Ухвала суду № 101241481, 18.11.2021, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/10807/21

Провадження № 1-кс/428/5513/2021

УХВАЛА

іменем України

18 листопада 2021 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі слідчого судді Бойко Н.В., при секретарі судового засіданняХоружої Я.В., за участю старшого слідчого 2 відділення слідчого відділу 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях Громова М.О., прокурора Білого С.О., підозрюваного ОСОБА_1 , захисника Шурхно К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Сєвєродонецького міського суду Луганської області клопотання старшого слідчого 2 відділення слідчого відділу 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях Ярушкевича С.О., погоджене прокурором Луганської обласної прокуратури Трофименко П.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та додані до клопотання матеріали кримінального провадження № 22017130000000061 від 07.04.2017 року, стосовно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця м. Луганська, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 110, ч. 2 ст. 260 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

16 листопада 2021 р. до слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області надійшло клопотання сторони кримінального провадження - старшого слідчого 2 відділення слідчого відділу 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях Ярушкевича С.О., погоджене прокурором Луганської обласної прокуратури Трофименко П.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та додані до клопотання матеріали кримінального провадження № 22017130000000061 від 07.04.2017 року, стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 110, ч. 2 ст. 260 КК України.

В обґрунтування вимог клопотання зазначено, що у с ерпні 2014 року (більш точної дати встановити не виявилось можливим) на підтримку діяльності самопроголошеної «ЛНР» з числа місцевих мешканців та громадян Російської Федерації створено незаконне збройне формування «Отдельная бригада особого назначения«Одесса» (далі - «ОБрОН «Одесса»).

Вказане формування мало організовану структуру військового типу, а саме єдиноначальність, підпорядкованість, чітку ієрархічність та дисципліну, його учасники озброєні вогнепальною зброєю, вибухівкою, а також мають військове озброєння та військову техніку. В зазначеному формуванні визначено механізм вступу до нього, порядок проходження служби, в кожному структурному підрозділі ставились завдання щоденної діяльності, що полягає в здійсненні методами військових операцій силової підтримки незаконно створених структур «ЛНР», придушення організованого опору населення на окупованій території, депортації населення Луганської області, встановлення режиму військового стану, протистояння підрозділам Збройних Сил України та правоохоронних органів України, знищення їх живої сили і матеріальних засобів, а також скоєння інших тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень. «ОБрОН «Одесса» дислокувався у м. Сорокине (до 2016 року - м. Краснодон), у м. Луганську, та в інших населених пунктах і місцевостях на тимчасово окупованій частині Луганської області.

За рішенням керівництва самопроголошеної «ЛНР» окупаційної адміністрації РФ зазначеному незаконному збройному формуванню доручено здійснення збройного опору силам АТО, проведення обстрілів та залякування цивільного населення на тимчасово окупованій території Луганської області. З метою виконання цих завдань у складі «ОБрОН «Одесса» сформовані окремі мотострілецькі, танковий підрозділи, підрозділ розвідки, а також інші підрозділи, до складу яких на постійній основі залучені громадяни України та громадяни інших держав, радикально налаштовані до діючої державної влади України.

У серпні 2014 року (більш точну дату встановити не виявилось можливим) громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи у м. Луганську, розуміючи протиправний характер своїх дій, а також негативні наслідки, що можуть настати внаслідок їх реалізації, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, з мотивів несприйняття соціальної та економічної політики діючої влади, вирішив вступити до складу незаконного збройного формування, яке підпорядковуються та координуються окупаційною адміністрацією Російської Федерації та взяти безпосередню участь у них шляхом участі у діяльності незаконного збройного формування «ЛНР» - «ОБрОН «Одесса». Так, у серпні 2014 року (більш точної дати встановити не виявилось можливим) ОСОБА_1 був призначений на посаду «командира окремої бойової тактичної групи» незаконного збройного формування «ОБрОН «Одесса». До безпосередніх функцій ОСОБА_1 входило керівництво особовим складом підрозділу, координація пошуку місцевого населення, яке мало проукраїнську позицію для забезпечення контррозвідувального режиму на тимчасово окупованій території України, проведення спеціальних операцій щодо здійснення збройного супротиву підрозділам ЗС України, несення бойових чергувань, тощо.

14 серпня 2014 року представники «ЛНР» окупаційної адміністрації РФ на підконтрольній їм частині Луганської області, всупереч вимогам діючого законодавства України, призначили т.зв. «голову ЛНР», який приступив до виконання повноважень.

