Вирок № 101191972, 02.11.2021, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа №359/9910/20

Провадження №1-кп/359/283/2021

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

2 листопада 2021 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Вознюка С.М.,

при секретарів судового засідання Івковій А.Л., Пугач Д.О.,

за участю прокурорів Кириченко Ю.Л., Баклана В.М., Динника Т.В., обвинуваченого ОСОБА_1 , захисника - адвоката Чемериса І.В, потерпілого ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні з технічною фіксацією в залі суду кримінальне провадження №12020115100000163, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.09.2020 року, що надійшло до суду з обвинувальним актом, по обвинуваченню

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Біла Церква Київської області, українця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 20.11.2014 року за ч.2 ст. 186 КК України до позбавлення волі строком на п`ять років,

у вчиненні ним кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.1 ст. 121 та ч.2 ст. 185 КК України,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення - злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України, а саме нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що є небезпечним для життя в момент заподіяння, за наступних обставин.

Так, ОСОБА_1 будучи раніше неодноразово судимим, востаннє 20.11.2014 вироком Солом`янського районного суду міста Києва за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, та обвинувальний акт відносно якого скеровано до Жашківського районного суду Черкаської області за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, провадження щодо якого зупинено ухвалою Жашківського районного суду у зв`язку з розшуком обвинуваченого.

Встановлено, що 18.09.2020близько о 17 години 00 хвилин, ОСОБА_1 прибувши за місцем проживання свого знайомого ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , де разом вживали спиртні напої.

В подальшому, під час вживання спиртних напоїв, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, приблизно о 17 годині 30 хвилин, у ОСОБА_1 виник злочинний умисел спрямований на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 .

Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_1 , взявши у праву руку невстановлений досудовим розслідуванням предмет, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, наніс тілесні ушкодження ОСОБА_6 , що виразилось у завданні не менше двох ударів тупим предметом в область голови потерпілого, внаслідок чого відповідно до висновку експерта від 25.11.2020 № 144д, ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку, вдаленого багатоуламкового перелому правої лобно-тім`яно-скроневої ділянки з переходом на основу черепа, перелому криші орбіти праворуч, субдуральної гематоми справа, субарахноїдального крововиливу, рани правої лобної та тім`яної ділянок, параорбітальної гематоми праворуч.

В той же час, ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, тобто органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у здійсненні таємного викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, вчинених за наступних обставин.

18.09.2020 близько 17 години 40 хвилин, перебуваючи за місцем проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , у ОСОБА_1 виник злочинний умисел на незаконне заволодіння рації «MidlandG 7», яка знаходилась на кухонному столі в одній із кімнат вищевказаного будинку.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_1 діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи те, що потерпілий перебуває без свідомості після нанесених тілесних ушкоджень, незаконно заволодів рацією «MidlandG 7».

Після чого, ОСОБА_1 покинув місце вчинення злочинів та розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим завдав матеріальну шкоди відповідно до висновку експерта судово-товарознавчої експертизи № 4049 від 08.12.2020 на загальну суму 350 гривень 00 копійок.

Зазначене обвинувачення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК України, в суді не знайшло свого підтвердження.

Так, допитаний у судовому засіданні 18.08.2021 року обвинувачений ОСОБА_1 показав, що знає ОСОБА_2 з того часу, як він почав проживати у його матері. Відносини з ОСОБА_2 у нього були нормальні, разом з потерпілим проживав приблизно 3 місяці, майже щодня вживали у ОСОБА_2 вдома разом спиртні напої. Про те, хто побив ОСОБА_2 він не знає. 18.09.2020 року йшов по дорозі та побачив ОСОБА_2 , який сидів на обочині під гаражем. ОСОБА_2 запропонував зайти до нього та розпити пляшку горілки, він погодився. До них приєднався ОСОБА_9 на прізвисько « ОСОБА_9 ». Потім він їх залишив та пішов на вокзал, де зустрів знайомих з якими теж вживав алкогольні напої. Після цього вже направився до місця ночівлі до гуртожитку по АДРЕСА_3 , там його і затримали працівники поліції. Того дня без дозволу ОСОБА_2 жодних речей не брав. Під час затримання у нього вилучили мобільний телефон з зарядним пристроєм, який є його особистою власністю та рацію, однак як вона у нього опинилась йому не відомо. На момент затримання слідів крові на його одязі не було, тілесних ушкоджень він не отримував та за медичною допомогою не звертався. Вину не визнає, оскільки не має жодного відношення до тих злочинів, що йому інкримінує орган досудового розслідування.

