Рішення № 101254747, 16.11.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/5425/21

16 листопада 2021 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мартиць О.І.

за участю:

секретаря судового засідання Семеха В.Т.

представника позивача адвоката Свірського Т.В.

представника відповідача Мельник О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнати протиправним та скасувати рішення та зобов`язати вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Свірським Т.В. до Тернопільського окружного адміністративного суду подано позовну заяву до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 16 липня 2021 року №191950011818, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах,

- зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з 7 липня 2021 року,

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу суми пенсії, нараховані за минулий час за період з 7 липня 2021 року по дату набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.07.2021 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подано заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах громадянину ОСОБА_1 . Рішенням від 16.07.2021 в призначенні пенсії відмовлено за відсутності у позивача необхідного загального страхового стажу.

На думку представника позивача вказане рішення є незаконним, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки згідно пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Дані умови наявні у позивача: вік 55 років згідно паспорта, загальний стаж більше 25 років за записами трудової книжки, копії військового квитка, договору про одноразову сплату у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування №37548/1069 від 08.11.2018, довідки Тернопільської ОДПІ від 01.12.2016 №39907/1224, а також пільговий стаж, що підтверджується постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2019 по справі №819/689/18.

Приймаючи оскаржуване рішення відповідач застосував норми частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", хоча повинен був застосувати аналогічні по своїй суті норми статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", які з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 є більш сприятливими для позивача. Також ґрунтуючись на юридичній позиції рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 вважає, що частина друга статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не відповідає Конституції України та не підлягає застосуванню.

Ухвалою суду від 01.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

27.09.2021 через відділ документального забезпечення Тернопільського окружного адміністративного суду від відповідача поступив відзив на позовну заяву, в якому Головне управління Пенсійного фонду України просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , враховуючи, що у позивача немає необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах 26 років 6 місяців, при наявному 26 років 01 місяць.

04.10.2021 на вимогу суду надано копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 06.10.2021 визначено розгляд справи №500/5425/21 проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено у справі судове засідання на 02.11.2021.

02.11.2021 розгляд справи відкладено через неявку представника відповідача на 16.11.2021.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та просив задовольнити повністю.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечила з мотивів, наведених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, дослідивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено наступні обставини.

07.07.2021 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області представником позивача подано заяву про призначення пенсії за віком Списку №2 ОСОБА_1 .

За результатами розгляду поданої заяви від 07.07.2021 №5379 рішенням від 16.07.2021 №191950011818 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 та зазначено, що необхідний страховий стаж відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 26 років 6 місяців, а страховий стаж особи - 26 років 01 місяць 29 днів.

Також у рішенні вказано, що особа матиме право на пенсію за віком на пільгових умовах у разі набуття страхового стажу 26 років 6 місяців, а набуте право на пенсію за віком за досягнення 63-річного віку відповідно до статті 26 цього Закону.

Не погодившись із вказаним рішенням представник позивача звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Рішення відповідача (дії, вчиненні при його прийнятті) як суб`єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативі незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом положень статті 62 Закону України № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Як вбачається із копії трудової книжки ОСОБА_1 БТ-ІІ від 03.04.1985 позивач 03.04.1985 прийнятий на роботу в Тернопільський м`ясокомбінат на посаду забійника тварин по 3 розряду, 06.07.1987 присвоєно 4-ий ранг забійника тварин, 14.11.1989 присвоєно 5-ий ранг забійника тварин, 01.11.1990 присвоєно 6-ранг забійника тварин, 30.04.1996 ДП "Тернопільський м`ясокомбінат" реорганізовано у ВАТ "ТМК", 10.11.1999 звільнений з роботи згідно п.5 ст.36 КЗпП України у зв`язку з переведенням в ТзОВ "ТМК", 10.11.1999 прийнятий на роботу в ТзОВ "ТМК" забивачем худоби забійного відділу ЦППХ по розряду по переводу з ВАТ "ТМК", 01.12.2000 звільнений з роботи згідно п.5 ст.36 КЗпП України у зв`язку з переведенням в ТзОВ "МПЗ Тернопіль", 01.12.2000 прийнятий на роботу в ТзОВ МПЗ "Тернопіль" забивачем худоби забійного відділу ЦППХ по 5 розряду по переводу з ТзОВ "МПЗ", 04.11.2003 присвоєно 6-ий ранг забивача худоби, 14.11.2003 у зв`язку зі зміною організаційної структури підприємства ЦППХ перейменований на мясожирове виробництво, 29.07.2005 звільнений з роботи за угодою сторін п.1 ст.36 КЗпП України, 01.08.2005 прийнятий на роботу забивачем худоби забійного цеху МЖВ по 6-му розряду, 12.10.2005 звільнений з роботи за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗПП України, 13.10.2005 прийнятий на роботу в ПП "Тернопіль-м`ясо" забивачем худоби забійного цеху МЖВ по 6-му розряду, 05.04.2007 звільнений з роботи за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України.

Згідно копії військового квитка НОМЕР_1 від 11.05.1982 проходив військову службу з 12.05.1982 по 08.05.1984.

Період з 01.05.2007 по 30.11.2009 зарахований згідно договору №37548/1069 про одноразову сплату у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування від 08.11.2018.

Загальний страховий стаж позивача склав 26 років 01 місяць 29 днів.

Слід зазначити, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2019 у справі №819/689/18 визначено, що при досягненні позивачем загального трудового стажу, необхідного для призначення пенсії на пільгових умовах, він буде мати законне право для звернення до пенсійного органу для призначення такої, оскільки в позивача наявний пільговий стаж, що підтверджується наявними у справі доказами.

Також апеляційним судом встановлено, що позивач пропрацював більше 20 років, однак загальний трудовий стаж не дає права на призначення пільгової пенсії, оскільки становить менше 26,6 років, які передбачені чинним законодавством.

За положеннями частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як слідує з матеріалів справи, 07.07.2021 представником позивача подано заяву про призначення пенсії за віком сп.№2 ОСОБА_1 .

За результатами розгляду поданої заяви від 07.07.2021 №5379 рішенням від 16.07.2021 №191950011818 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 та зазначено, що необхідний страховий стаж відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 26 років 6 місяців, а страховий стаж особи - 26 років 01 місяць 29 днів.

Також у рішенні вказано, що особа матиме право на пенсію за віком на пільгових умовах у разі набуття страхового стажу 26 років 6 місяців, а набуте право на пенсію за віком за досягнення 63-річного віку відповідно до статті 26 цього Закону.

Відповідно до пункту 2 статті 114 Закону №1058-ІV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

За відсутності страхового стажу 30 років у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення пенсійного віку страхового стажу: з 1 квітня 2020 року по 31.03.2021 року - не менше 28 років у чоловіків.

Працівникам, які мають не менше половини стажу на зазначених роботах пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

Тобто підставами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є: досягнення певного віку, наявність загального і пільгового (спеціального) стажу роботи, наявність професій (посад) і виробництв у відповідному Списку, зайнятість працівника на цих роботах протягом повного робочого дня, а також підтвердження шкідливих умов роботи працівника безпосередньо на робочому місці за результатами атестації робочих місць за умовами праці.

Щодо твердження представника позивача, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач застосував норми частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", хоча повинен був застосувати норми статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", які з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 є більш сприятливими для позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах право на пенсію за віком незалежно від місця останньої роботи мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).

Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі №1-р/2020 покладено в основу позовних вимог.

У рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).

Визнані неконституційними вказані норми втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 Рішення №1-р/2020).

Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. (пункт 3 Рішення №1-р/2020).

Таким чином до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону №1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ №1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.

У спірному рішенні про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 16.07.2021 №191950011818, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", хоча на думку представника позивача повинно бути застосовано аналогічні по своїй суті норми статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", які з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 є більш сприятливими для позивача.

При цьому суд зауважує, що при подачі заяви про призначення пенсії за віком сп.№2 представник позивача не вказав підставу, визначену статтею 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", хоча за матеріалами справи позивач набув стаж роботи, визначений цією статтею.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення від 16 липня 2021 року №191950011818, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з 7 липня 2021 року та виплатити позивачу суми пенсії, нараховані за минулий час за період з 7 липня 2021року по дату набрання законної сили судовим рішенням у даній справі, суд зазначає що призначення пенсії за віком відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

Відтак, позов належить задовольнити частково.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 КАС України, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою та другою статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

Так, 29.09.2021 представником позивача адвокатом Свірським Т.В. подано до суду заяву про стягнення із Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області витрат на професійну правничу допомогу на суму 14000,00 грн та долучено договір про надання правової допомоги від 20.02.2019, додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 17.08.2021, акт надання-отримання послуг від 29.09.2021, рахунок на оплату адвокатських послуг від 29.09.2021

Саме в додатковій угоді до договору про надання правової допомоги від 17.08.2021 вказані надані послуги:

- попередній правовий аналіз матеріалів справи та оцінка обставин і наявних доказів - 1500 грн;

- правовий аналіз законодавства та судової практики - 1500,00 грн;

- підготовка та подання позовної заяви - 6000 грн;

- підготовка та подання відповіді на відзив - 2000 грн;

- участь в судових засіданнях - 1000 грн за одне судове засідання;

- підготовка та подання додаткових письмових пояснень та інших документів по суті спору - 1000 грн за один із таких документів.

Також зазначено, що вартість послуг збільшується на 5000 грн у разі ухвалення судом рішення про задоволення (повне чи часткове) зазначеного позову клієнта ("гонорар успіху")

Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в запереченнях від 18.10.2021 просить відмовити в задоволенні клопотання представника позивача про приєднання доказів що стягнення вказаних витрат.

Наведені документи судом оцінені як неналежні та недостатні у розумінні статей 73 та 76 КАС України, оскільки не підтверджують факт понесених (здійснених) позивачем витрат на правничу допомогу.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, на підтвердження наведених обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Документами, що можуть свідчити про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку можуть бути: квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки.

Всупереч вищенаведеному, позивачем не долучено жодного документу, який би підтверджував фактичну оплату витрат на правничу допомогу, як то: квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ чи касовий чек. Натомість долучені до справи документи свідчать лише про існування між позивачем та його представником договірних відносин з приводу надання правничої допомоги, а не сам факт понесених витрат.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З огляду на наведене та зважаючи на те, що понесені позивачем судові витрати, в частині витрат на професійну правничу допомогу, не підтверджені належними та допустимими доказами, суд вважає, що такі витрати не можуть бути стягнуті з відповідача.

Також суд враховує, що в ухвалі про відкриття провадження у справі від 01.09.2021 звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору, тому підстави для відшкодування судових витрат, визначені частиною першою статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 16.07.2021 №191950011818.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 07.07.2021 та прийняти відповідне рішення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 22 листопада 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769).

Головуючий суддя Мартиць О.І.