09 жовтня 2014 року самопроголошеним «головою ЛНР» виданий указ № 16/01/10/14 від 09.10.2014, яким створено «Міністерство державної безпеки «Луганської народної республіки» (далі - «МДБ ЛНР»)та затверджено Положення, згідно з яким Міністерство є центральний воєнізований орган державного управління, що проводить в межах своєї компетенції державну політику у сфері забезпечення національної безпеки «Луганської народної республіки».

Згідно з т.зв. положенням «Про Міністерство державної безпеки ЛНР» від 09.10.2014 року № 16/01/10/14 «МДБ ЛНР» - це центральний воєнізований орган державного управління, який проводить в межах своєї компетенції державну політику в сфері забезпечення національної безпеки Луганської народної республіки, який здійснює регулювання і управління у сфері забезпечення безпеки особистості, суспільства і держави в межах своїх повноважень, який координує діяльність у цій сфері інших центральних органів державного управління, а також безпосередньо реалізує основні напрями діяльності та завдання органів державної безпеки Луганської народної республіки.

Крім того, 25 листопада 2014 року самопроголошеним «Головою ЛНР» виданий указ № 51/1/01/11/14, згідно з яким створена структура виконавчих органів влади «ЛНР», до складу яких, відповідно до «Закону ЛНР «Про систему виконавчих органів державної влади Луганської народної республіки», крім «Голови ЛНР» увійшло у тому числі «Міністерство державної безпеки ЛНР», яке безпосередньо контролювалось представниками окупаційної влади Російської Федерації, а також вчиняло дії, направлені на зміну меж території та державного кордону України шляхом:

- систематичної організації та здійсненні актів застосування збройної сили проти держави Україна у особі Збройних Сил України, інших військових формувань, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, зокрема ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню їх службових обов`язків з метою недопущення відновлення конституційного ладу та суверенітету держави на усю її територію, обстрілів населених пунктів тощо;

-створення не передбачених законом озброєних підрозділів та участь у їх діяльності з метою недопущення відновлення конституційного ладу та суверенітету держави на усю її територію;

-вербування нових учасників до складу силового блоку «ЛНР» та, організація їх у групи, навчання, озброєння та керівництво їхніми діями;

-захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об`єктів на території Луганської області з метою їх виводу з-під контролю органів державної влади України та їх включення до складу самопроголошеного псевдодержавного утворення «ЛНР»;

-захоплення чи заволодіння у інший спосіб зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами з метою оснащення незаконних збройних формувань, які вчиняють дії, направлені на насильницьку зміну конституційного ладу України;

-координації та узгодження своїх дій з діями регулярних з`єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, з метою спільного та ефективного протистояння Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, та вчинення умисних дій, спрямованих на насильницьку зміну конституційного ладу;

-блокування виконання правоохоронними органами та підрозділами Збройних Сил України передбачених Конституцією та законодавством України функцій на тимчасово окупованій території України;

-силового подолання опору цивільного населення окупаційній адміністрації шляхом фізичної розправи та незаконного позбавлення волі;

-силової підтримки учасників органів політичного та управлінського блоку незаконних утворень «ЛНР», захопленні, укріпленні та охороні зайнятих ними будівель та споруд.

В ході досудового розслідування встановлено, що у жовтні 2014 року за рішенням керівництва самопроголошеної «ЛНР» окупаційної адміністрації РФ незаконне збройне формування «ОБрОН «Одесса» увійшло до складу «Міністерства державної безпеки ЛНР» (далі - «МДБ ЛНР») як підрозділ спеціального призначення. До завдань вказаного батальйону відносилось силове супроводження спеціальних операцій, що проводились «МДБ ЛНР», незаконне проведення обшуків, проведення контррозвідувальної діяльності, проведення диверсійно-розвідувальних заходів у ході здійснення збройного супротиву силам АТО/ООС,забезпечення контррозвідувального режиму в інтересах «МДБ ЛНР» на тимчасово окупованій території Луганської області.

