Рішення № 101163694, 02.06.2021, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/3421/20

Провадження № 2/0203/164/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2021 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м. Дніпрі у складі:

головуючого судді – Ханієвої Ф.М.,

за участю секретаря судового засідання – Пилипенко А.С.,

за участі:

відповідача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Кіблицького А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ,

ВСТАНОВИВ:

29.09.2020 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернулось Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» з позовом до ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд:

- стягнути зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 09.10.2007 року у розмірі 14567,45 грн станом на 31.08.2020 року, яка складається з: заборгованості за кредитом – 2674,80 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитом – 10271,17 грн; 1521,48 грн – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором;

- стягнути судові витрати у розмірі 2102,00 грн судового збору.

І. Стислий виклад позиції учасників справи.

В обґрунтування своїх позовних вимог Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк») зазначило, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим ним була підписана заява № б/н від 09.10.2007 року. При укладенні договору сторони керувались ст. 634 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), яка регулює правовідносини щодо укладення договору приєднання. Як зазначив позивач, відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами банківських послуг», «Тарифами», складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в заяві. Позивач вважає, що заявою відповідач підтвердив те, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Отже, як пояснив позивач, відповідно до ст. 634 ЦК України, між сторонами був укладений договір про надання банківських послуг, який за своєю природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку та кредитного договору. Проте в процесі користування кредитними коштами відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за договором, тому у нього утворилась боргова заборгованість, яка станом на 31.08.2020 року складає загальний розмір 14567,45 грн та складається з: заборгованості за кредитом – 2674,80 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитом – 10271,17 грн; 1521,48 грн – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача кредитної заборгованості у загальному розмірі 14567,45 грн.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимоги, надав суду відзив на позовну заяву від 15.12.2020 року, в якому зазначив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Відповідач пояснив, що на його думку, позивач припустився неодноразового порушення зобов`язання, а саме: недоговірного втручання у рахунок відповідача, здійснивши недоговірні розрахункові операції, які штучно збільшували заборгованість за рахунком відповідача. Також відповідач пояснив, що право кредитодавця на нарахування процентів припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Крім того, за рахунок коштів відповідача, відповідно до наданих позивачем у виписці по рахунку даних, картковий рахунок № НОМЕР_1 було поповнено 08.01.2008 року, 28.09.2008 року, 09.10.2008 року, 18.10.2008 року, 27.11.2008 року, 15.12.2008 року, 01.01.2009 року, 16.01.2009 року, 22.01.2009 року, 04.02.2009 року, 10.04.2009 року, 29.11.2017 року, 30.11.2017 року на суму 3814,70 грн. Водночас позивач свідомо не зазначив суму у розмірі 1426,38 грн, що має походження з платежу відповідача в сумі 3030,00 грн, який був заблокований позивачем 25.11.2017 року та з яких 29.11.2017 року, 30.11.2017 року було здійснено погашення заборгованості. Відповідач вважає, що не вся заблокована сума у розмірі 3030,00 грн була відображена позивачем у виписці по рахунку. З урахуванням прихованої позивачем суми у розмірі 1426,38 грн, відповідач на погашення заборгованості сплатив 5241,08 грн.

Як зазначив відповідач, за наданим ним контррозрахунком на дату закінчення кредитного договору, тобто станом на 30.09.2011 року, його заборгованість перед позивачем за користування кредитом становила 2490,12 грн. Така заборгованість була ним погашена повністю з платежу в сумі 3030,00 грн, що були заблоковані позивачем 25.11.2017 року. Таким чином, відповідач вважає безпідставними твердження позивача про наявність заборгованості за кредитом, тим більше, що за контррозрахунком відповідача він навпаки переплатив позивачу 1076,88 грн.

Тому, з урахуванням викладеного вище, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Також відповідач звернувся до суду з заявою від 02.06.2021 року про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Позивач, не погодившись з твердженнями відповідача, викладеними у відзиві на позов, надав суду відповідь на відзив від 12.01.2021 року, в якій виклав свою позицію так само, як вона викладена в позовній заяві, та додатково пояснив, що надати більш детальну інформацію щодо платежу, здійсненого з картки 14.01.2009 року немає технічної можливості через сплив терміну давності. Крім того, позивач вважає, що кредитний договір є чинним, а заперечення відповідача нічим не обґрунтовані. Тому позивач підтримав позов у повному обсязі та просить суд задовольнити його повністю.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 26.10.2020 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Ухвалою суду від 28.12.2020 року було задоволено клопотання відповідача та витребувано у Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» належним чином засвідчені копії виписок про рух коштів по всіх рахунках, що відкривались Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , в Акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк» з 09.10.2007 року по 28.12.2020 року.

