Рішення № 101180381, 18.10.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2021 року Справа № 160/13846/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОГРУПТРАНС» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування податкової консультації,-

ВСТАНОВИВ:

12.08.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОГРУПТРАНС» (далі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати видану ТОВ «ЄВРОГРУПТРАНС» індивідуальну податкову консультацію №2265/ІПК/04-36-18-03-15 від 04.06.2021 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.08.2021 року відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що володіє виключними майновими правами на торгівельну марку та розглядає можливість відчуження за договором про розпорядження виключними майновими правами інтелектуальної власності торговельної марки на користь третіх осіб - компанії або фізичних осіб, які зареєстровані або проживають за межами України (нерезиденти), у зв`язку з чим 17.03.2021 року товариство звернулось до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області із зверненням щодо отримання письмової індивідуальної податкової консультації щодо оподаткування операцій резидента з відчуження майнових прав інтелектуальної власності на користь нерезидента. Так, 04.06.2021 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області була надана індивідуальна податкова консультація №2265/ІПК/04-36-18-03-15, якою повідомлено, що операції з відчуження ТОВ «ЄВРОГРУПТРАНС» виключних майнових прав інтелектуальної власності на торгівельну марку на адресу інших осіб (набувачів таких прав), які є нерезидентами України та зареєстровані як суб`єкти господарювання в інших країнах (або постійно проживають не на території України, а на території інших країн) є об`єктом оподаткування ПДВ. Позивач не погоджується з висновками, викладеними в індивідуальній податковій консультації та вважає, що вони суперечать нормам Податкового кодексу України, у зв`язку з чим остання є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки наведений у індивідуальній податковій консультації висновок щодо оподаткування ПДВ операцій з відчуження виключних майнових прав інтелектуальної власності на торгівельні марки та промислові зразки на адресу нерезидентів України базується на тому, що місцем постачання товарів в даному випадку є митна територія України. Разом з тим, місцем постачання даних послуг не є митна територія України, а відповідно така операція не підлягає оподаткуванню ПДВ.

02.09.2021 року представником відповідача було подано письмовий відзив на позов, у якому у задоволенні позову просив відмовити повністю, посилаючись на те, що надана позивачу індивідуальна податкова консультація відповідає вимогам чинного законодавства, а позиція ГУ ДПС у Дніпропетровській області співпадає з позицією ДПС України, викладеній в індивідуальній податковій консультації від 20.05.2019 року №2241/6/99-99-15-03-02-15/ІПК. Так, торгівельні марки належать до об`єктів права інтелектуальної власності, при цьому спосіб набуття права інтелектуальної власності на об`єкт такого права залежить від об`єкта цього права, а також одним із майнових прав інтелектуальної власності на об`єкт інтелектуальної власності з правом на використання цього об`єкта є виключне право дозволяти використання об`єкта (видавати ліцензії). Отже, якщо покупець придбаває право на використання об`єкта права інтелектуальної власності без одержання права власності на нього, то винагорода (платежі) за таке використання не є об`єктом оподаткування ПДВ. Разом з цим, виходячи із запиту товариства, планується відчуження виключних майнових прав на торговельну марку нерезиденту, що передбачає перехід права власності на торговельну марку до нерезидента. Таким чином, якщо об`єкти права інтелектуальної власності передаються у користування, володіння та/або розпорядження чи власність, то така операція є об`єктом оподаткування для особи, яка передає об`єкт такого права, оскільки відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПКУ об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податків, зокрема, з постачання товарів та послуг, місце постачання яких знаходиться на митній території України.

06.09.2021 року представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до якої вказано, що позивач заперечує всі доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву, оскільки вони є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки місцем постачання даних послуг в цілях визначення підстав для оподаткування ПДВ є місце реєстрації отримувача таких послуг, тобто місце реєстрації нерезидента. Отже, місцем постачання зазначених послуг не є митна територія України, а відповідно така операція не підлягає оподаткуванню ПДВ. Щодо посилання відповідача на індивідуальну податкову консультацію №2241/6/99-99-15-03-02-15/ІПК від 20.05.2019 року, то там не йде мова про те, що суб`єктами взаємовідносин є резидент і нерезидент. Якби сторонами угоди про передачу у власність майнових права інтелектуальної власності були б два резиденти можна було б погодитись, що у резидента-продавця виникає обов`язок по нарахуванню і сплаті ПДВ.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 17.03.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОГРУПТРАНС» звернулось до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області із зверненням №29 про надання письмової індивідуальної податкової консультації, в якому пояснило, що володіє виключними майновими правами на торгівельну марку, які планує відчужити нерезиденту.

