Рішення № 101262189, 22.11.2021, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

22.11.2021

Справа № 489/5935/21

Провадження №2/489/2557/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2021 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Рум`янцевої Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (письмове провадження) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна та приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Булахевіч Степан Вікторович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивачки звернувся до суду з позовом, яким просить визнати виконавчий напис від 09.04.2021 за № 91128, вчинений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованості у розмірі 9139 грн 50 коп., таким, що не підлягає виконанню, стягнути з відповідача на її користь 2000 грн заподіяної моральної шкоди, а також витрати на правову допомогу та судовий збір. Мотивує вимоги тим, що 09.04.2021 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Я.В. вчинено виконавчий напис № 91128 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості в сумі 9139,50 грн. На підставі зазначеного виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Булахевічем С.В. 12.05.2021 відкрито виконавче провадження № АСВП 65404373, в ході виконання якого 27.05.2021 винесені постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи позивача щодо здійснення відрахувань в розмірі 20 % із заробітної плати, а також із пенсії у зв`язку із втратою годувальника, яка виплачується на утримання дітей позивача. 25.08.2021 виконавець виніс постанову про арешт коштів боржника, після чого позивач отримала повідомлення від банку про те, що заблоковані всі транзакції по картковому рахунку. Зазначає, що виконавчий напис вчинений без доведеності безспірності заборгованості, з розміром якої позивач не погоджується, та за відсутності необхідних фінансових документів. Також позивач не отримувала жодних документів про заміну кредитора у спірних правовідносинах, а безпосередньо з відповідачем вона жодних угод не укладала.

Також зазначила, що внаслідок безпідставного накладення арешту на її банківський рахунок позивачу була заподіяна моральна шкода в сумі 2000 грн, яка виразилася у глибоких моральних стражданнях і переживаннях, розладах сну, зіпсованій репутації, викликаних незаконним арештом її коштів, неможливістю отримувати грошових кошти для утримання малолітніх дітей.

З наданого відповідачем відзиву вбачається, що останній заперечує проти задоволення позову, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що нотаріусом було вчинено оспорюваний виконавчий напис відповідно до вимог діючих нормативних актів. Про безспірність наявної між сторонами заборгованості свідчить той факт, що стягувачем ТОВ «Вердикт Капітал» були надані нотаріусу необхідні для вчинення виконавчого напису документи, що підтверджують безспірність заборгованості. Також просив відмовити в стягненні моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено жодними доказами факт її заподіяння. Крім того, зазначив, що витрати на правничу допомогу, про стягнення яких просить позивач, є завищеними і тому мають бути зменшені.

З відповіді на відзив слідує, що представник позивача підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити, оскільки сума заборгованості, за якою вчинено виконавчий напис, не є безспірною, договір позики не містить електронного підпису позичальника, а також не надано доказів відступлення права вимоги за договором позики.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 вересня 2021 року забезпечено позов частково та зупинено стягнення у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого напису від 09.04.2021 № 91128.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 09 вересня 2021 року, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також витребувано докази.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 05.10.2021 залишено без змін ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06.09.2021 про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Від сторін клопотання про проведення розгляду справи з їх викликом в судове засідання не надійшло, тому суд провів розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

11 грудня 2020 року між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 3249115327-26725 «Проста позика», відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 3500 грн, зі сплатою процентної ставки за користування кредитом у розмірі 1,95 % за кожен день користування строком до 31.12.2020.

06 квітня 2021 року між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» відступило право вимоги ТОВ «Вердикт Капітал», зокрема за кредитним договором № 3249115327-26725 від 11.12.2020, укладеним з ОСОБА_1 .

Відповідно до виконавчого напису від 09.04.2021, зареєстрованого в реєстрі за №91128, приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Я.В. стягнула з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 3249115327-26725 від 11.12.2020, яка утворилася за період з 11.12.2020 по 06.04.2021, в сумі 8489,50 грн, що складається із простроченої заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3500 грн.; заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 4989,50 грн, а також 650 грн плати за вчинення виконавчого напису.

На підставі вказаного виконавчого напису постановою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Булахевіча Степана Вікторовича 12.05.2021 відкрито виконавче провадження № 65404373.

27.05.2021 приватним виконавцем Булахевічем С.В. винесені постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи ОСОБА_1 щодо здійснення відрахувань в розмірі 20 % із заробітної плати, а також із пенсії у зв`язку із втратою годувальника, яка виплачується на утримання малолітніх дітей позивача.

Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 88 цього Закону, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

За змістом п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172, для одержання виконавчого напису по нотаріально посвідченим угодам, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Згідно із п. 2 вказаного Переліку, для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Однак постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» було визнано незаконною та нечинною.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі №826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 було залишено без змін, а Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017.

У зв`язку з цим, на даний час діє редакція Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, тобто на підставі вимог п. 1 Переліку, що свідчить про те, що при вчиненні оспорюваного виконавчого напису нотаріусом вказані вимоги не дотримані, оскільки договір позики, за яким позивач отримала грошові кошти, не був нотаріально посвідчений.

Вказані висновки суду відповідають висновкам, викладеним в Постанові Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 757/24703/18-ц.

Пунктом 3.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Відповідно до п. 3.2 та п. 3.5 вказаного Порядку, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172.

Пунктом 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №2 роз`яснено, що однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу.

Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред`явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі. Як правило, у виконавчому написі сума є більшою ніж у вимозі, але це пов`язано з часом, який пройшов від надіслання вимоги і вчинення виконавчого напису.

Належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, могли бути первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Верховний Суд України в постанові від 20 травня 2015 року в справі №6-158цс15 дійшов висновку, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.

Так, якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Пунктом 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Здійснення виконавчого напису нотаріусом регулюється Главою 14 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року №3425-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а також Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року №3425-XII, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ст. 88 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року №3425-XII передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Пунктом 3 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172. Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.

Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» №2 від 31 січня 1992 року, при вирішенні справ, пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.

Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності із встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі за № 6-887цс17, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87,88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

З матеріалів справи та наданих приватним виконавцем матеріалів, не вбачається, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус отримував від кредитора та від позивачки первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), відтак у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком, суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у написі, є безспірними.

У суду відсутній також документ, який міг би відображати правові підстави для стягнення відповідних сум та слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог, які б містили в розрахунку підписи позичальника про визнання ним розміру заборгованості, у зв`язку з чим було б дотримано вимоги ст. 88 Закону України «Про нотаріат».

Згідно ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. За заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлена з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору. Вчинення виконавчого напису за договором позики здійснюється з врахуванням вимог статті 1050 Цивільного кодексу України. Отже, однією з основних умов вчинення виконавчих написів є наявність документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника. Ознакою безспірності є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутність будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути надані документи, що свідчать про визнання боржником вимог стягувача. Тобто, нотаріус повинен впевнитися у розумінні боржником пред`явлених до нього вимог і визнання їх. Згідно п. 2.3 Глави 16 вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 вчинення виконавчого напису в разі порушення умов кредитного договору, здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих боржнику повідомлень. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка боржника на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в кредитному договорі адресу.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Я.В. не з`ясувала питання щодо безспірності заборгованості, зокрема розміру основної суми боргу, відсотків, порядку нарахування відсотків за користування кредитом, не з`ясувала дане питання з боржником, не переконалася щодо належного повідомлення боржника ОСОБА_1 про суму заборгованості, у зв`язку з чим остання була позбавлена об`єктивної можливості вказати свої заперечення щодо суми нарахованого боргу, яку вона не визнає.

Крім того, відповідачем суду не надано доказів про укладення між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» Договору відступлення прав вимоги, зокрема за кредитним договором № 3249115327-26725 від 11.12.2020, укладеним з ОСОБА_1 , внаслідок чого ТОВ «Вердикт Капітал» набуло статусу кредитора щодо боржника ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Порядок та правові підстави відшкодування моральної шкоди визначаються статтею 23 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частин 2, 3 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 49-51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц зазначено, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц зазначено, що тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 766/21131/18, аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що звернення до нотаріуса із заявою про видачу виконавчого напису та отримання виконавчого напису є реалізацією прав банку як кредитора отримати від боржника у кредитному зобов`язанні суми заборгованості за кредитним договором, а тому такі дії не можуть бути розцінені як протиправна поведінка банку.

З огляду на вищевикладене, для покладення відповідальності на заподіювача моральної шкоди необхідна сукупність таких обов`язкових умов: наявність моральної шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою, вина в заподіянні шкоди.

Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акта, або виявилася у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов`язання.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що неправомірними та протиправними діями відповідача ТОВ «Вердикт Капітал», що виразились у незаконному вчиненні виконавчого напису про стягнення з позивача на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором в розмірі 9139,50 грн, позивачу заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює у 2000 грн.

З матеріалів справи встановлено, що ТОВ «Вердикт Капітал» звернувся до приватного нотаріуса Головкіної Я.В. про вчинення виконавчого напису про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором.

