Рішення № 101267082, 10.11.2021, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/6644/20

№ 2/183/1618/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2021 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Новомосковської міської ради Дніпропетровської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку, -

в с т а н о в и в :

30 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Новомосковської міської ради Дніпропетровської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку.

Ухвалою суду від 30 листопада 2020 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків заяви.

06 січня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою в новій редакції, згідно якої усунув недоліки первісної заяви.

В обґрунтування вимог позивач ОСОБА_1 посилався на те, що на підставі договору купівлі-продажу серії НВХ № 016012 від 18 червня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою К.Ю. за реєстровим № 3064 йому належить квартира АДРЕСА_1 .

Позивач вказує на те, що після придбання вказаної квартири, йому стало відомо, що в жилому приміщенні зареєстрований відповідач ОСОБА_2 . Коли він намагався зняти останнього з реєстраційного обліку, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання фіктивним договору купівлі-продажу від 18 червня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою К.Ю. за реєстровим № 3064, який рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 січня 2020 року у справі № 183/2418/17 задоволений.

В той же час, постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 січня 2020 року у справі № 183/2418/17 скасоване, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Під час розгляду даної справи апеляційною інстанцією встановлено, що ОСОБА_2 у спірному домоволодінні не проживає протягом останніх трьох років, в той час як проживає за іншою адресою зі своєю співмешканкою.

Позивач вказує, що за цей період йому було нараховано майже 10 000,00 грн. комунальних послуг за особу, яка не проживає в жилому приміщенні.

ОСОБА_1 зауважує, що всі обов`язки щодо оплати комунальних послуг та по утриманню квартири, здійснюються особисто ним.

Наявність реєстрації відповідача в належній позивачу квартирі обмежує його повноваження як власника майна.

В зв`язку з наведеним, посилаючись на вимоги ст. 317, 319, 383, 391 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд:визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 та зняти останнього з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Ухвалою суду від 19 січня 2021 року відкрите провадження у справі.

Ухвалою суду від 20 серпня 2021 року підготовче провадження у справі закрите, справа призначена до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з`явилися, згідно заяви представника позивача, остання просила розглядати справу без її участі, позов підтримує в повному обсязі, просила суд задовольнити вимоги.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, згідно заяви просив розглянути справу у його відсутність, зокрема надав копію заповіту серії ВРН № 037098 від 14.09.2011 року, складеного від імені ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Шевченко Г.В. за реєстровим № 1356, згідно якого заповідач надала право ОСОБА_2 проживати та користуватися житловим будинком АДРЕСА_2 .

Представник третьої особи Виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, згідно заяви просив розглядати справу без його участі.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу серії НВХ № 016012 від 18 червня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою К.Ю. за реєстровим № 3064 належить квартира АДРЕСА_1 .

Згідно довідки Виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області від 15 січня 2021 року за вих. № 118 у спірній квартирі зареєстрований відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановлено, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 січня 2020 року у справі № 183/2418/17 задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , визнано недійсним договір купівлі-продажу від 18 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Зазначене рішення суду першої інстанції скасоване постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач ОСОБА_2 не заперечує обставин, що викладені позивачем ОСОБА_1 в позові, а саме що він у спірній квартири не проживає протягом останніх трьох років, житловим приміщенням не користується, не несе витрати на оплату комунальних послуг.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

Статтею 41 Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Як вбачається з частини 2 статті 48 Закону України «Про власність» власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.

Відповідно до частини 1статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Пунктом 1, частини 1статті 346 цього Кодексу встановлено, що право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що передбачено ч. 1 ст. 391 ЦК України.

В розумінні зазначених норм законодавства, позивач має право на захист свого права власності.

Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

На підстав статті 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності до статті 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

У відповідності до вимог статті 391 ЦК України, власник має права вимагати усунення перешкод його права, хоч вони і не поєднані з позбавленням володіння.

На підставі ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно вимог ст. 156 ЖК України, члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Таким чином, право користування спірним житловим приміщенням у ОСОБА_2 , як члена сім`ї (колишнього члена сім`ї) власників квартири, було похідним від права власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Розпорядившись нерухомим майном (уклавши договір купівлі-продажу), ОСОБА_3 і ОСОБА_4 втратили право власності на нього, а отже і право користування зазначеним житловим приміщенням, в зв`язку з чим і відповідач ОСОБА_2 , як член сім`ї колишніх власників втратив право користування житловим приміщенням.

Пункт 11 Пленуму Верховного Суду України № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України» від 12.04.1985 року вказує, що суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

За приписами частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначені обставини в їх системному зв`язку свідчать про те, що відповідач ОСОБА_2 втратив право на користування житлом, а тому, суд дійшов висновку, що право власності позивача підлягає захисту судом у спосіб, що передбачений ст. 391 ЦК України, шляхом визнання відповідача такими, що втратив право користування житловим приміщенням, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про зняття відповідача з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Тобто спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», підзаконними нормативними актами, визначено позасудовий порядок вирішення і оформлення питань зняття з реєстрації місця проживання особи, що відповідає встановленій законодавством сукупності функцій, притаманній юрисдикційній діяльності судів та інших органів державної влади.

Таким чином, рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є підставою для зняття з реєстрації місця проживання особи, що відноситься до компетенції органів місцевого самоврядування, і суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки у такий спосіб суд своїм рішенням всупереч вимог закону підмінив би юрисдикційну діяльність іншого органу державної влади.

З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 200, 258-259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Новомосковської міської ради Дніпропетровської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку, - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 740,80 грн. (сімсот сорок грн. 80 коп.).

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 , - відмовити.

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ,зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ;

- третя особа: Виконавчий комітет Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 04052206, місцезнаходженняза адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, буд. 14.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 10 листопада 2021 року.

Суддя Д.І. Городецький