Рішення № 101292710, 22.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2021 року м. Київ № 640/19838/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Маруліної Л.О., суддів Добрівської Н.А., Кузьменко А.І., вирішивши у письмовому провадженні об`єднану адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Анвітрейд Плюс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Белойл Комодіті", ФОП ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Мартін Трейд"

до Кабінету Міністрів України

третя особа Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Анвітрейд Плюс" (далі також - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі також - відповідач), в якому просить:

1. визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №719 від 17 серпня 2020 року "Питання запровадження спеціального мита на окремі товари походження з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України" з моменту її прийняття.

2. зобов`язати Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину рішення у даній справі у виданнях, в яких було офіційно оприлюднено постанову Кабінету Міністрів України №719 від 17 серпня 2020 року "Питання запровадження спеціального мита на окремі товари походження з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України" з моменту її прийняття, після набрання рішенням законної сили.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 18.11.2020 року.

Через канцелярію суду 10.11.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Через канцелярію суду 11.11.2020 року Кабінетом Міністрів України подано клопотання про об`єднання справ в одне провадження, яке обґрунтовано тим, що у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувають справи №640/19838/20, №640/21277/20, №640/21274/20, №640/22430/20 різних позивачів до одного й того самого відповідача з аналогічних підстав - оскарження постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.2020 року №719.

Через канцелярію суду 16.11.2020 року позивачем подано відповідь на відзив.

У підготовче засідання 18.11.2020 року прибули представники сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2020 року клопотання Кабінету Міністрів України від 11.11.2020 року про об`єднання в одне провадження справ №640/19838/20, №640/21277/20, №640/21274/20, №640/22430/20 в одне провадження - задоволено. Об`єднано в одне провадження адміністративні справи №640/19838/20, №640/21277/20, №640/21274/20, №640/22430/20. Присвоєно об`єднаній адміністративній справі загальний №640/19838/20. Подальший розгляд та вирішення адміністративних позовів ухвалено здійснювати у межах об`єднаної адміністративної справи №640/19838/20 в порядку загального позовного провадження.

Таким чином, суб`єктний склад позивачів в об`єднаній справі №640/19838/20: Товариство з обмеженою відповідальністю "Анвітрейд Плюс" (далі також - позивач 1), Товариство з обмеженою відповідальністю "Белойл Комодіті" (далі також - позивач 2), ФОП ОСОБА_1 (далі також - позивач 3), Товариство з обмеженою відповідальністю "Мартін Трейд" (далі також - позивач 4).

Підготовче засідання призначено на 17.12.2020 року, в яке прибули представники сторін.

Представником відповідача подано та оголошено клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, з тих підстав, що останнє є головним розробником оскаржуваної в об`єднаній справі постанови.

Представники позивачів проти задоволення клопотання заперечують.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2020 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (код ЄДРПОУ 37508596, адреса: 01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2). Зобов`язано позивачів подати до суду примірники позовних заяв з додатками через канцелярію суду (адреса: 01051, м. Київ, вул. П. Болбачана, 8, корпус "А") для вручення третій стороні у строк до 18.12.2020 року. Встановлено Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України - п`ятнадцять днів з дня вручення (отримання) примірників позовних заяв для подання пояснень на останню. Відкладено підготовче засідання до 18.01.2021 року.

У підготовче засідання 18.01.2021 року прибули представники позивачів та відповідача. Третьою особою участь уповноваженого представника не забезпечено.

Судом поставлено на обговорення питання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

Представники сторін, присутні у підготовчому засіданні, проти закриття підготовчого провадження не заперечують.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2021 року закрито підготовче провадження; призначено справу до колегіального розгляду за головуванням судді Маруліної Л.О.; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 04.02.2021 року.

У судове засідання 04.02.2021 року прибули представники позивачів та відповідача. Належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи третьою особою участь уповноваженого представника не забезпечено, заяв/клопотань не подано.

Судом оголошено про початок розгляду справи по суті та надано вступне слово представникам позивача, які просять позовні вимоги задовольнити, з огляду на наступне.

Під час підготовки проекту оскаржуваної постанови не дотримано вимог статті 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» щодо оприлюднення проекту регуляторного акта, встановлення строку для подання пропозицій та зауважень до нього, а також документа, у якому проведено аналіз регуляторного впливу даного акта.

Зокрема, проект оскаржуваної постанови не погоджено із Державною регуляторною службою України.

На переконання позивачів, оскаржувану постанову прийнято з грубим порушенням Регламенту Кабінету Міністрів України, без належного погодження усіма заінтересованими органами та без обов`язкових супровідних документів.

Крім того, оскаржуваною постановою запроваджено спеціальні мита на окремі товари походженням з Російської Федерації при їх ввезенні на митну територію України лише на важкі дистиляти (газойли), що класифікуються за кодами 2710 19 43 00 - 2710 19 48 00 згідно з УКТЗЕД (далі - Товар), що ввозяться на митну територію України лише трубопровідним транспортом.

Поряд з цим, запровадження спеціального мита не розповсюджується на цей же вид Товару, з тими самими кодами УКТЗЕД та походженням, який ввозиться на митну територію України іншим видом транспорту, в тому числі, автомобільним, залізничним та морським, що створює штучні перешкоди у формі встановлення додаткових обмежень для одних суб`єктів господарювання над іншими, адже лише для підприємств, що імпортують Товар та постачають його трубопровідним транспортом - запроваджено спеціальне мито у розмірі 4% від його вартості. Таким чином, надається пріоритет імпортерам, які транспортують цей же Товар з аналогічними критеріями, тільки транспортують його іншим транспортом - у формі відсутності обов`язку сплати цими імпортерами спеціального мита 4%.

На переконання позивачів, вказані дії призводить до створення переваг особам, що імпортують автомобільним, залізничним, морським транспортом над іншими особами, які імпортують трубопровідним транспортом ідентичний Товар, адже для останніх відбувається удорожчання Товару на 4% та не має жодної економічної привабливості для кінцевих споживачів, а інші суб`єкти таким чином позбуваються конкуренції.

За таких обставин, Кабінет Міністрів України при винесенні оскаржуваної постанови не дотримався принципу рівності господарських товариств перед законом, що призводить до дискримінації позивачів, як імпортерів Товару трубопровідним транспортом, а також, принципів пропорційності та розсудливості.

На переконання позивачів, оскаржувана постанова суперечить положенням Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року, Закону України «Про захист економічної конкуренції» та положенням Господарського кодексу України.

У підтримку правової позиції позивачі також посилаються на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2020 року у справі №640/1313/20, яким, на день звернення позивачів до суду, яким, на день звернення позивачів до суду, визнано протиправною та нечинною Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 року №624 "Питання запровадження спеціального мита на окремі товари походження з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України" з моменту її прийняття, зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2019 року №678.

В той же час, незважаючи на вказане рішення суду, яке набрало законної сили, Кабінетом Міністрів України прийнято ідентичну за змістом визнаної протиправною постанові постанову від 17.08.2020 року №719.

Враховуючи викладене, позивачі позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити.

Судом заслухано вступні слова представників позивачів та відкладено розгляд справи на 11.03.2021 року.

У судове засідання 11.03.2021 року прибули представники позивачів та відповідача. Належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи третьою особою участь уповноваженого представника не забезпечено, заяв/клопотань не подано.

Судом надано слово представнику відповідача.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує з наступних підстав.

Кабінет Міністрів України вважає позовні вимоги необґрунтованими, оскільки вчинення недружних дій щодо України, що застосовуються державою, визнаною Верховною Радою України державою - агресором, необхідність вжиття заходів для захисту суттєвих інтересів безпеки під час надзвичайних обставин в міжнародних відносинах, та в межах реалізації своїх повноважень, передбачених частиною одинадцятою статті 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зумовили прийняття оскаржуваної позивачами постанови.

Представником відповідача зауважено, що проект постанови погоджено без зауважень Міністерством закордонних справи України, Міністерством фінансів України, Міністерством енергетики України, Міністерством оборони України, Міністерством юстиції України та Державною митною службою України.

Крім того, Кабінет Міністрів України просить звернути увагу, що оскаржувана постанова є правильною по суті та відповідає вимогам чинного законодавства України, позаяк окремі порушення встановленої процедури прийняття акта Кабінету Міністрів України не можуть бути підставою для визнання останнього нечинним.

Представником відповідача зазначено, що в розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» оскаржувана постанова не є регуляторним актом, оскільки не регулює ні господарські, ні адміністративні відносини, не встановлює, не змінює, не скасовує норми права, які спрямовані на правове регулювання господарських відносин.

На переконання Кабінету Міністрів України, оскаржуваною постановою застосовані адекватні заходи. Так, саме визначення конкретної номенклатури товарів, що яких вводяться обмеження постановою, належать до компетенції Кабінету Міністрів України згідно з положеннями статті 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Зокрема, відповідачем зауважено, що передбачене законами України запровадження (застосування) спеціального мита при імпорті певної продукції не може вважатися антиконкурентними діями, а позивачами, в свою чергу, не надано будь-яких доказів встановлення антимонопольним комітетом України зловживання монопольним становищем з боку будь-яких суб`єктів господарювання.

Крім того, за результатами правової та антидискримінаційної експертизи проекту оскаржуваної постанови, Міністерством юстиції України надано висновок щодо відсутності дискримінаційних положень.

Також, відповідач звертає увагу на те, що позивачі просять визнати нечинною постанову з моменту її прийняття, що суперечить положенням процесуального законодавства та не може бути задоволено судом.

Судом заслухано вступне слово представника відповідача та відкладено судове засідання на 01.04.2021 року.

Через канцелярію суду 01.04.2021 року представником позивача 1 подано клопотання про відкладення розгляд справи.

Згідно з Довідкою секретаря судового засідання від 01.04.2021 року зважаючи на перебування головуючого судді на лікарняному, справу №640/19838/20 знято з розгляду.

Наступне судове засідання у справі №640/19838/20 призначено на 24.06.2021 року, про що сторін повідомлено у порядку статті 124 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судове засідання 24.06.2021 року прибули представники позивачів та відповідача. Належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи третьою особою участь уповноваженого представника не забезпечено, заяв/клопотань не подано.

На стадії дослідження доказів, судом оголошено перерву у судовому засіданні.

Наступне судове засідання у справі №640/19838/20 призначено на 23.09.2021 року, про що сторін повідомлено у порядку статті 124 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судове засідання 23.09.2021 року прибули представники позивачів та відповідача. Належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи третьою особою участь уповноваженого представника не забезпечено, заяв/клопотань не подано.

Судом встановлено, що третя особа правом на подання пояснень на позовну заяву не скористалася, та доказів наміру їх подання матеріали справи не містять.

Присутніми у судовому засіданні представниками позивача та відповідача подано клопотання про закінчення розгляду справи у порядку письмового провадження.

Зважаючи на систематичну неявку представника третьої особи у судові засідання, керуючись частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України судом оголошено про подальше здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно з відомостями Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивачі є суб`єктами господарювання, які зареєстровані як юридичні особи та здійснюють економічну діяльність за КВЕД 46.71, а саме, оптову торгівлю твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, у межах якою імпортують на територію України нафтопродукти, у тому числі дизельне паливо (УКТ ЗЕД 2710 19 43 00).

17.08.2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №719 «Питання запровадження спеціального мита на окремі товари походження з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України» (далі також - Постанова №719), згідно із змістом якої:

«Відповідно до частини одинадцятої статті 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та з метою вжиття заходів, необхідних для захисту суттєвих інтересів безпеки під час надзвичайних обставин у міжнародних відносинах, Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Установити, що запроваджується спеціальне мито на товари походженням з Російської Федерації (далі - спеціальне мито), незалежно від інших видів мита у відсотках до митної вартості товарів за такими ставками:

1) для важких дистилятів (газойлів) за кодами згідно з УКТЗЕД 2710 19 43 00 - 2710 19 48 00, що ввозяться на митну територію України трубопровідним транспортом та поміщуються у митний режим імпорту, - 4 відсотки;

2) для газів скраплених за кодами згідно з УКТЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00 та вуглеводнів за кодом згідно з УКТЗЕД 2901 10 00 10, що ввозяться на митну територію України у митному режимі імпорту, - 3 відсотки;

3) для всіх типів вугілля за товарною позицією 2701 згідно з УКТЗЕД (крім антрацитового вугілля за кодом згідно з УКТЗЕД 2701 11 00 00 незалежно від мети ввезення; бітумінозного вугілля, коксівного та іншого вугілля за кодами згідно з УКТЗЕД 2701 12 10 00, 2701 12 90 00, 2701 19 00 00 для використання в металургійній та коксохімічній промисловості, а також бітумінозного, коксівного та іншого вугілля з виходом летких речовин у перерахунку на суху безмінеральну основу до 35 відсотків включно за кодами згідно з УКТЗЕД 2701 12 10 00, 2701 12 90 00, 2701 19 00 00 для використання у виробництві електричної та теплової енергії), що ввозяться на митну територію України у митному режимі імпорту, - 65 відсотків.

Документами, які засвідчують мету використання зазначених товарів, є зовнішньоекономічні договори та/або договори постачання на території України, стороною яких є підприємства металургійної та коксохімічної промисловості або виробники електричної та теплової енергії, що підтверджується відповідним кодом виду економічної діяльності підприємства, а у разі коли така діяльність ліцензується згідно із законодавством, - відповідною ліцензією.

У разі нецільового використання зазначених товарів спеціальне мито підлягає донарахуванню відповідно до законодавства.

У разі неможливості достовірно встановити країну походження товарів, щодо яких застосовується спеціальне мито згідно з цим пунктом, такі товари випускаються у вільний обіг на митній території України за умови сплати спеціального мита за визначеними цим пунктом ставками.

2. Визнати такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається.

3. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і втрачає чинність 31 грудня 2021 р. або після припинення застосування Російською Федерацією дискримінаційних та/або недружніх дій щодо України.».

На переконання позивачів, прийняття Постанови №719 порушує правові засади свободи підприємницької діяльності, оскільки для позивачів виникли обмеження у виборі постачальників дизельного палива та додаткові конкурентні умови для постачальників дизельного палива і скрапленого газу, з огляду на що, позивачі звернулися до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позови, відзив відповіді на відзиви, заперечення та пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 16.04.1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №959), Законом України від 27.02.2014 року №794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №794), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 року №950 (далі також - Регламент), Господарським кодексом України та ін.

Нормативно-правові акти застосовано судом в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Оскаржуваною у цій справі постановою №719 запроваджено спеціальне мито на товари походженням з Російської Федерації, незалежно від інших видів мита у відсотках до митної вартості товарів за відповідними ставками. Пунктом 3 оскаржуваної постанови визначено, що остання набирає чинності з дня її опублікування (офіційне видання «Урядовий кур`єр» від 18.08.2020 року № 158) і втрачає чинність 31.12.2020 року або після припинення застосування Російською Федерацією дискримінаційних та/або недружніх дій щодо України.

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 року № 1328 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2020 р. № 719», яка набрала чинності 31.12.2020 року, внесено зміну до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2020 р. № 719 «Про запровадження спеціального мита на окремі товари походженням з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 68, ст. 2196), замінивши цифри і слова « 31 грудня 2020 р.» цифрами і словами « 31 грудня 2021 р.».

На переконання позивачів, які є імпортерами дизельного палива походженням з Російської Федерації, постанова №719 є регуляторним актом, оскільки: останньою встановлюються та змінюються загальнообов`язкові правила поведінки у сфері господарської діяльності щодо імпорту нафтопродуктів; застосовується неодноразово та поширюється на невизначене коло осіб; прийнята регуляторним органом - Кабінетом Міністрів України.

Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до статті 3 Закону №794-VII, діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.

Згідно з положеннями статті 4 цього Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону №794-VII, Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

При цьому, згідно з пунктом 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України «нормативно-правовий акт» - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

У свою чергу, статтею 1 Закону України від 11.09.2003 року №1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1160-IV) визначено, що «регуляторний акт» - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно з абзацом 12 частини першої статті 1 Закону №959 зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб`єктів господарської діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності, а також діяльність державних замовників з оборонного замовлення у випадках, визначених законами України, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Відповідно до абзацу 14 частини першої статті 1 Закону №959 імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб`єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Зі змісту наведених вище правових норм суд дійшов висновку, що регуляторний акт характеризується наступним: 1) приймається уповноваженим регуляторним органом; 2) спрямований на регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторним органом та суб`єктом господарської діяльності; 3) має ознаки нормативно-правового акта, тобто розрахований на довгострокове та неодноразове застосування, прийнятий щодо невизначеного кола суб`єктів.

Разом з тим, дія положень постанови №719 поширюється на визначене коло суб`єктів господарювання, а саме, суб`єктів зовнішньоекономічної діяльність, якими здійснюється імпорт окремих товарів походження з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України, за ставками, визначеними у цій постанові.

Постановою №719 не встановлено загальних правил регулювання однотипних відносин, розрахованих на тривале застосування, оскільки, вичерпують свою дію у визначену дату або після настання певної події - припинення застосування Російською Федерацією дискримінаційних та/або недружній дій щодо України, тому цей акт хоч і є нормативно-правовим, проте, не регуляторним в розумінні положень Закону №1160-IV.

З огляду на встановлене, помилковими є твердження позивачів про недотримання процедури прийняття регуляторного акта, передбаченого положеннями Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», оскільки в даному випадку такі положення не потребували застосування Кабінетом Міністрів України.

Суд зауважує, що предметом розгляду об`єднаної справи №640/19838/20 є постанова Кабінету Міністрів України, прийнята відповідно до частини одинадцятої статті 29 Закону № 959 як рішення щодо запровадження Україною заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії держави, визнаною Верховною Радою України державою-агресором.

Захист прав і законних інтересів держави та інших суб`єктів зовнішньоекономічної і господарської діяльності України визначає Закон № 959.

Відповідно до частин першої-другої статті 29 Закону № 959 у разі якщо інші держави, митні союзи або економічні угруповання обмежують реалізацію законних прав та інтересів суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України, у відповідь на такі дії можуть застосовуватися адекватні заходи. У разі якщо такі дії завдають шкоди або створюють загрозу її заподіяння державі та/або суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності, зазначені заходи можуть передбачати її відшкодування. Заходи у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань здійснюються відповідно до законів України, міжнародних договорів України, загальноприйнятих правил, стандартів та норм міжнародного права.

Відповідно до частини третьої статті 29 Закону № 959 такими заходами є: застосування повної заборони (повного ембарго) на торгівлю; застосування часткової заборони (часткового ембарго) на торгівлю; позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму; запровадження спеціального мита; запровадження режиму ліцензування зовнішньоекономічних операцій; встановлення квот; інші заходи, передбачені законами та міжнародними договорами України.

При прийнятті рішення обов`язковим є дотримання процедури, яка передбачена частинами частин четвертої - дев`ятої цієї статті.

Законом України від 24.12.2015 року № 905-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі також - Закон № 905) внесені зміни до статті 29 Закону № 959, які набрали чинності з 1 січня 2016 року, відповідно до яких зазначену норму після частини десятої доповнено чотирма новими частинами такого змісту:

«У разі якщо дискримінаційні та/або недружні дії щодо України застосовуються державою, визнаною Верховною Радою України державою-агресором та/або державою-окупантом, заходи у відповідь, визначені частиною третьою цієї статті, можуть застосовуватися за рішенням Кабінету Міністрів України.

Додатковими заходами, що можуть застосовуватися у відповідь, є:

заборона зовнішньоекономічних операцій або встановлення обмеження на їх здійснення;

скасування тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України шляхом зупинення звільнення від оподаткування ввізним митом, застосування пільгових чи повних ставок ввізного мита або скасування тарифних квот.

Кабінет Міністрів України приймає рішення про застосування заходів у відповідь на дії держави-агресора та/або держави-окупанта без дотримання вимог частин четвертої - дев`ятої цієї статті.

Рішення про застосування заходів у відповідь на дії держави-агресора та/або держави-окупанта має містити строк їх застосування, крім випадків застосування заходів, що призводять до припинення прав, та інших заходів, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово». У зв`язку з цим частину одинадцяту вирішено вважати частиною п`ятнадцятою.

Відповідно до статті 49 Закону №794 Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що Кабінет Міністрів України має спеціальну компетенцію на прийняття рішення про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії щодо України державою, визнаною Верховною Радою України державою-агресором та/або державою-окупантом. При цьому, таке рішення приймається у формі постанови. Законом № 959 наділено Кабінет Міністрів України повноваженнями приймати рішення про застосування заходів у відповідь на дії держави-агресора та/або держави-окупанта без дотримання вимог частин четвертої - дев`ятої статті 29 цього Закону. Водночас, це не звільняє Кабінет Міністрів України від обов`язку дотримуватися процедури прийняття актів нормативного характеру, встановленої Законом № 794 і Регламентом Кабінету Міністрів України.

Отже, у процедурі прийняття рішень про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії щодо України, враховуючи специфіку таких рішень, норми Закону № 959 є спеціальними в частині порядку прийняття таких рішень.

Вищевикладену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 02.08.2021 у справі №640/1313/20.

Частинами першою-другою статті 49 цього Закону Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Згідно з частиною третьою статті 4 Закону №794 Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності, а також визначає порядок розроблення, виконання та моніторингу виконання програмних документів Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 50 Закону №794 право ініціативи у прийнятті актів Кабінету Міністрів України мають члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України Секретаріатом Кабінету Міністрів України, міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями.

Проекти актів Кабінету Міністрів України можуть також вноситися в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України Прем`єр-міністром України, Першим віце-прем`єр-міністром України, віце-прем`єр-міністрами України, а також міністром, який не очолює міністерство. Такі проекти за дорученням відповідних членів Кабінету Міністрів України можуть готуватися Секретаріатом Кабінету Міністрів України, якщо предмет їх правового регулювання не належить до компетенції міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Проекти актів Кабінету Міністрів України, внесені на його розгляд, реєструються Секретаріатом Кабінету Міністрів України. Зареєстровані проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться до бази даних електронної комп`ютерної мережі. Їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Регламентом встановлено порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання його діяльності.

Пунктом 1 §32 Регламенту передбачено, що проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Розроблення проекту акта починається невідкладно після отримання відповідного завдання та триває виходячи з необхідності врахування у загальному часі підготовки проекту акта вимог, встановлених цим Регламентом щодо часу, достатнього для погодження проекту акта заінтересованими органами, та часу, достатнього для проведення Мін`юстом правової експертизи.

Відповідно до пунктів 4, 5, 6 §33 Регламенту якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органи виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розробленні проекту акта або його погодженні, є заінтересованими органами.

Проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань та щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України).

Під час опрацювання проекту акта Кабінету Міністрів повинні бути вжиті вичерпні заходи для врегулювання розбіжностей (проведені узгоджувальні процедури, консультації, наради, робочі зустрічі тощо).

