Рішення № 101250187, 25.10.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2021 року Справа № 160/14501/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати дії Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови у виплаті суми заборгованості за період з 01.04.2017 року по 31.10.2017 року з виплатою компенсації втрати частини доходу у зв`язку із простроченням її виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", викладеного у листі від 05.08.2021 року №26265-20194/Б-01/8-0400/21 протиправними;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області виплатити їй суму заборгованості по виплаті пенсії, яка утворилась за період з 01.04.2017 року по 31.10.2017 року;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області виплатити їй суму компенсації втрати частини доходу у зв`язку із простроченням виплати заборгованості з пенсії, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" за період з 01.04.2017 року по день виплати суми заборгованості з пенсійних виплат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона здобула право на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У зв`язку із проведенням антитерористичної операції у м.Ровеньки у 2017 році, було припинено здійснення повноважень відповідними органами Пенсійного Фонду України, у зв`язку із чим вона вимушена була звернутися до іншого територіального управління пенсійного фонду про взяття на облік у м.Павлоград. Так, у 2017 році вона отримала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Але за період з 01.04.2017 року по 31.10.2017 року їй не виплачувалася пенсія. В липні 2021 року вона зверталася до відповідача з відповідною заявою щодо виплати недоотриманої суми пенсії та виплати компенсації втрати частини доходу, проте пенсійний орган своїм листом від 05.08.2021 року №26265-20194/Б-01/8-0400/21 повідомив, що заборгованість їй буде виплачена на підставі окремого Порядку визначеного Кабінетом Міністрів України, як це передбачено постановою КМУ від 05.11.2014 р. №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". Враховуючи викладене, позивач була змушена звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На виконання вимог ухвали суду відповідачем 21.09.2021 року було подано відзив на позов, в якому зазначено, що дійсно позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області як внутрішньо переміщена особа, та отримує пенсію по втраті годувальника. 06.06.2017 р. позивач звернулася до Старобільського об`єднаного управління ПФУ Луганської області з заявою про поновлення виплати пенсії та надала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 20412 від 06.06.2017 р. Згідно з протоколом Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (м.Старобільськ) від 08.06.2017 р. №37 ОСОБА_1 було відновлено соціальні виплати у вигляді пенсій з моменту їх припинення.

З огляду на вищезазначене, пенсія позивачу за минулий період з 01.04.2017 р. по 31.10.2017 р. буде виплачена після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінету Міністрів України, як це передбачено постановою постанови КМУ від 05.11.2014 р. №637. Крім того, компенсації підлягають доходи, які були нараховані, але своєчасно не виплачені. Оскільки виплата пенсії за період з 01.04.2017 р. по 31.10.2017 р. не проводилася, передчасно вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем. Крім того, на момент розгляду справи в суді відсутнє судове рішення, яке набрало законної сили та встановлювало б той факт, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії. Таким чином, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №0000410796 від 20.11.2017 р.

З 01.08.2015 р. позивач перебувала на обліку Старобільського об`єднаного управління ПФУ Луганської області.

Відповідно до розпорядження Старобільського об`єднаного управління ПФУ Луганської області від 15.01.2018 р. позивача було знято з обліку з 01.02.2018 р. у зв`язку з переїздом, пенсія виплачена по 31.03.2017 р.

На обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області згідно з рішення №912160802003 від 24.01.2018 р. позивач перебуває з 01.10.2017 р. та отримує пенсію по втраті годувальника.

06.07.2021 р. позивач звернулася з заявою до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо виплату заборгованості пенсії за період з 01.04.2017 р. по 31.10.2017 р. та виплати компенсації втрати частини доходу.

Своїм листом від 05.08.2021 року № 26265-20194/Б-01/8-0400/21 відповідач повідомив, що заборгованість за період з 01.04.2017 року по 31.10.2017 року буде виплачена позивачу на підставі окремого Порядку визначеного Кабінетом Міністрів України, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". Відповідь щодо виплати компенсації втрати частини доходу відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" відповідачем у листі від 05.08.2021 року не надана.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 47 Закону № 1058-IV).

Згідно з частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 р. № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Абзацом першим частини першої статті 1 Закону № 1706-VII встановлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Згідно з пунктом 1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 р. (далі - Порядок № 509) довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Пунктом 2 Порядку № 509 встановлено, що для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м.Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).

Як видно з матеріалів справи, позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №0000410796 від 20.11.2017 р., та перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області, як отримувач пенсії за втратою годувальника.

У листі Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області №26265-20194/Б-01/8-0400/21 від 05.08.2021 р. зазначено, що пенсія за минулий період з 01.04.2017 року по 31.10.2017 року буде виплачена на підставі окремого Порядку визначеного Кабінетом Міністрів України, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

Таким чином, судом встановлено, що відповідач за спірний період пенсію позивачу нарахував, але не виплатив, що також підтверджується протоколом про індивідуальний перерахунок за період з 01.12.2016 р. по 31.08.2021 р. Доказів зворотного станом на момент прийняття рішення до суду відповідачем не надано, а матеріали справи не містять.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

У рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п.25 цього рішення).

Щодо соціальних виплат, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст.1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Будь-яких мотивів прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати позивачу пенсії, а також посилання на встановлену законом підставу для припинення виплати пенсії відповідачем не зазначено.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення та лише з підстав, визначених частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV. При цьому припинення виплати пенсії з інших підстав можливо лише у випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що Законом № 1706-VII підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії не встановлені.

Посилання відповідача на відсутність окремого порядку щодо виплат сум пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, визначеного абзацом 21 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. № 637, є безпідставним, оскільки відсутність підзаконного нормативно-правового акту не звільняє відповідача від обов`язку виконання положень Закону, який регулює спірні правовідносини.

Також суд зазначає, що посилання відповідача у відповіді позивачу та у відзиві на позовну заяву на Постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365» є безпідставним, оскільки постанови Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами, у зв`язку з чим при вирішенні спірних правовідносин слід керуватися правовим актом, який має вищу юридичну силу, у цьому випадку - Законом № 1058-IV.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. №335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункт 15 викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.", а пункт 18 доповнено реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.".

Разом з тим, на переконання суду, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена пенсійним органом без законних на те підстав.

При цьому, суд ще раз акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Таким чином, припиняючи нарахування та виплату пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право пенсіонера на її отримання.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 від 03 травня 2018 року (провадження № Пз/9901/20/18), залишеної без змін постановою Великої палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року (провадження № 11-644асі18).

В силу приписів ч.5 ст.242 КАС України зазначені висновки мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З урахуванням викладеного, суд враховує висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, як такі, що відповідають фактичним обставинам по даній адміністративній справі, та застосовує їх в якості підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

З огляду на викладене суд вважає, що відмова відповідача у виплаті суми заборгованості позивачу за період з 01.04.2017 року по 31.10.2017 року була здійснена не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області здійснити їй компенсацію втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Згідно з статтями 1, 2, 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у тому числі пенсій, у випадку порушення строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого органу, які виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Відповідно до ст.ст.2, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 р. №1282-ХІІ в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101%, пенсія підлягає обов`язковій індексації.

Частиною 2 ст.49 Закону №1058-IV передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Відповідно до статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз зазначених положень Закону № 1058-IV та Закону України «Про пенсійне забезпечення» дає підстави дійти до висновку, що в Україні не існувало та не існує жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за можливе зобов`язати відповідача здійснити позивачу виплату суми заборгованості частини недоотриманої пенсії, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, за викладених вище підстав.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення даної позовної заяви повністю.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду, тому судовий збір у розмірі 908 грн. підлягає поверненню позивачу.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву – задовольнити повністю.

Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті суми заборгованості за період з 01.04.2017 року по 31.10.2017 року з виплатою компенсації втрати частини доходу у зв`язку із простроченням її виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", викладеного у листі від 05.08.2021 року №26265-20194/Б-01/8-0400/21.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 суму заборгованості по виплаті пенсії, яка утворилась за період з 01.04.2017 року по 31.10.2017 року, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнкопп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 908 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма