Рішення № 101300900, 11.11.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/357/20

Провадження №2/522/2975/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання – Лисенко А.О.

розглянувши у судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору - Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк» про визнання недійсним договору земельного сервітуту від 15 березня 2013р., стягнення судових витрат

ВСТАНОВИВ:

До суду 09.01.2020 року надійшов позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Публічне Акціонерне товариство «МТБ БАНК», про усунення перешкод у користуванні власністю.

У подальшому позивач уточнивши позовні вимоги (а.с.102-106), просив суд визнати договір земельного сервітуту від 15.03.2013 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 недійсним. Уточнені позовні вимоги пов`язані з тим, що позивачеві під час розгляду даної справи стало відомо, що позов про усунення перешкод у користуванні власністю та скасування земельного сервітуту не є ефективним способом захисту, оскільки, як стало відомо позивачу, земельний сервітут не зареєстрований у передбаченому чинним законодавством порядку, а тому ефективним способом захисту прав позивача у судовому порядку буде визнання договору земельного сервітуту недійсним.

Ухвалою суду від 11.01.2020 року провадження відкрито та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

Підготовче засідання 17.02.2020 року було відкладено у зв`язку з необхідністю повторно сповістити відповідачів на 16.03.2020 року.

У підготовче засідання 16.03.2020 року сторони по справі не з`явились, засідання відкладено на 04.05.2020 року.

До суду 04.05.2020 року від представника ОСОБА_2 , адвоката Судакова В.В. надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, або об`єднання цивільних справ. В обґрунтування клопотання зазначено, що предметом спору є договір земельного сервітуту на частину земельної ділянки, площею 0,0208 га за адресою АДРЕСА_1 та частину земельної ділянки, площею 0,0318 га за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 15 березня 2013 року між відповідачем 1 та відповідачем 2. Підставою позову є обставина, що на думку позивача, такий договір є нікчемним.

Посилаючись на те, що в проваджені суду знаходиться цивільна справа за позовом ПАТ «МТБ БАНК» до ОСОБА_2 , неповнолітнього ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мельник Н.Ю. про встановлення нікчемності правочину (справа №522/12984/18 суддя Чернявська Л.М.), предметом спору по якій є договір земельного сервітуту на частину земельної ділянки, площею 0,0208 га за адресою: АДРЕСА_1 , та частину земельної ділянки, площею 0,0318 га за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 15 березня 2013 року між відповідачем 1 та відповідачем 2, просив суд об`єднати в одне провадження справи або зупинити справу №522/357/20 до розгляду цивільної справи №522/12984/18.

Ухвалою Приморського районного суд м.Одеси від 06.05.2020 року у клопотанні представника ОСОБА_2 адвоката Судакова В.В. відмовлено, оскільки позовні заяви містять різні предмети позову та заявлені з різних підстав. Крім того, суд вважає, що підстав для зупинення провадження по справі також не має, оскільки не обґрунтована об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.

До суду 23.06.2020 року надійшли письмові пояснення представника банку – ОСОБА_5 , згідно яких уточнені позовні вимоги ОСОБА_4 підтримали та просили задовольнити.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 27.07.2020 року закрито підготовче засідання по справі та призначено до судового розгляду по суті.

Через неявку сторони відповідачів, розгляд справи 18.11.2021 року був відкладений на 11.03.2021 року.

У судовому засіданні 11.03.2021 року представник позивача та представник третьої особи позовні вимоги підтримали та просили задовольнити. Представник відповідача та відповідач ОСОБА_2 заперечували проти вимоги та просили відмовити. Розгляд справи був відкладений на 01.04.2021 року для повторного виклику відповідача.

До суду 10.03.2021 року надійшли пояснення представника позивача, згідно яких наполягали на задоволенні уточнених позовних вимог.

Після заслухання пояснень сторін по суті справі, 01.04.2021 року по справі було оголошено перерву до 17.06.2021 року для виклику ОСОБА_3 .