Згідно з абзацами 1, 4, 5 пункту 1 §37 Регламенту розробник з урахуванням строків, визначених у § 38 для погодження проекту акта Кабінету Міністрів заінтересованими органами, а також пунктом 2 § 46 для проведення Мін`юстом правової експертизи, надсилає заінтересованому органу проект акта Кабінету Міністрів, завізований керівником органу, який є розробником, разом з пояснювальною запискою, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів).

Свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів міністр, що спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, доводить до відома розробника шляхом надсилання листа, до якого в разі відсутності зауважень додається також завізований ним проект акта. Позиція міністра може бути доведена до відома розробника через уповноважену ним особу шляхом надсилання листа за підписом такої особи.

У разі висловлення до проекту акта Кабінету Міністрів, поданого центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через міністра, зауважень і пропозицій, проект акта повертається розробнику для його доопрацювання та внесення в установленому порядку на розгляд міністра.

З огляду на викладене, проект нормативно-правового акта подається до Кабінету Міністрів України відповідним міністерством - розробником, чому передує, зокрема, фінансово-економічні розрахунки, ряд експертиз, погодження з іншими органами та опрацювання його у Секретаріаті Кабінету Міністрів України у разі наявності такої необхідності.

Дослідивши процедуру прийняття Кабінету Міністрів України оскаржуваної постанови в призмі положень спеціального законодавства України, суд дійшов наступних висновків.

Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 року №129-VІІІ «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором» Верховна Рада України визнано Російську Федерацію державою-агресором.

Відповідно до змісту Пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про запровадження спеціального мита на окремі товари походженням з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України» (далі-проект постанови) від 17.08.2020 року №4101/02/50696-01, розробником якої є Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, встановлено, що постановою Уряду Російської Федерації від 07.08.2014 року №778 «Про заходи щодо реалізації Указу Президента Російської Федерації від 06 серпня 2014 року №560 «Про застосування окремих спеціальних економічних заходів в цілях забезпечення безпеки Російської Федерації»» з 01.01.2016 року заборонено ввезення сільськогосподарської продукції з України.

Відповідно до Указу Президента Російської Федерації від 30.06.2017 року № 293 «Щодо продовження дії окремих спеціальних економічних заходів з метою забезпечення безпеки Російської Федерації» постановою Уряду Російської Федерації від 12.07.2018 року № 816 дія вищезазначеної заборони продовжена до 31.12.2019 року. Постановою Уряду РФ від 25.06.2019 року № 806 термін дії заборони до ввезення в Російської Федерації сільськогосподарської продукції, країною походження якої є Україна, продовжено до 31.12.2020 року.

Постановою Уряду Російської Федерації від 25.10.2017 року № 1292 розширено перелік ембарго на імпорт продукції, у тому числі, української.

У зв`язку із введенням Урядом Російської Федерації в дію зазначених рішень та відповідно до частини одинадцятої статті 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.12.2015 року № 1147 «Про заборону ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації», якою затверджено перелік товарів, заборонених до ввезення на митну територію України, що походять з Російської Федерації.

Крім того, постановою Уряду Російської Федерації від 29.12.2018 року №1716-83 «Про заходи щодо реалізації Указу Президента Російської Федерації від 22 жовтня 2018 року № 592 «Про застосування спеціальних економічних заходів у зв`язку з недружніми діями України по відношенню до громадян і юридичних осіб Російської Федерації»» Урядом Російської Федерації заборонено до ввезення в Російську Федерацію товари, країною походження або країною відправлення яких являється Україна або які переміщуються через територію України за визначеним переліком.

18.04.2019 року до вищезазначеної постанови Урядом Російської Федерації внесено зміни, згідно з якими: розширено перелік заборонених до ввезення в Російську Федерацію товарів, країною походження або країною відправлення яких являється Україна або які переміщуються через територію України (додаток № 1 до Пояснювальної записки); заборонено вивезення з Російської Федерації в Україну нафти та деяких видів нафтопродуктів (додаток № 2 до Пояснювальної записки); установлено, що з 01.06.2019 року вивезення окремих товарів паливно- енергетичного комплексу, зокрема, вугілля, палива та газу, з Російської Федерації на територію України здійснюється виключно на підставі дозволів, що видаватимуться Міністерством економічного розвитку Російської Федерації (додаток № 3 до Пояснювальної записки).

На переконання Кабінету Міністрів України, зазначені дії з боку Російської Федерації (застосування торговельних санкцій та обмежувальних заходів у торгівлі), які серед іншого викликані протидією України агресії Російської Федерації стосовно нашої держави, створюють загрозу заподіяння шкоди інтересам національної економічної безпеки, економічним інтересам України і законним інтересам суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, та містять ознаки недружніх дій стосовно України у сфері торгівлі.

Враховуючи вищезазначене та огляду на продовження недружніх дій щодо України, що застосовуються державою, визнаною Верховною Радою України державою-агресором, необхідність вжиття заходів для захисту суттєвих інтересів безпеки під час надзвичайних обставин в міжнародних відносинах, Мінекономіки розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про запровадження спеціального мита на окремі товари походженням з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України».

Суд зауважує, що згідно з аналізу статті 29 Закону №959, віднесення дій держави, визнаною Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, як недружніх щодо України, як і прийняття рішення про застосування заходів у відповідь на такі дії, в даному випадку є виключною компетенцією Кабінету Міністрів України.

З огляду на викладене, процедура, визначена частинами четвертою-дев`ятою статті 29 Закону №959, згідно з якою рішенню про застосування заходів у відповідь на дії, що містять ознаки дискримінаційних та/або недружніх, передує рекомендація Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі на підставі матеріалів розслідування центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, проведеного у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з метою встановлення фактів дискримінаційних та/або недружніх дій інших держав, митних союзів або економічних угруповань, не підлягає застосуванню відповідно до вимог частини п`ятнадцятої статті 29 Закону №959.

У матеріалах справи наявні: Пояснювальна записка від 17.08.2020 року, додаток до неї «Прогноз впливу реалізації акта на ключові інтереси заінтересованих осіб», Висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до проекту постанови від 17.08.2020 року №36367/17178-26-20/7.7.3.5, Чек-листи 1-4 до Висновку, Довідка щодо відповідності зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС) проекту постанови від 17.08.2020 року №4101-01/50619-01 та Висновок Міністерства фінансів України від 13.08.2020 року №34010-10-5/25054 до проекту постанови.

Суд зауважує, що перелік документів, наявних у матеріалах справи, відповідає переліку обов`язкових додатків до проекту акта Кабінету Міністрів України, відповідно до вимог § 50 Регламенту.

Щодо доводів позивачів стосовно порушення Кабінетом Міністрів України Регламенту під час прийняття оскаржуваної постанови, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з доводами позивачів, перед позачерговим засіданням Кабінету Міністрів України, яке відбулося у першій половині дня 17.08.2020 року (точний час позивачам не відомий, проте до 11:17 год.) правову експертизу проекту постанови №719 Міністерством юстиції України проведено не було, а остаточний текст Пояснювальної записки та Довідки про погодження оскаржуваної постанови ще не був підготовлений Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України і не був переданий Кабінету Міністрів України, що є порушенням процедури прийняття актів Кабінету Міністрів України.

Так, позивачами встановлено хронологію приймання постанови №719 з відомостей офіційного сайту Кабінету Міністрів України та наданих Секретаріатом Кабінету Міністрів України матеріалів у відповідь на адвокатські запити представників позивачів.

Відповідно до встановленої позивачами хронології:

« 17.08.2020 року об 08:47 год. до Секретаріату Кабінету Міністрів України надійшов лист Мінекономіки №4101-01/50619-01 з матеріалами, які подані для прийняття оскаржуваної Постанови. До вказаного листа додані: Проект постанови, Пояснювальна записка, Довідка про погодження, Інформаційно-довідкові матеріали на 6 арк.

