Рішення № 101291211, 22.11.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

22 листопада 2021 р. № 520/13744/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 25864181, пр-т Тракторобудівників, буд. 144, м. Харків, 61121), про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними і такими, що не відповідають нормам Основного Закону - Конституції України, бездіяльність Управління соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради при розгляді звернення ОСОБА_1 від 14.06.2021, а також рішення про відмову у його задоволенні, викладене в листі Управління соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради від 23.06.2021 вих.№06-6037, за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 14.06.2021 у порядку Закону України «Про звернення громадян»;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 14.06.2021 відповідно до норм Основного Закону - Конституції України, у повному обсязі всіх поставлених у зверненні питань, у т.ч. з урахуванням приписів ст.7 Закону України «Про звернення громадян», та без застосування положень наступних Законів: - підпункту 1) пункту 3 Розділу XII «Прикінцеві положення», пункту 5 Розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015. № 2-3, ст.12) в частині втрати чинності положень частини 5 статті 49 та частини 14 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ щодо пільг прокурорів і слідчих прокуратури та в частині соціального забезпечення слідчих прокуратури на пенсії тільки до початку діяльності державного бюро розслідувань; - абзаців третього та четвертого підпункту 2) пункту 3 Розділу II Закону України «Про запобігання фінансовій катастрофі та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 N1166-VІІ (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014. № 20-21. ст.745) в частині зміни частини п`ятої статті 49 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ щодо скасування гарантій та пільг для прокурорів і слідчих прокуратури на пенсії; - пункту 24 та підпункту 2) пункту 31 Розділу І Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» від 07.12.2017 №2233-VІІІ (Відомості Верховної Ради (ВВР). 2018. № 2. ст.8) в частині внесення змін до абзацу третього підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 89, та частини 3 статті 102 Бюджетного кодексу України щодо скасування фінансування пільг з 01.01.2018;- пункту 40 Розділу І Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» від 14.11.2019 №293-ІХ (Відомості Верховної Ради (ВВР). 2020, № 6. ст.32), який набув чинності з 01.01.2020, в частині виключення статті 102 із Бюджетного кодексу України;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради, за результатами повторного розгляду звернення ОСОБА_1 від 14.06.2021, здійснити розрахунок та нарахування ОСОБА_1 пільг по оплаті всіх житлово-комунальних та телекомунікаційних послуг (50% знижку), у т.ч. по оплаті за користування житлом (квартирна плата), за користування електроенергією, опаленням та гарячою водою, водопостачання та водовідведення, газ, вивіз сміття, квартирний телефон, та всі інші, за категорією «слідчий прокуратури на пенсії» незалежно від його середньомісячного сукупного та доходу його сім`ї (у т.ч. незалежно від її особистого середньомісячного доходу, та незалежно від середньомісячного доходу в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців), а також забезпечувати відповідні розрахунки з підприємствами що надають житлово-комунальні та телекомунікаційні послуги, починаючи з 14.06.2021.

В обґрунтування позовних вимог посилався на протиправність відмови відповідача у наданні йому пільг по оплаті всіх житлово-комунальних та телекомунікаційних послуг (50% знижку). Вказуючи на положення ст. 22, 58 Конституції України стверджує, що до спірних відносин, в частині встановлення йому пільг, мають застосовуватися виключно положення Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII у редакцій, чинній на момент прийняття позивача на службу, без урахування як змін до нього, так і втрати ним чинності на підставі Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII.

Представник відповідача, не погодившись з доводами позовної заяви, надав до суду відзив на позов, згідно змісту якого вказав, що у спірних правовідносинах діяв в межах наданих повноважень, відтак підстави для задоволення позову відсутні. Стверджує, що позивач втратив право на пільги на житлово-комунальні послуги та послуги зв`язку, з огляду на набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» №1697-VII, положеннями якого такі пільги не передбачено.

Позивач не погодився з доводами відзиву на позов та подав відповідь на відзив, в якому покликався на незаконність відмови у проведенні особистого прийому з огляду на звуження його прав та погіршення становища як внесеними, після його прийому на службу до органів прокуратури, змінами до цього закону, так і втрати ним чинності на підставі Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Керуючись приписами ст.ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач працював в органах прокуратури з 20.06.1995.

