Рішення № 101223516, 19.11.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2021 року № 320/7809/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 2260 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини 2260 Національної гвардії України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 2260 Національної гвардії України щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Військову частину 2260 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.07.2019 по 24.06.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що після його звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу частини (12.07.2019) з ним не було проведено остаточного розрахунку, а саме: не здійснено виплату компенсації за невикористані дні додаткової щорічної оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій. Так, зазначена компенсація була виплачена йому лише 24.06.2021, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021 у справі №640/16705/20 військовою частиною 24.06.2021 була виплачена позивачу сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 37112,91 грн. Відповідач зазначає, що загалом станом на день звільнення позивача йому було сплачено 132043,29 грн. про що останній був належним чином повідомленний. При цьому відповідач зауважує, що із заявою про виплату компенсації невикористаних днів відпустки позивач до військової частини не звертався, а до суду з позовом про стягнення вказаних коштів звернувся зі спливом більше ніж одного року після звільнення, що, на думку відповідача, свідчить про недобросовісність дій позивача та його намір стягнути не реальну заборгованість, невиплачену йому при звільненні, а саме середній заробіток за максимально довгий період.

Крім того, відповідач вважає, що з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, не має обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Відповідач зауважує, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, а тому відсутні правові підставі для застосування цієї норми до спірних правовідносин. При цьому відповідач посилається на відповідну практику Верховного Суду.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в обґрунтування заперечень проти відзиву зазначені аргументи аналогічні тим, що вказані у позові.

Відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому останній просить відмовити у задоволені позовних вимог позивачу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Московським РВХМУ УМВС України в Харківській області 02.02.2005.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 19.02.2015 позивач має статус учасника бойових дій.

Наказом командира військової частини 2260 від 12.07.2019 № 150 ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас та з 12.07.2019 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Судом встановлено, що при звільненні позивача з військової служби йому не було виплачено грошову компенсацію на використані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021 у справі №640/16705/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини 2260 Національної гвардії України (місце знаходження: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 34, код ЄДРПОУ 14323600) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.; зобов`язано Військову частину 2260 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.07.2019 р.

Як вбачається з матеріалів справи, підтверджується наявною у справі банківською випискою та не заперечується сторонами по суті, на виконання цього судового рішення позивачу було нараховано та виплачено:

- 24.06.2021 - грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 37112,91 грн.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач стверджує, що оскільки сума відповідної грошової компенсації не була виплачена йому своєчасно під час його звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини, відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до вказаного Закону Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення).

Пунктом 242 вказаного Положення передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Частиною 3 статті 24 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Втім, ні Законом № 2232-ХІІ, ні Положенням не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

В свою чергу слід звернути увагу на те, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців Збройних сил України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

В той час, питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Разом з тим, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Так, згідно з ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (ч. 1 ст. 116 КЗпП України).

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24.12.1999 визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як було встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, позивача з 12.07.2019 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з подальшим зарахуванням на військовий облік до Олом`янського РВК м. Києва.

Станом на момент виключення позивача зі списків особового складу відповідачем компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учасника бойових дій, останньому виплачена не була.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що вищевказана компенсація була виплачена відповідачем на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021 у справі №640/16705/20 - 24.06.2021.

З огляду на встановлені обставини, період часу з 13.07.2019 по 24.06.2021 є часом прострочення розрахунку з позивачем при звільненні, а тому, на думку суду, вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими, а відповідно, бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні - протиправною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а, від 31.10.2019 у справі №825/598/17, від 31.01.2019 у справі №826/5469/15, яка в силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

Так зокрема, за висновками Верховного Суду у постанові від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.04.2018 у справі №805/5111/15-а, непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому мають вирішуватись відповідно до Кодексу законів про працю України.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач є звільненим від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати присудженню на користь позивача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 78, 90, 139, 205, 242- 246, 250, 251, 255, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 2260 Національної гвардії України щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину 2260 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.07.2019 по 24.06.2021.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Василенко Г.Ю.