Рішення № 101285833, 18.11.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2021 р. справа № 300/3032/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Могили А.Б.,

за участі:

секретаря судового засідання Шпак М.М.,

представників позивача Кузика В.І., Сеняк Л.В.,

представників відповідача Гавадзина М.В., Осадчука Ю.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-АВТО" до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №№003232/0702, 003227/0702 від 27.05.2021,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВК-АВТО" звернулося в суд із позовною заявою до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №003232/0702 від 27.05.2021, яким Товариству зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на суму 321356 грн., №003227/0702 від 27.05.2021, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт/послуг) на суму 32783 грн., в тому числі 26225 грн. за податковими або іншими зобов`язаннями, 6557 грн. за штрафними фінансовими санкціями.

Обґрунтовуючи доводи про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішення відповідача, Товариство посилається на те, що у відповідача були відсутні підстави для проведення позапланової перевірки, а сам акт перевірки складений поза межами строків, визначених податковим законодавством.

Порушення вказані відповідачем не відповідають фактичним обставинам. Зокрема, за даними бухгалтерського обліку та інвентаризації, залишки запасів становлять 1665041,45 грн. При ввезенні товару на митниці сплачено 20% ПДВ., що становить 331008 грн., а тому підстави для зменшення податкового кредиту та визначення податкового зобов`язання у контролюючого органу відсутні.

Відповідач вказав сім операцій, які нібито не включені до складу податкових зобов`язань та призвели до заниження ПДВ на суму 231143 грн., що не відповідає дійсності. Товариством були зареєстровані податкові накладні по всіх операціях, однак із деякими технічними помилками, чим жодної шкоди бюджету не завдано. Податкові накладні реєструвалися на неплатника ПДВ, тому податковим кредитом ніхто не скористався. Відповідач дійшов невірного висновку, що з продажу імпортованих товарів не нараховано податкові зобов`язання, то не має й права на «імпортний» податковий кредит, оскільки якщо суми податкового зобов`язання були відображені в декларації, вони є нарахованими належно, незалежно від наявності податкової накладної взагалі.

Стосовно тверджень відповідача, що Товариством реалізовувався товар за ціною нижчою придбання, зазначив, що у розрахунку відповідачем включено ввізне мито, а позивач у свою чергу діяв у відповідності до інформаційного листа ДПС України, згідно з яким для операцій платника податку з постачання на митній території України товарів, раніше ввезених таким платником податку на митну територію України, база оподаткування визначається за загальним правилом - виходячи з їх договірної вартості, але не нижче ціни придбання, без урахування величини митної вартості. Отже, відповідач дійшов хибного висновку про те, що позивачем занижено базу оподаткування на суму 315395 грн.

Посилання відповідача на те, що Товариством нібито реалізовано три причепи на суму 299783,36 грн., що призвело до несплати ПДВ на суму 59957 грн., спростовується наступним. Згідно договору від 01.04.2021 із ФОП ОСОБА_1 дані причепи були передані на обслуговування та ремонт, при цьому була наявна помилка у бухгалтерському обліку, а саме не створення позивачем субрахунку до рахунку 28 «Товари в ремонті». Відчужені вказані причепи були лише 24.05.2021. На момент перевірки вказані причепи були у наявності, а у відповідача відсутні були підстави визнавати проведення ремонтних робіт негосподарською операцією та визначення зобов`язання на суму 59957 грн. ПДВ.

З урахуванням викладеного, вважає податкові повідомлення-рішення такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов до суду 14.07.2021. Свою позицію обґрунтовує тим, що за результатами інвентаризації залишків товарно-матеріальних цінностей Товариства не виявлено три причепа, котрі облікувалися на складі. Документального підтвердження використання даних товарів у господарській діяльності чи їх реалізацію надано не було. В той же час, Товариством надано договір, із ФОП ОСОБА_1 на технічне обслуговування та ремонт цих причепів. Оскільки цей підприємець зареєстрований в Рівненській області, приміщення для надання послуг з обслуговування та ремонту у нього відсутні, відповідачем розцінено як доказ укладення позивачем правочину без мети настання відповідних правових наслідків, участь позивача у штучній схемі.