Засобами поштового зв`язку позивач звернувся до УПСЗН зі зверненням від 14.06.2021, в якій просив:

- розглянути це звернення відповідно до норм Основного Закону прямої дії -Конституції України, вказаних вище та інших Рішень Конституційного суду України, Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ та Бюджетного кодексу України в первинній редакції, та ухвалити рішення по суті без застосування положень кожного з наступних Законів: підпункту 1) пункту 3 Розділу XII «Прикінцеві положення», пункту 5 Розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015. № 2-3, ст.12) в частині втрати чинності положень частини 5 статті 49 та частини 14 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ щодо пільг прокурорів і слідчих прокуратури та в частині соціального забезпечення слідчих прокуратури на пенсії тільки до початку діяльності державного бюро розслідувань; - абзаців третього та четвертого підпункту 2) пункту 3 Розділу II Закону України «Про запобігання фінансовій катастрофі та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 N1166-VІІ (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014. № 20-21. ст.745) в частині зміни частини п`ятої статті 49 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ щодо скасування гарантій та пільг для прокурорів і слідчих прокуратури на пенсії; -пункту 24 та підпункту 2) пункту 31 Розділу І Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» від 07.12.2017 №2233-VІІІ (Відомості Верховної Ради (ВВР). 2018. № 2. ст.8) в частині внесення змін до абзацу третього підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 89, та частини 3 статті 102 Бюджетного кодексу України щодо скасування фінансування пільг з 01.01.2018;- пункту 40 Розділу І Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» від 14.11.2019 №293-ІХ (Відомості Верховної Ради (ВВР). 2020, № 6. ст.32), який набув чинності з 01.01.2020, в частині виключення статті 102 із Бюджетного кодексу України;

- надати дієву допомогу в отриманні ним вказаних пільг, у поновленні та реалізації відповідних моїх конституційних прав на соціальний захист як людини, громадянина та як прокурорсько-слідчого пенсіонера, а також у поновленні та збереженні гарантій незалежності діючих прокурорів;

- забезпечити фінансування та фактичне надання йому пільг, у т.ч. по оплаті за займане мною та членами моєї сім і житло, комунальні послуги (водопостачання, водовідведення, газ, електрична та теплова енергія, вивіз сміття) і користування квартирним телефоном (50-відсоткової знижки), з внесенням відповідної інформації до ЄДАРП;

- звернутись до іншого компетентного органу або посадової особи, якщо поставлені питання виходять за межі компетенції відповідача;

- повідомити його про прийняте рішення щодо кожного з поставлених питань.

Листом від 23.06.2021 № 06-6037 відповідача повідомив позивача про відмову у задоволенні його заяви з огляду на відсутність у чинному Законі України «Про прокуратуру» №1697-VII вказаних позивачем пільг.

Не погоджуючись з такою відповіддю УПСЗН та вважаючи, що відповідач мав задовольнити його звернення , звернувся за захистом своїх прав до Харківського окружного адміністративного суду.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею першою Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі за текстом - Закон України №393/96-ВР) встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально - економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно зі статтею 3 Закону України №393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно до положень статті 5 Закону України №393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути усним чи письмовим.

Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

Статтею 15 Закону України №393/96-ВР встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку надається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Як передбачено статтею 19 Закону України №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

Так, матеріалами справи підтверджено, що позивач отримав відповідь на його звернення.

Надаючи оцінку правомірності відмови у задоволенні заяви позивача, суд зазначає про таке.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789, в редакції, чинній на момент прийняття позивача до органів прокуратури, слідчі прокуратури забезпечуються жилою площею місцевими органами влади в першочерговому порядку. Їм також надається 50-процентна знижка плати за займане ними та членами їх сімей житло, комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія) і користування квартирним телефоном.

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» частину 5 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789 викладено у такій редакції: "Слідчим прокуратури надається 50-відсоткова знижка плати за займане ними і членами їх сімей житло, комунальні послуги в межах норм, встановлених законодавством, і 50-відсоткова знижка абонентної плати за користування квартирним телефоном за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України".

З урахуванням змін до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789, ч. 5 ст. 49 стала ч. 6 ст. 49 цього закону.

Частиною 14 ст. 50-1 Закону «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789, яка набрала чинності 01.01.2015, відповідно до Закону № 76-VIII від 28.12.2014, передбачено, що за пенсіонерами і членами їхніх сімей зберігаються пільги і гарантії соціального захисту, передбачені цим Законом та іншими законами, крім пільг, які встановлені абзацом першим частини третьої т. 49 цього Закону. Пенсіонери і члени їхніх сімей, що проживають разом із ними, мають також право на медичне обслуговування в тих медичних закладах, в яких вони перебували на обліку до виходу на пенсію працівника прокуратури.

У свою чергу, Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, який набрав чинності з 15.07.2015, визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII, крім п. 8 ч. 1 ст. 15, ч. 4 ст. 16, абз. 1 ч. 2 ст. 46-2, ст. 47, ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 50, ч. 3, 4, 6, 11 ст. 50-1, ч. 3 ст. 51-2, ст. 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), ст. 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, ст. 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також ст. 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15.12.2015.

Тобто, ч. 6 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, яка передбачала пільги пенсіонерам і членам їхніх сімей, які були передбачені ч. 14 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII з змінами, на даний час втратили чинність на підставі Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, з 15.07.2015.

