовані у рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини і застосовуються Верховним Судом, та полягають у необхідності визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті з метою забезпечення прав громадян, які проживають на відповідних окупованих територіях.

Суд зауважує, що вказані принципи спрямовані на захист основоположних прав і свобод людини, наприклад права на соціальний захист і пенсійне забезпечення, тоді як у даному випадку спірні правовідносини між сторонами пов`язані з виконанням позивачем свого конституційного обов`язку як громадянина України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності.

Відтак визнання військового квитка серії НОМЕР_1 фактично означатиме, що пройдена позивачем у невизнаній Придністровській республіці військова служба прирівнюється до проходження військової служби в Україні, і що позивач виконав військовий обов`язок в Україні, що є недопустимим та суперечить вимогам чинного національного законодавства та актам міжнародного права.

Враховуючи наведене, суд погоджується з правомірністю дій відповідача щодо відмови у взятті позивача на військовий облік в Україні як військовозобов`язаного, який прибув з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання, на підставі військового квитка, виданого Військовим комісаріатом Дубоссарського району Придністровської Республіки.

Положеннями частини першої статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 1994 року у справі "RuizTorija v. Spain" статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову ОСОБА_1 належить відмовити повністю.

З урахуванням положень ст. 139 КАС України, підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору немає.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса для листування (місце фактичного проживання): АДРЕСА_2 );

2) відповідач: Гайсинський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ 09804763, місцезнаходження: вул. Гагаріна, 73, м. Гайсин, Вінницька область, 23700).

Повне судове рішення складено 22.11.2021.

Суддя Сало Павло Ігорович