Проведеною перевіркою також встановлено, що позивачем не включено до складу податкових зобов`язань суми ПДВ з реалізації товарів на загальну сум 231143 грн. по семи покупцях. В період з 01.01.2020 по 28.02.2021 Товариство реалізувало товари (транспортні засоби) за цінами нижчими ціни придбання таких товарів покупцям, як неплатникам ПДВ фізичним особам так і платникам ПДВ юридичним особам. Розумна економічна причина (ділова мета) відсутня. Що стосується підстав проведення перевірки зазначив, що у відповідності до ст.78 Податкового Кодексу України, підставою для перевірки є подання платником декларації, в якій від`ємне значення з ПДВ становить більше 100 тис. грн. Просив у задоволенні позову відмовити (т.1, а.с.242-258).

У відповіді на відзив, який надійшов до суду 19.07.2021 позивач вказав, що відповідач у відзиві на позовну заяву жодної оцінки поданим документам, в тому числі договорам купівлі-продажу транспортних засобів, не дав, пояснення щодо розбіжності сум ПДВ, факту реєстрації податкових накладних відповідачем, також відсутні (т.2, а.с.3-4).

У запереченні на відповідь на відзив, який надійшов до суду 23.07.2021, відповідач посилаючись на практику Верховного Суду вказав, що наявність та реєстрація податкової накладної не є єдиною підставою, яка надає право платнику податку ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, якщо господарська операція не відбулася, то первинні документи не відповідають дійсності. Стосовно посилання позивача на несвоєчасну реєстрацію акту перевірки, вказав, що перевірка позивача закінчилася 27.04.2021, а п`ятим робочим днем (в даному випадку і днем реєстрації акту) є 06.05.2021. Стосовно ненадання позивачу додатку №1 до акту перевірки, зазначив, що такий містить інформацію про перелік питань позапланової перевірки, які детально відображені в самому акті перевірки (т.2, а.с.8-11).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Просили позов задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечили, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та запереченні. Просили в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, заперечення представників відповідача, дослідивши письмові докази, письмові пояснення викладені у заявах по суті справи, зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВК-АВТО" пройшло процедуру державної реєстрації 25.11.2019, перебуває на обліку в органі податкової служби (т.1, а.с.57-58).

Основним видом діяльності платника податків є вантажний автомобільний транспорт, торгівля іншими автотранспортними засобами, торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами (т.1, а.с.20-21, 57-58). Позивач являється платником податку на додану вартість з 01.01.2020 (т.1, а.с.20, 55).

Відповідно до підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За змістом підпункту 78.1.8 пункту 78 статті 78 цього Кодексу документальна позапланова перевірка здійснюється якщо платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Аналіз змісту наведеної норми свідчить про два окремі випадки проведення документальної позапланової перевірки: перша - подання декларації, в якій заявлено до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість; друга - подання декларації з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. При цьому у першому випадку позапланова перевірка проводиться за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V ПК України.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем 16.03.2021 було подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2021 року, в рядку 21 якої зазначено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 172787 грн. (т.1, а.с.83).

Із змісту акту перевірки №2598/09-19-07-02/43365135 від 06.05.2021, вбачається, що перевірка проводилася щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий 2021 від`ємного значення з ПДВ, яке визначено з урахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого за попередні періоди.

Тобто проведення перевірки зумовлено необхідністю перевірки дотримання позивачем податкового законодавства при декларуванні за лютий 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн.

Документальна перевірка позивача закінчилася 27.04.2021, акт за результатами перевірки зареєстрований 06.05.2021, тобто на п`ятий робочий день.

Отже, суд не встановив, а позивач не обґрунтував протиправності призначення проведення перевірки позивача, а також суд не виявив порушень прав платника податків - позивача під час здійснення дій посадових осіб відповідача щодо проведення документальної позапланової перевірки.

Таким чином, документальна перевірка проведена в межах та у спосіб встановлений вказаними нормами Податкового кодексу України, а дії щодо здійснення такої перевірки, є правомірними.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-АВТО", відповідачем 06.05.2021 складено акт №2598/09-19-07-02/43365135. В ході перевірки відповідач дійшов переконання, що платником податків занижено податкове зобов`язання з ПДВ за лютий 2021 до сплати на суму 26226 грн. та завищено від`ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду за лютий 2021 на суму 321356 грн. (т.1, а.с.19-39).

Висновки контролюючого органу в основному зводяться до того, що в ході інвентаризації позивача не виявлено товарно-матеріальних цінностей (причепів) на суму 299783,36 грн. Позивачем документального підтвердження використання даних товарів у господарській діяльності або їх реалізації не представлено. Наданий договір на технічне обслуговування причепів, контролюючий орган вважає укладеним для отримання необґрунтованої податкової вигоди. Окрім цього, Товариством, в період, що підлягав перевірці, не включено до складу податкових зобов`язань суми ПДВ з реалізації товарів на загальну суму 231143 грн. по семи покупцях. Товариством реалізовано товар (транспортні засоби) за цінами нижчими ціни придбання таких товарів покупцям як неплатникам ПДВ фізичним особам так і платникам ПДВ юридичним особам. Тобто розумна економічна причина (ділова мета) відсутня.

Як наслідок, контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення №003232/0702 від 27.05.2021, яким Товариству зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на суму 321356 грн., №003227/0702 від 27.05.2021, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт/послуг) на суму 32783 грн., в тому числі 26225 грн. за податковими або іншими зобов`язаннями, 6557 грн. за штрафними фінансовими санкціями (т.1, а.с.41-44).

Вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення такими, що не ґрунтується на вимогах закону, позивач звернувся із даним позов до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

У лютому 2020 року згідно укладеного контракту №012020 від 11.01.2020 з фірмою Nutzfahrzeughandel von LKW &Baumaschinen (Німеччина) позивачем придбано 8 транспортних засобів (три сідельних тягачі, три напівпричіпи до вантажних автомобілів, екскаватор-навантажувач та один легковий автомобіль) загальною вартістю 2236,8 тис.грн. (т.1, а.с.59-62, 65-82).

Як слідує з акту перевірки, податок на додану вартість сплачений митним органам при розмитненні в сумі 497982 грн., відображено у рядку 11.1 Декларації з ПДВ за лютий 2021 (т.1, а.с.25).

В межах своєї господарської діяльності позивачем в лютому, березні та серпні 2020 року було реалізовано ряд транспортних засобів на загальну суму 231143 грн.

Йдеться зокрема про покупців (фізичних осіб, які не являються платниками ПДВ):

- ОСОБА_2 , яким було придбано сідельний тягач та напівпричіп-рефрижератор згідно видаткових накладних №5 та №6 від 13.02.2020 на суму 156310 грн. та 256800 грн. відповідно;

- ОСОБА_3 , яким було придбано напівпричіп-цистерна згідно видаткової накладної №2 на суму 133086 грн.;

- ОСОБА_4 , яким було придбано напівпричіп-цистерна згідно видаткової накладної №7 від 18.02.2020 на суму 143465 грн.;

- ОСОБА_5 , яким було придбано сідельний тягач згідно видаткової накладної №4 від 14.02.2020 на суму 189325 грн.;

- ОСОБА_6 , яким було придбано напівпричіп-цистерна згідно видаткової накладної №8 від 02.03.2020 на суму 134920 грн.;

- ОСОБА_7 , яким було придбано причіп згідно видаткової накладної №51 від 07.08.2020 на суму 187875;

- ОСОБА_8 , яким було придбано сідельний тягач згідно видаткової накладної №28 від 03.08.2020 на суму 185077 грн.