Чинною ж на даний час редакцією Закону Про «Прокуратуру» пільги по сплаті за житлово-комунальних послуг та користування телефоном слідчим прокуратури та пенсіонерам та членам їхніх сімей не передбачені.

Разом з тим, Законом України «Про Прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, ч.3 статтею 84 передбачено, що за пенсіонерами і членами їхніх сімей зберігаються гарантії соціального захисту, передбачені цим Законом та іншими законодавчими актами. Пенсіонери і члени їхніх сімей, що проживають разом із ними, мають також право на безкоштовне медичне обслуговування в тих медичних закладах, в яких вони перебували на обліку до виходу на пенсію прокурора.

Згідно з ч.1ст. 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Із цим конституційним правом громадян кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Закон України «Про прокуратуру» №1697 від 14.10.2014, який набрав чинності 15 липня 2015 року не скасовувався та не змінювався щодо пільг, є діючим, Конституційним судом України не визнаний неконституційним, а зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Такі висновки відповідають висновкам Верховного Суду у постанові від 27 лютого 2018 року по справі № 826/4420/17 щодо застосування положень Законів України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII та 05.11.1991 № 1789-XII в контексті вирішення питання щодо наявності або відсутності права колишніх працівників прокуратури на отримання пільг на комунальні послуги, послуги зв`язку, тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання позивача на положення ст. 22, 58 Конституції України, суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсязі існуючих прав і свобод.

Також, відповідно до ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

На сьогодні Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформував практику стосовно запровадження, шляхом прийняття законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України та використання бюджету Пенсійного фонду України у соціальній сфері, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави.

Так, у Рішенні від 08.10.2008 №20-рп/2008 (пункт 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

У Рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 (пункт 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.

Конституційний Суд України в рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. В даному рішенні Конституційний Суд спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов`язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

У Рішенні Конституційного Суду від 22.05.2018 №5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: "обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права". Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.

На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства.

Тобто, одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, у першу чергу, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.

За обставин цієї справи суд визнає помилковими доводи позивача про звуження його права на соціальне забезпечення, оскільки рівень пенсійного та соціального забезпечення колишніх працівників прокуратури є суттєво вищим за пенсійне та соціальне забезпечення інших категорії громадян, що виключає можливість висновку про погіршення становища позивача з огляду на застосування до нього чинних положень Закону №1697-VII.

Окрім того, у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, в ситуації з скасуванням окремих пільг працівникам органів прокуратури таке право може ґрунтуватися лише на положеннях чинного, на день звернення із заявою про встановлення пільг, законодавства та не може ґрунтуватися на законі, який втратив чинність.

Проаналізувавши наведені норми законодавства в сукупності з обставинами цієї справи і наявними у ній доказами, суд дійшов висновку про те, що право на пільги може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку (звернення особи у встановленому порядку до відповідного суб`єкта владних повноважень).

Водночас, як визначено частиною першою статті 24 Основного Закону України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Конституційний Суд України у абзаці другому підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 16.10.2007 №8-рп/2007 зазначив, що гарантована частиною першою статті 24 Конституції України рівність громадян перед законом означає рівну для всіх обов`язковість конкретного закону з усіма відмінностями у правах або обов`язках, привілеях чи обмеженнях, які в цьому законі встановлені.

Тобто, гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.

Рівність та недопустимість дискримінації особи є конституційними принципами національної правової системи України, а також фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 14), Протоколі №12 до неї (стаття 1) та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статті 1, 2, 7).

Крім того, у Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною згідно із Законом України від 14.09.2006 №137-V передбачено, що держави-сторони зобов`язані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12).

Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов`язків вживати заходів для забезпечення рівності між громадянами України.

З урахуванням вищевикладеного, застосування при встановленні пільг позивачу на підставі положень статті 49 Закону №1789-ХІІ, яка на дату звернення позивача із відповідною заявою втратила чинність, неодмінно призведе до ситуації непрямої дискримінації інших громадян України, в тому числі з числа прокурорів та суперечитиме принципу дії законів у часі.

В силу пункту 3 частини першої статті 1 Закону України від 06.09.2012 №5207-VI "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Доводи позивача про те, що його звернення в порядку ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», мало бути надіслано до іншого компетентного органу для вирішення по суті є необґрунтованим та таким, що не ґрунтується на законі та матеріалах справи.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відмова у задоволенні звернення позивача є правомірною та відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, отже позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

З огляду на результати розгляду справи, підстави для розподілу судового збору - відсутні.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257, 258, 262, 278 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 25864181, пр-т Тракторобудівників, буд. 144, м. Харків, 61121), про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22 листопада 2021 року.

Суддя Н.А. Полях