Ухвала суду № 101269454, 11.11.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/517/15-ц

Провадження № 4-с/638/175/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Щепіхіної В. В.

за участю секретаря Рєзніка І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Харкова скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із скаргою, згідно прохальної частини якої просить суд: поновити ОСОБА_1 пропущений строк для звернення зі скаргою на бездіяльність начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бойченко Вадима Віталійовича. Визнати протиправною бездіяльність начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бойченко Вадима Віталійовича щодо не вчинення дій по зняттю арешту з рухомого майна: автомобіля марки DAEWOO, моделі LANOS, білого кольору, 2004 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1 , 25.06.2021 року накладеного в межах виконавчого провадження №4965551, та зобов`язати останнього вчинити дії щодо зняття арешту з рухомого майна автомобіля марки DAEWOO, моделі LANOS, білого кольору, 2004 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1 , 25.06.2021 року накладеного в межах виконавчого провадження №4965551.

В обґрунтування поданої скарги зазначає, що 25.06.2021 року ОСОБА_1 стало відомо, що за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, на його рухоме майно 02.02.2017 року Дзержинським відділом ДВС у м. Харкові ГТУЮ у Харківській області в рамках виконавчого провадження №49655551, внесено обтяження у вигляді арешту рухомого майна, реєстраційний номер 16136803 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.02.2017 року. В той же час, інформація щодо відкритих виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_1 відсутня, жодних документів не надходило.

Відповідно до відповіді на адвокатський запит начальника Шевченківського ВДВС у м. Харкові від 13.07.2021 року, вбачається, що у відділі на виконанні перебувало виконавче провадження ВП №49655551 з примусового виконання виконавчого листа у справі №638/517/15-ц, виданого 23.11.2015 року Дзержинським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту №022-П-В/01/08 від 19.03.08 на користь ПАТ «Фідобанк». При здійсненні виконавчого провадження винесено наступні постанови: 02.12.2015 постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; 27.01.2016 постанову про арешт майна боржника, а саме накладено арешт на автомобіль марки DAEWOO, моделі LANOS, білого кольору, 2004 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1 та автомобіль марки ВАЗ, моделі 21093, сірого кольору, 2001 року випуску, № державної реєстрації НОМЕР_2 ; 27.01.2016 постанова про розшук майна боржника; 08.06.2017 постанова про арешт майна боржника; 31.07.2017 постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч.2 ст. 37 «Про виконавче провадження» в редакції на момент прийняття рішення. Одночасно повідомлено, що надати копії матеріалів виконавчого провадження неможливо, оскільки останнє знищено за закінченням встановлено терміну зберігання.

Отже, виконавче провадження в рамках якого було накладено арешти на майно боржника №49655551 закінчене, з інформації в Автоматизовоній системі виконавчих проваджень – стан виконавчого провадження «Завершено», однак арешт майна ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження наявний в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Таким чином, не зняття начальником Шевченківського ВДВС у м. Харкові Бойченко В.В. арешту з майна ОСОБА_1 у завершеному виконавчому провадженні є протиправною бездіяльністю органу ДВС і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання начальника Шевченківського ВДВС у м. Харкові зняти арешт з рухомого майна, а саме з автомобіля DAEWOO, моделі LANOS, білого кольору, 2004 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1 .

Щодо строку для звернення із скаргою до суду, зазначає, що ОСОБА_1 дізнався про порушення його права лише 25.06.2021 року та тривалий процес досудового врегулювання спору, вважає підстави пропущення десятиденного строку звернення зі скаргою поважними.

Представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Сай Л.В. в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву з проханням розглянути скаргу за її відсутності та відсутності заявника.

Інші заінтересовані особи в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялися своєчасно та належним чином. Представником Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мирної Т. В. надійшла заява про розгляд скарги за відсутності представника органу виконавчої служби, питання вирішення позовних вимог поклали на розсуд суду.

У відповідності до частини 2 статті 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши доводи заявника, викладені у скарзі, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

У пункті 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ від 07.02.2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

У відповідності до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 27.01.2016 державним виконавцем Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, постановлено накласти арешт на автомобіль марки DAEWOO, моделі LANOS, білого кольору, 2004 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1 та автомобіль марки ВАЗ, моделі 21093, сірого кольору, 2001 року випуску, ДНЗ НОМЕР_2 (а.с.7,11).

Відповідно до результатів пошуку виконавчих проваджень в АСВП стан виконавчого провадження – завершено (а.с.10).

З відповіді начальника відділу ДВС у м. Харкові СМУМЮ (м. Харків) вбачається, що на виконанні перебувало виконавче провадження ВП №49655551 з примусового виконання виконавчого листа у справі №638/517/15-ц, виданого 23.11.2015 року Дзержинським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту №022-П-В/01/08 від 19.03.08 на користь ПАТ «Фідобанк». 27.01.2016 державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а саме накладено арешт на автомобіль марки DAEWOO, моделі LANOS, білого кольору, 2004 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1 та автомобіль марки ВАЗ, моделі 21093, сірого кольору, 2001 року випуску, № державної реєстрації НОМЕР_2 . 27.01.2016 в межах виконавчого провадження винесено постанову про розшук майна боржника; 08.06.2017 державним виконавцем з метою повного та фактичного виконання рішення суду було винесено постанову про арешт майна боржника. На підставі п. 7 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» 31.07.2017 року державним виконавцем відділу було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з тим, що на момент винесення постанови арештоване рухоме майно боржника органами внутрішніх справ не розшукано протягом року (копія, а.с.16-18).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_1 належить автомобіль марки DAEWOO, моделі LANOS, білого кольору, 2004 року випуску, ДНЗ НОМЕР_1 (копія, а.с.8-9).

