Рішення № 101249229, 11.05.2021, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/47428/19

Провадження № 2/761/1251/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

11 травня 2021 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Пономаренко Н.В.

за участю секретаря Бражніченко І.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника третьої особи Лисенка М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в спрощеному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа: Служба в справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2019 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Альфа - Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , яка дії в інтересах малолітніх: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської державної адміністрації про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном згідно з якої проситься суд, визнати громадян: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування - чотирикімнатною кватирою, загальною площею 187,00 кв.м., житловою площею 80,60 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зняти з реєстраційного обліку громадян ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з чотирикімнатної кватири загальною площею 187,00 кв.м., житловою площею 80,60 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , стягнути по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно рішення №5/2019 від 15.10.2019 року прийнято рішення щодо припинення Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» де в, п.1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», виникає у АТ «Альфа Банк» з 15.10.2019 року.

Позивач вказує, що згідно ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» ним було оформлено право власності на: чотирикімнатну квартиру, загальною площею 187,00 кв.м., житловою площею 80,60 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_5 . Правовою підставою для реалізації права власності АТ «Альфа Банк» на нерухоме майно є відповідне застереження в п.п. 4.6.3. Договору іпотеку від 25.04.2008 року передбачає передачу іпотеко держателю право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Позивач вказує, що Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.11.2019 року №189255394, було зареєстровано власності за АТ «Укрсоцбанк» правонаступник якого АТ «Альфа Банк», на вказану квартиру.

Так, позивач вважає, що законний власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є АТ «Укрсоцбанк» з 15.10.2019 року АТ «Альфа Банк».

Позивач вказує, що він звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати в досудовому порядку, зокрема було надіслано вимогу про добровільне виселення, проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підставі для проживання у квартирі колишній власник продовжує користуватися ним та відмовляється добровільно виселятися. Такі дії відповідача створюють перешкоди у здійснення законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатися нерухомим майном.

При цьому, позивач вказує, що згідно витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні в квартирі яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У зв`язку із викладеним просить суд, позов задовольнити.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.03.2020 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.03.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі з підстав, що викладені у ньому.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про час та місце слухання справи повідомлена судом належним чином, причину неявки не повідомила, своїм правом на подання відзиву не скористалась.

Разом з тим, відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов`язки сторін та те, що позивач проти заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Представник третьої особи у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову у повному обсязі оскільки у вказаній квартирі зареєстровані неповнолітні.

Вислухавши представника позивача та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Так, перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 25.04.2008 року між Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір № 04/І-263 і в забезпечення виконання зобов`язання за договором кредиту №405/203/08-ж, п.1.1. вказаного іпотечного договору передбачає передання іпотекодавцем в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання основного зобов`язання належне іпотекодавцю на праві власності майно: чотирикімнатну квартиру, загальною площею 187,00 кв.м., житловою площею 80,60 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6-7).

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №189255394, власником чотирикімнатної квартири, загальною площею 187,00 кв.м., житловою площею 80,60 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки, рішення про внесення відомостей прийнято приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. 13.09.2019 року.

Стаття 1 Протоколу № 1 Конвенції передбачає право кожної фізичної чи юридично особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускає позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом загальними принципами міжнародного права, визнає право держави на здійсненні контролю за використанням власності у відповідності з загальними інтересами або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України право приватної власності є непорушним.

Відповідно до вимог ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно) яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. У відповідності до вимог ст.ст. 317, 321 ЦК України власникові належать права володіння користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається свои майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, як не суперечать закону.

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалась сторонами та підтверджується Витягом з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 станом на 24.01.2019 року зареєстровані:

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата реєстрації 03.06.2016 ;

- ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата реєстрації 03.06.2016;

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата реєстрації 03.06.2016 (а.с. 8).

Позивач як на підставу для задоволенню позову вказує, що згідно рішення №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 року прийнято рішення щодо припинення Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до Акціонерного товариства « Альфа-Банк» де в, п.1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», виникає у АТ «Альфа Банк» з 15.10.2019 року.

Як передбачено ч.1 ст. 512, ст. 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема правонаступництва. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте, відповідно протоколу №4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів акціонерного товариства «Альфа-Банк» від 15.10.2019 року вирішено затвердити передавальний акт (додатком №1)(а.с. 17).

Відповідно до Закону України «Про спрощену процедуру реорганізації та капіталізації банків» від 23.03.2017 року, правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків банку, що приєднується, виникає у банка-правонаступника з моменту, визначеного передавального актом, затвердженим загальними зборами банку, що приєднується та банку-правонаступника.

Так, в матеріалах справи відсутні докази, що до позивача АТ «Альфа Банк» перешли всі права та обов`язки від АТ «Укрсоцбанк», оскільки відсутня копія передавального акта (додаток 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано жодних доказів на спростування доводів позивача.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, позивачем АТ «Альфа Банк» не доведено, що його права та інтереси позивача порушені.

Крім того стаття 47 Конституції України зазначає, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Частиною першою статті 3 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 визначає, що право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316-319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української PCP (далі - ЖК У PCP).

Відповідно до вимог статті 405 Цивільного Кодексу України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» . Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Вказаного висновку органу опіки та піклування позивачем надано та представник органу опіки та піклування у судовому засіданні заперечував проти задоволенні позову.

Перехід права власності на житловий будинок до іншої особи не може бути підставою для припинення права користування житловим приміщенням членами родини попереднього власника, яке в них існувало.

Згідно з Узагальненнями судової практики розгляду цивільних справ про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням (за матеріалами судової практики 2007-2008 років), право власності є абсолютним правом, яке включає володіння, користування, розпорядження, та якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків передбачених законом, то власник не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном.

Разом з тим, слід мати на увазі, що право користування житловим приміщенням, в силу ст.405 ЦК України, зберігається не тільки за членами сімї (в тому числі колишніми) власника жилого приміщення, а й за членом його сімї, у разі зміни самого власника. При цьому припинення цього права можливо лише у випадках передбачених ст. 406 ЦК України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України; та практику Суду як джерело права.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинно здійснюватися «згідно із законом», воно повинно мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (Serkov v. Ukraine), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня

2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Статтею 40 Закону України «Про іпотеку» визначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути вказане в рішенні суду.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 року справа №405/3/17-ц.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном новим власником можливе лише за умови виселення попереднього власника із іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла, проте таке виселення без надання іншого жилого приміщення не допускається та позивач не надано доказів, що до АТ «Альфа Банк» перешли усі права та обов`язки АТ «Укрсоцбанк» та, що його право порушено.

Керуючись, ст.ст. 41,47 Конституцією України, ст.ст. 316,317, 319, 321, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

в задоволенні позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа: Служба в справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації - відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 13.08.2021.

Суддя: