Рішення № 101141838, 16.11.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

16 листопада 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4742/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Державної судової адміністрації України про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

06 вересня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - відповідач 1), з такими вимогами:

1) визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суми суддівської винагороди за травень-серпень 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити в повному обсязі на користь позивача суми суддівської винагороди за травень - серпень 2020 року, обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмежень встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» відповідно до розміру суддівського окладу, визначеного штатним розписом Старобільського районного суду Луганської області з урахуванням надбавки за вислугу років, та виплатити недоотриману частину.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працює на посаді судді Старобільського районного суду Луганської області.

За період з 01 січня 2020 року по 18 квітня 2020 року позивачу була нарахована та виплачена суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року.

Отримавши розрахункові листи за травень, червень, липень та серпень 2020 року, дізнався про те, що розмір нарахованої суддівської винагороди та її виплати не відповідає розміру установленому Законом. Позивач зазначає, що з квітня 2020 року відповідач почав обмежувати нарахування йому розмір суддівської винагороди, у зв`язку із чим розмір винагороди перестав відповідати розміру, установленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Позивач не погоджується із сумою виплаченої йому суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення.

Ухвалою суду від 09.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, відмовлено у залученні Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області та Державної судової адміністрації України як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (арк. спр. 33-34).

Ухвалою суду від 05.10.2021 залучено до участі у справі як співвідповідача Державну судову адміністрацію України (далі - відповідач 2, ДСА України) (арк. спр. 48-49).

Ухвалою суду від 03.11.2021 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні (арк. спр. 73).

Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганській області позовних вимог не визнало, про що 16.09.2021 надало відзив на позовну заяву (арк. спр. 39-43), у якому заперечувало проти позовних вимог.

Обґрунтовуючи заперечення проти позову, відповідач 1 зазначає, що 17 квітня 2020 року опубліковано Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ. Даним законом, зокрема (ст. 29), передбачається, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тим часовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судді при здійсненні ним повноважень виплачується суддівська винагорода. Цією ж статтею визначені окремі складові суддівської винагороди.

ТУ ДСА України в Луганській області врахувало Рішення Ради Суддів від 24.04.2020 № 22, яким вказано, як здійснювати нарахування суддівської винагороди у період обмеження.

Таким чином, ТУ ДСА України в Луганській області, як державний орган який діє виключно в рамках діючого українського законодавства має повноваження тільки у нарахуванні та виплаті коштів, які є у рамках бюджетного року, та не приймає рішення щодо визначення фінансової ситуації у державі.

Відповідач 1 вважає, що зміни в законодавстві України, зокрема прийняття Закону № 553-ІХ зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації.

У розумінні рішень Конституційного Суду України обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, а отже, відповідає наведеним критеріям пропорційності, є співрозмірним із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України.

Зазначає, що в умовах усунення реальних загроз економічній безпеці та додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, суди не можуть відрізнятися від інших бюджетних установ (органів державної влади та інших державні органи, органів місцевого самоврядування), а судді виділятися від інших працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, що узгоджується із практикою ЄСПЛ.

Щодо висновків Конституційного Суду України та дія у часі законодавчих актів.

Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 № 10- р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення аніж наступний: положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Таким чином, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) на майбутнє, проте фактично визнав їх чинність до ухвалення ним рішення.

Отже, дія частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» втратила чинність 28.08.2020.

Таким чином, у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»(у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди.

За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.

Ураховуючи рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 починаючи з 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється судом у повному обсязі, відповідно до статті 135 Закону.

Отже, прийняття рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 не є підставою для нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону з 18.04.2020 до 28.08.2020, так як зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У п 4.3. Рішення Конституційного Суду вказано, що обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України. На цей час на території України діє карантин.

Вважає, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області не порушувало прав позивача, а дії ТУ ДСА України в Луганській області ґрунтуються на законі і є цілком правомірними.

Від ДСА України 01.11.2021 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 заперечує проти позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 130 Конституції України, частини першої статті 146 Закону України від 02.06.2016 № 1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів» держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Положеннями частини другої статті 146 Закону визначено, що забезпечення функціонування судової влади передбачає: 1) окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону; 2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів; 3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.

Видатки на утримання судів визначаються з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України визначено, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості Державного бюджету України, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період.

Положеннями статей 148, 149 Закону визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

Статтею 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Положеннями статті 148 Закону визначено, що ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.

Таким чином, ДСА України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо Територіального управління, відповідно Територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно з частиною четвертою статті 48 Бюджетного кодексу України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», який опубліковано в газеті «Голос України» від 17.04.2020 № 68 (7325) та набрав чинності 18.04.2020.

Обмеження, встановлене в частині першій статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України № 553-ІХ), застосовується, серед іншого, при нарахуванні суддівської винагороди.

Відповідач 2 зазначив, що у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди.

Відповідач 2 зауважує, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.

Сторони у судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Позивач у позовній заяві просив розглядати справу без його участі (арк. спр. 3 зв).

Відповідач 1 у відзиві просив розглянути справу без його участі (арк. спр. 11).

Відповідач 2 у відзиві також просив розгляд справи здійснювати без участі Державної судової адміністрації України (арк. спр. 58).

Відповідно до частини третьої статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи вимоги частини третьої статті 194 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , указом Президента України № 294/2003 від 04 квітня 2003 року призначено на посаду судді Перевальського районного суду Луганської області строком на п`ять років (арк.спр.15-18).

Постановою Верховної Ради України № 647-VІ від 11 грудня 2008 року ОСОБА_1 було обрано безстроково на посаду судді Перевальського районного суду Луганської області (арк. спр. 19-20).

Указом Президента України № 882/2011 від 31 серпня 2011 року позивача переведено з Перевальського районного суду Луганської області на роботу на посаді судді Алчевського міського суду Луганської області (арк. спр. 21-22).

Указом Президента України № 203/2015 від 07 квітня 2015 року позивача переведено з Алчевського міського суду Луганської області на посаду судді Старобільського районного суду Луганської області (арк. спр. 25-29).

Наказом голови Старобільського районного суду Луганської області № 23-ос від 22 серпня 2016 року позивачу встановлено з 20 серпня 2016 року надбавку за вислугу років в розмірі 80 відсотків посадового окладу.

Згідно з довідкою ТУ ДСА в Луганській області від 13.09.2021№ 1999/21-вих (арк.спр. 44-45) розмір суддівської винагороди позивача склав:

у квітні 2020 року: оклад - 60057,14 грн, вислуга років (80%) - 48045,71 грн, відпустка (1 р. д.) - 5405,14 грн, матеріальна допомога на оздоровлення - 63060,00 грн, обмеження нарахувань - 25248,76 грн, разом нараховано - 151319,23 грн;

у травні 2020 року: оклад - 63060,00 грн, вислуга років (80%) - 50448,00 грн, обмеження - 66278,00 грн, разом нараховано - 47230,00 грн;

у червні 2020 року: оклад - 63060,00 грн, вислуга років (80% ) - 50448,00 грн, обмеження - 66278,00 грн, разом нараховано - 47230,00 грн;

у липні 2020 року: оклад - 63060,00 грн, вислуга (80%) - 50448,00 грн, обмеження - 66278,00 грн, разом нараховано - 47230,00 грн;

у серпні 2020 року: оклад - 63060,00 грн, вислуга років (80%) - 50448,00 грн, обмеження - 59650,20 грн, разом нараховано - 53857,80 грн.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено положеннями Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі- Закон № 1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VІІІ суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною четвертою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 вказаного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня на усій території України карантин.

З 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 такого змісту:

«Стаття 29. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).».