Ухвалою суду від 01.03.2021 року було задоволено клопотання відповідача та витребувано у Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» належним чином засвідчені копії виписок про рух коштів по всіх рахунках, що відкривались Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , в Акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк», в тому числі виписок по рахунках в рамках зарплатного проекту в Комунальному підприємстві Дніпровської міської ради «Жилсервіс-3» (код ЄДРПОУ 32350346).

Представник позивача у судове засідання не з`явився, проте разом з позовною заявою подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач та його представник у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог та просили суд відмовити у їх задоволенні.

З огляду на положення ст.ст. 211, 223 ЦПК України, суд розглянув справу за відсутності представника позивача.

Під час розгляду справи судом були заслухані пояснення відповідача та його представника, досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

02.06.2021 року у судовому засіданні судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, що містяться в матеріалах справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 24.09.2004 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання заяви про відкриття рахунків та надання послуг: кредитна картка: НОМЕР_3 ; валюта: гривня; тип кредитного ліміту: фінансовий; сума кредитного ліміту: 2500,00 грн; базова процентна ставка: 36 з розрахунку 360 днів в році; строк дії кредитного ліміту: відповідає строку дії картки; порядок погашення заборгованості: щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості; погашення заборгованості по кредитному ліміту відбуватись як шляхом внесення засобів на карту клієнтом, так і списання банком засобів з дебетової карти, та також про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також з Тарифами банку у АТ КБ «ПриватБанку».

У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також про те, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами банку, які були йому надані у письмовому вигляді. Також відповідач підтвердив факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку та його місцезнаходження (а.с.22-25).

До договору додано довідку від 09.10.2007 року про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду», Умови та Правила надання банківських послуг, Витяг про внесення змін в договірну базу по платіжним карткам, споживчому кредитуванню та в депозитні договори (в частині погашення заборгованості за рахунок депозитів). Дата видачі картки клієнта банку № 4149605354589830 – 09.10.2007 року строком дії до вересня 2011 року. За відомостями з довідки, сторони погодили, що базова відсоткова ставка на місяць становить – 3%, пеня – 4% на місяць, проте не менше 10 грн в місяць (а.с.24-44).

Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої щодо відповідача (договір № б/н) у період з 24.09.2007 року по 18.08.2015 року кредитний ліміт змінювався поступово, а саме збільшувався, був сталим, зменшувався. Так, зокрема, станом на 14.09.2008 року, 31.10.2008 року, 18.08.2015 року він становив 2680,00 грн, а 11.11.2019 року – 0,00 грн (а.с.20).

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за договором № б/н від 09.10.2007 року станом на 31.08.2020 року загалом становить 14567,45 грн і складається із: заборгованості за кредитом – 2674,80 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом – 10271,17 грн; 1521,48 грн – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором (а.с.8-19).

У матеріалах справи наявні виписки за договором № б/н станом на 10.09.2020 року по картковому рахунку, які мають статус первинного документа. Це підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5. Зазначена виписка є належним та допустимим доказом отримання та користування відповідачем кредитними коштами, у ній зазначені всі операції з часу активації кредитної картки за картковим рахунком зі зняття грошових коштів, погашення заборгованості (а.с.59-66, 109-110, 124, 154-166, 169-175).

На підтвердження своїх тверджень відповідач надав суду контррозрахунок кредитної заборгованості (а.с.79-87).