Розгляд справи 17.06.2021 року був відкладений на 07.09.2021 року через неявку ОСОБА_3 , для належного сповіщення відповідача.

У судовому засіданні 07.09.2021 року представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити, додатково заявила вимоги про стягнення судових витрат.

Представник третьої особи також наполягала на задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти позову та просив відмовити.

Від представника відповідача – адв. Судакова В,В. до суду надійшла заява, згідно якої просив справу розглядати за його відсутності.

Після пояснень сторін, по справі було оголошено перерву до 11.11.2021 року.

У судове засідання 11.11.2021 року з`явився представник позивача, адвокат Мельник Н.Ю., відповідач 1 та його представник адвокат Судаков В.В., представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог адвокат Бланковська Г.О.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином про причини неявки суду не повідомив.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Позивач вважає, що оспорюваний договір дарування укладений з метою уникнення цивільно-правової відповідальності боржника ОСОБА_2 перед ПАТ «МТБ БАНК» та з метою маніпулювання інтересами теперішнього власника земельних ділянок, ОСОБА_4 , частина яких є предметом спірного договору, з порушенням вимог чинного законодавства і підлягає визнанню недійсним.

Відповідач 1 та його представник заперечували проти задоволення позову, просили суд відмовити у позовних вимогах з підстав необґрунтованості та недоведеності.

Представник третьої особи, ПАТ «МТБ БАНК» підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов, надав до суду письмові пояснення, якими підтвердив обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам наявним у справі, в їх сукупності, дотримуючись принципів об`єктивності, диспозитивності цивільного судочинства, приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_4 , виходячи з наступного.

Предметом спору є Визнання недійсним договір земельного сервітуту від 15 березня 2013р., укладений між ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (іпн. НОМЕР_2 ), заг.площею 0,0110 га, щодо земельної ділянки № НОМЕР_3 заг.пл.0,0208 га, кадастровий номер 5110137500:50:003:0115 з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки №20 заг.пл.0,0318 га, кадастровий номер 5110137500:50:003:0107 з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,

Тобто спір у справі стосується права користування земельною ділянкою, тобто цивільного права, а тому такий спір повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Судом встановлено, що 11.10.2019 року між ПАТ «МАРФІН БАНК» та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок, що посвідчені приватним нотаріусом ОМНО Кіріченко І.Є. та зареєстровані в реєстрі за № 2623 та №2624 (далі - Договори купівлі-продажу) щодо земельної ділянки № НОМЕР_3 , загальною площею 0,0208 га, кадастровий номер 5110137500:50:003:0115, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки № НОМЕР_3 загальною площею 0,0318 га, з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва та кадастровий номер 5110137500:50:003:0107, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки № НОМЕР_3 загальною площею 0,0318 га, з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва та кадастровий номер 5110137500:50:003:0107, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно.

Згідно п.1.3. абз.3 Договорів купівлі-продажу зазначено, що згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим 04.10.2019 року державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру в Одескій області Шульгіною Ю.І., щодо земельної ділянки № НОМЕР_3 , загальною площею 0,0208 га, кадастровий номер 5110137500:50:003:0115, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки № НОМЕР_3 загальною площею 0,0318 га, з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва та кадастровий номер 5110137500:50:003:0107, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відомості про обмеження у її використанні не зареєстровані.

Також у п.6.1. вказаних Договорів купівлі-продажу було зазначено, що Покупець повідомлений Продавцем про наявність судової справи № 522/12984/18 щодо вказаних земельних ділянок за позовом ПАТ «МАРФІН БАНК» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , предметом спору є встановлення недійсності договору земельного сервітуту від 15.03.2013 року.

Крім того, Позивачеві стало відомо, що 28.12.2017 року між ПАТ «МАРФІН БАНК» та ОСОБА_2 укладено договори купівлі-продажу вказаних земельних ділянок, що посвідчені приватним нотаріусом ОМНО Деордієвою І.В. За умовами вказаних договорів ОСОБА_2 передав у власність вказані земельні ділянки і належать Банку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.12.2017 року.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 підтвердив існування кредитних зобов`язань з ПАТ «МТБ БАНК» та про продаж цих ділянок Банку.

Судом встановлено, що 26.06.2008 року між ВАТ «МТБ», правонаступником якого виступало ПАТ «МАРФІН БАНК» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, посвідчений Деордієвою І.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим №3660.

Предметом цього договору було надання іпотекодавцем, ОСОБА_2 , в іпотеку нерухомого майна: земельної ділянки № НОМЕР_3 , загальною площею 0,0208 га, цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер 5110137500:50:003:0115, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки № НОМЕР_3 загальною площею 0,0318 га, з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер 5110137500:50:003:0107, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

За цим договором забезпечувалось виконання зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором №456/F від 26.06.2008 року по поверненню кредиту, наданого з позичкового рахунку на поточний рахунок іпотекодавця у іпотекодержателя, у вигляді непоновлювальної лінії на суму 543 053,00 доларів США.

На підставі договору іпотеки від 26.06.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Деордієвою І.В., накладено заборону відчуження зазначених в договорі іпотеки земельних ділянок, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 до припинення чи розірвання договору іпотеки.

Згідно п.16 договору іпотеки з моменту набрання чинності цього договору іпотекодавець має право відчужувати, передавати в оренду лізинг наступну іпотеку, у спільну діяльність, у позичку іншим особам предмет іпотеки або іншим чином розпоряджатися предметом іпотеки, виключно за попередньою згодою іпотекодержателя.

У судовому засіданні Відповідач підтвердив існування заборгованості перед ПАТ «МТБ БАНК», заперечував проти дати укладення договору земельного сервітуту та площі 0,110 га. Пояснив, що спірний договір укладений 15.06.2013 року, а невірна площа земельного сервітуту в договорі пов`язана з технічною помилкою. Зазначав, що дійсна площа складає 0,0110га.

Суд критично ставиться до таких пояснень, оскільки вони не підтверджуються належними та допустимими доказами. Крім того, площа земельного сервітуту відображається у п.4. Договору купівлі-продажу земельних ділянок від 28.12.2017 року між ПАТ «МАРФІН БАНК» та ОСОБА_2 , що посвідчені приватним нотаріусом ОМНО Деордієвою І.В., де вказано, що відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зазначеної у договорі земельної ділянки встановлено сервітут, номер запису іншого речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20250512, площа сервітуту становить 0,110 га.

Суд зазначає, що згідно п. 1.3. абз.3 Договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 11.10.2019 року, укладених між ПАТ «МТБ БАНК» та ОСОБА_6 зазначено, що згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку виданим 04.10.2019 року державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Шульгіною Ю.І., щодо земельної ділянки № НОМЕР_3 , загальною площею 0,0208 га, кадастровий номер 5110137500:50:003:0115, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки № НОМЕР_3 загальною площею 0,0318 га, з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва та кадастровий номер 5110137500:50:003:0107, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно відомості про обмеження у її використанні не зареєстровані.

Таким чином спростувається посилання відповідача на ту обставину що позивачу було відомо про судову справу. При цьому суд також вважає, що наявність такої справи та зазначення про неї в договорі не може розцінюватись як згода позивачем з фактом сервітуту.

Згідно вимог ст.98 Земельного Кодексу України право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими та здійснюється способом найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо він встановлений.

Відповідно до ст.100 Земельного кодексу України за домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Відповідно до вимог ст.404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

За правилами ст.402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Як встановлено судом, 06 червня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено Договір дарування №4-1375, посвідчений Пенчевим К.Л., державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори.

Згідно п.1 вказаного договору ОСОБА_2 подарував та передав безоплатно у приватну власність, а ОСОБА_3 прийняв в дар 22/1000 частин ДБК «Аркадія», що складає дачу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і складаються в цілому з однієї дерев`яної дачі та двадцяти однієї кам`яної дачі, загальною площею 1 431,6 кв.м та надвірних споруд.