Реалізуючи свій злочинний намір, усвідомлюючи неможливість одноособового виконання своїх злочинних дій, ОСОБА_1 у жовтні 2014 року (більш точну дату встановити не виявилось можливим) вступив у злочинну змову з іншими невстановленими досудовим розслідуванням членами незаконного збройного формування «МДБ ЛНР», до складу якого увійшли місцеві мешканці та громадяни Російської Федерації та, починаючи з указаного часу, на виконання завдань керівництва «МДБ ЛНР» окупаційної адміністрації РФ, вчиняв дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Зокрема, перебуваючи на військовій службі у період з жовтня 2014 року по січень 2015 року, у складі незаконного збройного формування на посаді «командира окремої бойової тактичної групи «ОБрОН «Одесса» «МДБ ЛНР», ОСОБА_1 виконував службові обов`язки, направлені на забезпечення функціонування т.зв. «органів влади ЛНР», інших незаконних воєнізованих та збройних формувань окупаційної адміністрації Російської Федерації, керівництво та координацію діями співробітників підрозділу, вчиняв дії фільтраційного, з метою перешкоджання діяльності працівників правоохоронних органів України та військовослужбовців Збройних Сил України, задіяних у Антитерористичній операції та операції Об`єднаних сил у відновленні територіальної цілісності України, тобто звільненні тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях та відновлення на цих територіях конституційного ладу.

Тобто, ОСОБА_1 вчиняючи дії, направлені на виконання вищевказаних обов`язків, свідомо, у змові із іншими представниками підрозділів НЗФ «ЛНР» окупаційної адміністрації РФ, досудове розслідування щодо яких здійснюється у інших кримінальних провадженнях, вчиняв посягання на територіальну цілісність України в межах її кордонів та адміністративно-територіального устрою.

Крім цього, встановлено, що у вищевказаний період часу, ОСОБА_1 перебравши на себе функції т.зв. «командира окремої бойової тактичної групи «ОБрОН «Одесса» «МДБ ЛНР», забезпечував стійкість псевдодержавного утворення «ЛНР», здійснював керівництво та координацію дій вищевказаного підрозділу НЗФ «МДБ ЛНР», створював безпечні умови для функціонування його «органів влади», проводив вербувальну діяльність серед населення підконтрольної українській владі та окупованої території Луганської області щодо вчинення дій, з метою зміни меж території та державного кордону України.

Відповідно до відведеної йому ролі у плані спільних злочинних дій, на виконання функцій та покладених на нього обов`язків, ОСОБА_1 протягом жовтня 2014 - січня 2015 року, умисно, з власної ініціативи, з корисливих та ідеологічних мотивів, виконував функціональні обов`язки, покладені на нього керівництвом т.зв. «МДБ ЛНР», а саме керівництво особовим складом підрозділу, координація пошуку місцевого населення, яке мало проукраїнську позицію для забезпечення контррозвідувального режиму на тимчасово окупованій території України, проведення спеціальних операцій щодо здійснення збройного супротиву підрозділам ЗС України, несення бойових чергувань, тощо.

Займаючи посаду т.зв. «командира окремої бойової тактичної групи ОБрОН «Одесса» МДБ ЛНР», ОСОБА_1 , відповідно до юридично нікчемного нормативного акту - Положення «Про Міністерство державної безпеки ЛНР», з серпня 2014 року по січень 2015 рокуна території України, визнаній Постановою ВРУ №254-VIII від 17.03.2015 тимчасово окупованою, вчиняв дії, направлені на участь у не передбаченому законом збройному формуванні, а саме брав участь у діяльності незаконного збройного формування ОБрОН «Одесса» «МДБ ЛНР».

Таким чином за сукупністю злочинів, ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110 та ч. 2 ст. 260 КК України.

03 листопада 2021 року в рамках кримінального провадження №22017130000000061 від 07.04.2017 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110 та ч. 2 ст. 260 КК України, однак ОСОБА_1 повідомлення про підозру особисто не вручено, внаслідок не встановлення його місцезнаходження на території будь-якого населеного пункту, де органи державної влади України здійснюють свої повноваження, оскільки останній з метою переховування від слідства та суду перебуває на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором.

Встановлено, що ОСОБА_1 переховується від органів досудового розслідування на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором.

Згідно вимог, передбачених ч. 3 ст. 111 та ст. 135 КПК України, вжито заходів для вручення повідомлення про підозру у спосіб, передбачений для вручення повідомлень (опубліковано повістки про виклик ОСОБА_1 в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті Кабінету міністрів України "Урядовий кур`єр" та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора).

Підозра ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів обґрунтовується наявними в матеріалах кримінального провадження доказами.