В матеріалах справи, окрім вказаних видаткових накладних, наявні також рахунки на оплату та меморіальні ордери, що підтверджують оплату покупцями придбаних у позивача транспортних засобів. Окрім цього, за результатами вказаних господарських операцій позивачем скеровано на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних ряд податкових накладних, сформованих по кожній операції. Як свідчать примірники квитанцій, такі документи контролюючим органом були прийняті (т.1, а.с.162-210).

Стосовно цих господарських операцій, контролюючий орган вказує на не включення до складу податкових зобов`язань суми ПДВ з реалізації товарів на загальну суму 231143 грн. по вказаних покупцях, що в свою чергу є заниженням податкових зобов`язань на цю суму.

Заперечуючи позицію відповідача, позивач вказує, що податкові накладні Товариством були подані, однак із деякими технічними помилками у даті, номенклатурі та сумі. Зазначає, що оскільки податкові накладні реєстровані на неплатників ПДВ, податковим кредитом ніхто не скористався, тому шкоди бюджету не нанесено.

З приводу цього, суд зазначає таке.

У відповідності до підпункту 14.1.36, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді.

Як зазначалося вище, такі документи (податкові накладні) контролюючим органом були прийняті, про що свідчать примірники квитанцій.

Судом встановлено, що позивачем внаслідок допущених у податкових накладних № 1 від 03.02.2020, №№3, 4, 5 від 11.02.2020 помилок щодо сум господарських операцій дореєстровано податкову накладну №12 від 27.03.2020.

Досліджуючи під час документальної позапланової виїзної перевірки (акт від 06.05.2021 №2598/09-19-07-02/43365135) первинні документи позивача контролюючий орган, будучи наділеним такими обов`язками, не вважав за необхідне їх співставити з здійсненими позивачем господарськими операціями, що є недопустимим.

Отже, суд погоджується з позицією позивача, що допущенні ним в окремих рядках податкових накладних описки в цілому не призвели до втрат бюджету, оскільки такі реєстровані на неплатників ПДВ, податковим кредитом ніхто не скористався. Суд вважає, що виправлення в подальшому позивачем помилок щодо дати вказаних накладних, їх суми та номенклатури, призвело лише до приведення у відповідність його податкової звітності з ПДВ.

Перевіривши доводи позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що оскільки контролюючим органом з посиланням на належні і допустимі докази не доведено наявності в діях позивача складу податкового правопорушення, яке призвело до недоотримання бюджетом податку, саме по собі допущення посадовою особою позивача помилок при заповненні фінансової звітності не може вважатися заниженням податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 231143 грн. та бути підставою для донарахування податкових зобов`язань в цій сумі.

В ході провадження господарської діяльності, позивачем протягом періоду з 01.01.2020 по 28.02.2021 було реалізовано ряд транспортних засобів як неплатникам ПДВ фізичним особам так і платникам ПДВ юридичним особам.

Мається на увазі операції із фізичними особами ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ФОП ОСОБА_12 , ТОВ «ШАХІН», ТОВ «Мінеральні порошки та суміші», ТОВ «СПМК-8» на загальну суму 2572799,99 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку, що дані транспортні засоби Товариство реалізувало за цінами нижчими ціни придбання. Сума перевищення первісної вартості від вартості реалізації становить 315395,10 грн. Отже, на думку відповідача розумна економічна причина (ділова мета) відсутня (т.1, а.с.39).

З цього приводу позивач посилаючись на роз`яснення інформаційно-довідкового департаменту ДПС, вказує, що для операцій платника податку з постачання на митній території України товарів, раніше ввезених таким платником податку на митну територію України, база оподаткування визначається за загальним правилом - виходячи з їх договірної вартості, але не нижче ціни придбання, без урахування величини митної вартості. Вважає, що відповідач дійшов хибного висновку про те, що позивачем занижено базу оподаткування на суму 315395,10 грн.

В ході розгляду справи з`ясовано, що фактичність (товарність) виконання сторонами господарських зобов`язань, контролюючим органом не заперечується. Крім того, контролюючим органом не ставиться під сумнів належність документального оформлення спірних господарських операцій.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

В підпункті 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Кодексу об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 розділу I ПКУ).

Згідно пункту 188.1 статті 188 Кодексу база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Враховуючи викладене, для операцій Товариства з постачання на митній території України товарів, попередньо ввезених Товариством на митну територію України у митному режимі імпорту, база оподаткування ПДВ визначається за загальним правилом - виходячи з їх договірної вартості, але не нижче ціни придбання, без урахування величини митної вартості та, відповідно, обов`язку щодо донарахування податкових зобов`язань з ПДВ не виникає.

У даному випадку відповідач не встановив та не довів, що при продажу позивачем транспортних засобів, які попередньо були імпортовані на територію України, їх подальша реалізація як платникам так і неплатникам ПДВ здійснювалася за цінами, нижчими ціни їх придбання.

Згідно наказу №1 від 20.04.2021 представниками Товариства, в присутності представників контролюючого органу проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей та основних засобів станом на 21.04.2021. В ході такої встановлено розбіжності між даними інвентаризаційного опису та фактичною їх наявністю, зокрема не виявлено таких товарно-матеріальних цінностей: причіп-рефрижератор «ROHR» модель RAK/18IV, №W0935100091R12622, причіп-рефрижератор «ROHR» модель RAK/18IV, №W09351000B1R12906, причіп-рефрижератор «ROHR» модель RAK/1 №W09351000B1R12902, загальна вартість яких 299783,36 грн. (т.1, а.с.47,50-53).

До перевірки позивачем надано договір №01/04/21 від 01.04.2021 на технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу укладеного із ФОП ОСОБА_1 (т.1, а.с.152-155).

Позивач стверджує, що на момент проведення інвентаризації вказані причепи перебували на технічному обслуговуванні, а в бухгалтерському обліку була наявна помилка, яка полягала в не створенні субрахунку «Товари в ремонті». Дані причепи були реалізовані лише в травні 2021 року (т.1, а.с.156-161), тож відповідач дійшов помилкового висновку, про не сплату Товариством ПДВ (від реалізації) в сумі 59957 грн.

Натомість перевіркою встановлено нестачу товарів на суму 299783,36 грн., які визначаються, як товари, використані в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. На думку контролюючого органу наданий договір на технічне обслуговування причепів, укладений для отримання необґрунтованої податкової вигоди, оскільки у ФОП ОСОБА_1 відсутні приміщення для технічного обслуговування транспортних засобів. Відповідач прийшов до переконання, що Товариством занижено податкові зобов`язання з ПДВ за лютий 2021 в сумі 59957 грн. (299783,36*20%).

Стосовно такої позиції відповідача суд зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні у контрагента позивача трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з надання послуг обумовлених укладеним договором з позивачем. Висновки про відсутність матеріально-технічних ресурсів, контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація, носить виключно інформативний характер.

Податкова інформація, що надана іншими контролюючими органами, щодо контрагента позивача, на яку посилався відповідач, є неприйнятною, оскільки не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального закону.

До того ж судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо). Відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Позиція відповідача базується лише на результатах податкового контролю контрагента позивача, однак за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом. Зазначене є лише припущенням відповідача.

Наведені відповідачем обставини можуть свідчити про наявність підстав для більш детальної перевірки відповідних господарських правовідносин, однак в жодному випадку не є належними доказами нереальності надання послуг контрагентом позивачу.

Суд в даному випадку враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 27 січня 2016 року у справі № 4842/11/2670, а саме: за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій замовника та його постачальника для одержання замовником незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

До того ж, суд зазначає, що наявні у цій справі копії первинних документів, які скріплені печаткою Товариства, містять усі необхідні реквізити, визначені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, та у відповідності до ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України є належними та допустимими доказами.