При цьому зміни щодо розміру винагороди судді до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальним законом, що регулює вказане питання у відповідності до норм Конституції України, не вносились.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; - абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

У вказаному зазначено, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами, Закону України № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 вказано, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст.6, ч.2 ст.19, ст.130 Конституції України.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8, 55, 124 Конституції України.

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Таким чином, Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 дійшов правового висновку, що обмеження суддівської винагороди можливо лише за умови воєнного чи надзвичайного стану, але при цьому втрачені недоотримані кошти підлягають компенсуванню відповідними виплатами.

Отже, Закон України № 553-ІХ від 13.04.2020 про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.

При цьому суд зазначає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.

Відтак, відповідачі у період часу з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року діяли у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому суд не вбачає в їх діях протиправності.

Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Частиною 3 статті 152 Конституції України визначено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Оскільки порушення прав позивача щодо не отримання ним суддівської винагороди у повному обсязі відбулось у зв`язку з прийняттям нормативного акту, що визнаний неконституційним, то суд вважає необхідним для ефективного захисту порушених прав позивача застосувати ч.3 ст. 152 Конституції України як норму прямої дії.

Так, згідно з довідкою ТУ ДСА в Луганській області від 23 липня 2021 року № 1707/21-вих загальна сума обмеження суддівської винагороди позивача у квітні 2020 року склала 25248,76 грн, у травні 2020 року - 66278,00 грн, у червні 2020 року - 66278,00 грн, у липні 2020 року - 66278,00 грн, у серпні 2020 року - 59650,20 грн. Всього за спірний період (травень-серпень 2020 року) 258484,20 грн (арк. спр. 44-45).

Суд вважає, що недоотриманні суми суддівської винагороди, в період дії закону який визнано неконституційним, є матеріальною шкодою для позивача у вигляді недоотриманих доходів, які повинні бути відшкодовані державою та які особа вправі вимагати їй відшкодувати.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону № 1402 обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Фінансування всіх судів в Україні відповідно до частин першої та другої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Частиною четвертою наведеної статті визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Положеннями статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Частиною першою статті 151 цього Закону передбачено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Аналогічна норма також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 № 141/0/15-19 (далі - Положення № 141/0/15-19).

З урахуванням наведеного вбачається, що розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України. В свою чергу, ТУ ДСА в Луганській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.

Аналізуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що оскільки ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь, саме другий відповідач, як розпорядник коштів вищого рівня, повинен забезпечити виплату нарахованої, але обмеженої у розмірі до виплати суддівську винагороду позивача за спірний період.

Частиною першою статті 25 Бюджетного Кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 22 Бюджетного Кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути, зокрема, Державна судова адміністрація України.

Крім того, слід зазначити, що частиною першою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VІ виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі - Порядок № 845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).

Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період».

З огляду на пункт 25 Порядку № 845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Отже, Державна казначейська служба України не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за відповідним рішенням.

Натомість, відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 148 Закону № 1402 функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Таким чином, оскільки цей спір стосується стягнення шкоди, заподіяної невиплатою суддівської винагороди у визначеному спеціальним законом розмірі, при цьому виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється за рахунок бюджетної програми, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, а безспірне списання проводиться Державною казначейською службою України, то відповідачем за таким спором є Державна судова адміністрація України.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на встановлені при розгляді справи обставини, суд вважає, що у даному випадку ефективним способом захисту порушеного права є стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди за період з 01 травня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі 222659,83 грн (з обов`язковим утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

Застосування наведеного способу захисту виключає підстави застосування передбаченого пунктом 2 частини першої статті 371 КАС України звернення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь позивача суддівської винагороди за один місяць.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а докази понесення ним інших судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстроване місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (місцезнаходження: 93010, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Миру, буд. 34, код ЄДРПОУ 26297948), Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: 01021, Київ, вул. Липська, буд. 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про стягнення коштів задовольнити повністю.

Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 01 травня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі 258484,20 грн (двісті п`ятдесят вісім тисяч чотириста вісімдесят чотири гривні 20 копійок) з обов`язковим утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Захарова