У зв`язку з викладеними обставинами ТОВ «ЄВРОГРУПТРАНС» поставило наступне питання:

- чи операції з відчуження товариством на адресу нерезидента України (який зареєстрований як суб`єкт господарювання і інших країнах) виключних майнових прав інтелектуальної власності на торгівельну марку не є об`єктом оподаткування ПДВ?

Листом від 04.06.2021 року №2265/ІПК/04-36-18-03-15 «Індивідуальна податкова консультація» Головне управління ДПС у Дніпропетровській області повідомило, що якщо об`єкти права інтелектуальної власності передаються у користування, володіння та/або розпорядження чи власність, то така операція є об`єктом оподаткування для особи, яка передає об`єкт такого права, оскільки відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПКУ об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податків, зокрема, з постачання товарів та послуг, місце постачання яких знаходиться на митній території України.

Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності та обгрунтованості висновків податкового органу, викладених в індивідуальній податковій консультації.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

В силу п. 52.1 ст. 52 ПК України за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган, визначений підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 ПК України).

Відповідно до п. 52.3, п. 52.4 ст. 52 ПУ України, за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній, у паперовій або електронній формі. Індивідуальна податкова консультація, надана у паперовій або електронній формі, обов`язково повинна містити назву - індивідуальна податкова консультація, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

Індивідуальні податкові консультації надаються:

- в усній формі - контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, а також державними податковими інспекціями;

- у паперовій та електронній формах - контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, крім державних податкових інспекцій.

Індивідуальна податкова консультація, надана у паперовій або електронній формі, підлягає реєстрації в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій та розміщенню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, без зазначення найменування (прізвища, ім`я, по батькові) платника податків, коду згідно з ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) та його податкової адреси.

Відповідно до п. 53.2 ст. 53 ПК України, платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 17.03.2021 року ТОВ «ЄВРОГРУПТРАНС», відповідно до п. 52.1 ст. 52 ПК України, звернулось до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області із зверненням №29 про надання письмової індивідуальної податкової консультації з питання практичного застосування окремих норм податкового законодавства, а саме, оподаткування податком на додану вартість операцій з відчуження на адресу нерезидента виключних майнових прав на торговельну марку.

04.06.2021 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області підготовлена індивідуальна податкова консультація, погоджена та зареєстрована ДПС України в Реєстрі за №2265/ІПК/04-36-18-03-15.

При цьому, суд звертає увагу, що п. 52-8 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» визначено, що тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (СОVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених, зокрема, ст. ст. 52 і 53 ПК України щодо надання контролюючими органами індивідуальних податкових консультацій в письмовій формі.

Таким чином, індивідуальна податкова консультація, підготовлена Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на звернення позивача, погоджена та зареєстрована ДПС України в Реєстрі у терміни, що відповідають нормам ПК України.

Щодо висновків, викладених в індивідуальній податковій консультації, щодо того, що якщо об`єкти права інтелектуальної власності передаються у користування, володіння та/або розпорядження чи власність, то така операція є об`єктом оподаткування для особи, яка передає об`єкт такого права, оскільки відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПКУ об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податків, зокрема, з постачання товарів та послуг, місце постачання яких знаходиться на митній території України, з якими не погоджується позивач та у зв`язку з чим вважає індивідуальну податкову консультацію протиправною, суд зазначає наступне.

Так, особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Відповідно до ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК України та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК України та іншим законом.

Згідно із ст. 420 ЦК України до об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать комерційні (фірмові) найменування та торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

При цьому торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів. Суб`єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам (ст. 492 та 493 ЦК України).

За приписами ст. 494 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.

