Рішення № 101159098, 08.11.2021, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

______________________

Справа № 520/11065/19

Провадження № 2/947/1071/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2021 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Петренка В.С.

за участю секретаря – Ратовської А.С.,

за участю сторін:

представник позивача – адвокат Мус В.П., діючий на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та довіреності,

представник відповідача – адвокат Наседкін О.І., діючий на підставі ордеру та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом

Акціонерного товариства «Альфа-Банк»

до ОСОБА_1 ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

21.05.2019 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк», який є правонаступником Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , в якій просить суд звернути стягнення шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною реалізації 3 611 314,00 грн., без ПДВ, на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором, посвідченим 28.03.2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською Оксаною Віталіївною та зареєстрованим в реєстрі за №483 а саме; земельну ділянку площею 0,07 га, цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5110136900:27:011:0199, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 17.01.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О., реєстровий №46, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним №4293515, на підставі рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Комісарової С.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 10024760 від 17.01.2014 14:05:41, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 269565051101, з метою часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» за договором кредиту №08-660/057-302, загальна сума основного боргу по якому станом на 27.02.2019 року включно становить 1946 848,83 доларів США, які складаються з: 787 600,00 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом; 1159 248.83 доларів США - прострочена заборгованість за процентами, та стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування заявленого позову представник позивача посилається на те, що внаслідок невиконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором у неї існує заборгованість у розмірі 1 946 848,83 долари США.

Виконання зобов`язань за наведеним кредитним договором забезпечено шляхом укладення 28 березня 2008 року між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 договору іпотеки нерухомого майна - житлового будинку загальною площею 550,00 кв.м., житловою площею 178,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110136900:27:011:0199, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , на якій розташований вказаний житловий будинок.

Надалі спірне майно неодноразово відчужувалось на користь інших осіб.

Так, представник позивача вказує, що ОСОБА_2 10.10.2009 року на основі підробленого рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25.09.2009 року по справі № 2-2932/09, яким кредитний договір визнано недійсним, договір іпотеки припиненим, приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області Тимченко Є.С. було виключено з державного реєстру іпотек, а також з єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про обтяження нерухомого майна іпотекою та заборону відчуження відповідно.

11.10.2009 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поліш Н.Л. посвідчено укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі - продажу вказаного житлового будинку та договір дарування земельної ділянки, на якій він розташований.

30.08.2010 року житловий будинок та земельну ділянку було реалізовано ОСОБА_4 шляхом проведення публічних торгів приватним підприємством «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» у процесі примусового виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.07.2010 року у справі №2-10368/10 про стягнення заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_5 в розмірі 301812,00 гривень.

01.09.2010 року складено акт державного виконавця про проведення публічних торгів, на підставі якого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юхневич М.М. було видано ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на зазначене вище майно, зареєстроване КП «ОМБТІ та РОН» 02.09.2010 року.

17.01.2014 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О., реєстровий № 45, за яким продала зазначений будинок та земельну ділянку відповідачу.

Таким чином, представник позивача зазначає, що на даний час ОСОБА_1 є власником спірного майна.

Зазначені обставини, як вказує представник позивача, були предметом дослідження в рамках цивільної справи №520/6819/14-ц, сторонами визнаються та не підлягають доказуванню у відповідності до ст. 82 ЦПК України.

У подальшому, АТ «Укрсоцбанк» стало відомо, що у 2014 році житловий будинок загальною площею 550,00 кв.м., житловою площею 178,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який є предметом іпотеки - було знищено шляхом демонтажу (зносу).

Отже, представник позивача зазначає, що задоволення грошових вимог банку, забезпечених іпотекою, можливе лише за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:27:011:0199, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

На думку представника позивача, у зв`язку із придбанням об`єкта нерухомого майна, який був предметом іпотеки, ОСОБА_1 стала особою, до якої перейшли зобов`язання за іпотечним договором. При цьому, відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про іпотеку», відповідач є зобов`язаною іпотечним договором особою не залежно від того, чи знала вона про наявність іпотеки та відповідних зобов`язань.

Крім того, представник позивача вважає, що оскільки АТ «Укрсоцбанк» не надавав згоди на передачу спірного майна в наступну іпотеку, тому попередня іпотека від 19 квітня 2007 року має вищий пріоритет над наступними, тобто АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором у судовому порядку.

З урахуванням викладеного, враховуючи невиконання зобов`язань по укладеному кредитному договору щодо своєчасного повернення кредиту, Акціонерне товариство «Альфа-Банк», який є правонаступником Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», звернулося до суду із відповідним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 22.05.2019 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявоюАкціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

19.11.2019 року до канцелярії суду від відповідача - ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_1 просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» у повному обсязі.

В обґрунтування наданого відзиву відповідач посилається на те, що доводи позовної заяви про перехід до неї обов`язків іпотекодавця земельної ділянки за АДРЕСА_2 , є необґрунтованим.

Відповідач вказує, що на момент придбання нею у ОСОБА_4 земельної ділянки, на яку наразі банк просить звернути стягнення, у Державному реєстрі речових прав були відсутні відомості обтяження цього нерухомого майна іпотекою. Відсутні були ці відомості й при придбанні цього майна ОСОБА_3 , а також при його реалізації на прилюдних торгах в рамках процедури виконавчого провадження.

Таким чином, відповідач вважає, що жоден з попередніх власників належної їй нерухомості, а також вона сама, не мали взагалі ніякої можливості дізнатися про те, що спірне майно раніше було обтяжене іпотекою.

Відповідач зазначає, що дійсно, відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», якою банк обґрунтовуй свої вимоги, у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Проте, дана правова норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки регулює передусім ситуації, за яких перехід права власності на предмет іпотеки відбувається з підстав, які знаходяться поза межами волі іпотекодержителя й, відповідно, не потребують його згоди (зокрема, смерть іпотекодавця й перехід права власності на предмет іпотеки до спадкоємців; реорганізація юридичної особи - іпотекодавця й перехід права власності на предмет іпотеки до правонаступників; чи перехід права власності на предмет іпотеки до іншого титульного власника в порядку поділу майна подружжя тощо). Як стверджує відповідач, у даному випадку державою в особі державного реєстратора було здійснено відповідну дію - реєстрацію припинення іпотеки й лише після цього предмет іпотеки змінив власника. Дана реєстраційна дія незаконною не визнавалася. Таким чином, на момент укладення договору ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , проведення прилюдних торгів, укладення нею договору з ОСОБА_4 іпотека була відсутня й перейти до набувача не могла.

Крім того, ч. 1 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» передбачає збереження іпотеки про переході права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи.

Проте, як вказує відповідач, право власності на спірне майно ОСОБА_4 , а, в подальшому, вона - ОСОБА_1 набули не від особи, яка укладала із банком іпотечний договір, а від третіх осіб, які статус іпотекодавця не набували.

Таким чином, відповідач вважає, що вона не набула статусу іпотекодавця спірного майна.

Крім того, відповідач зазначає, що оскільки спірна земельна ділянка була продана порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», внаслідок чого власником стала ОСОБА_4 , дана земельна ділянка не може бути витребувана у добросовісних набувачів відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України, що унеможливлює задоволення позову банку.

Також відповідач просить суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21.11.2019 року було замінено позивача Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» на його правонаступника - Акціонерне товариство «Альфа Банк» у цивільній справі №520/11065/19 за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

20.01.2020 року від представника Акціонерного товариства «Альфа Банк» надійшла відповідь на відзив, в якій представник Акціонерного товариства «Альфа Банк» просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

17.02.2020 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких ОСОБА_1 просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» у повному обсязі.

У підготовчому засіданні 18.02.2020 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09.09.2020 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні 26.11.2020 року суд повернувся до стадії підготовчого провадження.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26.11.2020 року було зупинено провадження у цивільній справі №520/11065/19 за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, до розгляду по суті Київським районним судом м. Одеси цивільної справи №947/1940/20 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», державного реєстратора Макаркіна А.К. про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, та набрання законної сили судового рішення у вказаній цивільній справі.

Постановою Одеського апеляційного суду від 07.07.2021 року було скасовано ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 26.11.2020 року про зупинення провадження у справі, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні 30.09.2021 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 08.11.2021 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

У судовому засіданні 08.11.2021 року представник позивача проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Третя особа - ОСОБА_2 про час та місце підготовчих та судових засідань повідомлялася належним чином, у підготовчі та судові засідання не з`явилась, про поважність причин відсутності не повідомила, письмові пояснення або заперечення на позовну заяву не надала.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, 28 березня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір кредиту № 08-660/057-302 від 28.03.2008 року, згідно п. 1.1. якого остання отримала кредит в розмірі 792000 доларів США, строком до 27 березня 2023 року, під 13,5% річних (копія договору з додатками долучена до матеріалів справи). Кредит наданий на поточні потреби (п. 1.2. договору кредиту).

В якості забезпечення належного виконання позичальником зобов`язань за договором кредиту, між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 28.03.2008 року було укладено іпотечний договір (посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О.В. за реєстровим № 483), згідно з яким іпотекодавець передав позивачу в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки):

- житловий будинок, загальний площею 550,00 квадратних метрів, житловою площею 178,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.09.2007 року, справа № 2-5271/2007 р., зареєстрованого комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» в книзі № 288-150, номер запису 41811, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 16805640, виданого 27.11.2007 року, реєстраційний № 21173692,

- та земельну ділянка, на якій він розташований, площею 0,0700 га, в тому числі по угіддях: 0,0700 га – під будівлями, лісами та іншими угіддями, цільове призначення земельної ділянки – для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого Управлінням земельних ресурсів в місті Одесі 31.10.2007 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010750501819, кадастровий номер: 5110136900:27:011:0199. За погодженням сторін вартість предмета іпотеки склала 6273000,00 грн.

При цьому, судовим розглядом встановлено, що 10 жовтня 2009 року на підставі заяви ОСОБА_2 та рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2009 року по цивільній справі №2-2932/09 за позовом ОСОБА_2 до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору недійсним, відшкодування збитків, моральної шкоди та припинення договору іпотеки, приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області Тимченко Є.С. було вчинено нотаріальну дію за реєстровим № 873, а саме знято заборону відчуження вищезазначеного іпотечного майна.

10 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, загальною площею 550,00 кв. м, житловою площею 178,8 м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поліш Н.І.

10 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 також укладений договір дарування земельної ділянки, площею 0,0700 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поліш Н.І.

Судом встановлено, що предмет іпотеки було відчужено ОСОБА_4 з прилюдних торгів, проведених 30.08.2010 року ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» в межах виконавчого провадження, відкритого за виконавчим листом, виданим Приморським районним судом м. Одеси 08.07.2010 року у справі № 2-10368/10 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 боргу в сумі 300000,00 грн.

01.09.2010 року ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на майно (свідоцтво р.№ НОМЕР_1 ), а саме: житловий будинок загальною площею 550,00 кв. м., житловою площею 178,8 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0700 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на підставі вказаних документів у КП «ОМБТІ та РОН» відбулась реєстрація прав власності ОСОБА_4 на іпотечне майно (р.№41811 в книзі 288-150, копії правовстановлюючих документів долучені до матеріалів справи).

15.06.2011 року ОСОБА_4 на підставі зазначеного свідоцтва було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 453868 щодо іпотечного майна – земельної ділянки.

Судом також встановлено, що 17.01.2014 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, загальною площею 550,00 кв. м., житловою площею 178,8 м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці загальною площею 0,0700 га, кадастровий номер 5110136900:27:011:0199, що належить продавцю на праві власності та відчужується одночасно з будинком, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О., зареєстровано в реєстрі за № 45, № 46).

Таким чином, власником житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 .

На даний час, житловий будинок загальною площею 550,00 кв.м., житловою площею 178,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який є предметом іпотеки, було знищено шляхом демонтажу (зносу), що підтверджується висновком №066/2018 судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 07.05.2018, виконаної ПП «Одеський науково-дослідницький центр експертних досліджень ім. Скибінського С.С.», судовим експертом Скибінською Т.М., зі змісту якого вбачається, що на обстежуваній земельній ділянці з кадастровим номером 5110136900:27:011:0199, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , відсутні будь-які будівлі та споруди.

При цьому, судовим розглядом також встановлено, що 10.06.2014 року, внаслідок неналежного виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09.12.2015 року було задоволено позовну заяву ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 перед публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» за договором кредиту від 28.03.2008 року № 08-660/057-302 станом на 16.09.2015 року у загальному розмірі 44 329 390,11 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 28.03.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О.В., зареєстровано в реєстрі за № 483, шляхом набуття права власності іпотекодержателем – публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки – житловий будинок, загальною площею 550,00 кв.м., житловою площею 178,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0700 га, кадастровий номер: 5110136900:27:011:0199, у розмірі ринкової вартості предмета іпотеки у сумі 15 956 000,00 грн. без ПДВ. Визнано право власності публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на житловий будинок, загальною площею 550,00 кв.м., житловою площею 178,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0700 га, кадастровий номер: 5110136900:27:011:0199.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 02.12.2016 року було скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2015р. У задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , треті особи – ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки було відмовлено.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України від 27.09.2017 року рішення Апеляційного суду Одеської області від 02 грудня 2016 року скасовано, залишено в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2015 року.

Постановою Верховного Суду від 07.11.2018 року було скасовано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року, рішення Апеляційного суду Одеської області від 02 грудня 2016 року залишено в силі.

Враховуючи невиконання зобов`язань по укладеному кредитному договору щодо своєчасного повернення кредиту, 21.05.2019 року Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», звернулося до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Рішенням №5/2019 єдиного акціонера AT «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 року, було затверджено Передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків AT «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «АЛЬФА-БАНК» з дати визначеної у Передавальному акті, а саме - з 15.10.2019 року.

Протоколом №4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 15.10.2019 року було вирішено затвердити Передавальний акт (п. 2.1. протоколу).

Таким чином, 15 жовтня 2019 року відповідно до підпункту «г» пункту 11 частини 4 статті 1 Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», пунктів 3.1., 5.3., Постанови Правління НБУ № 189 від 27.06.2008 року «Про затвердження положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників», було затверджено Передавальний акт, у відповідності до якого АТ «Альфа-Банк» у порядку правонаступництва набуває всіх прав за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також набув обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів.

Згідно п. 1 Передавального акта від 15.10.2019 року, внаслідок реорганізації шляхом приєднання AT «Укрсоцбанк» правонаступником усього його майна, майнових прав та обов`язків за цим актом є АТ «АЛЬФА БАНК». Правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків AT «Укрсоцбанк» виникає у АТ «АЛЬФА БАНК» з дати затвердження цього передавального акту загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» а саме з 15.10.2019 року.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21.11.2019 року було замінено позивача Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» на його правонаступника - Акціонерне товариство «Альфа Банк» у цивільній справі №520/11065/19 за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 року, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, проголошено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктами 2 та 6 статті 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства віднесено: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Частиною четвертою статті 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положеннями статей 317, 319, 321 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частина друга статті 598 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно з визначенням, наведеним у п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», під державною реєстрацією прав розуміється офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав віднесено гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

В силу ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому Законом.

Тобто, сутність державної реєстрації речового права (обтяження) полягає в тому, що держава від свого імені доводить до відома усіх учасників правовідносин інформацію про зареєстровані права та обтяження, а також гарантує достовірність відомостей, які наявні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Наявність державної реєстрації речового права (обтяження) у поєднанні з відкритістю відомостей з Державного реєстру прав та публічністю реєстрації надає учасникам цивільного обороту реальну можливість проявити обачність при прийняті рішення щодо вступу у правовідносини (наприклад, чи придбавати певне нерухоме майно), перевірити наявність у контрагента права на вчинення цього правочину та убезпечитися від можливих шахрайських дій або інших негативних для себе наслідків.

Відповідно, відсутність державної реєстрації речового права або обтяження (у даному випадку, іпотеки) - це так само гарантована державою відсутність такої іпотеки.

На момент придбання ОСОБА_1 у ОСОБА_4 земельної ділянки, на яку наразі банк просить суд звернути стягнення, у Державному реєстрі речових прав були відсутні відомості обтяження цього нерухомого майна іпотекою. Відсутні були ці відомості й при придбанні цього майна ОСОБА_3 , а також при його реалізації на прилюдних торгах в рамках процедури виконавчого провадження.

Таким чином, жоден з попередніх власників належної ОСОБА_1 нерухомості, а також сама ОСОБА_1 , немали взагалі ніякої можливості дізнатися про те, що спірне майно раніше було обтяжене іпотекою.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. У разі видачі заставної перехід права власності на предмет іпотеки не допускається до повного задоволення вимоги за заставною, крім переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування чи правонаступництва.

Проте, у даному випадку державою в особі державного реєстратора було здійснено відповідну дію - реєстрацію припинення іпотеки й лише після цього предмет іпотеки змінив власника. Дана реєстраційна дія незаконною не визнавалася.

Таким чином, на момент укладення договору ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , проведення прилюдних торгів, укладення ОСОБА_1 договору ОСОБА_4 іпотека була відсутня й перейти до набувача не могла.

При цьому, право власності на спірне майно ОСОБА_4 , а, в подальшому, й ОСОБА_1 , набули не від особи, яка укладала із банком іпотечний договір, а від третіх осіб, які статус іпотекодавця не набували.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням апеляційного суду Одеської області від 02.12.2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 07.11.2018 року, було встановлено, що маючи намір здійснити державну реєстрацію прав та їх обтяжень на житловий будинок, земельну ділянку, ПАТ «Укрсоцбанк» 28 липня 2014 року звернувся до реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, для проведення державної реєстрації іншого речового права - «іпотека» на земельну ділянку та житловий будинок, що розташовані в АДРЕСА_1 .

28 липня 2014 року Державний реєстратор виніс рішення, яким відмовлено ПАТ «Укрсоцбанк» у державній реєстрації прав та їх обтяжень, в зв`язку з тим, що заяву про державну реєстрацію обтяжень (іпотек) речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, банк звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом щодо оскарження вказаних рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2014року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, у задоволенні адміністративного позову ПАТ «Укрсоцбанк» було відмовлено.

При цьому, судом встановлено, що 01.09.2010 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу відповідно до ст.66 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта державного виконавця про прилюдні торги, затвердженого начальником підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області та на підставі п.5, ст. 34 Закону України «Про нотаріат» було видано свідоцтво ОСОБА_4 , яка придбала дані об`єкти з торгів, яким посвідчено, що останній на праві власності належить спірне майно в АДРЕСА_1 . Свідоцтво про придбання об`єкту з торгів 02.09.2010р. було зареєстровано КП «ОМБТІ та РОН» за ОСОБА_4 .

В подальшому 17 січня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі - продажу, за умовами п.1, якого ОСОБА_4 передає, а ОСОБА_1 приймає у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 178,8кв.м., загальною площею 550кв.м., розташованого на земельній ділянці загальною площею 0,0700га, кадастровий номер №5110136900:27:011:0199, що належить продавцю на праві власності та відчужується одночасно з будинком.

Отже, судами було встановлено, що усі вищевказані переходи права власності були здійснені після зняття заборони відчуження, виконаного 25.09.2009р., після проведення публічних торгів, та дана реєстраційна дія банком не оскаржена, запис в реєстрі іпотек не відмінявся; запис про зняття заборони відчуження від 25.09.2009р. не був оскаржений та не був скасований, як на момент переходу права власності так і на теперішній час є дійсним, а тому особи, які в наступному придбавали право власності на це майно ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не набували статусу іпотекодавця, так як такий статус не мав кожний з них, а при отриманні ОСОБА_3 майно було не обтяжено. Отже, теперішній власник ОСОБА_1 будь-яких зобов`язань перед банком не несе, а вказане майно не є предметом іпотеки.

Також помилковим є посилання представника позивача на те, що відсутність запису про іпотеку не впливає на наявність/відсутність іпотеки, оскільки іпотечний договір був укладений в той момент, коли ще не діяли положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які пов`язують момент виникнення права іпотеки з моментом його реєстрації, що також вказує на дійсність іпотеки, з урахуванням наступного.

Договір іпотеки між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений 28 березня 2008року, а Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» прийнятий 01 липня 2004 року і відповідно до вимог ст.ст. 4, 23 Закону (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору іпотеки) передбачена обов`язкова державна реєстрація обмеження речових прав на нерухоме майно.

Також, не приймаються судом до уваги посилання представника позивача як на доказ про зняття заборони відчуження іпотечного майна на підставі підробленого рішення суду, на постанову прокурора Орджонікідзевського району м. Харкова про порушення кримінальної справи за фактом підроблення офіційних документів за ч.1 ст. 358 КК України від 26 січня 2010 року, оскільки відповідно до вимог ч.4 ст.82 ЦПК України підставою для звільнення від доказування є вирок суду, що набрав законної сили, а не постанова прокурора про порушення кримінальної справи за фактом.

Як вбачається зі змісту рішення апеляційного суду Одеської області від 02.12.2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 07.11.2018 року, безпідставним є посилання представника банку на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2010р., як на доказ про використання ОСОБА_2 підробленого рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харькова, оскільки з тексту вказаного вироку чітко вбачається, що ОСОБА_2 не була засуджена за вказаним вироком саме за використання вищевказаного рішення суду.

Крім того, в матеріалах справи взагалі відсутні докази того, що рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харькова від 25 вересня 2009 року по цивільній справі №2-2932/09 за позовом ОСОБА_2 до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору недійсним, відшкодування збитків, моральної шкоди та припинення договору іпотеки, є підробленим.

10 жовтня 2009 року на підставі заяви ОСОБА_2 та рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2009 року по цивільній справі №2-2932/09 за позовом ОСОБА_2 до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору недійсним, відшкодування збитків, моральної шкоди та припинення договору іпотеки, приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області Тимченко Є.С. було вчинено нотаріальну дію за реєстровим № 873, а саме знято заборону відчуження вищезазначеного іпотечного майна.

Тому, з урахуванням вищевказаних обставин, рішенням апеляційного суду Одеської області від 02.12.2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 07.11.2018 року, було встановлено про неможливість вважати, що ОСОБА_4 незаконно придбала 30 серпня 2010р. предмет іпотеки з прилюдних торгів, та, в подальшому, за договором купівлі-продажу від 17 січня 2014р. продала ОСОБА_1 житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, суд приймає до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15 червня 2021 року по справі №922/2416/17.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року по справі №922/2416/17 дійшла висновків, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).

Скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення.

Виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення.

Виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі.

Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя.

За відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню.

Аналогічний висновок міститься в п. 7.22 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року по справі №922/2416/17.

При вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.

Крім того, судовим розглядом встановлено, що незважаючи на те, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.10.2014 р., залишеною без змін ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2014р. та Вищого адміністративного суду України від 18.06.2015 р., у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» про скасування рішення державного реєстратора про відмову в проведенні державної реєстрації іпотеки, було відмовлено, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №44482668 від 07.12.2018 р. державним реєстратором Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Макаркіним А.К. було проведено державну реєстрацію іпотеки земельної ділянки із кадастровим номером 5110136900:27:011:0199, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (іпотекодержатель: ПАТ «Укрсоцбанк»).