15 листопада 2021 року у зв`язку із не встановленням місцезнаходження ОСОБА_1 останнього оголошено у розшук, оскільки досудовим розслідуванням встановлено, що підозрюваний ухиляється від явки до органу досудового розслідування, що перешкоджає проведенню за його участі слідчих і процесуальних дій та унеможливлює своєчасне прийняття законного процесуального рішення по даному кримінальному провадженню у розумні строки.

Досудовим розслідуванням та зібраними матеріалами кримінального провадження встановлено, що станом на теперішній час підозрюваний ОСОБА_1 переховується від слідства та суду та перебуває на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або у населених пунктах Луганської області, які відповідно до Розпорядження Кабінету міністрів України № 1275-р від 02.12.2015 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету міністрів України» знаходиться в районі проведення антитерористичної операції та відповідно до Розпорядження Кабінету міністрів України № 1085-р від 07.11.2014 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» є населеними пунктами, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та є тимчасово окупованою територією.

Таким чином, підозрюваний ОСОБА_1 з моменту оголошення у розшук до теперішнього часу переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Крім того, слідством встановлено, що підозрюваний ОСОБА_1 , перебуваючи на волі може переховуватися від органів досудового розслідування, вчинити інші кримінальні правопорушення, незаконно впливати на свідків, знищити, сховати або спотворити документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.

Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризику переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, - свідчить тяжкість покарання що загрожує ОСОБА_1 у разі визнання його винним, а також те, що останній може залишити межі України, що унеможливить його явку до органу досудового розслідування та суду.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Крім того, у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме ризику незаконно впливати на свідка, у цьому ж кримінальному провадженні, - свідчать обставини, які були встановлені під час досудового слідства. ОСОБА_1 підозрюється в участі у діяльності не передбачених законом збройних формувань, а також у вчиненні умисних дій з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, наявні свідки протиправної діяльності останнього, які не допитані у судовому засіданні. Отже, на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_1 , перебуваючи не під вартою, зможе вплинути на свідків з метою зміни їх показань для уникнення від кримінальної відповідальності.

Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризику вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити кримінальні правопорушення, у якому підозрюється, - свідчить те, що ОСОБА_1 вчиняв посягання на територіальну цілісність України в межах її кордонів та адміністративно-територіального устрою у змові із іншими представниками підрозділів НЗФ «ЛНР» окупаційної адміністрації РФ, своїми незаконними діями проявив схильність до скоєння злочинів та, знаходячись на свободі, має можливість скоювати інші подібні кримінальні правопорушення на виконання завдань представників НЗФ «ЛНР» окупаційної адміністрації РФ.

Враховуючи викладене, періодична явка ОСОБА_1 до слідчого без застосування запобіжного заходу не може з впевненістю гарантувати виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

Викладене в сукупності свідчить про наявність достатніх підстав вважати, що за матеріалами даного кримінального провадження по відношенню до ОСОБА_1 існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

При цьому враховується, що жоден з більш м`яких ніж тримання під вартою запобіжних заходів не може запобігти зазначеним ризикам.

Так особисте зобов`язання не може бути застосовано в зв`язку з тим, що він не відповідає тяжкості вчинених злочинів.

Особиста порука не може бути застосована в силу того, що не встановлено осіб, які заслуговують на довіру та можуть поручитися за виконання підозрюваною покладених на нього обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

Крім того, обирати відносно підозрюваного запобіжний захід - домашній арешт недоцільно, оскільки досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1 не має власного житла на території України, а по-друге вказаний вид запобіжного заходу в цілому не зможе гарантовано запобігти ризикам, зазначеним вище, для досягнення завдання кримінального провадження - забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.

У судовому засіданні слідчий та прокурор підтримали подане клопотання, просили його задовольнити та застосувати до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід, з урахуванням наявності обґрунтованої підозри та ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у вигляді тримання під вартою.

У судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_1 просив відмовити у застосуванні стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У судовому засіданні захисник підозрюваного адвокат Шурхно К.А. просив відмовити у застосуванні стосовно підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Вислухавши слідчого, прокурора, підозрюваного, захисника, вивчивши клопотання та додані до нього матеріали кримінального провадження, слідчий суддя дійшов до наступних висновків.

03 листопада 2021 року в рамках кримінального провадження №22017130000000061 від 07.04.2017 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110 та ч. 2 ст. 260 КК України, однак ОСОБА_1 повідомлення про підозру особисто не вручено, внаслідок не встановлення його місцезнаходження на території будь-якого населеного пункту, де органи державної влади України здійснюють свої повноваження, оскільки останній з метою переховування від слідства та суду перебуває на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором.

18.11.2021 року о 02-11 год. співробітниками 3 управління (з лислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях, на підставі ухвали слідчого судді Сєвєродонецького міського суду Луганської обоасті від 16.11.2021 року затримано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є підозрюваним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 2 ст. 260 КК України, в рамках кримінального провадження № 22017130000000061 від 07.04.2017.

У судовому засіданні встановлено, що підозра ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 110, ч. 2 ст. 260 КК України обґрунтовується наявними матеріалами кримінального провадження, а саме:

-протоколами огляду від 20.09.2021, 22.10.2021 від 15.11.2021;

-висновком експерта №124 від 11.10.2021 за результатами проведення портретної експертизи;

-допитами свідків ОСОБА_2 від 26.10.2021, ОСОБА_3 від 27.10.2021, ОСОБА_4 .

На даній стадії процесу слідчий суддя позбавлений можливості аналізувати матеріали кримінального провадження та добуті органом досудового розслідування докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об"єктивно зв"язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Зв"язок підозрюваного ОСОБА_1 з вчиненими кримінальними правопорушеннями підтверджується наявними у кримінальному провадженні доказами. Сукупність цих доказів дає підстави вважати, що підозра ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 110, ч. 2 ст. 260 КК України є обґрунтованою.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з клопотання, відповідно до вимог ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які обґрунтовують наявність підстав для застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_1 .

В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов"язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв"язками та усіма видами зв"язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).

Слідчий суддя приходить до висновку про доведеність існування ризику, що ОСОБА_1 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, про що свідчить вагомість доказів про вчинення ОСОБА_1 інкримінованих кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, за вчинення злочину за ст. 110 ч. 2 КК України передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк відп"яти до десяти років, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину.

На підставі викладеного, а також враховуючи дані про особу підозрюваного, в їх сукупності, зокрема його вік та стан здоров"я, інші дані про особу ОСОБА_1 , слідчий суддя приходить до висновку про доведеність існування ризику можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи, відсутні.

Також, слідчий суддя приходить до висновку про доведеність існування ризику можливості підозрюваним вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується, про що свідчить тяжкість покарання, що йому загрожує в разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, в яких підозрюється, що з великою часткою імовірності спонукатиме його до втечі у разі обрання більш м`якого запобіжного заходу, вагомість наявних достатніх доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, що вказує на існування високого ступеню ризику продовження вчинення ним кримінального правопорушення, в якому він підозрюється, оскільки на теперішній час діяльність незаконного військового формування "ЛНР", діяльності якого сприяв ОСОБА_1 не припинена

Разом з тим, слідчий суддя вважає недоведеними та необґрунтованими наявність існування ризику з боку підозрюваного незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, оскільки вони не знайшли об"єктивного підтвердження у судовому засіданні та ґрунтуються на припущеннях.

Отже, на думку слідчого судді, відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України, є підстави для застосування до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у кримінальному провадженні № 22017130000000061 від 07.04.2017 року, порушеного за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 110, ч. 2 ст. 260 КК України.

Відповідно до ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м"яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п"ятою статті 176 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 178 КПК України, слідчий суддя також враховує у клопотанні, вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінальних правопорушень, тяжкість покарання у разі визнання його винним у інкримінованому кримінальному правопорушенні, його вік та стан здоров`я, що слідчому судді не надано відомостей про стан здоров"я ОСОБА_1 , який унеможливлював тримання під вартою в умовах слідчого ізолятора та неможливості надання йому кваліфікованої медичної допомоги. Слідчий суддя враховує також репутацію підозрюваного, його майновий та сімейний стан, а саме: він не одружений, не має на утриманні малолітніх чи неповнолітніх дітей.

Практика Європейського суду з прав людини передбачає, що питання про обґрунтованість періоду тримання під вартою не можна розглядати абстрактно. Оцінювати, наскільки виправданим є подальше тримання обвинуваченого під вартою, в кожній справі потрібно з огляду на конкретні обставини. У тій чи іншій справі безперервне тримання під вартою можна виправдати лише в разі, якщо існують конкретні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, попри презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, викладений у статті 5 Конвенції. Конвенція гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме: гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи.