Статтею 495 ЦК України визначено, що майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 1107 ЦК України визначено, що розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може здійснюватися на підставі таких договорів:

1) ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Ліцензія на використання об`єкта права інтелектуальної власності надається особою, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), іншій особі (ліцензіату). Така ліцензія може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог ЦК України. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ст. 1109 ЦК України).

Водночас, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПК України (п. 1.1 ст. 1 розділу І ПК України).

Відповідно до п. 5.1 - 5.3 ст. 5 розділу І ПК України поняття, правила та положення, установлені ПК України та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених ст. 1 розділу І ПК України. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПК України, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПК України. Інші терміни, що застосовуються у ПК України і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПК України.

Підпунктом 194.1.1 п. 194.1 ст. 194 розділу V ПК України встановлено, що податок на додану вартість становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування ПДВ та додається до ціни товарів/послуг.

Згідно з пп. «а» і «б» п. 185.1 ст. 185 розділу V ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 розділу V ПК України розташоване на митній території України.

Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Постачанням товарів також вважаються, зокрема, передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю (пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПК України). При цьому, продаж (реалізація) товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (пп. 14.1.203 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПК України).

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПК України).

Підпунктом 196.1.6 п. 196.1 ст. 196 розділу V ПК України передбачено, що не є об`єктом оподаткування операції, зокрема, з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.

При цьому, пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПК України визначено, що роялті - це будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об`єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп`ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо-чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі, отримані:

- як винагорода за використання комп`ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»);

- за придбання примірників (копій, екземплярів) об`єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра);

- за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об`єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи;

- за передачу прав на об`єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об`єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), крім випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов`язковим згідно із законодавством України;

- за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.

З аналізу викладеного вбачається, що у разі, якщо умовами ліцензійного/субліцензійного договору передбачено надання покупцю права на використання об`єкта права інтелектуальної власності (у тому числі торговельної марки) без можливості його продажу або здійснення відчуження в інший спосіб, то отримання постачальником платежу від покупця як винагороди за надання такого права на використання товарного знаку для цілей оподаткування ПДВ визначається як роялті та відповідно така операція не є об`єктом оподаткування ПДВ.

Отже, якщо покупець придбаває право на використання об`єкта права інтелектуальної власності без одержання права власності на нього, то винагорода (платежі) за таке використання не є об`єктом оподаткування ПДВ.

Якщо ж умовами лщензійного/субліцензійного договору передбачено надання покупцю права на використання об`єкта права інтелектуальної власності (у тому числі торговельної марки) з можливістю його продажу або здійснення відчуження в інший спосіб, отримання постачальником платежу від покупця як винагороди за надання права на використання товарного знаку не буде вважатися роялті та відповідно така операція оподатковується ПДВ у загальновстановленому порядку за ставкою 20 відсотків.

Отже, якщо об`єкти права інтелектуальної власності передаються у користування, володіння та/або розпорядження чи власність, то така операція є об`єктом оподаткування для особи, яка передає об`єкт такого права, оскільки відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПКУ об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податків, зокрема, з постачання товарів та послуг, місце постачання яких знаходиться на митній території України.

Як вбачається із запиту позивача, останнім планується відчуження виключних майнових прав на торговельну марку нерезиденту, що передбачає перехід права власності на торговельну марку до нерезидента, у зв`язку з чим така операція є об`єктом оподаткування для позивача, який передає об`єкт такого права.

При цьому, посилання позивача на п. 186.3 ст. 186 ПК України при визначенні операції з відчуження виключних майнових прав на торговельну марку нерезиденту як операції з постачання послуг, не відповідає сутності даної операції, так як відбуватиметься перехід права власності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що індивідуальна податкова консультація Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №2265/ІПК/04-36-18-03-15 від 04.06.2021 року є обгрунтованою, та прийнятою відповідно до вимог діючого законодавства, у зв`язку з чим підстави для її скасування відсутні.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено протиправності висновків Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, викладених в індивідуальній податковій консультації №2265/ІПК/04-36-18-03-15 від 04.06.2021 року, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для вирішення питання стосовно повернення судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОГРУПТРАНС» (49000, м. Дніпро, вул. Універсальна, буд. 1, прим. 17, офіс 6, код ЄДРПОУ 40390776) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17 А, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування податкової консультації – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець