Рішення № 101283391, 15.11.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/8074/20

Провадження № 2/201/2874/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

15 листопада 2021 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,

при секретарі - Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна про визнання договору недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 25 серпня 2020 року надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна про визнання договору недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №120514-КЛВТ від 12.05.2014, між позивачем та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №120514 - П від 12 травня 2014 року. В подальшому, у зв`язку з наявністю заборгованості за Кредитним договором, АТ «Банк Кредит Дніпро» звернулося з позовною заявою до Господарського суду Дніпропетровської області про стягнення заборгованості за Кредитним договором №120514-КЛВТ від 12 травня 2014 року по тілу кредиту у розмірі 181 013,41 доларів США. Розгляд справи триває. В межах зазначеної справи ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2020 вжито заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна - квартиру у АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 та заборонено її відчуження. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжою О.В. від 10.03.2020 було відкрито виконавче провадження з виконання вищезазначеної ухвали суду та накладено арешт на зазначену квартиру ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.08.2020 по справі 904/1290/20 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2020 було задоволено. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2020 скасовано. У задоволенні заяви АТ «Банк Кредит Дніпро» про забезпечення позову було відмовлено. Повний текст зазначеної постанови було виготовлено 10.08.2020. Позивач зазначає, що після виготовлення повного тексту оскаржуваної постанови 10.08.2020, стороною відповідача ОСОБА_2 було подано заяву до приватного виконавця Ванжі О.В. про зняття арешту. 10 серпня 2020 року приватним виконавцем Ванжою О.В. було знято арешт із вищезазначеної квартири на підставі заяви представника боржника ОСОБА_2 , а о 17:32:08 цього ж дня квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , було відчужено шляхом укладення договору дарування з ОСОБА_1 . Отже, як зазначає позивач, на підставі договору дарування вищезазначеної квартири, укладеного між ОСОБА_2 (батьком) та ОСОБА_1 (дочкою), посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г., ОСОБА_2 було відчужено цю квартиру. Позивач зазначив, що відповідач ОСОБА_2 як поручитель, будучи обізнаним про наявність невиконаних кредитних зобов`язань позичальника ДП «НЕКСУС-ВКК», в період наявності судового спору не здійснив дії щодо погашення заборгованості, а навпаки здійснив відчуження майна (квартири) з метою ухилення від виконання вищезазначених зобов`язань. Позивач зазначає, що подарована квартира за адресою: АДРЕСА_1 , була єдиним майном відповідача ОСОБА_2 , а тому права та інтереси позивача укладенням зазначеного договору дарування було порушено. Позивачем також відзначено про відчуження станом на 01.07.2020 іншої квартири ОСОБА_2 , яка йому належала на праві приватної власності з 05.02.2013. Цим обставинам передувала наявність ще станом на 2016 рік судового спору по справі №201/2684/16 між цими ж сторонами за цим же кредитним договором щодо стягнення процентів. Також позивач звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_2 станом на час укладення Кредитного договору був засновником позичальника - ДП «НЕКСУС-Виробничо-комерційної компанії» - Міжнародної Комерційної Компанії «НЕКСУС ІНВЕСТМЕНТ ХОЛДІНГС КОРП.» (NEXUS INVESTMENT HOLDINGS CORP.) та займав посаду Першого директора, а тому позивач вважає, що ОСОБА_2 здійснив відчуження квартири з метою виведення своїх активів задля уникнення виконання кредитних зобов`язань. Отже, обґрунтовуючи підстави даного позову, позивач посилався на те, що оспорюваний договір дарування вчинений без наміру створення правових наслідків, а з метою уникнення стягнення коштів за Кредитним договором, у зв`язку з чим просив визнати його недійсним на підставі статей 203, 215, 234 ЦК України.

Позивач в ході розгляду справи підтримував позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі. Надав заяву про розгляд справи за його відсутності, проти ухвалення заочного розгляду справи не заперечував.

Віповідачі в судове засідання не з`явилися, про дату та час слухання справи повідомлялись належним чином. Відзиву на позовну заяву або заперечень проти позову відповідачі суду не надавали. Причини неявки суду не повідомили.

Третя особа - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна в судове засідання не з`явилась, про дату та час слухання справи повідомлялась належним чином, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. На виконання ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2020 року надала до суду витребувані матеріали засвідченої нотаріальної справи №02-03 від 10 серпня 2020 року щодо договору відчуження квартири та документи, на підставі яких він посвідчувався.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є поручителем за Кредитним договором №120514-КЛВТ від 12.05.2014, укладеним між ПАТ «Кредит Банк Дніпро», правонаступником якого є АТ «Банк Кредит Дніпро» та Дочірнім підприємством «НЕКСУС-Виробничо-комерційна компанія».

Відповідно до п. 1.1 Договору поруки №120514 - П від 12 травня 2014 року, укладеного між Банком та ОСОБА_2 , Поручитель зобов`язався солідарно та у повному обсязі відповідати перед Банком за виконання Позичальником зобов`язань за Кредитним договором по сплаті суми кредиту, процентів за користування кредитами, пені, комісії, штрафних санкцій.

В подальшому, Договором №180914 від 18.09.2014 про зміну Договору поруки від 12.05.2014 викладено п.1.1 Договору поруки у наступній редакції: «Предметом цього договору є зобов`язання поручителя перед кредитором солідарно відповідати за виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором із всіма змінами та доповненнями до нього або які можуть виникнути на підставі нього у майбутньому, укладеного між Кредитором та Позичальником, та з договорів про надання кредиту (траншу), які укладені та/або будуть укладені в майбутньому в рамках кредитного договору».

Відповідно до пункту 6.2 Договору поруки, порука припиняється після закінчення строку, встановлено в п. 1.3 Договору. Відповідно до п. 1.3 Договору поруки строк поруки становить- 10 років.

Отже, порука ОСОБА_2 , у встановленому законом порядку, не припинена.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2020 у справі №904/2344/20 було відкрито провадження за позовом АТ «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 120514-КЛВТ від 12 травня 2014 року у розмірі 43 245, 58 доларів США, з яких: 17 356,20 доларів США - заборгованість по 3% річних за несплату кредиту, 25 889,38 доларів США - заборгованість по 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків, 107 921 грн. 19 коп. - пеня за несплаченими відсотками.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2021 у справі №904/2344/20 позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором №120514-КЛВ від 12.05.2014 року по тілу кредиту в розмірі 181 013,41 долар США та 73232,78 грн судового збору. Триває апеляційне оскарження відповідачами зазначеного рішення.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2020 по справі №904/1290/20 було відкрито провадження за позовом АТ «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 120514-КЛВТ від 12 травня 2014 року по тілу кредиту у розмірі 181 013,41 доларів США. Розгляд справи триває.

Враховуючи наведене, слід дійти до висновку що у відповідача ОСОБА_2 є значні невиконані кредитні зобов`язання перед АТ «Банк Кредит Дніпро».

Матеріали справи містять ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2020 по справі №904/1290/20 про задоволення заяви АТ "Банк Кредит Дніпро" про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру у АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , та заборони її відчуження, постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжі О.В. від 10.03.2020 про відкриття виконавчого провадження з виконання вищезазначеної ухвали суду.

В подальшому, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.08.2020 по справі 904/1290/20 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2020 скасовано та у задоволенні заяви АТ «Банк Кредит Дніпро» про забезпечення позову відмовлено. Повний текст зазначеної постанови було виготовлено 10.08.2020.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжою О.В. від 10.08.2020 було знято арешт із зазначеної квартири.

В цей же день, 10 серпня 2020 року, ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої 09.07.2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю.В., за реєстровим номером 1550, від імені ОСОБА_2 (надалі - Дарувальник ), та ОСОБА_6 , яка діяла на підставі довіреності, посвідченої 23.05.2018 першим секретарем з консульських питань Посольства України у Французькій Республіці у м. Парижі Собко М.М., за реєстраційним номером 572-952, від імені ОСОБА_1 (надалі - Обдаровувана), було укладено Договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г.

Відповідно до пункту 1 Договору дарування Дарувальник передає безоплатно у власність Обдаровуваній належну йому квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно пункту 6 Договору дарування Дарувальник та Обдаровувана є родичами першого ступеню споріднення, що підтверджується відповідним документом, в якому Дарувальник зазначений батьком Обдаровуваної. Зазначені обставини щодо першого ступеню споріднення також підтверджуються Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 07.11.2020, відповідно до якого ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 .

У квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з 27.10.2004 значиться зареєстрованим ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою відділу обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур №7043 від 10.08.2020 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб та відповіддю Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, яка надійшла на адресу суду 10.01.2021.

Згідно відповідей КП «Дніпроводоканал», що надійшов на адресу суду 26.01.2021, ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги», який надійшов на адресу суду 17.12.2020, власником особового рахунку за адресою: АДРЕСА_1 , значиться ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Звертаючись до суду з позовом, позивач як на підставу задоволення позовних вимог посилалася на фіктивність договору дарування (стаття 234 ЦК України), зазначаючи при цьому, що оспорювані правочини вчинені ОСОБА_2 без наміру створення правових наслідків, а з метою уникнення стягнення коштів на шкоду кредитора.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «…позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним».

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі №755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «…договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі №754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що «…приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 липня 2019 року в справі №405/1820/17, у постанові від 08 вересня 2021 року в справі №379/1542/19.

Отже, враховуючи наявність судових спорів про стягнення значної суми боргу за кредитним договором з ОСОБА_2 та здійснення відчуження квартири останнім шляхом її дарування дочці ОСОБА_1 за наявності не виконаних кредитних зобов`язань перед АТ «Банк Кредит Дніпро», укладений правочин набув ознак фраудаторного та підлягає визнанню недійсним.

Відповідач ОСОБА_2 , який здійснив відчуження квартири на підставі договору дарування на користь своєї дочки після пред`явлення до нього позову Банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Так, у своїй постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 201/8847/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу на наступне: «Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного їй майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника».

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).

Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Верховним Судом у зазначеній постанові враховано, що на момент здійснення відчуження спірної квартири кредитне зобов`язання вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, а отже виникло право вимоги до неї як поручителя та іпотекодавця, про що свідчить позов банку до відповідача про стягнення заборгованості. Також Верховним Судом було враховано, що матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача іншого майна, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Верховним Судом також враховано, що зазначення позивачем певної правової норми, наведеної у обґрунтуванні позову, не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися під час вирішення спору, оскільки підставою позову визнаються обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, у цьому випадку - укладення відповідачем оспорюваного договору.

Виходячи з того, що оспорюваний договір дарування, укладений між ОСОБА_2 (батьком) та ОСОБА_1 (дочкою), спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення кредитних коштів із ОСОБА_2 , суд робить обґрунтований висновок про визнання цього договору недійсним.

З урахуванням того, що на підставі вищезазначеного договору дарування приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності/довірчої власності: номер 37700350 за ОСОБА_1 на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , то і позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень також підлягають задоволенню.

Відповідно ч. 1 п.п.1, 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», загальними засадами державної реєстрації прав, зокрема, є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.

Частиною 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

З урахуванням того, що запис № 37700350 від 10.08.2020 містить відомості про наявність права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , яке було набуто за фраудаторним правочином з ОСОБА_2 , то рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батової Л.Г., на підставі якого зроблено цей запис, підлягає скасуванню за рішенням суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За наведених обставин, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Крім того, оскільки позов задоволено повністю, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача слід стягнути понесені ним і документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 77-80, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна про визнання договору недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - задовольнити.

Визнати договір дарування квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 10.08.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Людмилою Григорівною (зареєстровано в реєстрі за номером: 2613), недійсним з моменту його укладення.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер №53542148, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Людмилою Григорівною, від 10.08.2020, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності/довірчої власності номер 37700350 за ОСОБА_1 на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (код ЄДРПОУ 14352406) сплачений судовий збір по 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. з кожного.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя С.С. Федоріщев