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу несплати відповідачем заборгованості за договором про надання банківських послуг № б/н від 09.10.2007 року у розмірі 14567,45 грн станом на 31.08.2020 року, яка складається з: заборгованості за кредитом – 2674,80 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитом – 10271,17 грн; 1521,48 грн – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним ст. 1055 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Суд зазначає, що умови договору приєднання розробляються банком – АТ КБ «ПриватБанк», тому повинні бути зрозумілими усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим, банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України, другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він був ознайомлений. Тим більше, суд враховує те, що позивач не довів суду належними та допустимими доказами того, що при обчисленні відсотків та пені він застосував саме ті умови та правила надання банківських послуг, які були чинними станом на момент укладення спірного договору про надання банківських послуг від 24.09.2004 року.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 та 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року, справа № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статі 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами , зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Відповідно до ст. 77, ст. 78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Також суд зазначає, що в частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою – споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі – Закон № 1023-XII).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз викладених вище норм вказує, що у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Водночас суд бере до уваги те, що в договорі про надання банківських послуг від 24.09.2004 року зазначений порядок погашення заборгованості: щомісячними платежами 7% від суми заборгованості, розмір відсотків за користування кредитом – 3%, розмір пені – 4%. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами та пені, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім суто розрахунків кредитної заборгованості за кредитним договором, посилається на Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи, які були надані відповідачу для ознайомлення в письмовій формі та які є невід`ємними частинами договору про надання банківських послуг. Натомість суд бере до уваги те, що договір про надання банківських послуг був укладений з відповідачем 24.09.2004 року, а банківську картку було надано йому 09.10.2007 року, умови та правила надання кредитних коштів записані в довідці станом на 09.10.2007 року, а не в підписаній заяві, у формі якої був укладений договір. Тобто позивач як спірний договір зазначає договір від 09.10.2007 року, проте в матеріалах справи наявним є договір про надання банківських послуг від 24.09.2004 року, який оформлений як заява, що разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами становить договір надання банківських послуг.

Крім того, суд враховує те, що позивач не довів суду, яка саме відсоткова ставка за користування кредитними коштами ним була застосована та який розмір пені розрахований, що не відображено і в наданому суду розрахунку заборгованості. Тобто позивачем не доведено, які саме Умови та Правила надання банківських послуг ним були застосовані у кредитних відносинах з відповідачем.

У ході судового розгляду справи знайшов своє підтвердження факт обґрунтованості наданого відповідачем суду контррозрахунку відносно наданих позивачем розрахунку та виписки. Тим більше, суд враховує те, що позивач не довів правомірності проведення службових операцій, відображених у виписці, що призвело до списання коштів з картки відповідача та виникнення заборгованості, а саме: 20.05.2008 року, 14.01.2009 року, 26.02.2009 року на суму 1462,78 грн. Також суд враховує те, що позивач не спростував жодним чином наданий відповідачем контррозрахунок, не довів правомірності списання з рахунку відповідача коштів за видавничу комісію, за проценти за овердрафтом, не довів відмінності між списанням з рахунку відповідача відсотків за користування кредитним лімітом та списанням відсотків за прострочений кредит, не зазначив суду сутність операції SAMDN40000016228045 та списання з рахунку відповідача сум за нею. А це, у свою чергу, призвело до нарахування відповідачу суми заборгованості за тілом кредиту, що видно як з виписки, так і з контр розрахунку відповідача. При цьому відповідач, своєю чергою, довів суду зарахування на його рахунок суми у розмірі 3030,00 грн. Суд враховує і те, що відповідачем була спростована правомірність службових операцій банку за карткою клієнта, що призвело до виникнення у нього заборгованості сукупно як за тілом кредиту у розмірі 2674,80 грн, так і за відсотками у розмірі 10371,17 грн та пенею у розмірі 1521,48 грн, відповідно.

Таким чином, у ході судового розгляду справи, оцінивши в сукупності встановлені обставини справи та надані докази, суд дійшов висновку, що відповідач довів суду факт сплати ним у повному обсязі заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2674,80 грн та безпідставність нарахованих сум відсотків за користування кредитними коштами та пені. Натомість позивач не довів належними та допустимими доказами правомірність порядку надання відповідачу кредитних коштів та нарахування відсотків та пені на загальну суму у розмірі 14567,45 грн станом на 31.08.2020 року.

З приводу заяви позивача про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтерес.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Статтею 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Як встановлено судом, з цивільним позовом позивач звернувся до суду 29.09.2020 року, зазначивши розраховану ним суму заборгованості у розмірі 14567,45 грн станом на 31.08.2020 року. При цьому з виписки, яка міститься в матеріалах справи, видно, що відповідач періодично сплачував заборгованість за договором, а строк дії договору пролонгувався до 2019 року, що свідчить про, те що перебіг позовної давності по пред`явленим позовним вимогам переривався. При цьому відбувалось автоматичне погашення заборгованості станом на 2019 року. Таким чином, суд доходить висновку, що позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, тому заява відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає та наслідки пропуску строку позовної давності не підлягають застосуванню.

V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви та вирішення питання про розподіл судових витрат.

Суд, враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, доходить висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задоволенню не підлягають.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір у розмірі 2102,00 грн у справі не відшкодовується та покладається на позивача.

Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок) покласти на позивача Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, 1-д; код ЄДРПОУ 14360570).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду, що відповідає приписам підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складений 07.06.2021 року.

Суддя Ф.М. Ханієва