Ухвала суду № 101321451, 24.11.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/19305/20

Провадження № 2-сз/522/33/21

УХВАЛА

24 листопада 2021 року м. Одеса

Суддя Приморського районного суду міста Одеси Бондар В.Я., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СОВТА» про повернення судового збору, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОВТА» до ОСОБА_1 про визнання права власності.

При зверненні до суду з позовом ТОВ «СОВТА» не було сплачено судовий збір, а ухвалою суду від 06.11.2020 року встановлено необхідність сплатити судовий збір у розмірі 27 302 грн., а саме 25 200 грн. за вимогу майнового характеру, виходячи з середньої ринкової вартості квартири у розмірі 1 680 000 грн. та за вимогу немайнового характеру у розмірі 2 102 грн.

На виконання вимог ухвали суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 27 302 грн., про що свідчить платіжне доручення №137 від 02.12.2020 року.

Ухвалою суду від 03.02.2021 року відмовлено у поверненні ТОВ «СОВТА» сплаченого судового збору, у зв`язку з передчасністю вимоги ТОВ «СОВТА» про повернення надміру сплаченого судового збору.

ТОВ «СОВТА» звернулося до суду повторно з заявою про повернення надміру сплаченого судового збору, вказуючи, що дані вимоги тепер не є передчасними та згідно звіту ринкова вартість спірної квартири складає 850 000 грн., а її Ѕ частка 425 000 грн., тому за майнову та немайнову вимоги підлягав сплаті судовий збір у розмірі 8 477 грн.

Матеріали справи разом з заявою передані судді 23.11.2021 року.

Суд, дослідивши матеріали справи та заяву ТОВ «СОВТА» дійшов наступного висновку.

Згідно п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Предмет позову не змінювався, предметом позову було визнання за позивачем права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , також припинення права власності відповідача та Ѕ частину вказаної квартири, зі стягненням з позивача на користь відповідача 425 000 грн.

Згідно звіту про незалежну оцінку Ѕ частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 , проведеної ФОП ОСОБА_2 21.10.2020 року на замовлення ТОВ «СОВТА» вбачається, що вартість Ѕ частки квартири становить 850 000 грн.

Висновок про вартість майна містить на другому аркуші звіту, в той час як з 3 по 6 сторінки містять загальні положення, методики оцінки, тобто теоретичні моменти, без зазначення конкретного майна та умов за яких проведена оцінка.

До звіту додано документи на підставі яких ґрунтувався висновок ФОП ОСОБА_2 , якими є копія технічного паспорту спірної квартири, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та копія сертифіката суб`єкта оціночної діяльності.

Варто відзначити, що відповідач ОСОБА_1 у своєму відзиві наводили мотиви того, що вважає звіт про оцінка майна недійсним та не має прийматися судом до уваги (а.с.108 на звороті).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Частиною третьою статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна.

Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт № 1), є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.

Національним стандартом № 1 (пункти 50-55), зокрема, визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.

Національний стандарт № 2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442 (далі - Національний стандарт № 2), є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Частиною шостою статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» унормовано, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Таким чином, оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 та з урахуванням Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади.

Так, згідно з пунктом 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки.

Відповідно до пункту 51 Національного стандарту № 1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Разом із цим відповідно до пункту 56 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.

Крім того, статтею 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки.

Отже, виходячи з наведених норм, підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього.

До схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 19 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15, від 01 жовтня 2020 року у справі № 2-2394/10, від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17 та у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 753/3055/18.

Оцінювачем використовувався лише порівняльний підхід при визначення вартості майна, без огляду такого майна, на підставі копії технічного паспорту, тому такий звіт не може прийматися судом до уваги, як належний, достовірний та достатній доказ.

Крім того, заявник помиляється у тому, що вартість Ѕ частки квартири відповідно до звіту становить 425 000 грн., оскільки звіт проведено щодо вартості Ѕ частки квартири та вказана вартість у розмірі 850 000 грн. є оцінкою половини квартири, а не цілої, тому подальшому поділу не підлягає.

Тож позивачем не спростована попередня оцінка суду вартості майна в ухвалі суду про залишення позову без руху.

Таким чином, підстав для повернення ТОВ «СОВТА» надміру сплаченої суми судового збору немає, адже і переплачений судовий збір не підтверджується матеріалами справи.

Керуючись Законом України «Про судовий збір», ст.ст. 142, 258, 260 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СОВТА» про повернення судового збору – залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються в апеляційну скаргу на рішення суду.

Суддя: В.Я.Бондар