Рішення № 101255967, 19.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2021 року м. Київ №640/1723/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Костенка Д.А.,

при секретарі судового засідання Розуменко А.Б.,

за участю представників:

позивача - адвоката Головка С.П.,

відповідача - Камарчука В.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства закордонних справ України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

Представник позивача адвокат Морозова Г.Є. звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за допуск до державної таємниці позивачу в період відсторонення його від виконання посадових обов`язків згідно з наказом від 22.06.2020 №773-ос;

- зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу сум посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за допуск до державної таємниці, починаючи з липня 2020р. і протягом всього строку відсторонення позивача від виконання посадових обов`язків згідно з наказом від 22.06.2020 №773-ос.

Підстави позову: - відповідач протиправно повністю припинив нарахування та виплату позивачу заробітної плати, оскільки діюче законодавство залишає за заступником міністра право на отримання частини заробітку на час відсторонення; - гарантовані виплати (посадовий оклад, надбавка за вислугу років, надбавка за допуск до державної таємниці) вважає закріпленою на законодавчому рівні гарантованою компенсацією того тягаря, який позивач несе, як політичний посадовець. У позовній заяві наведено посилання на ч. 5 ст. 9 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", науково-експертний висновок з питань, пов`язаних із особливостями забезпечення трудових гарантій осіб, які займають політичні посади в Кабінеті Міністрів України, підготовлений заступником директора з наукової роботи Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, академіком Національної академії правових наук України, доктором юридичних наук, професором Скрипнюком О.В. від 28.12.2020 №126/248-е.

Відповідач подав відзив, в якому просить відмовити в позові з тих підстав, що ним не допущено протиправну бездіяльність відносно виплати позивачу заробітної плати. Зазначив, що рішення про відсторонення позивача від посади прийнято Кабінетом Міністрів України на підставі заяви позивача; посада, яку обіймає позивач, відносить до політичних, на які не поширюються вимоги трудового законодавства та законодавства про державну службу; постанова Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №304 не містить норм про виплату заробітної плати заступнику міністра, якого відсторонено від виконання посадових обов`язків; позивачем не виконувалась робота, як передумова для виплати заробітної плати (винагороди), а сам факт перебування посаді без виконання посадових обов`язків не є виконанням роботи.

Інших заяв по суті справи до суду не надійшло.

Під час судового розгляду справи представники сторін і третьої особи підтримали свої доводи і заперечення, зазначені у заявах по суті справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, зважаючи на таке.

Позивач з 14.03.2019 проходить публічну службу на посаді заступника Міністра закордонних справ України; йому призначено посадовий оклад і надбавку за вислугу років у відповідних розмірах. Також позивач має допуск до державної таємниці.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19.06.2020 №706-р підтримано заяву позивача про відсторонення його від виконання повноважень за вищевказаною посадою.

На підставі вказаного розпорядження Кабінету Міністрів України відповідачем прийнято наказ від 22.06.2020 №773-ос, згідно з яким позивач вважається відсторонений від виконання повноважень за посадою з 23.06.2020.

Із липня 2020р. по листопад 2020р. нарахування позивачу заробітної плати не проводилось.

Зазначені обставини визнаються сторонами і підтверджуються копіями наказів Міністерства закордонних справ України від 14.03.2019 №426-ос і від 22.06.2020 №773-ос, довідкою заступника начальника Режимно-секретного управління Міністерства закордонних справ України від 15.01.2021 №1, довідкою Міністерства закордонних справ України від 04.12.2020 №210/17-920-181.

Також сторонами визнаються ті обставини, що на час розгляду справи позивач не виконує повноваження за посадою з часу відсторонення і йому не нараховується та не виплачується заробітна плата.

Спірні правовідносини виникли у сфері проходження публічної служби і стосуються правомірності не виплати відповідачем заробітної плати позивачу, який відсторонений від виконання посадових обов`язків.

Згідно із ст. 9 Закону України від 17.03.2011 №3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади" посади першого заступника міністра та заступників міністра належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу (ч. 5).

Соціальне та інше забезпечення першого заступника міністра, заступників міністра здійснюється в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про Кабінет Міністрів України" для членів Кабінету Міністрів України (ч. 6).

