Рішення № 101243659, 10.11.2021, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/2290/2021 Справа № 490/8996/19

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2021 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої судді - Черенкової Н.П.,

при секретарі - Крусір Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання кредитного договору частково недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

15.10.2019 року позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, який мотивує тим, що 02.07.2019 року між нею та АТ «Альфа - Банк» була укладена Угода про надання кредиту №501040393, відповідного до якої вона отримала в кредит грошові кошти для власних потреб у сумі 44 405,09 грн., включаючи витрати на страховий платіж у розмірі 5589,45 грн., строком на 48 місяців, з процентною ставкою - 17,99% річних. Згідно Графіку платежів, який є Додатком №1 до вказаної Угоди, позичальник до 02 числа кожного календарного місяця, разом з погашенням суми кредиту та процентів за користування ним , зобовязаний вносити плату за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 1065,72 грн., щомісячно. Вказана плата віднесена Банком до платежів за додаткові та супутні послуги банку. Загалом за 48 місяців користування кредитними коштами у розмірі 44 405,09 грн. Банк розрахував плату за обслуговування у розмірі 51 154,56 грн.

Вказаний кредитний договір є споживчим, у зв`язку з чим до нього застосовуються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів». Так, вважає, що вказані пункти Угоди, які передбачають плату за розрахунково-касове обслуговування є несправедливими, оскільки суперечать принципам добросовісності та вносять істотний дисбаланс у договірні права та обов`язки на шкоду споживача - Позичальника.

Окрім того, позивач вважає, що п.6 паспорту споживчого кредиту, наданого позивачу 02.07.2019 року Банком, в якому зазначені наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, а саме:штраф за кожне прострочення платежу, що триває від 1 до 4 днів - 100 грн.; за кожне прострочення платежу, що триває 5 днів та більше - 300 грн., є таким, що не відповідає вимогам ст. 61 Конституції України та ч.3 ст. 509 ЦК України, оскільки це призводить до покладання на позивача подвйної цивільно-правової відповідальності одного і того ж виду за одне і те саме порушення договірного зобов`язання.

Просить визнати недійсним з моменту укладення пункти Угоди про надання кредиту № 501040393 від 02.07.2018 року, укладеної між Акціонерним Товариством «Альфа - Банк» та ОСОБА_1 , які стосуються встановлення комісійної винагороди для Банка у розмірі 2,40% від суми кредиту за розрахунково-касове обслуговування, що підлягає сплаті за період з 02.08.2018 по 02.07.2022 у розмірі 51 154,56 грн.; зобов`язати AT «Альфа - Банк» здійснити перерахунок сплачених з часу укладення Угоди про надання кредиту № 501040393 від 02.07.2018 року ОСОБА_1 платежів, зарахувавши сплачену плату за розрахуноково-касове обслуговування у розмірі 12788,64 гpн. у рахунок інших обов`язкових платежів за кредитною Угодою; визнати недійсними пункти Угоди про надання кредиту № 501040393 від 02.07.2018 року, які стосуються нарахування штрафу в розмірі 300 гривень за кoжнe прострочення платежу, щo триває 5 днів та більше.

22.11.2019 року ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Чулупа О.С. відкрито загальне позовне провадження.

04.05.2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки спірний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Позивач на момент укладання договору не заявляла додаткових вимог або заперечень щодо умов спірного договору, а також була ознайомлена з текстом договору, графіком платежів, в якому зазначені щомісячно платежі, загальна сума відсотків, загальна сума до сплати, паспортом споживчого кредиту, інформацією про умови кредитування, про що свідчить її підпис на кожному

12.08.2020 року від представника позивача - адвоката Хівріч О.В., надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій просила: визнати недійсним з моменту укладення пункти Угоди про надання кредиту № 501040393 від 02.07.2018 року, укладеної між Акціонерним Товариством «Альфа - Банк» та ОСОБА_1 , які стосуються встановлення комісійної винагороди для Банка у розмірі 2,40% від суми кредиту за розрахунково-касове обслуговування, що підлягає сплаті за період з 02.08.2018 по 02.07.2022 у розмірі 51 154,56 грн.; зобов`язати AT «Альфа - Банк» здійснити перерахунок сплачених з часу укладення Угоди про надання кредиту № 501040393 від 02.07.2018 року ОСОБА_1 платежів, зарахувавши сплачену плату за розрахуноково-касове обслуговування у розмірі 13 854,36 гpн. у рахунок інших обов`язкових платежів за кредитною Угодою; визнати недійсними пункти Угоди про надання кредиту № 501040393 від 02.07.2018 року, які стосуються нарахування штрафу в розмірі 300 гривень за кoжнe прострочення платежу, щo триває 5 днів та більше.

На підставі розпорядження керівника апарату Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.01.2021 року № 52 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2021 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Черенкову Н.П.

Справу передано судді Черенковій Н.П. 26.01.2021 року.

Ухвалою від 26.01.2021 року суддею Черенковою Н.П. цивільну справу прийнято до свого провадження, ухвалено про розгляд справи в порядку загального провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 07.04.2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

09.11.2021 року на адресу суду від представника позивача - адвоката Хівріч О.В. в надійшло клопотання про розгляд справи у її відсутність, просить позов задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Позивач до судового засідання не з`явилася, проте в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача АТ «Альфа-Банк» в судове засідання не з`явився, надав заяву про відкладення судового засідання.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін. Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи у продовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного правата інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

02.07.2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» укладена Угода про надання кредиту №501040393, відповідного до якої вона отримала в кредит грошові кошти для власних потреб у сумі 44 405,09 грн., включаючи витрати на страховий платіж у розмірі 5589,45 грн., строком на 48 місяців, з процентною ставкою - 17,99% річних.

Згідно Графіку платежів, який є Додатком №1 до вказаної Угоди, позичальник до 02 числа кожного календарного місяця, разом з погашенням суми кредиту та процентів за користування ним, зобовязаний вносити плату за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 1065,72 грн., щомісячно. Вказана плата віднесена Банком до платежів за додаткові та супутні послуги банку. Загалом за 48 місяців користування кредитними коштами у розмірі 44 405,09 грн. Банк розрахував плату за обслуговування у розмірі 51 154,56 грн.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ст.3,6,627 ЦК України в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» №1734-VIII від 15.11.2016р., який набрав чинності з 10.06.2017р. (далі - Закон №1734-VIII), споживче кредитування - це правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит - це грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно з ст.12 Закону №1734-VIII у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч.5 ст.12)

При цьому, згідно з ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» №1023-XII, від 12.05.1991р. (в редакції, чинній на час укладання між сторонами кредитного договору) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

За змістом ст.11, 202,626 ЦК України договір є правочином.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними умовами для чинності правочину, передбачені ст.203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Ст.204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1,4,5 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст.217 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, суд приходить до висновку про те, що заявлений позов є частково обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.

Так, суд вважає встановленим та доведеним, що сторони, діючи вільно, на власний розсуд, уклали кредитний договір, із змісту якого вбачається, що сторонами обумовлені істотні умови для даного виду договору - сума кредитних коштів, порядок їх надання Банком позичальнику, строк, порядок та умови повернення кредиту позичальником, розмір відсотків за користування ними, відповідальність за порушення зобов`язань.

Також кредитним договором встановлено право Банку як кредитодавця на отримання та відповідний обов`язок ОСОБА_1 як позичальника сплатити щомісячно комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,40% від загальної суми заборгованості, що становить в твердій грошовій сумі 1064,72 грн. щомісячно.

Надаючи оцінку доводам позивачки щодо правомірності включення до кредитного договору умови про сплату щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості, суд виходить з того, що в силу вимог ст.47,55 «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час укладання між сторонами кредитного договору) Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в законі. Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

При цьому, за змістом п.17 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» послугою визнається діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

За змістом ст.1054 ЦК України надання грошових коштів за укладеним кредитним договором є обов`язком Банку із зустрічним обов`язком Позичальника повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.

Оскільки послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, тому встановлення кредитором будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, не відповідають змісту кредитних відносин. Така дія як обслуговування кредитної заборгованості не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Така операція відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Вказаний висновок узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі №369/9293/15-ц, від 02 вересня 2019 року у справі №361/7528/17, від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц.

Відповідачем не надано інформації які конкретно послуги включає обслуговування кредитної заборгованості крім встановлених частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», що надаються безоплатно, а також які здійснюються на власну користь банку.