Допитана у судовому засіданні 04.02.2021 року свідок ОСОБА_3 повідомила, що потерпілий є її сином, а обвинуваченого ОСОБА_1 вона знає менше року. Познайомилась з ним, коли він попросився у неї переночувати. Показала, що вона не була очевидцем того як обвинувачений наніс тілесні ушкодження потерпілому та не бачила як була викрадена рація. Про ситуацію побиття дізналась від свідка по справі, який прибіг до неї того дня та повідомив, що ОСОБА_2 лежить в крові на підлозі та що його побив ОСОБА_1 , який після побиття втік. Вони викликали швидку та поїхали у лікарню. Додатково пояснила, що у потерпілого конфліктів ні з ким не було.

Допитаний у судовому засіданні 24.03.2021 року свідок ОСОБА_12 показав, що 18.09.2020 року зранку, приблизно о 06 год. 30 хв. він йшов на роботу та по дорозі зайшов до ОСОБА_2 . Зайшовши до будинку побачив, що все у крові, ОСОБА_2 лежав. Після цього він подзвонив до матері ОСОБА_2 , а вже від неї визвали швидку та поліцію. ОСОБА_2 розповів, що він разом з ОСОБА_1 , який у нього проживав, сиділи вдвох та випивали, коли ОСОБА_1 почав його бити без причини після того, як ОСОБА_2 у нього запитав навіщо він побив ОСОБА_14 . Також ОСОБА_2 повідомив йому, що у нього зникло 2 мобільних телефони (Apple та Нокіа ) з сім-картками. Про рацію йому нічого не відомо та потерпілий нічого йому з приводу цього не розповідав. Додатково свідок пояснив, що очевидцем нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 він не був, вся інформація, яку він надав є виключно інформацією зі слів потерпілого.

Допитана у судовому засіданні 10.06.2021 року свідок ОСОБА_4 повідомила, що дату, коли все відбулось не пам`ятає, їй подзвонив ОСОБА_12 та повідомив, що ОСОБА_2 побив ОСОБА_1 , його привезли з лікарні та йому потрібно зробити перевязку. Очевидцем вона не була. Під час розмови з ОСОБА_2 він їй повідомив, що запитав у ОСОБА_1 чому він побив ОСОБА_14 , на що той почав його бити у відповідь. У ОСОБА_2 була розбита лише голова, інших тілесних ушкоджень вона не бачила. Додатково зазначила, що незадовго до побиття ОСОБА_1 ОСОБА_2 конфлікт, у неї був з ОСОБА_1 через те, що він краде з її огороду продукти, після чого він її теж побив.

Допитаний у судовому засіданні 02.07.2021 року потерпілий ОСОБА_2 показав, що 18.09.2020 року він був вдома сам та сидів за столом, коли прийшов до нього ОСОБА_1 та 5 разів вдарив його по голові, однак він не зрозумів через що. Чим саме вдарив його ОСОБА_1 не знає. Того дня спирті напої разом з ОСОБА_1 не вживав. Після побиття ОСОБА_1 втік, разом з ним пропали його 2 мобільні телефони (Apple та Нокіа) з сім-картками. Про зникнення якої рації йдеться у обвинувальному акті не розуміє, оскільки він про неї не зазначав. Потерпілий додатково повідомив, що він являється інвалідом 2 групи, яке отримав після ДТП на мотоциклі та лікувався 4 рази в психлікарні по 2-3 місяці.

Показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_12 та ОСОБА_4 суд визнає належними та допустимими, оскільки вони отримані в ході безпосереднього допиту в суді за участю обвинуваченого та його захисника.

Тобто, цими показаннями, які є процесуальними джерелами доказів у розумінні ст. 84 КПК України, підтверджуються обставини, визначені ст. 91 даного Кодексу.

Разом з тим, суд не враховує незначні розбіжності у показаннях даних свідків по не істотних питаннях, оскільки з моменту події злочину до їх допиту пройшов певний проміжок часу, а отже їх показання можуть містити неточності, які обумовлюються особливостями пам`яті людини.

Також, у судовому засіданні прокурором було заявлено усне клопотання про відмову від допиту інших свідків, які зазначені в обвинувальному акті. Дане клопотання було задоволено судом, подальший виклик указаних осіб судом припинено.

Судом також досліджені інші зібрані органом досудового розслідування докази. В той же час, стороною захисту 08.09.2021 року було подано клопотання про визнання доказів недопустимими, які частково беруться судом до уваги при винесенні рішення.