Згідно з ч. 1 ст. 54 Закону України від 27.02.2014 №794-VII "Про Кабінет Міністрів України" умови оплати праці членів Кабінету Міністрів України визначаються відповідно до законодавства.

Умови оплати праці посадових осіб, керівників та керівних працівників окремих державних органів, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну службу" затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №304.

Вищевказаними актами законодавства не передбачено підстав для виплати (збереження) заробітної плати позивачу (повністю або частково) після відсторонення від виконання посадових обов`язків і не визначено обов`язок відповідача продовжувати виплату позивачу заробітну плату у зв`язку з таким відстороненням.

У позовній заяві та під час судового засідання правових підстав для виплати позивачу заробітної плати представником позивача не вказав, конкретних норм законодавства, які порушені відповідачем, - не зазначив, тому твердження про те, що діюче законодавство залишає за позивачем право на отримання частини заробітку на час відсторонення є безпідставним і необґрунтованим.

Суд враховує, що рішення про відсторонення позивача від виконання посадових обов`язків прийнято Кабінетом Міністрів України, а не відповідачем, на підставі заяви позивача й на час виникнення спірних правовідносин цей акт Уряду є чинним і не містить вказівки про виплату (збереження) заробітної плати позивачу.

Отже, судом не встановлено допущення відповідачем порушення вимог законодавства у частині припинення нарахування і виплати позивачу заробітної плати з часу його відсторонення від виконання посадових обов`язків.

Також суд враховує, що позивач не виконує повноваження за посадою з часу його відсторонення.

У цьому аспекті вірним є посилання відповідача на положення Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР "Про оплату праці", згідно з якими заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 1); основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки) (ч. 1 ст. 2).

Посилання представника позивача на особливий статус позивача, зумовлений тим, що він обіймає політичну посаду, й несе певні тягарі, спростовується запереченнями відповідача про те, що факт перебування посаді без виконання посадових обов`язків не є виконанням роботи та підставою для виплати заробітної плати.

Отже, оскільки позивач фактично не виконує свою роботу з часу відсторонення, то підстав для нарахування і виплати йому заробітної плати у відповідача не було також.

Твердження представника позивача про наявність у заробітній платі позивача гаранто-ваних виплат (посадовий оклад, доплата за вислугу років, доплата за допуск до державної таємниці), які не залежать від результатів його діяльності на посаді, суд відхиляє як нормативно-необґрунтовані.

При цьому суд зауважує, що згідно з Конституцією України (ст. 43) держава не гарантує особі отримання (збереження) заробітної плати - держава забезпечує можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності та ін.

Посилання представника позивача на ст. 48 Конституції України, згідно з якою кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, суд відхиляє, оскільки фактів і доказів порушення цього права відповідачем позивач не навів. Лише факт припинення відповідачем виплати позивачу заробітної плати не свідчить про недостатній життєвий рівень позивача і його сім`ї.

Посилання представника позивача на те, що нормативні акти з питань грошового забезпечення військовослужбовців та поліції передбачають залишення за особами на час відсторонення права на отримання окладу та деяких надбавок, які (акти) можливо застосувати до позивача на підставі аналогії права (закону), суд відхиляє з таких підстав.

Згідно з ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

По перше, як зазначив суд вище, законом встановлена пряма заборона щодо поширення на посаду, яку обіймає позивач, трудового законодавства та законодавства про державну службу; статус і особливості проходження військової служби і служби в поліції не є подібними до статусу і особливостей проходження служби на політичних посадах, тому аналогія закону (права) у цьому випадку не застосовується.

По друге, предметом спору у цій справі є бездіяльність відповідача, тобто не вчинення ним певних дій (не виконання обов`язків), тому аналогія закону (права) не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій відповідача.

Інших аргументованих і переконливих доводів, які б свідчили про порушення відпові-дачем вимог законодавства і права позивача на отримання заробітної плати, представником позивача не наведено, а судом таких порушень не встановлено.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову і відсутність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Позивач звільнений від сплати судового збору. Інших судових витрат сторонами не заявлено, тому їх розподіл суд не проводить.

Керуючись ст.ст. 5, 90, 139, 242-246, 250 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач: ОСОБА_2 ;

АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Міністерство закордонних справ України;

01018, м. Київ, Михайлівська площа, 1; код ЄДРПОУ 00026620.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст.ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Д.А. Костенко