Вважаючи рішення державного реєстратораОдеської філії комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Макаркіна А.К. про проведення державної реєстрації іпотеки земельної ділянки із кадастровим номером 5110136900:27:011:0199, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (іпотекодержатель: ПАТ «Укрсоцбанк») протиправним, ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з відповідним позовом про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію іпотеки та обтяження нерухомого майна.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09.12.2020 року було визнано протиправним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44482668 від 07.12.2018 року, винесене державним реєстратором Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Макаркіним Андрієм Костянтиновичем, стосовно нерухомого майна за реєстраційним номером об`єкта 269565051101. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку: 29326199, зареєстрований 07.12.2018 року державним реєстратором Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Макаркіним Андрієм Костянтиновичем, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44482668 від 07.12.2018 року стосовно нерухомого майна за реєстраційним номером об`єкта 269565051101. Визнано протиправним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44483673 від 07.12.2018 року, винесене державним реєстратором Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Макаркіним Андрієм Костянтиновичем, стосовно нерухомого майна за реєстраційним номером об`єкта 269565051101. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про обтяження: 29327028, вид обтяження: заборона на нерухоме майно, зареєстрований 07.12.2018 року державним реєстратором Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Макаркіним Андрієм Костянтиновичем, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44483673 від 07.12.2018 року стосовно нерухомого майна за реєстраційним номером об`єкта 269565051101.

На даний час вказане рішення Київського районного суду м. Одеси від 09.12.2020 року оскаржується в апеляційному порядку.

Таким чином, оскільки усі вищевказані переходи права власності здійснені після зняття заборони відчуження, виконаного 25.09.2009р., після проведення публічних торгів, а дана реєстраційна дія банкомне відмінявся; запис про зняття заборони відчуження від 25.09.2009р. не був оскаржений та не був скасований, як на момент переходу права власності так і на теперішній час є дійсним, тому особи, які в наступному придбавали право власності на це майно ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не набували статусу іпотекодавця, так як такий статус не мав кожний з них, а при отриманні майна ОСОБА_3 воно було не обтяжено. Отже, суд виходить з добросовісності набуття майна у власність теперішнім власником ОСОБА_1 , а тому будь-яких зобов`язань перед банком ОСОБА_1 не несе, а вказане майно не є предметом іпотеки.

При цьому, за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на спірне нерухоме майно або їх обтяжень ОСОБА_1 , яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набула право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень, та вважається добросовісною особою, яка придбала спірне нерухмое майно у власність.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що право іпотеки припинилося, що встанволено постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2014року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, тарішенням апеляційного суду Одеської області від 02.12.2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 07.11.2018 року, а позов Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про звернення стягнення шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною реалізації 3 611 314,00 грн., без ПДВ, на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором, посвідченим 28.03.2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською Оксаною Віталіївною та зареєстрованим в реєстрі за №483 а саме; земельну ділянку площею 0,07 га, цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5110136900:27:011:0199, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 17.01.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О., реєстровий №46, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним №4293515, на підставі рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Комісарової С.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 10024760 від 17.01.2014 14:05:41, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 269565051101, з метою часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» за договором кредиту №08-660/057-302, загальна сума основного боргу по якому станом на 27.02.2019 року включно становить 1946 848,83 доларів США, які складаються з: 787 600,00 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом; 1159 248.83 доларів США - прострочена заборгованість за процентами, задоволенню не підлягає.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем цивільному законодавстві закріплено об`єктивні та суб`єктивні межі застосування позовної давності.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог по суті, суд не застосовує до позовних вимогстроки позовної давності.

Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через приписи ст. 4 ЦПК України, за якими передбачено право кожної особи в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ч.1 ст.5 ЦПК України).

Стаття ст.15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому, має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи інтерес потребує захисту. Лише в результаті розгляду спорувиявляється чи доведене таке порушення і за відсутності порушення суд повинен відмовити у позові.

Звертаючись до суду позивач у позовній заяві, яка є зверненням до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, викладає предмет і підставу позову. Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст.16 ЦК України. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Суд зауважує, що лише після з`ясування фактичних обставин суд може зробити висновок щодо відповідності заявленої матеріально-правової вимоги способам захисту права і порушення інтересу позивача, який охороняється Законом.

Якщо буде встановлено, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові.

Крім того, право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Слід також вказати, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

З огляду на викладене вище, розглядаючи справу в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 267, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено 16.11.2021 року.

Суддя Петренко В. С.