Таким чином, слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у кримінальному провадженні № 22017130000000061 від 07.04.2017 року, порушеного за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 110, ч. 2 ст. 260 КК України стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягає задоволенню, а ОСОБА_1 слід обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування на 60 днів, оскільки більш м"які запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання доведеним під час судового розгляду ризикам та не забезпечать належну процесуальну поведінку підозрюваного.

Слідчий суддя також зобов"язаний застосувати ч. 3 ст.183 КПК України, та визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов"язків, передбачених цим Кодексом, оскільки слідчим суддею не встановлено випадків, передбачених ч.4 вказаної статті.

Розмір застави визначається у таких межах:

1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У рішенні від 12 березня 2009 року в справі "Алєксандр Макаров проти Росії" (Aleksandr Makarov v Russia) № 15217/07 " Європейський суд вказав, що "… сума застави повинна оцінюватися головним чином по відношенню заінтересованої особи, його активів … іншими словами, ступенем впевненості, яка можлива в тому, що перспектива втрати забезпечення у випадку його неявки в суд послужить достатнім фактором, виключаючи з його сторони будь-яке бажання зникнути".

Таку ж позицію Європейський суд послідовно займав і по багатьох інших справах, а саме "Мангрус проти Іспанії" (Mangouras v. Spain) , Ноймайстер проти Австрії (Neumeister v. Austria).

Визначаючи відповідно до вимог ч.4 ст.182 КПК України розмір застави, а також виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатися, суд з урахуванням даних про особу підозрюваного, раніше не судимого, відсутність у нього постійного джерела доходів, нерухомого або цінного рухомого майна, вважає, що до підозрюваного ОСОБА_1 слід застосувати розмір застави, що не перевищує 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного достатньою мірою гарантує виконання підозрюваним покладених на нього обов"язків, отже сума застави, яка буде здатною забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов"язків має бути сплачена у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Застава у зазначеному розмірі буде співмірною з існуючими в кримінальному провадженні ризиками та в разі її внесення зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та виконання ним обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Керуючись вимогами ст. ст. 110, 131, 132, 177, 178, 182, 183, 184, 197, 198, 369-372 КПК України, ст. 29 Конституції України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

Клопотання старшого слідчого 2 відділення слідчого відділу 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях Ярушкевича С.О., погоджене прокурором Луганської обласної прокуратури Трофименко П.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.

Обрати відносно підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового розслідування до 10 січня 2022 року включно.

Відповідно до вимог ч.3 ст.183 КПК України суд встановлює ОСОБА_1 заставу у розмірі вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 181600 (сто вісімдесят одна тисяча шістсот) гривень, яку необхідно внести у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому КМУ України, депозитний рахунок:

Отримувач коштів: ТУ ДСА України в Луганській області

Код отримувача (код ЄДРПОУ) : 26297948

Банк отримувача: Держказначейська служба України м. Київ

Код банку отримувача (МФО): 820172

Рахунок отримувача: UA208201720355209001000002672, призначення платежу: застава, № ухвали суду, П.І.Б. платника застави, ЄДРПОУ суду 05381484, або забезпечити їх внесення заставодавцем, та надати слідчому, прокурору, суду документ з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів.

В разі внесення застави уповноваженій особі місця ув"язнення необхідно негайно звільнити з-під варти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повідомити про це слідчого, прокурора та слідчого суддю, або суд.

З моменту звільнення ОСОБА_1 з-під варти у зв"язку з внесенням застави він буде вважатись таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

В разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_1 наступні обов"язки:

- не відлучатись з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та роботи;

- утримуватися від спілкування зі свідками, визначеними слідчим;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в"їзд в Україну.

Вказані обов"язки в разі внесення застави покладаються на ОСОБА_1 на строк не більше двох місяців, які починаються з моменту звільнення з-під варти після внесення застави.

Підозрюваному роз"яснюються положення п.п.8,10 ст.182 КПК України, згідно з якими у разі невиконання обов"язків заставодавцем, а також якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, не з"явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов"язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України.

Копію ухвали надати учасникам процесу та направити до відповідного ІТТ та слідчого ізолятора для виконання.

На дану ухвалу у п`ятиденний строк може бути подана апеляційна скарга до Луганського апеляційного суду.

Повний текст ухвали оголошений 22 листопада 2021 року о 13-00 годині в приміщенні залу судового засідання Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

Слідчий суддя Н.В. Бойко