Враховуючи наведене, оскільки позивачці встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд констатує, що положення пункту 4 ( в межах позовних вимог) кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором є нікчемними. Адже обслуговування кредитної заборгованості само по собі не є окремою послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», тому встановлення Банком в кредитному договорі комісії за обслуговування кредитної заборгованості обмежує права споживача-фізичної особи порівняно з правами, встановленими вказаним Законом, у зв`язку з чим така умова є нікчемною (недійсною в силу ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» та ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Разом з тим, звертаючись до суду з цим позовом, позивачка ОСОБА_1 , в особі свого представника адвокатат Хівріч О.В. просить визнати відповідне положення кредитного договору недійсним.

Однак така позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки суд захищає порушені, оспорювані, невизнані права, свободи та інтереси у належний спосіб, який повинен бути ефективним, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним.

Визнання правочину недійсним в судовому порядку відбувається за позовом особи, яка заперечує його дійсність із встановлених законом підстав, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом. Якщо ж недійсність правочину прямо встановлена законом, він є нікчемним і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Належним способом захисту у подібному випадку є визнання відповідного права або застосування наслідків недійсності правочину.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Вказані висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14 та від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17, а також у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі №362/2861/17 та від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права, підстав для визнання умов кредитного договору про сплату щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,40% від загальної суми заборгованості недійсними немає, оскільки недійсність (нікчемність) такої умови встановлена законом і визнання її недійсною судом не потребується, у зв`язку з чим в задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині вимог слід відмовити.

Однак, у зв`язку з тим, що умови кредитного договору про сплату щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,40% від загальної суми заборгованості, викладені в п.1 (б) Акцепту пропозиції на укладання угоди про надання кредиту №501040393, є нікчемними, суд вважає, що в порядку застосування наслідків недійсного правочину відповідно до ст.216, 217, 236 ЦК України, відповідач зобов`язаний здійснити перерахунок внесених ОСОБА_1 платежів за кредитним договором №1001021840701 від 20 квітня 2018р. з моменту його укладання, зарахувавши фактично сплачену нею суму щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості в рахунок інших обов`язкових платежів за цим кредитним договором.

Щодо вимоги про визнання недійсними пункти Угоди про надання кредиту № 501040393 від 02.07.2018 року, які стосуються нарахування штрафу в розмірі 300 гривень за кoжнe прострочення платежу, щo триває 5 днів та більше, суд зазначає наступне.

Згідно позиції, викладеної у Постанові КЦС ВС від 12 вересня 2018 року у справі № 647/1133/15-ц, положеннями статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та положення статті 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому незважаючи на умови кредитного договору їх одночасне застосування за одне і те саме правопорушення - порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором - свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення. На підставі викладеного колегія суддів прийшла до висновку про неможливість одночасного стягнення з відповідачів штрафів (як процентної, так і фіксованої частин) та пені у межах відповідальності за зобов`язаннями за одним і тим самим кредитним договором.

Аналогічну правову позицію ВС висловив у постановах від 10 жовтня 2018 року у справі № 278/2615/15-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 366/1358/16-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 711/8798/2012, від 12 вересня 2018 року у справі № 647/1133/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 755/11168/14-ц.

За такого, оскільки Угодою про надання кредиту №501040393 укладеною між сторонами, передбачено вид цивільно-правової відповідальності тільки штраф, суд дійшов висновку про відмову у цій частині вимог.

На підставі вищевикладеного, позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, враховуючи, що позивачка була звільнена від сплати судового збору при поданні даного позову, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 908,00 грн.

Керуючись ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141,258,263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Зобов`язати Акціонерне товариство «Альфа - Банк», ЄРДПОУ 23494714, місце знаходження: м.Київ, вул. Велика Васильківська, буд.100, здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), перерахунок внесених платежів за Угодою про надання кредиту №501040393 від 02.07.2018 року з моменту його укладання, зарахувавши фактично сплачену суму щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості в рахунок інших обов`язкових платежів, передбачених цим кредитним договором.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа - Банк», ЄРДПОУ 23494714, місце знаходження: м.Київ, вул. Велика Васильківська, буд.100, на користь держави судовий збір в сумі 908,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 10 листопада 2021 року.

Суддя Н.П. Черенкова.