Суд вважає, що оцінка господарських операцій повинна даватися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов`язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, наявність певних недоліків при заповненні не може свідчити на невідповідність вказаних документів та, за умови наявності інших первинних документів, які підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій, не може бути безумовною підставою для висновків про безпідставність формування позивачем показників податкової звітності за вказаними господарськими операціями.

Посилання відповідача на нібито реалізацію транспортних засобів (на момент проведення інвентаризації), пов`язують контролюючий орган обов`язком доведення цієї обставини, та спростування наданих позивачем документів, щодо перебування цієї техніки на технічному обслуговуванні, однак відповідачем не було надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження своєї позиції.

Відсутність окремих документів (стосовно створення субрахунку «Товари в ремонті») не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Інші, зазначені відповідачем обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Крім того, як стверджує відповідач, Товариством допущено порушення, яке полягає в не складанні та не реєстрації за даними операціями податкових накладних у законодавчо визначений строк. Мається на увазі вартість з реалізації товарів на загальну суму без ПДВ 1155715 грн., на суму перевищення первісної вартості реалізованих товарів від суми реалізації таких товарів на загальну суму без ПДВ 315395 грн. та на вартість ТМЦ, які використані в операціях, визначених, що не є господарською діяльністю платника податку на загальну суму без ПДВ 299783,36 грн.

Суд зазначає, що оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що позивач реалізовував раніше імпортований товар за цінами нижче ціни придбання, безтоварність господарських операцій не знайшла свого підтвердження в ході розгляду цієї справи, отже обов`язок для складення додаткових податкових накладних відсутній.

У діях позивача, як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Позивачем доведено в судовому засіданні зв`язок зі своєю господарською діяльністю та ділову мету цих операцій, а податковим органом навпаки не доведено умислу та факту фіктивного підприємництва позивача.

Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснено позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами в спірних правовідносинах, суд вважає, що позовнім вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності рішень платника податку. Належне застосування вищенаведеного принципу забезпечує реалізацію однієї зі складових верховенства права - правової визначеності. Саме можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних дій має фундаментальне значення для правильності його застосування.

Так, у пункті 78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі №260/81/19 зроблено висновок про те, що за правилами ЄСПЛ, яка сформувалася з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платника податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа "Сєрков проти України". Заява " 39766/05, пункт 43).

Отже, у разі виникнення спору між платником податків та державою суд не може відмовити в захисті лише через сумніви в правомірності його дій. Особливість розподілу тягаря доказування в адміністративних справах не дозволяє трактувати "сумніви" інакше, як неспроможність фіскального органу переконливо довести обґрунтованість та правомірність власних дій у спірних відносинах, тобто невиконання ним свого процесуального обов`язку.

У справі, що розглядається, позивачем було надано оформлені у відповідності до вимог чинного податкового законодавства первинні документи, які містять усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій з вказаними контрагентами. В свою чергу, контролюючим органом не було доведено та надано суду належних доказів відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентами за період, що підлягав перевірці.

У спірному випадку орган державної податкової служби, який заперечує проти позову, не довів правомірності прийняття ним податкових повідомлень-рішення отже, позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.

Враховуючи приписи ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС України в Івано-Франківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-АВТО" 5312 грн. сплачених судових витрат.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №003232/0702 від 27.05.2021, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-АВТО" зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на суму 321356 грн., №003227/0702 від 27.05.2021, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт/послуг) на суму 32783 грн., в тому числі 26225 грн. за податковими або іншими зобов`язаннями, 6557 грн. за штрафними фінансовими санкціями.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084, вул.Незалежності, 20, м.Івано-Франківськ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-АВТО" (код ЄДРПОУ 43365135, вул.О.Кобилянської, буд.1, с.Тулуків, Снятинський район, Івано-Франківська область) сплачений судовий збір у розмірі 5312 (п`ять тисяч триста дванадцять)грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.

Рішення складене в повному обсязі 23 листопада 2021 р.