17.08.2020 року об 11:17 год. на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України https://www.krnu.gov.ua/ опубліковано інформацію про рішення, прийняті на позачерговому засіданні Кабінету Міністрів ( позивачами долучено роздруківку).

17.08.2020 року об 12:27 год. Міністр юстиції України підписав висновок Мін`юсту за результатами правової експертизи проекту оскаржуваної постанови.

17.08.2020 року об 13:48 год. Міністром економіки підписано довідку про погодження проекту оскаржуваної постанови і пояснювальну записку до оскаржуваної постанови (копія додається).

17.08.2020 року об 17:37 год. у Секретаріаті Кабінету Міністрів зареєстровано лист Мінекономіки №4101-02/50696-01 такого змісту: «Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства в доповнення до листа від 17.08.2020 року №4101-01/50619-01 та на виконання протоколу засідання Кабінету Міністрів України від 17.08.2020 року надсилає довідку про погодження проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про запровадження спеціального мита на окремі товари походженням з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України», пояснювальну записку та матеріали погодження до нього.»

До листа додані такі документи: Довідка про погодження, Пояснювальна записка, Висновок Міністерства юстиції України, Інформаційно-довідкові матеріали на 3 арк.».

Разом з тим, суд зауважує про необґрунтованість доводів позивачів щодо завершення позачергового засідання Кабінету Міністрів України 17.08.2020 року до 11:17, що ототожнюється позивачами із публікацією на офіційному веб-порталі Кабінету Міністрів України інформацією про «рішення, прийняті на позачерговому засіданні Кабінету Міністрів».

Дослідивши долучену позивачами роздруківку з веб-порталу Кабінету Міністрів України, судом встановлено, що її зміст стосується ухваленого Кабінетом Міністрів України проекту розпорядження на виконання указу Президента України від 14.08.2020 року щодо виділення з резервного фонду Державного бюджету 8,4 млн. грн. Міністерству внутрішніх справ України для надання гуманітарної допомоги постраждалому від вибуху населення в м. Бейруті.

В той же час, зазначена інформація не стосується факту прийняття постанови №719 та закінчення позачергового засідання Кабінету Міністрів України 17.08.2020 року об 11:17 год., враховуючи, що відповідно до відомостей, які містяться на веб-порталі Кабінету Міністрів України, 17.08.2020 року окрім оскаржуваної у цій справі постанови №719 Урядом прийнято ще дві постанови від 17.08.2020 №717 «Про здійснення державних зовнішніх запозичень у 2020 році шляхом залучення кредитів» та від 17.08.2020 №716 «Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємне заснування торгових представництв».

Згідно з абзацами 1, 2 пункту 1 § 11 Регламенту для забезпечення документування діяльності Кабінету Міністрів застосовуються: власноручний підпис - у разі підписання (візування) оригіналу документа у паперовій формі, кваліфікований електронний підпис - у разі підписання (візування) оригіналу електронного документа, кваліфікована електронна печатка - у разі засвідчення електронної копії оригіналу документа.

Відповідно до § 46 Регламенту за результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін`юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід`ємною частиною якого є висновок за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У висновку Мін`юсту обов`язково зазначаються правові підстави прийняття акта з посиланням на норми законодавчих актів, згідно з якими предмет правового регулювання проекту акта належить до повноважень Кабінету Міністрів. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра.

Мін`юст надсилає висновок розробникові у строк, що становить не більш як 10 робочих днів, а у випадках, передбачених абзацом третім § 38 цього Регламенту, - в одноденний строк.

У разі підготовки проекту акта Кабінету Міністрів в електронній формі Мін`юст вносить висновок до модуля системи взаємодії у строки, визначені в цьому пункті.

Так, з матеріалів справи встановлено та заперечується позивачами, що Висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи до проекту постанови від 17.08.2020 року №36367/17178-26-20/7.7.3.5, Чек-листи 1-4 до Висновку підписано електронним підписом Міністра юстиції о 12:27 год. 17.08.2020 року, тобто, в день прийняття постанови №719.

Суд зауважує, що у матеріалах справи або у інших відкритих джерелах відсутні відомості про час прийняття постанови №719, разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, які б свідчили про те, що оскаржувану у справі постанову прийнято Кабінетом Міністрів без наявності на момент її прийняття усіх обов`язкових документів, передбачених § 50 Регламенту, зокрема висновку Міністерства юстиції України.

Таким чином, зазначені доводи позивачів щодо порушення процедури прийняття акта Уряду є необґрунтованими припущеннями та не беруться судом до уваги.

Щодо доводів позивачів про порушення процедури прийняття акта Кабінету Міністрів України в частині недотримання строку погодження проекту постанови заінтересованими органами, суд зазначає наступне.

Згідно з Довідкою про погодження проекту постанови за підписом Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 17.08.2020 року №4104-02/50696-01, висновується, що проект постанови №719 погоджено без зауважень Міністерством закордонних справ України, Міністерством фінансів України, Міністерством енергетики України, Міністерством оборони України, Міністерством юстиції України та Державною митною службою України.

Відповідно до пункту 2 Довідки про погодження проекту постанови за підписом Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 17.08.2020 року №4104-02/50696-01, Міністерство інфраструктури України та Антимонопольний комітет України є заінтересованими органами виконавчої влади, які відповідно до § 39 Регламенту (станом на 17.08.2020 року) вважаються такими, що погодили проект постанови без зауважень.

Згідно з § 39 Регламенту у разі коли заінтересований орган, а також Мінфін та Мінекономіки в установлений відповідно до § 38 строк не висловив свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів, проект вважається погодженим без зауважень.

Це правило не поширюється на проекти актів з питань, передбачених абзацом третім § 38 цього Регламенту.

Із змісту вищезазначеної Довідки судом встановлено, що проект постанови направлено на погодження Міністерству інфраструктури України листом від 13.08.2020 року №29065/0/7-20, та Антимонопольному комітету України листом від 13.08.2020 року №6-01/10465, в той час, як постанову №719 прийнято Кабінетом Міністрів України 17.08.2020 року.

Зокрема, в матеріалах справи наявний лист Антимонопольного комітету України від 19.08.2020 року №128-06/01-11445 «Щодо розгляду проекту постанови», згідно із змістом якого, заінтересований орган виконавчої влади погоджує проект постанови із зауваженнями.

Так, відповідно до § 38 Регламенту розробник визначає строк погодження проекту акта Кабінету Міністрів заінтересованими органами з урахуванням складності та обсягу проекту, характеру його терміновості, пріоритетності та строків виконання завдань, установлених актами законодавства, протокольними рішеннями Кабінету Міністрів, дорученнями Прем`єр-міністра.

Проект акта надсилається розробником заінтересованим органам, які зобов`язані його погодити у визначений у супровідному листі строк:

в одноденний строк - проекти актів Кабінету Міністрів з питань запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків (крім проектів актів про утворення урядових комісій з розслідування причин виникнення надзвичайних ситуацій), з інших питань, пов`язаних із виникненням загрози життю та/або здоров`ю населення, з невідкладних питань, пов`язаних з проведенням операції Об`єднаних сил, та з питань обороноздатності держави;

протягом п`яти робочих днів - проекти актів, строк внесення розробником на розгляд Кабінету Міністрів яких настає не пізніше ніж через 20 робочих днів;

протягом десяти робочих днів - проекти актів, строк внесення розробником на розгляд Кабінету Міністрів яких настає не пізніше ніж через 30 робочих днів;

у місячний строк - проекти актів, строк внесення розробником на розгляд Кабінету Міністрів яких настає більше ніж через 30 робочих днів, або проекти актів, що розробляються в ініціативному порядку.

У разі коли розробник не зазначає у супровідному листі строк погодження проекту акта Кабінету Міністрів, передбачений абзацами третім - шостим цього параграфа, такий проект акта погоджується заінтересованим органом у місячний строк.

Суд зауважує, що відповідачем не долучено до матеріалів об`єднаної справи відповідного супровідного листа, у якому визначено строк погодження проекту оскаржуваної постанови. У процесуальних заявах відповідача по суті справи також вказаний строк не згадується.

Зокрема, ні у Законі №959, ні у Регламенті не міститься положення щодо спеціального строку погодження акта Кабінету Міністрів України, прийнятого відповідно до вимог частини одинадцятої статті 29 Закону №959.

Отже, висновується, що в даному випадку проект постанови підлягав погодженню заінтересованими органами у місячний строк, та, як наслідок, ні Міністерство інфраструктури України, ні Антимонопольний комітет України, як заінтересовані органи виконавчої влади, не можуть вважатися такими, що погодили проект постанови без зауважень відповідно до § 39 Регламенту.

Разом з тим, суд зауважує наступне.

Згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини п`ятої статі 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, неодноразово у постановах Верховного Суду зазначалося, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 року у справа №813/1790/18, у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року у справі №825/2328/16 та інших.

Таким чином, ураховуючи, що листом Антимонопольного комітету України від 19.08.2020 року №128-06/01-11445 «Щодо розгляду проекту постанови» все ж погоджено проект постанови, хоча й із зауваженнями, встановлене порушення процедури прийняття акта Кабінету Міністрів України не може слугувати самостійною підставою для визнання протиправною та нечинною постанови №719 без дослідження та оцінки суті останньої.

Щодо посилання позивачів на невідповідність оскаржуваної постанови положенням Митного кодексу України, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з правової позиції позивачів, положеннями статті 271 Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-VI (із змінами і доповненнями) (далі також - МК України) визначено, що мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В Україні застосовуються такі види мита: 1) ввізне мито; 2) вивізне мито; 3) сезонне мито; 4) особливі види мита: спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне, додатковий імпортний збір.

Забороняється застосовувати інші види мита, крім тих, що встановлені цим Кодексом.

Відповідно до статі 272 МК України ввізне мито встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України.

Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.

Згідно з частиною третьою статті 275 МК України спеціальне мито встановлюється відповідно до Закону України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну»: 1) як засіб захисту національного товаровиробника, у разі якщо товари ввозяться на митну територію України в обсягах та/або за таких умов, що їх ввезення заподіює або створює загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику; 2) як заходи у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують реалізацію законних прав та інтересів суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України.

Так, положеннями статей 9-16 Закону України від 22.12.1998 року № 332-XIV «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №332) врегульовано процедуру проведення спеціального розслідування та процедуру прийняття рішення про застосування спеціальних заходів Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі про застосування спеціальних заходів шляхом встановлення такого спеціального мита щодо імпорту в Україну, який є об`єктом спеціального розслідування.

Враховуючи викладене, позивачами заперечується правомірність постанови №719 з огляду на відсутність висновків спеціального розслідування Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі з питання запровадження спеціального мита, яке є предметом останньої.

Водночас, суд звертає увагу позивачів на наступні положення спеціального законодавства України.

Згідно з частинами другою, третьою статті 29 Закону №959 заходи у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань здійснюються відповідно до законів України, міжнародних договорів України, загальноприйнятих правил, стандартів та норм міжнародного права.

Такими заходами є: застосування повної заборони (повного ембарго) на торгівлю; застосування часткової заборони (часткового ембарго) на торгівлю; позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму; запровадження спеціального мита; запровадження режиму ліцензування зовнішньоекономічних операцій; встановлення квот; інші заходи, передбачені законами та міжнародними договорами України.

Частиною одинадцятою статті 29 Закону №959 у разі якщо дискримінаційні та/або недружні дії щодо України застосовуються державою, визнаною Верховною Радою України державою-агресором та/або державою-окупантом, заходи у відповідь, визначені частиною третьою цієї статті, можуть застосовуватися за рішенням Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 29 Закону №959 Кабінет Міністрів України приймає рішення про застосування заходів у відповідь на дії держави-агресора та/або держави-окупанта без дотримання вимог частин четвертої - дев`ятої цієї статті.

Отже, спеціальним Законом №959 Кабінет Міністрів України уповноважено запроваджувати у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії саме держави, яку визнано Верховною Радою України державою агресором або державою - окупантом, заходи, перелік яких визначено у частині третій статті 29 Закону №959, зокрема, запроваджувати спеціальне мито.

За змістом пункту 1 оскаржуваної постанови №719 установлено, що запроваджується спеціальне мито на товари походженням з Російської Федерації (далі - спеціальне мито), незалежно від інших видів мита у відсотках до митної вартості товарів за такими ставками: 1) для важких дистилятів (газойлів) за кодами згідно з УКТЗЕД 2710 19 43 00 - 2710 19 48 00, що ввозяться на митну територію України трубопровідним транспортом та поміщуються у митний режим імпорту, - 4 відсотки; 2) для газів скраплених за кодами згідно з УКТЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00 та вуглеводнів за кодом згідно з УКТЗЕД 2901 10 00 10, що ввозяться на митну територію України у митному режимі імпорту, - 3 відсотки; 3) для всіх типів вугілля за товарною позицією 2701 згідно з УКТЗЕД (крім антрацитового вугілля за кодом згідно з УКТЗЕД 2701 11 00 00 незалежно від мети ввезення; бітумінозного вугілля, коксівного та іншого вугілля за кодами згідно з УКТЗЕД 2701 12 10 00, 2701 12 90 00, 2701 19 00 00 для використання в металургійній та коксохімічній промисловості, а також бітумінозного, коксівного та іншого вугілля з виходом летких речовин у перерахунку на суху безмінеральну основу до 35 відсотків включно за кодами згідно з УКТЗЕД 2701 12 10 00, 2701 12 90 00, 2701 19 00 00 для використання у виробництві електричної та теплової енергії), що ввозяться на митну територію України у митному режимі імпорту, - 65 відсотків.

Таким чином, запроваджене Кабінетом Міністрів України постановою №719 спеціальне мито на товари походженням з Російської Федерації, яку визнано Верховною Радою України державою - агресором, не суперечить положенням Митного кодексу України, оскільки відповідає спеціальному законодавству України.

В свою чергу, досліджуючи процедуру прийняття оскаржуваного акта Кабінету Міністрів України, судом встановлено та, в межах дослідження постанови №719 по суті, повторно наголошується, що процедура, визначена частинами четвертою-дев`ятою статті 29 Закону №959, згідно з якою рішенню про застосування заходів у відповідь на дії, що містять ознаки дискримінаційних та/або недружніх, передує рекомендація Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі на підставі матеріалів розслідування центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, проведеного у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з метою встановлення фактів дискримінаційних та/або недружніх дій інших держав, митних союзів або економічних угруповань, не підлягає застосуванню відповідно до вимог частини п`ятнадцятої статті 29 Закону №959.

Таким чином, твердження позивачів про протиправність оскаржуваної постанови у зв`язку з відсутністю в останній посилання на висновки та проведення спеціального розслідування, за результатами якого встановлено факти дискримінаційних та/або недружніх дій, є помилковими, та спростовуються положеннями спеціального законодавства України.

Щодо твердження позивачів про суперечність положень оскаржуваної постанови статтям І, ХІ та ХІІІ Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року, суд зазначає наступне.

Законом України від 10.04.2008 року №250-VI «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі» Верховною Радою України ратифіковано Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі, підписаний у м. Женеві 05.02.2008 року, та приєдналася до Угоди про Світову організацію торгівлі, чим взяла на себе зобов`язання, серед іншого, дотримуватися положень Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року (далі також - ГАТТ).

Федеральний закон «Про ратифікацію Протоколу про приєднання Російської Федерації до Марракешської угоди про заснування Світової організації торгівлі від 15 квітня 1994 р.» прийнято Урядом Російської Федерації 10.07.2012 року.

Згідно з пункту 1 статті І ГАТТ щодо мит та митних зборів будь-якого роду, накладених на імпорт чи експорт, або у зв`язку з ними, або накладених на міжнародні платежі за імпорт чи експорт, а також стосовно методу стягнення таких мит і зборів та всіх правил і формальностей у зв`язку з імпортом та експортом, а також всіх питань, зазначених у пунктах 2 і 4 статті III(*), будь-яка перевага, сприяння, привілей чи імунітет, які надаються будь-якою стороною, що домовляється, стосовно будь-якого товару, що походить з будь-якої іншої країни чи призначений для будь-якої іншої країни, повинні негайно і безумовно надаватися подібному товару, що походить із території всіх інших сторін чи призначений для території всіх інших сторін.

Отже, позивачами наголошено, що будь-яке введення додаткового мита повинно бути обґрунтованим, в той час, як оскаржувана постанова не містить будь-якого обґрунтування запровадження спеціального мита.

Відповідно до статті ХІ ГАТТ ніякі заборони чи обмеження, крім мит, податків, чи інших зборів, чи то у формі квот, імпортних або експортних ліцензій чи інших заходів, не повинні встановлюватися або застосовуватися будь-якою стороною щодо імпорту будь-якого товару, який походить з території будь-якої іншої сторони, або щодо експорту чи продажу на експорт будь-якого товару, призначеного для ввезення на територію будь-якої іншої сторони.

Положення пункту 1 цієї статті не повинні поширюватися на: a) Заборони чи обмеження експорту, які тимчасово застосовуються з метою попередження чи послаблення критичного дефіциту харчових продуктів або інших товарів, що мають вагоме значення для експортуючої сторони; b) Заборони чи обмеження імпорту або експорту, необхідні у зв`язку із застосуванням стандартів або правил класифікації, визначення сорту чи реалізації товарів у міжнародній торгівлі; c) Обмеження імпорту будь-якого сільськогосподарського товару чи продукту рибальства, імпортованих у будь-якій формі,(*) необхідні для здійснення заходів уряду, метою яких є: i) обмежити кількості подібного вітчизняного товару, які дозволяється реалізовувати чи виробляти, або, якщо не існує достатніх обсягів вітчизняного виробництва подібного товару, кількості подібного вітчизняного товару, яким можна безпосередньо замінити імпортний товар; або ii) усунути з ринку тимчасовий надлишок подібного вітчизняного товару або, якщо не існує достатніх обсягів вітчизняного виробництва подібного товару, надлишок вітчизняного товару, яким можна безпосередньо замінити імпортний товар, шляхом надання наявного надлишку певним групам вітчизняних споживачів безкоштовно чи за цінами, нижчими за поточні ринкові ціни; або iii) обмежити кількості будь-якого товару тваринного походження, які дозволяється виробляти, виробництво якого прямо залежить, цілком чи здебільшого, від імпортованого товару, якщо вітчизняне виробництво цього товару порівняно незначне.

Будь-яка сторона, яка застосовує обмеження щодо імпорту будь-якого товару відповідно до підпункту c) цього пункту, повинна надавати публічне повідомлення про загальну кількість чи вартість товару, які дозволяється імпортувати протягом певного періоду часу у майбутньому, а також про будь-яку зміну такої кількості чи вартості. Крім того, будь-які обмеження, які застосовуються відповідно до викладеного вище пункту «i», не повинні зменшувати загальний обсяг імпорту відносно загального обсягу вітчизняного виробництва порівняно з тим співвідношенням, яке можна було б обґрунтовано передбачити між цими двома параметрами за відсутності обмежень. При визначенні такого співвідношення сторона повинна приділити належну увагу співвідношенню, яке переважало протягом попереднього репрезентативного періоду, а також будь-яким особливим факторам,(*) які могли б вплинути чи які можуть впливати на торгівлю відповідним товаром.

Так, на переконання позивачів, застосування додаткового спеціального мита є фактично додатковим обмеженням щодо імпорту пального з території Російської Федерації, та таке обмеження застосовано всупереч статті ХІ ГАТТ.

Крім того, відповідно до пунктів 1, 2 статті ХІІІ ГАТТ, ніякі заборони чи обмеження не повинні застосовуватися будь-якою стороною щодо імпорту будь-якого товару на територію будь-якої іншої сторони чи щодо експорту будь-якого товару, призначеного для території будь-якої іншої сторони, якщо тільки імпорт подібного товару з усіх третіх країн чи експорт подібного товару до всіх третіх країн не є подібним чином забороненим чи обмеженим.

При застосуванні обмежень імпорту будь-якого товару сторони повинні прагнути такого розподілу торгівлі цим товаром, щоб якнайточніше досягти таких часток у торгівлі, які різні сторони за очікуваннями могли б мати за відсутності таких обмежень, і з цією метою вони повинні дотримуватися наступних принципів: a) у випадках застосування квот, квоти, які виражають загальний обсяг дозволеного імпорту (незалежно від того, чи є вони розподіленими між країнами-постачальниками чи ні) повинні бути фіксованими, і про їх обсяг повинно надаватися повідомлення відповідно до пункту 3b) цієї статті; b) у випадках, коли квоти не застосовуються, обмеження можуть вводитися шляхом видачі ліцензій чи дозволів на імпорт без встановлення квоти; c) сторони не повинні, крім випадків застосування квот, розподілених відповідно до підпункту d) цього пункту, вимагати, щоб ліцензії чи дозволи на імпорт використовувалися для імпорту відповідного товару з певної країни чи джерела; d) у випадках, коли квота розподіляється між країнами-постачальниками, сторона, яка застосовує обмеження, може укласти домовленість стосовно розподілу часток квоти з усіма іншими сторонами, які мають значну заінтересованість у постачанні відповідного товару. У випадках, коли цей спосіб з обґрунтованих причин не може бути застосований, відповідна сторона повинна розподіляти між сторонами, які мають значну заінтересованість у постачанні відповідного товару, частки від загальної кількості чи вартості імпорту товару, основані на пропорціях, поставлених такими сторонами протягом попереднього репрезентативного періоду, при цьому належна увага повинна приділятися будь-яким особливим факторам, які могли вплинути чи можуть впливати на торгівлі цим товаром. Не повинні накладатися ніякі умови чи формальності, які б могли перешкоджати будь-якій стороні цілком використати частку будь-якої такої загальної кількості чи вартості, яка була їй надана, за умови, що імпорт здійснюється в межах будь-якого встановленого періоду, якого може стосуватися квота.(*).

Так, позивачами зазначено, що Російською Федерацією не введено будь-яких обмежень чи заборон на імпорт подібних товарів (пальне, газ, тощо) чи на імпорт товарів, які транспортуються конкретним видом транспорту.

Враховуючи викладене, на переконання позивачів, обмеження, застосовані оскаржуваною постановою є за своєю суттю дискримінаційними та суперечать положенням ГАТТ.

Разом з тим, суд зауважує, що із змісту Пояснювальної записки до проекту постанови висновується, що постанову №719 розроблено з метою відповіді на застосування торговельних санкцій та обмежувальних заходів у торгівлі стосовно України, запроваджених Російською Федерацією.

Суд зауважує, що вичерпний перелік заходів, застосованих Російською Федерацією, які Урядом України розуміється як недружні дії держави-агресора, наведено у Пояснювальній записці.