У судовому засіданні безпосередньо досліджено письмові докази, надані стороною обвинувачення:

-постанова про об`єднання матеріалів досудового розслідування від 10.12.2020 року згідно якої об`єднано матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях №12020115100000163 та №12020110100001752 в одне провадження під №12020115100000163 (т. 1 а.с. 87-88);

-протокол прийняття усної заяви від ОСОБА_2 про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 19.09.2020 року з якого вбачається, що 18.09.2020 року близько 16 год. 00 хв. останній перебував за місцем свого проживання та розпивав алкогольні напої з невідомим чоловіком на ім`я ОСОБА_1 , який в ході неприязних відносин наніс йому тілесні ушкодження по голові (т. 1 а.с. 89);

-протокол огляду місця події від 19.09.2020 року за адресою: АДРЕСА_2 , з ілюстративною таблицею до даного протоколу (т. 1 а.с. 95-100);

-протокол прийняття усної заяви від ОСОБА_2 про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 19.09.2020 року з якого вбачається, що 18.09.2020 року близько 17 год. 00 хв. ОСОБА_1 перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , здійснив напад поєднаний з насильством небезпечний для життя та здоров`я, та заволодів заволодів мобільним телефоном та рацією (т. 1 а.с. 102);

-протокол огляду місця події від 20.09.2020 року за адресою: АДРЕСА_2 , з ілюстративною таблицею до даного протоколу (т. 1 а.с. 103-112);

-протокол огляду від 20.09.2020 року службового кабінету №226, розташований в приміщенні Бориспільського ВП ГУ НП В Київській області за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. С. Камінського, 4 (т. 1 а.с. 113-114);

-постанова про визнання речовими доказами від 20.09.2020 року (т. 1 а.с. 115-117);

-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 19.09.2020 року за участю потерпілого ОСОБА_2 , згідно якого потерпілий ОСОБА_2 впізнав обвинуваченого ОСОБА_1 (т. 1 а.с.118-120);

-протокол проведення слідчого експерименту від 29.09.2020 року з додатком до протоколу (т. 1 а.с. 121-122);

-протокол тимчасового доступу до речей і документів від 24.11.2020 року (т. 1 а.с. 129-130);

-медична карта стаціонарного хворого №6993/197 від 23.09.2020 року (т. 1 а.с. 132);

-висновок експерта судово-медичної експертизи КЗКОР «КОБСМЕ» №144д від 25.11.2020 року (лікар-експерт ОСОБА_18 ), згідно якого вбачається, що при вивченні медичних документів гр. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 виявлено ушкодження: відкрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку, вдавлений багатоуламкуватий перелом правої лобно-тімяно-скроневої ділянки з переходом на основу черепа, перелом криші орбіти праворуч, субдуральна гематома справа, субарахноїдальний крововилив, рани правої лобної та тім`яної ділянок, пара орбітальна гематома праворуч. Описані вище тілесні ушкодження виникли від дії тупих (тупого) предметів (предмету), можливо в час та за обставин вказаних в постанові і згідно «Правил визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя. Дані тілесні пошкодження малоймовірно, що могли утворитися внаслідок удару рукою, не виключено взутою ногою. Індивідуальні особливості предметів (предмету) яким наносились ушкодження не відображені в представленій медичній документації. На тілі виявлено не менше двох точок прикладення сили. Дані тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, які зазначені потерпілим ОСОБА_2 в ході слідчого експерименту від 29.09.2020 року (т. 1 а.с. 152-153);

-протокол огляду від 05.11.2020 року джинсової куртки , яку було вилучено 19.09.2020 року у ОСОБА_1 , який був у неї одягнутий під час затримання, згідно якого на передній та задній частині куртки механічних пошкоджень не виявлено. У нижній частині рукава наявна пляма темно бурого кольору. На передній частині куртки також наявні плями темно бурого кольору (т. 1 а.с. 170);

-протокол тимчасового доступу до речей і документів від 03.12.2020 року з описом речей і документів, які були вилучені та диском (т. 1 а.с. 183-186);

-протокол тимчасового доступу до речей і документів від 09.12.2020 року з описом речей і документів, які були вилучені та диском (т. 1 а.с. 187-190);

-протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 19.09.2020 року (т. 1 а.с. 191-193);

-висновок експерта КНДЕКЦ судової молекулярно-генетичної експертизи №СЕ-19/111-20/58170-Б від 18.01.2020 року (судовий експерт ОСОБА_19 ) (т. 2 а.с. 60-81);

-медичні довідки лікарів тощо.

Згідно зі ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Склад злочину - це сукупність встановлених у кримінальному законі об`єктивних та суб`єктивних ознак, які визнають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочин, тобто включає в себе наступні елементи: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона.

Так, ч. 2 ст. 185 КК України передбачає відповідальність за крадіжку, тобто таємне викрадення чужого майна, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Об`єктивна сторона злочину проти власності полягає у викраденні. чужого майна. Від усіх інших форм викрадення крадіжку відрізняє спосіб вилучення такого майна - таємність. Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб.

Для наявності суб`єктивної сторони таємного викрадення чужого майна має бути встановлено, що особа діяла з прямим умислом, усвідомлюючи, що посягає на чужу власність, на яку він не має ніякого права, передбачає спричинення матеріальної шкоди в певному розмірі і бажає спричинити таку шкоду.

Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого або очевидців, за відсутності сторонніх осіб. Обов`язковою ознакою крадіжки є корисливий мотив - спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна та корислива мета - збагатитися самому, або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винний.

Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він порушує право громадян на власність та полягає у протиправному безоплатному вилученні чужого майна і оберненні його на користь винної особи, що завдає шкоди власникові.

При цьому під безоплатністю розуміється вилучення майна на користь винного без еквівалентної заміни, тобто без рівноцінного відшкодування вилучених матеріальних цінностей іншим майном, грошовими коштами або людською працею.

Корисливий мотив при вчинені злочинів проти власності полягає в прагненні винного протиправно обернути чуже майно на свою користь.

Таким чином, із суб`єктивної сторони таємне викрадення чужого майна полягає в наявності лише прямого умислу, де винна особа усвідомлює, що протиправно безоплатно вилучає чуже майно і обертає його на свою користь, чим завдає шкоди власникові.

Так, з наданих пояснень обвинуваченого під час його допиту у судовому засіданні вбачається, що під час його затримання у нього було виявлено та вилучено працівниками поліції мобільний телефон з зарядним пристроєм, який є його особистою власністю, та рацію, однак як вона у нього опинилась йому не відомо.

В той же час, згідно наданих пояснень потерпілого ОСОБА_2 у нього після подій, які відбулись 18.09.2020 року, зникло 2 мобільних телефони (Apple та Нокіа) з сім-картками. Питання зникнення рації він не підіймає, про її зникнення йому не відомо.

Свідок ОСОБА_12 також повідомив суду, що потерпілий ОСОБА_2 після побиття йому розповів, що у нього зникло 2 мобільних телефони (Apple та Нокіа) з сім-картками. Про рацію потерпілий нічого йому з не розповідав та йому нічого не відомо.

Також, покази інших свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , надані ними під час допиту у судовому засіданні вказують на те, що вони не були очевидцями вчинення обвинуваченим інкримінованих йому дій по факту викраденням рації.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази (документи), що потерпілому дійсно на праві власності належала рація, про яку йде мова в обвинувальному акті.

Враховуючи вищевикладене, позицію потерпілого, яка підтверджується показами обвинуваченого та свідка ОСОБА_12 , суд приходить до висновку, що докази, надані органом досудового розслідування в частині вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, а саме викрадення рації «MidlandG 7», не можуть бути визнані судом належними доказами у кримінальному провадженні, а тому не можуть бути використані як докази винуватості обвинуваченого без підтвердження їх іншими доказами.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення за ч. 2 ст. 185 КК України не знайшло свого безспірного підтвердження, поза розумним сумнівом, під час судового розгляду.

Так, згідно з ч. ч. 1, 2 та 6 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Відповідно до ст. 25 КПК України прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила. Крім того, саме на них ч. 2 ст. 9 КПК України покладає обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

При цьому завданням кримінального судочинства є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений і жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).

Ст. 62 Конституції України передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Вказане встановлено і в ст. 17 КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, в тому числі винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, форма вини, мотив і мета вчинення злочину, покладається на слідчого, прокурора і лише в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

За таких обставин, суд, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме, верховенства права, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін тощо, створивши необхідні умови для реалізації сторонами провадження їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, в тому числі і щодо збирання, подання та оцінки доказів обвинувачення, дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний поданий сторонами доказ та їх сукупність, вважає, що за результатами даного судового розгляду не було доведено поза розумним сумнівом достатніми доказами, що за вказаних в обвинувальному акті обставин ОСОБА_1 18.09.2020 близько 17 год. 40 хв. здійснив крадіжку чужого майна, вчинену повторно, та розпорядився ним на власний розсуд, а тому за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, ОСОБА_1 належить виправдати та ухвалити щодо нього виправдувальний вирок з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що злочин вчинено саме ним.