Положеннями ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як роз`яснено у п.1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» №5 від 03 червня 2016 року, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

У разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження (стаття 40 Закону України «Про виконавче провадження» (у поточній редакції).

З огляду на те, що на даний момент виконавче провадження№49655551 з примусового виконання виконавчого листа №638/517/15-ц виданого 23.11.2015 Дзержинським районним судом м. Харкова, боржником у якому є ОСОБА_1 , а стягувачем ПАТ «Фідобанк» закінчено, а також зважаючи на приписи статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», суд визнає протиправною бездіяльність державного виконавця щодо зняття арешту, адже в порушення частини 2 статті 40 вказаного Закону державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків), у провадженні якого перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №638/517/15-ц, виданого 23.11.2015 Дзержинським районним судом м. Харкова, цього зроблено не було.

Отже, арешти рухомого майна боржника, накладені відділом державної виконавчої служби, порушують права скаржника і позбавляють його можливості реалізувати своє право власності та розпорядження майном.

У відповідності до положень ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно зі ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17 липня 1997 року (Закон № 475/97- ВР), визначено, що кожна фізична чи юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, які передбачені законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч.2 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є правом особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями ст. 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з ч.4, 5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Як встановлено судом, арешт на майно позивача порушує його право власності, оскільки він позбавлений змоги в повному об`ємі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. На час розгляду справи на примусовому виконанні у державній виконавчій службі виконавче провадження стосовно відповідача, в рамках якого було накладено арешт не перебуває, отже на теперішній час не існує підстав для арешту майна боржника, при цьому накладення арешту на майно позбавляє позивача вільно користуватися та розпоряджатися своїм майном, а тому суд дійшов висновку про наявність та достатність підстав для зняття арешту з майна.

Суд, ухвалюючи дане рішення у справі, враховує положення ст. 10 ЦПК України за якими суд, зокрема, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, згідно зі сталою практикою ЄСПЛ щодо принципів належного здійснення правосуддя у рішеннях судів повинні бути відповідним чином викладені мотиви, які лежать в основі цих рішень.

При цьому, ЄСПЛ виділяє декілька цілей мотивування судових рішень.

По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести передусім сторонам, що суд справді почув їхні позиції, а не проігнорував їх. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати судовий контроль за правосуддям.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити в судовому рішенні.

ЄСПЛ у своїх рішеннях послідовно констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки у рішеннях. Втім, ЄСПЛ також наголошує, що ця вимога не означає обов`язок суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін, таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи. Однак така свобода національних судів у сфері оцінки доказів, аргументації й мотивування судових рішень не повинна сприйматися як дозвіл для суду поводитися з доводами свавільно й на власний розсуд та без наведення відповідних мотивів визначати чи заслуговує будь-який довід сторони того, щоб бути окремо прокоментованим у судовому рішенні. Навпаки, така дискреція зобов`язує суд у кожній конкретній справі надзвичайно ретельно підходити до оцінки всіх без винятку доказів і доводів якраз для того, щоб визначити з них ті, що обов`язково потребують особливої уваги та наведення у рішенні відповідних аргументів «за» чи «проти» їх прийняття.

Як правило, ЄСПЛ оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду з огляду на наявність у ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови у прийнятті тих доказів і доводів, які, на думку ЄСПЛ, є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та, як мінімум, могли вплинути на результат розгляду справи.

Як визначено частинами 1, 2 статті 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до ст. 127 ЦПК суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.

Норми цивільного процесуального законодавства не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі підстави визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

При цьому поважними причинами пропущення строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод право на справедливий суд передбачає і доступ до правосуддя і, зокрема гарантується тим, що суд має бути не заформалізованим, що знайшло своє відображення у рішеннях ЄСПЛ "Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі" (Podbielski and PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява N 39199/98, п. 62), "Воловік проти України" від 6 грудня 2007 року, заява N 15123/03.

У Рішенні в справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява N 23436/03 ЄСПЛ зазначено: "Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія А N 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). 23. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року).

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги скарги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, дійшов висновку, що ОСОБА_3 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського відділу ДВС у м. Харковф СМУМЮ (м.Харків) необхідно задовольнити у повному обсязі.

Керуючись ст. 447-451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду зі скаргою на бездіяльність начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиці (м. Харків) Бойченко Вадима Віталійовича.

Скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бойченко Вадима Віталійовича щодо не вчинення дій по зняттю арешту з рухомого майна: автомобіля марки DAEWOO, моделі LANOS, білого кольору, 2004 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1 , 25.06.2021 року накладеного в межах виконавчого провадження №4965551.

Зобов`язати начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бойченко Вадима Віталійовича вчинити дії щодо зняття арешту з рухомого майна автомобіля марки DAEWOO, моделі LANOS, білого кольору, 2004 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1 , накладеного в межах виконавчого провадження №4965551.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали.

Суддя В.В. Щепіхіна