Крім того, суд також звертає увагу позивачів на наступні положення статті ХХІ ГАТТ, якою визначено «Винятки з міркувань безпеки», а саме: ніщо в цій Угоді не повинно тлумачитися a) як вимога до будь-якої сторони надавати будь-яку інформацію, розголошення якої вона вважає таким, що суперечить суттєвим інтересам її безпеки; або b) як перешкода будь-якій стороні у здійсненні будь-яких дій, які вона вважає необхідними для захисту суттєвих інтересів своєї безпеки, i) що стосуються розщеплюваних матеріалів чи матеріалів, з яких вони виробляються; ii) що стосуються торгівлі зброєю, боєприпасами та знаряддям для ведення війни, а також такої торгівлі іншими товарами та матеріалами, яка прямо чи опосередковано ведеться з метою забезпечення військових утворень; iii) що вживаються під час війни чи інших надзвичайних обставин у міжнародних відносинах; або c) як перешкода будь-якій стороні у здійсненні будь-який дій на виконання своїх зобов`язань за Статутом Організації Об`єднаних Націй з метою збереження міжнародного миру та безпеки.

Кабінетом Міністрів України у процесуальних заявах по суті об`єднаної справи №640/19838/20 зазначено, що оскаржувана постанова №719 повністю узгоджується з міжнародними зобов`язаннями, прийнятими Україною в рамках СОТ, оскільки спеціальне мито запроваджено з урахуванням пункту «ііі» статті ХХІ ГАТТ, тобто, з метою захисту суттєвих інтересів безпеки України «під час надзвичайних обставин у міжнародних відносинах».

Отже, як висновується з положень ГАТТ, зокрема статті ХІ, заборонено застосування квот, ліцензій на імпорт, експорт та будь-яких інших заходів, що обмежують чи стримують торгівлю. Але при цьому за країнами-членами СОТ зберігається право використовувати в якості інструментів регулювання зовнішньої торгівлі мита, податки та інші відрахування.

Водночас, в угодах СОТ існують винятки із загального правила, зокрема країни-члени мають право на здійснення будь-яких дій, які вони вважають необхідними для захисту суттєвих інтересів своєї безпеки, що вживаються під час війни чи інших надзвичайних обставин у міжнародних відносинах.

Суд зауважує, що законодавством України не визначено поняття «надзвичайних обставин в міжнародних відносинах»

Таким чином, обставини визнання Верховною Радою України Російської Федерації державою-агресором та захист інтересів безпеки України шляхом запровадження спеціального мита на окремі товари під час надзвичайних обставин в міжнародних відносинах між Україною та Російською Федерацією, є правомірними, що позивачами не спростовано, в той час, як твердження останніх гуртуються на суб`єктивному тлумаченні положень ГАТТ.

Щодо твердження позивачів про вчинення Кабінетом Міністрів України антиконкурентних дій з опосередкованого примушування суб`єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів та першочергово придбання товарів у певних продавців та дискримінації в частині запровадження спеціального мита на Товар, який ввозиться на митну територію України саме трубопровідним транспортом, суд дійшов наступних висновків.

Суд зауважує, що твердження представника Кабінету Міністрів України у відзиві про те, що постанова №719 не містить дискримінаційних положень, обґрунтовуючи таку правову позицію положеннями Закону України від 06.09.2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», не є коректним, оскільки сферою регулювання цього Закону відповідно до його преамбули є визначення організаційно-правових засад запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина, а не суб`єкта господарювання.

Разом з тим, суд бере до уваги твердження відповідача щодо дискреційності повноважень Кабінету Міністрів України встановлювати спеціальне мито як захід у відповідь на недружні та дискримінаційні дії держави-агресора в силу положень Закону №959, яке направлено на окремі товари походженням з Російської Федерації у відповідь на ембарго на імпорт української продукції.

Зокрема, суд звертає увагу позивачів на положення Закону України від 11.01.2001 року № 2210-III «Про захист економічної конкуренції» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №2210).

Відповідно до статті 2 Закону №2210 цим Законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб`єктами господарювання; суб`єктів господарювання з іншими суб`єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв`язку з економічною конкуренцією.

Цей Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

Згідно із частинами першою, другою статті 15 Закону №2210 антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються: заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів; пряме або опосередковане примушення суб`єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об`єднань або здійснення узгоджених дій концентрації суб`єктів господарювання в інших формах; пряме або опосередковане примушення суб`єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців; будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб`єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців; встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного реґіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного реґіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов; надання окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції; дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами; дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

Отже, запровадження спеціального мита при імпорті певної продукції, що передбачено статтею 29 Закону №959, щодо спеціального суб`єкта - держави-агресора або держави - окупанта, не може вважатися антиконкурентними діями в розумінні законодавства України по відношенню до суб`єктів господарювання України.

Враховуючи вищевикладені висновки суду в призмі аналізу спеціального законодавства України, що стосується предмета спору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання постанови №719 такою, що містить дискримінаційні та антиконкурентні для позивачів положення.

Щодо посилань позивачів на правові висновки, викладені у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2020 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 року у справі №640/1313/20, суд зазначає наступне.

Згідно з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» та відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 року у справі №640/1313/20, позовну заяву ТОВ «Анвітрейд Плюс», ТОВ «Белойл Комодіті» та ТОВ «Мартін Трейд» задоволено повністю. Визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 року №624 «Питання запровадження спеціального мита на окремі товари походження з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України» з моменту її прийняття, із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 678 від 24.07.2019 року №678.

Разом з тим, оскаржуваною у справі №640/19838/20 постановою №719 затверджено, зокрема, перелік постанов, якими втрачено чинність, серед яких, скасовані в судовому порядку постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2019 року № 624 «Питання запровадження спеціального мита на окремі товари походженням з Російської Федерації, що ввозяться на митну територію України» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 61, ст. 2127) та постанова Кабінету Міністрів України від 24.07.2019 року № 678 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 р. № 624» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 65, ст. 2237).

Позивачі зауважують, що Кабінетом Міністрів України всупереч рішенню суду у справі №640/1313/20, яке набрало законної сили, прийнято ідентичну за змістом скасованим постанову №719, що, в свою чергу, також свідчить про протиправність останньої.

Разом з тим, суд зауважує, що під час розгляду справи №640/19838/20, постановою Верховного Суду від 02.08.2021 року у справі №640/1313/20 касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.06.2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 року у справі №640/1313/20 скасовано; позовні заяви ТОВ «Анвітрейд Плюс», ТОВ «Белойл Комодіті», ТОВ «Мартін Трейд» залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 і частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, у суду відсутні підстави досліджувати та брати до уваги правові висновки судів першої та апеляційної інстанцій за наслідками розгляду справи №640/1313/20.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003).

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v.» від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на те, що судом не встановлено необґрунтованість прийнятої постанови №719 по суті, в той час, як процедурні порушення, на які вказано позивачами у позовних заявах, не мають істотного впливу на правомірність прийнятого відповідачем оскаржуваного акта, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 6, 9, 12, 73-80, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ТОВ «Анвітрейд Плюс», ТОВ «Белойл Комодіті», ФОП ОСОБА_1 , ТОВ «Мартін Трейд» відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статті 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач-1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Анвітрейд Плюс» (код ЄДРПОУ 43072513, адреса: 01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд.9-Б);

Позивач-2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Белойл Комодіті» (код ЄДРПОУ 41197323, адреса: 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 51-Б, офіс 105);

Позивач-3: ФОП ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Позивач-4: Товариство з обмеженою відповідальності «Мартін Трейд» (код ЄДРПОУ 40042088, адреса: адреса: 59052, Чернівецька обл., Сторожинецький район, с. Великий Кучурів, вул. Головна, 76, корпус М);

Відповідач: Кабінет Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2)

Третя особа: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (код ЄДРПОУ 37508596, адреса: 01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2).

Повне рішення складено 22.11.2021 року.

Головуючий суддя Л.О. Маруліна

Суддя Н.А. Добрівська

Суддя А.І. Кузьменко