Судом встановлено, що 15.03.2013р. між ОСОБА_2 та неповнолітнім ОСОБА_3 , в інтересах якого діяла ОСОБА_7 , укладено Договір земельного сервітуту від 15.03.2013 р. у простій письмовій формі, та який не було зареєстровано у встановленому законом порядку.

Згідно п.1.1. вбачається, що ОСОБА_3 надається право безоплатного користування безстроково частиною земельної ділянки (сервітут) , відповідно до земельної ділянки площа сервітуту 0,110га., а ділянки, на яких установлюється сервітут за адресою АДРЕСА_1 - земельної ділянки № НОМЕР_3 , загальною площею 0,0208 га, кадастровий номер 5110137500:50:003:0115, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки № НОМЕР_3 загальною площею 0,0318 га, з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва та кадастровий номер 5110137500:50:003:0107.

П.1.7. передбачено, що сервітуту встановлено для права проїзду на транспортному засобі, право прокладання на свою земельну ділянку водопровід, інші земельні сервітути.

Зі змісту Договору земельного сервітуту від 15.03.2013 року, що укладено в простій письмовій формі, вбачається, що єдиним способом відвідування земельної ділянки, на якій знаходиться дача, що належить малолітньому ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 , обслуговування комунікацій – водопроводу, проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, прокладення на земельну ділянку водопроводу із чужої водойми, або через чужу земельну ділянку є користування земельними ділянками, що належать Позивачеві.

Як стверджував Відповідач 1, за відсутності такого сервітуту малолітній ОСОБА_3 взагалі не мав можливості користуватися належною йому ділянкою.

Проте суд звертає увагу, що на момент укладення договору земельного сервітуту від 15.03.2013 року, малолітній ОСОБА_3 не був власником 22/1000 частин ДБК «Аркадія», що складає дачу, за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки Договір дарування 22/1000 дачі між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено пізніше 06.06.2013 року, а тому і не набув статусу землекористувача частини спірних земельних ділянок. Також не встановлено доказів наявності автомобіля у неповнолітнього та неможливість проїзду.

Виходячи із загальних положень ЦК України та ЗК України, правовідносини щодо встановлення сервітуту (користування чужою земельною ділянкою) мають виникати виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюється законом.

Крім того, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб зацікавленої особи, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Така умова встановлення сервітуту слідує із визначення цього правового інституту, а тому суд встановлює наявність такої обставини.

Суд зауважує, що будь-яких графічних зображень, викопіювань з кадастрових карт, планів земельних ділянок, тобто технічної документації з приводу необхідності встановлення сервітуту, а саме підтвердження неможливості проходу, проїзду, прокладення комунікацій водопроводу з дачі, що як встановлено судом не належали на той момент малолітньому ОСОБА_3 не надано.

У такому разі наявні порушення чинного законодавства щодо порядку вчинення правочину, оскільки Договір земельного сервітуту суперечить вимогам чинного законодавства і порушує право власності позивача.

Відповідно до статті 402 цього ж Кодексу земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Статтею 403 Цивільного кодексу України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, тощо (частина перша статті 404 Цивільного кодексу України).

З аналізу вказаних вище норм права убачається, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також у тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

У спірному договорі про встановлення земельного сервітуту не зазначено мети та потреб, для яких встановлюється сервітут, а вказано цільове призначення земельних ділянок – для індивідуального дачного будівництва та перелічені види земельного Сервітуту – для права проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; інші земельні сервітути згідно переліку обмежень щодо використання земельних ділянок.

Отже у даному договорі земельного сервітуту перераховані майже всі види земельних сервітутів, однак мети та підстав і обгрунтування встановлення останніх не зазначено та не виявлено, оскільки землевпорядної та технічної документації до Договору земельного сервітуту, не надано.

Отже, у Відповідачів не виникли підстави для встановлення земельного сервітуту, оскільки земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб зацікавленої особи, які не можуть бути задоволені іншим способом, ніж встановлення сервітуту. Крім того, зацікавлена особа, ОСОБА_3 не мав права землекористувача даних земельних ділянок.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 100 Земельного кодексу України встановлено, що сервітут може бути встановлений договором.

Ураховуючи вимоги вказаної норми та, виходячи з правової природи земельного сервітуту, істотними умовами договору про встановлення договору земельного сервітуту є: - предмет договору; - об`єкт сервітуту (кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлюється сервітут ) - термін дії договору (сервітут може бути або безстроковим, або встановленим на певний термін - ст.98 Земельного кодексу України, ст.403 Цивільного кодексу України); - плата за встановлення сервітуту (якщо сторони не домовилися про інше); - мета встановлення земельного сервітуту; - відповідальність сторін.

Відповідно до частини першої статті 101 ЗК України дія земельного сервітуту зберігається в разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут, до іншої особи.

Отже, земельний сервітут не може бути відокремлений від земельної ділянки, до якої має відношення. Зміна власника/користувача земельної ділянки зумовлює збереження земельного сервітуту для цієї ділянки, а не для особи. Тобто суб`єктом сервітутних правовідносин стає новий власник/користувач земельної ділянки замість колишнього власника/користувача, який перестає бути суб`єктом сервітутних правовідносин.

За положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. В силу приписів частини 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Наведеними нормами визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з ч.3 ст.215 ЦК, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

ЦК не містить визначення поняття "заінтересована особа", тобто залишає його оціночним. Тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

У зв`язку з цим виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

Отже, вказівка в ч.3 ст.215 ЦК на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, а й за позовом заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, не вимагаючи повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.

У постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, вбачається,що договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов`язання, кваліфіковано як фіктивний у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами у цих справах були за твердженнями позивачів вчинені відповідні правочини (постанови Верховного Суду України від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц). Отже такі правочини можуть вважатись фіктивними правочинами….. Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання….Однак у цій справі позов подано не стороною правочину, а заінтересованою особою, права якої порушуються внаслідок встановлення Відповідачами певних обмежень у використанні земельних ділянок, які є власністю позивача, який стверджує, що правочин було вчинено між відповідачами, з метою уникнути звернення стягнення на належне йому Майно, тобто не всупереч її інтересам. Зазначені Позивачем і встановлені судом обставини вказують на те, що оспорюваний Договір може бути кваліфікований як правочин, який не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Таким чином суд погоджується з доводами позивача, що договір був укладений в порушення вимог діючого законодавства, оскільки не міг укладатися з ОСОБА_3 , який не володів ні нерухомістю ні земельною ділянкою, площа встановленого ним сервітуту 0,110 га також не відповідає площі земельних ділянок (0,0526 га), а також на вказаний договір не було отримано згоди іпотекодержателя- тобто Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк».

Крім того судом встановлено про наявність заборгованості на час укладання спірного договору у ОСОБА_2 перед Банком, і що оспорюваний договір було укладено між батьком ОСОБА_2 та його сином ОСОБА_3 , та не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Суд враховується, що відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.16.16, 182, 203, 215, 319, 321,638 ЦК України, ст.ст.98, 152,212 402-404 ЗК України, ст.ст.2, 4, 10-13, 43, 49, 51, 64, 76, 81, 82, 89, 95, 133, 141, 210, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмету спору - Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк» про визнання недійсним договору земельного сервітуту від 15 березня 2013 р., стягнення судових витрат – задовольнити.

Визнати недійсним договір земельного сервітуту від 15 березня 2013р., укладений між ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (іпн. НОМЕР_2 ), заг. площею 0,0110 га, щодо земельної ділянки № НОМЕР_3 заг.пл.0,0208 га, кадастровий номер 5110137500:50:003:0115 з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки № НОМЕР_3 заг.пл.0,0318 га, кадастровий номер 5110137500:50:003:0107 з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником яких є ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (іпн. НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 ) судовий збір у розмірі по 420 (чотириста двадцять) грн. 40 грн. з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст.354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду виготовлено 22.11.2021 року.

Суддя Домусчі Л.В.