09.04.2021 року приватним нотаріусом Головкіною Я.В. вчинено виконавчий напис за реєстровим № 91128 про стягнення ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором № 3249115327-26725 від 11.12.2020, яка утворилася за період з 11.12.2020 по 06.04.2021, в сумі 8489,50 грн, а також 650 грн плати за вчинення виконавчого напису.

Відповідно до змісту виконавчого напису, ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором № 3249115327-26725 від 11.12.2020, укладеним з ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс», правонаступником усіх прав та обов`язків якого на підставі договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами 23-06/20 від 06.04.2021 року є ТОВ «Вердикт Капітал».

Прийшовши до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд виходив з того, що у нотаріуса були відсутні повноваження на вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, який не був нотаріально посвідчений та не відносився до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Також суд встановив, що заборгованість боржника не є безспірною, оскільки відповідачем всупереч вимог закону не було надано документів, які б підтверджували право його вимоги до позивача за кредитним договором, а нотаріус помилково, всупереч вимог закону, не перевірив зміст договорів, на які відповідач посилався як на підставу виникнення у нього права вимоги до позивача за кредитним договором, та стягнув спірну заборгованість на користь особи, яка не підтвердила свої повноваження належними доказами.

За викладених обставин, звернення ТОВ «Вердикт Капітал» до нотаріуса з приводу вчинення виконавчого напису на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами № 23-06/20 від 06.04.2021 року є реалізацією прав ТОВ «Вердикт Капітал», як кредитора, в позасудовому порядку отримати від ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором № 3249115327-26725 від 11.12.2020, укладеним між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та ОСОБА_1 , а тому не може бути розцінена як протиправна поведінка.

Отже, вирішуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, з`ясувавши обставини справи та дослідивши надані позивачем докази, дійшов суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди, та наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Сам по собі факт визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не може бути підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки доведенню підлягають саме протиправність поведінки ТОВ «Вердикт Капітал», який, в даному випадку, звернувся до нотаріуса з метою реалізації свого права, як кредитора у кредитному зобов`язанні.

Також позивачем на виконання вищевказаних вимог законодавства не було надано суду належних доказів того, що йому було заподіяну моральну шкоду, яку він оцінив у розмірі 2000 грн, не доведено причинно-наслідковий зв`язок між завданою позивачу шкодою та діями з боку відповідача.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 7137,00 грн., суд приходить до наступного.

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст.137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Отже, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження №61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, опис наданих послуг та наявні в матеріалах справи докази на підтвердження їх сплати не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

На підтвердження судових витрат суду надані: копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ОД № 358313 від 02.09.2021; договір № 8/21-5 про надання правової допомоги від 31.08.2021; додаткова угода № 1 до договір № 8/21-5 про надання правової допомоги від 31.08.2021; акт № 1 прийому-передачі робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом при наданні правової допомоги відповідно до договору № 8/21-5 про надання правової допомоги від 31.08.2021; додаткова угода № 2 до договір № 8/21-5 про надання правової допомоги від 31.08.2021; акт № 2 прийому-передачі робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом при наданні правової допомоги відповідно до договору № 8/21-5 про надання правової допомоги від 31.08.2021.

Однак представником позивача не додано будь-яких фактичних даних (квитанцій про оплату, прибуткових касових ордерів тощо), які б підтверджували факт оплати позивачем адвокату заявлених на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7137 грн, а тому вимога про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягає.

Згідно із ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, оскільки позов підлягає частковому задоволенню та позивач звільнений від сплати судового збору, тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 1362 грн. (908,00 грн. – судовий збір за подання позовної заяви та 454,00 грн. – судовий збір за подання заяви про забезпечення позову).

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна та приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Булахевіч Степан Вікторович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати виконавчий напис, вчинений 09 квітня 2021 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною, зареєстрований в реєстрі за №91128, за яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 3249115327-26725 від 11.12.2020, яка утворилася за період з 11.12.2020 по 06.04.2021, в сумі 8489,50 грн, що складається із простроченої заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3500 грн.; заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 4989,50 грн, а також 650 грн плати за вчинення виконавчого напису, таким, що не підлягає виконанню.

В частині задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» про відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» в дохід держави судовий збір у сумі 1362 грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», юридична адреса: м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, 5-Б, оф. 525, ЄДРПОУ 36799749.

Треті особи:

приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Головкіна Яна Вікторівна, адреса: АДРЕСА_2 ;

приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Булахевіч Степан Вікторович, адреса: АДРЕСА_3 .

Суддя Н.О. Рум`янцева

Повний текст судового рішення складено «22» листопада 2021 року.