Інші ж дії обвинуваченого ОСОБА_1 , які полягають у нанесені потерпілому ОСОБА_2 умисного тяжкого тілесного ушкодження, що є небезпечним для життя в момент заподіяння, кваліфікуються органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 121 КК України.

З досліджених судом документів слідує, що саме ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України по відношенню до потерпілого ОСОБА_2 .

Так, допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 вказує на особу обвинуваченого при цьому описуючи обставини вчинення такого побиття.

Твердження потерпілого ОСОБА_2 щодо того, що умисне тяжке тілесне ушкодження було нанесено йому 18.09.2020 року близько о 17 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_2 , саме ОСОБА_1 також підтверджуються показами свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_12 та ОСОБА_4 .

Так, хоч вони і не були очевидцями вчинення обвинуваченим інкримінованих йому дій, як зазначає захисник обвинуваченого у поданому клопотанні про визнання доказів недопустимими від 08.09.2021 року, їх покази узгоджуються одне з одним та з показами потерпілого відповідно.

Окрім цього, суд бере до уваги висновок судової молекулярно-генетичної експертизи експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № СЕ-19/111-20/58170-Б від 18.01.2020 року (судовий експерт ОСОБА_19 ), який в міститься матеріалах справи та вважає, що останні й є додатковим підтвердженням факту нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 18.09.2020 року саме обвинуваченим ОСОБА_1 .

Так, згідно ч. 6 резолютивної частини вищезазначеного висновку експерта, зокрема, вбачається, що «генетичні ознаки (ДНК - профілі) слідів крові, виявлених у змиві РБК, умовно позначеному, як «I» (об`єкт № 3) та у змиві РБК, умовно позначеному, як «II» (об`єкт № 4) збігаються між собою, збігаються з генетичними ознаками зразка букального епітелію потерпілого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і не збігаються з генетичними ознаками зразка букального епітелію підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Походження вищевказаних слідів крові від ОСОБА_1 виключається».

Достовірність та об`єктивність наведених доказів у суду сумніву не викликає, адже вони отримані без порушення закону, узгоджуються один з одним, належні, допустимі та достатні, у зв`язку з чим суд їх прийняв.

Доказів того, що дане кримінальне правопорушення по відношенню до потерпілого ОСОБА_2 могло бути вчинено іншою особою матеріали справи теж не містять.

У зв`язку з цим, до твердження адвоката Чемериса І.В. в частині визнання показів свідків, висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № СЕ-19/111-20/58170-Б від 18.01.2020 року, протоколу огляду від 05.11.2020 року та постанову про визнання речей (предметів) речовими доказами та приєднання їх до кримінального провадження від 05.11.2020 року недопустимими доказами суд відноситься критично.

В свою чергу, згідно положень ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами обвинувачення та захисту надано не було. При цьому, сторони кримінального провадження були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, враховуючи також, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження, створив сторонам кримінального провадження необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Таким чином, оцінюючи згідно вимог ст. 94 КПК України всі докази в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, розглянувши кримінальне провадження по суті, провівши у повному обсязі судовий розгляд, допитавши свідків запропонованих стороною обвинувачення, дослідивши запропоновані докази, висновок експертизи, перевіривши доводи учасників процесу, з`ясувавши у них, чи всі докази на підтвердження своїх доводів були ними надані, суд прийшов до переконання про доведеність вини ОСОБА_1 у нанесенні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що є небезпечним для життя в момент заподіяння потерпілому ОСОБА_2 , 18.09.2020 року близько о 17 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_2 .

Окрім показів свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_12 та ОСОБА_4 та висновку судової молекулярно-генетичної експертизи експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № СЕ-19/111-20/58170-Б від 18.01.2020 року, захисником обвинуваченого у поданому клопотанні від 08.09.2021 року було зазначено ще ряд документів, які на його думку є недопустимими доказами.

Так, захисник - адвокат Чемерис І.В. у своєму письмовому клопотанні про визнання доказів недопустимими від 08.09.2021 року, окрім доказів, які мають відношення до епізоду ч. 2 ст. 185 КК України, за яким обвинуваченого ОСОБА_1 виправдано, навів перелік документів, які на його думку є недопустимими доказами по епізоду ч. 1 ст. 121 КК України.

До даного переліку доказів захисник обвинуваченого, зокрема, відносить:

1.протокол огляду місця події від 19.09.2020 року разом з ілюстрованою таблицею до протоколу огляду місця події.

Свою позицію адвокат обґрунтовує тим, що огляд місця події від 19.09.2020 року був проведений з порушенням положень ч.3 ст. 214 КПК України, де зазначено, що здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається. В той же час з матеріалів справи вбачається, що огляд місця події від 19.09.2020 року мав місце до внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР. Огляд місця події від 19.09.2020 року був розпочатий о 09.00 год., закінчено огляд о 09.30 год. В цей час згідно Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 19.09.2020 року кримінальне провадження № 12020115100000163 від 19.09.2020 року було зареєстровано о 12 год. 49 хв. З наведеного вбачається, що на початок проведення огляду місця події були відсутні підстави для проведення цього огляду, що свідчить про порушення слідчим вимог ч.3 ст. 214 КПК України.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 214 КПК України огляд місця події є єдиною слідчою дією, яка може бути проведена до внесення відомостей про вчинений злочин до ЄРДР.

Вимоги до огляду місця події, тобто огляду місця вчинення злочину не є тотожними щодо вимог КПК України відносно огляду житла, не потребують дозволу слідчого судді, суду - постанова ВС від 1.02.2018 р. провадження № 51-230 кп18.

Огляди місця події проведено з дотриманням вимог ст. 237 КПК України.

При цьому, відсутні підстави для висновків про недотримання вимог ст. 233, 234, 237 КПК України, оскільки відповідно до протоколів огляду місця події здійснювалися огляди місцевості, де був вчинений злочин. Відповідно ж до ч. 1 ст. 237 КПК України, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості.

Обставини, регламентовані ч. 2 ст. 237 КПК України, у даній справі не встановлені. Як наслідок, передумов для застосування положень ст. 233, 234 того ж Кодексу після огляду у сторони обвинувачення не виникло. Тотожну позицію з даного питання висловив і Касаційний кримінальний суд Верховного Суду в постанові від 01.02.2018 у справі № 752/17016/16-к.

У ході таких слідчих дій (оглядів місцевості) порушень вимог ст.87 КПК України не встановлено.

Огляди проведено з дотриманням норм КПК України, а тому відсутні підстави вважати дані докази недопустимими.

Оголошені вище судом протоколи слідчих дій, що покладені в основу вироку, відповідають вимогам Кодексу в частині питання їх оформлення. Порушень вимог ст.ст. 104-106, 223 КПК України судом не встановлено та сторонами не доведено.

Як наслідок, цими процесуальними джерелами доказів, у розумінні ст.84 КПК України, підтверджуються обставини, регламентовані ст.91 КПК України.

Таким чином, зазначені вище письмові докази (документи) підтверджують існування та перебіг самої події кримінального правопорушення, її місце, спосіб та інші істотні обставини вчинення злочину, а також наявність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України.

Таким чином, наявний протокол огляду місця події від 19.09.2020 року разом з ілюстрованою таблицею до протоколу огляду місця події у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 визнається судом належним, допустимим та такими, що отриманий у порядку, встановленому КПК України доказом;

2.протокол огляду місця події від 20.09.2020 року разом із фотоілюстрацією від 19.09.2020 року за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування своєї позиції адвокат зазначає, що додана до протоколу огляду місця події від 20.09.2020 року фототаблиця не відповідає вимогам ч.3 ст. 105 КПК України, оскільки ця фототаблиця не засвідчена підписом слідчого, або іншої особи, які брали участь у огляді місця події. Лише на останній фотокартці міститься підпис слідчого Чалого Є.С. Таким чином, суд не може визнати допустимим доказом додану до протоколу огляду місця події від 20.09.2020 року фото таблицю. Крім того, не дивлячись на те, що протокол огляду місця події складений 20.09.2020 року, сама фотоілюстрація датується 19.09.2020 року, що є також додатковою підставою для визнання цієї фотоілюстрації неналежним та недопустимим доказом.

Суд свою чергу не вбачає підстав для визнання такого доказу недопустимим по причині не відповідності дат, зазначених на протоколі та фотоілюстрації, оскільки такі розбіжності є лише механічними помилками, здійсненими під час їх складання. Наявність підпису слідчого лише на останній фотокартці не є свідченням неналежності доказу в цілому;

3.протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками потерпілому ОСОБА_2 .

Аргументи захисника Чемериса І.В. щодо визнання протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілого ОСОБА_2 неналежним та недопустимим доказом, через те, що обвинувачений деякий час проживав в потерпілого, а тому факт впізнання потерпілим обвинуваченого на фотознімках не створює жодної доказової бази для підтвердження обставин, які викладені в обвинувальному акті - не заслуговують на увагу.

Суд звертає увагу, що при оцінці наданих в якості доказів протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками суд керується ч.7 ст.228 КПК України. Відповідно до цієї норми фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред`являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

Факт тривалого проживання потерпілого разом з обвинуваченим в одному будинку не є підставою для визнання такого доказу як протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 19.09.20.20 року не допустимим.

Як видно з наданих прокурором протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, проведення такого виду впізнання відповідає вимогам ч.7 ст.228 КПК України.

Враховуючи те, що ці слідчі дії проведені й оформлені з дотриманням вимог ч.7 ст.228 КПК України суд відповідно до вимог ст.ст.84, 86 та 89 КПК України визнає цей доказ - протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 19.09.2020 року допустимим;

4.висновок експерта № 144д від 25.11.2020 року та висновок експерта судово-товарознавчої експертизи № 4049 від 08.12.2020 року.

Суд не приймає до уваги посилання захисника Чемериса І.В. на те, що вищезазначені висновки експертів є недопустимими доказами, оскільки висновки проведених експертиз є належним та допустимим доказом, так як судом не встановлено порушення вимог КПК України під час його отримання.

Відповідно до вимог ст. 101 КПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Разом із тим, суд бере до уваги дані вказаних висновків, як допустимі докази, з огляду на те, що експерти ОСОБА_18 та ОСОБА_20 значаться у державному Реєстрі атестованих судових експертів, що відповідає вимогам ст. 9, 10 Закону України «Про судову експертизу».

При цьому, наявні у провадженні ухвали слідчого судді про призначення експертизи, які свідчать про те, що останні були призначені у відповідності до Кримінального процесуального кодексу України.

Порушень положень Параграфа 5 Глави 4 КПК України в ході судового розгляду сторонами не доведено та судом не встановлено.

Згідно ч. 5 ст. 356 КПК України, в ході судового розгляду кожна сторона кримінального провадження для доведення або спростування достовірності висновків експертів, мала право надати суду відомості, які б стосувалися знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки цих експертів, однак стороною захисту такі відомості суду надані не були та в судовому засіданні судом не встановлені.

Таким чином, зазначені висновки суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки останні відповідають вимогам КПК України, а безпосередньо порушень вимог статей 87, 101-102 КПК України, судом не встановлено та учасниками судового провадження не доведено.

Окрім цього, надавши оцінку іншим документам, які зазначені у поданому клопотанні захисника обвинуваченого - адвоката Чемериса І.В. від 08.09.2021 року про визнання доказів недопустимими, які мають відношення до пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення за ч. 1 ст. 121 КК України, та які зібрані органом досудового розслідування, суд вважає, що захисником обвинуваченого - адвокатом Чемерисом І.В. не доведено, що дані докази є неналежними та недопустимими, оскільки процедура їх зібрання органом досудового розслідування не порушена, в той час як кожен документ має свою доказу базу.

Порушення вимог КПК України, які були допущені слідчим на досудовому слідстві та на яких наголошувала сторона захисту, на думку суду, не є суттєвими, і не можуть бути підставою для визнання відповідних протоколів слідчих дій недопустимими доказами.

Тому підстав для визнання указаних вище доказів недопустимими в порядку ст. 89 КПК України судом не встановлено.

Враховуючи вище викладене, суд кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України, як нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що є небезпечним для життя в момент заподіяння. Таку кваліфікацію дій ОСОБА_1 суд вважає правильною.

Так, у зв`язку з заподіянням обвинуваченим тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, останній тривалий час лікувався, мав проблеми із станом свого здоров`я, та продовжити нормальний спосіб свого життя, був позбавлений можливості нормального спілкування з рідними та близькими. З цього приводу, суд вважає, що дійсно ОСОБА_2 зазнав душевних переживань у зв`язку з неможливістю забезпечити нормального способу свого життя протягом тривалого часу та додаткових страждань з цього приводу.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 повинен бути засуджений за ч.1 ст.121 КК України.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, обставини їх вчинення, дані про особу обвинуваченого й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, у зв`язку з чим суд прийшов до висновку про необхідність обрання покарання, у межах санкції визначеної ч.1 ст.121 КК України.

Так, судом враховується те, що ОСОБА_1 вчинив умисний тяжкий злочин.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, у відповідності до ст. 66 КК України, не встановлено.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, у відповідності до ст. 67 КК України, не встановлено. Самостійно суд не має відповідних підстав кваліфікувати вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Обвинувачений раніше судимий за вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 20.11.2014 року за ч.2 ст. 186 КК України до позбавлення волі строком на п`ять років, На обліку у лікарів психіатра та нарколога за місцем проживання не перебуває, має середньо-спеціальну освіту, офіційно не працевлаштований.

Указані обставини потребують додаткового врахування при призначенні покарання обвинуваченому, оскільки мають істотне значення щодо вивчення особистості та відношення останнього до скоєного ним.

Обвинувачений не є інвалідом, не досяг пенсійного віку, та не є військовослужбовцем.

Підстави для застосування положення ст. 69 КК України судом не встановлені.

Разом з тим, виходячи із фактичної тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, зокрема, характеру діяння, обстановки, способу, місця і часу його вчинення, з урахуванням форми, виду, ступеня вини обвинуваченого, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, обставин, що безпосередньо пов`язані із вчиненням кримінального правопорушення, та характеризують поведінку останнього під час вчинення кримінального правопорушення, та індивідуальних особливостей обвинуваченого, способу та умов його життя, суд вважає, що перевиховання та виправлення ОСОБА_1 залишається можливим без ізоляції від суспільства, та вважає, за доцільне застосувати до нього положення ст. 75 та ст. 76 КК України, призначивши покарання з іспитовим строком терміном в два роки з визначенням відповідних обов`язків судом.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що саме таке покарання є пропорційним, необхідним, достатнім і справедливим для виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 та попередження скоєння ним нових злочинів.

Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

На переконання суду, саме таке покарання є необхідним, достатнім, справедливим для виправлення обвинуваченого, запобігання вчинення нових злочинів, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, забезпечує співрозмірність діяння та кари, відповідає таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод, як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Справедливість покарання полягає насамперед у тому, що воно має відповідати загальнолюдським цінностям, моральним устоям суспільства, переконувати громадян у правильності судової політики.

Крім того, з обвинуваченого на користь держави слід стягнути витрати на проведення експертиз в розмірі 9823 грн. 46 коп.

Долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України.

Цивільний позов не заявлявся.

На підставі викладеного та ст.ст.65-66, 75, 76, ч. 1 ст.121, ч.2 ст. 185 КК України, та керуючись ст.100, 122, ч.2 ст.124, ст. 318, ч.3 ст.349, ст.ст. 342-351, 358, 363-368, 361, 382 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

ОСОБА_1 визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст. 185 КК України, та виправдати за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа.

ОСОБА_1 винним у вчинені кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

Звільнити на підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі, з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном в 2 (два) роки, з покладенням на нього, відповідно до ст. 76 КК України обов`язків: періодично з`являтися для реєстрації до органу пробації за місцем свого проживання; повідомляти орган пробації про зміну місця проживання та роботи, тощо.

Іспитовий строк ОСОБА_1 рахувати з моменту проголошення вироку судом, тобто 02.11.2021 року.

Зарахувати в строк відбування покарання у відповідності до ч.5 ст. 72 КК України термін перебування під вартою ОСОБА_1 за період з 19.09.2020 року по 02.11.2021 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

До набрання вироком суду законної сили змінити ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання за місцем свого проживання ( АДРЕСА_1 ), з визначенням обов`язку явки до суду на виклик в судові засідання.

Звільнити ОСОБА_1 з-під варти негайно в залі суду.

Після набрання вироком суду законної сили, речові докази у кримінальному провадженні, а саме: джинсову куртку синього кольору зі слідами рідини бурого кольору - знищити, радіостанції «Midland» моделі «G7» - залишити в користуванні ОСОБА_2 .

Процесуальні витрати в розмірі 150 грн. 00 коп. за проведення товарознавчої експертизи віднести на рахунок Державного бюджету України.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , на користь Держави України (рахунок отримувача: UA378999980313090115000010004; отримувач коштів: Борисп. УК/Бориспіль/24060300; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38007070; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО): 899998; код класифікації доходів бюджету: 24060300), - 9823 (дев`ять тисяч вісімсот двадцять три) грн. 46 коп. процесуальних витрат, пов`язаних із залученням експертів.

Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення через Бориспільський міськрайонний суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги.

Вирок суду набирає законної сили по завершенню строку на його апеляційне оскарження, а у разі оскарження вироку в апеляційному порядку - після постановлення судом апеляційної інстанції рішення за наслідками перегляду такого вироку суду.

Копія вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Бориспільського міськрайонного суду С.М. Вознюк